| Сторінки (1/23): | « | 1 | » |
Три сотні тисяч километрів а може й більше йшла вона за ним.І невибагливо мовчала,щоб кроки здавалися тихішими .....ВІУУУ...ВІУУУ,закружляло,засвестіло.
Одяг увесь порваний,волосся вже давно брудне,пісок залітає увічі,і вони так болять,ох якби ти знав як же вони болять.
Вже мабудь 125 мільярдний крок роблю до тебе,а ти ідеш і не помічаєш мене.
Ой ,глянь заховалось сонечко,яке було моїм єдином рятівником,моїм батьком і те кинуло,заснуло.Довелось і мені заховатися,зникнути,втікти під твою спину.
Ще так пізно,а він вже рушає далі,несамовита людина,така сильна і вперта!Коли ж ти стомишся?І мене тягнеш за собою,я ж без тебе ніщо,не існую,не живу,тому все іду і іду,а ти навіть не підозрюєш ...
Аж,ти подивився ,своїм таким серйозним поглядом в самісінькі мої очі,ти обернувся,подивився...уперше за все життя.
І,от,мені здалось,ти щось сказав,так,так щось пролунало з твоїх уст..ось тільки що,я не почула,якийсь шурхіт прикрив цей голос.І от....
--Знову ця тінь!!І більш нікого???!Я один!Я один!
Сказав загадковий мандрівник закриваючи одягом обличчя і пішов ще швидше,а вона тяглася як завжди за ним пошебки кохаючи і падаючи на землю сірою плямою образом ,рисами живої людини.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=119282
рубрика: Інше, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.03.2009
Східні пташки розлетілись хто куди
І вітри немов замовкли навкруги
Кроки на піску нагадують про тебе,
Соломинкою доторкаюсь до вій ,до тебе.
Награє на калюжі маестро свої мелодії,
Фортепіано відтворює схожі пародії.
Оплисками емоції обіймаються,
А потім над нами коливаются
Крок за круком вони вже біля кордону
і віддають іншим свою корону
І не плач,не тікай ,помрієшь,
Комусь свою ніжність не помітно навієшь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=116805
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.02.2009
-Вставай мала, сніданок на столі!Сказала мамця!
--Ага,ма.
Рітка розплющила очі і зрозуміла що вже ранок.Обіцяли по прогнозу, що день передбачається незвичайно сонячним,безхмарним,ну по типу доща не буде.
Зібравши свої шкільні причандали,і кинувши їх у бардачок під назвою рюкзак дівчина рушила у напрямку міської бібліотеки,в якій вона завжди мала можливість погортати журнал *Шо* на шару.,цікаві статті,картинки,анонси,рекламка концертів.Короч у курсі майже усього можна бути за допомогою цього хтивого літературного матеріалу.
Минула година,я опинилась на півдоріжжі входу у шкільну споруду.Хімія,математику,фізика,знову хімія,минули не можна сказати швидко але доволі терпляче.Хвилини і секунду Рітка рахувала на уроці к усі нормальні учиники.
Мить—ти уже на вулиці,ідеш по місцевому парку,розмірковуючи про поблеми,миттевості різне усяке,ну знаєшя к воно бува,за секунду багато чого посиляється у твоєму мозку ти і схапити не встигаєш не те що згадати про що саме ти думаєш зараз!
--Хей, Ритуличкааа!Куда шагаєм такие маладые и красивые?!
--Паприга,муділа!
--Ну зачем же так грубо отвичать такой маленькой девочке?
-Чтобы ти піндос отвял паскарей!Панятно ?нет??
----Дура!
Чувачок офігев від такого розкладу і побіг дружкам розповідать,як Рітка у нього в туалеті ...!!(ясний пень що то усе тіпа не правда і всі діла,сплетню тіпа пустить,доречі пацан качок,і бухає водяру з старшим братом коли батьків немає в домі)
Піпел о стренж..вен цу а стренже..фейсес лукаглі вен йу алон..заспівав старий і добрий дядько Джим у лівій кишені протертих синіх джинсів .
--Хало..
--Чуєш Рітка,тут такоє дело,я карче у Влада сьогодні тусуюсь,а макі сказала що у тебе ночую.
-Окей,і в чому розклад,тиж не просто так мені позвонила,це не все,вірно?
--НУ тіпа,кароч мамка довжна позвонить ..ти тіпа відмаж мене,придумай шось,ну ти шариш тему яж тебе знаю.У влада просто радаки тіпа зроули на якусь старпьорську вечірку тупо на ніч.І ми тіпа ваще будим самі,а це взагалі не реальна ситуація.Я хочу і він дуже.Я свічки вже накупила,взагалі має все бути дуже ідиально,про романтику я взагалі мовчу,прікінь купила собі труси ,ну такі з круживами,рожеві,пам.ятаєш ми з тобою їх разом у магазині тому новому Леді називається дивились,у мамки сперла бабло.Блін вони такі круті на мооїй дупі.
-Все падруга..заканчівай,я поняла прикрити тебе перед мамкою,за труси я тож рада,якось да поюзать!Шутю
Завдяки впевненному і швидкому кроку дівчина за 15 хвилин опинилася у себе в дома.Не розмірковуючи довго вже сиділа за сімейним столом і вечеряла борщ з памушками ,які вона так любила і жити без них не могла.Відчуваючи достатню наповненність у своєму шлунку тіло піднялося на другий поверх до своєї кімнати.
---Ох....що там у нас чутно на першій сторінці “Generation *П*” товаріща Пелевіна,
*Я сентиментален,
Если вы понимаете,что я имею в виду,
Я люблю страну,но не переношу то,
Что в ней происходит.
И я не левый и не правый.
Просто я сижу сегодня дома,
Пропадая в этом
Безнадежном экранчике
Леонард Коэн
Процетувала процетоване,слова цікаві візьму собі на приміточку.Догорає ароматизована паличка з вишнею,і кімната наповнилася несамовитою весно,цвітом дерев,і посмаленної в ничку цигаркою під маркою Монте Карло.
В горлі щось трошки засвербіло,але книжку я продовжу читати розташовуючись на підвіконні де так добре видно небо і подвір.я без жодної людини.
Награє усім давно наболівший Сінатра,в пісні він здоровкається з якоюсь там Доллі,але то не важливий момент,пісня весела,приємнна і створює по справжньому на мій погляд галівудський настрій.
Hello Dolly, well hello Dolly,
It's so nice to have you back where you belong.
You're looking swell, Dolly, we can tell, Dolly,
You're still glowing, you're still crowing, you're still going strong.
We feel the room swaying 'cause the band's playing
One of your old favorite songs from way back when,
Take a rap, fellows, find her an empty lap, fellows,
Dolly'll never go away, Dolly'll never go away... пам парам тарам пам парам тарам...—наспівує Рітка читаючи наступні рядки того ж самого мужчіни з ім.ям Віктор по батькові не знаю,уж вибачте.
І тут аж рабтом закричала Джаніс Джоплін на тумбі... *Summertime*...перемішалась світломузика....доволі дивне поєднання Франка Сінатра і Джаніс з її шаленим джазом.,довелося вимкнути дядю і сказати шалом об.єкту який потурбував мене у цю годину пік,коли я так зосередилась покращити свої знання в галузі сучасної літератури.
--Так.
--Ало ,Ріточка,а Валюшу можна?
-Емммм...а вона..а вона,вона в туалеті.
--Ну добре,тоді трохи згодом як вийде передай їй доця шоб обережно знімала протез,там тато не брався за нього,вона так швидко пошкандибала.Короч не забудь інструкцію,коли буде відстьогувати нехай застібки обережно знімає,механізм може зламатися і нічого не буде потім триматися на тазу.Після школи ми заїдим і розберемося,а поки просто обережно нехай знімає.Передаш?тільки нічого не забудь!
-Добре тьотю Лізо,передам,оо вона якраз вже виходить,передає вам вітання,і сказала шоб ви не хвилювалась,все буде добре,ми вже готуємося лягати спати.
-Добре діти,надобраніч.Благослови вас господь.
До речі,про Вальку і її скажену маму.Коли той було 2 роки її пришелебкувата мамаша була наркоманкою,приймала різні бублики-таблетки,кислоту різного не зрозумілого змісту—ну я не поясню не шарю в цих ділах ,знаю тільки те що ці діла доволі небезпечні для мозкової діяльності.Так та жіночка від дурки шось стукнуло в голову кетаміном кольнути доцю в праву ногу,поки у малої не з.явилося зараженіє крові,і довелося ампутувати.Страшна річ,знаю,і звучить не дуже весело але така реальність моєї подружки.
Звісно мамашу поклали в лікарню і позбавили материнських прав і всі діла,ну все як положено по закону.Через 7 років Лізка оспорила вирок,забрала малу,повернувся батько,діла сімейні налагодилися,Валькі купили дорогущаго протеза з якоюсь там мега механікою,короч помітно майже не було нічого,особливо коли вона вдягала колготки.Мамка відкрила свій власний квітковий бізнес.Невеличка знаєте така лавка,букети,вінки короч на всі випадки життя.*Замовляйте несоромтесь!*
І ще один вагомий момент,Валька усіх хлобців охмурила в школі,і всі знали про її ці минулі діла,любили , поважали,немов сильна дівка..молодець,радується життю,виросте сильною особистістю,за таку треба триматися і батьки теж нівроку люди вибралася з багнюки кохають один одного і виховують Вальку.Валька в школі була одна з найкращих учениць,йде на золоту медаль.Завжди мені контрольні допомагала по математиці вирішувати.Короч кльова тьотка.З Владом вона зустрічається ще з 8 класу,ну спочатку тіпа дружба,зараз вже переходять у якийсь серйозний дорослий період я думаю ви розумієте що я маю на увазі.Кароче кажучи ми один одного завжди прикривали і виручали от така у нас дружба мазьова.
Хрррррррррр,все немагу,спать,спать спать.!!!!
Ніч йшла,всьо хропіло тріпотіло,якийсь жираф привидівся на другій полці стола..і тут-
-Вейк ап!Вейк ап!!Вейк ап!Вейк ап!!сказав,та не,проричав будильник у самісіньке вухо.
Знову снідаю.Амлетик і гаряче молоко.Нормальненько,жити можна.
*---Дорогие слушатели Fast-radio новости нашего не большого городка!Не обычайное происшествие! Кровавая резня на улице Соборная 6,молодой парень убил свою подругу как выяснелось 16 летнюю Валентину Смольцеву подручным средством под названием бутылочка с под духов. Нам не известно как именно все это произошло, будем держать вас в курсе когда узнаем детали*
--От те раз,от те два!Рітка,це ж твоя подружка?!!Да???
-Еммм..та не,бать,то мабудь однафаміліца(сама не усвідомлюючи всього цього,розуміла що це моя Валька,ну шож за бред то вбити людину пляшкою з під духів??!!доігралась,романтики їй захотілося,і чого вона того Влада своїм протезом не навернула,він жбо вашкй мазьовий шоб добряче шарахнути по мармизі якомусь ідіоту)
Кароче іза цієї ситуації,уроків в школі в цей день не відбулося,понаїхала преса,в деректора розпитувала про Влада,про Вальку,в яких стосунках вони,як вчились,їх поведінка,друзів ну і інші всякі дрібниці завдяки яким цим придуркам довелося створити величезну картину-історію Про девочку Валю з протезом.
Як виявилося завдяки невеличкому розслідуванню,Валька принесла якусь дивну касячину,ну чуваки для храбрості курнули на двох,і їх жостко понесло, Владу стукнуло в голову маминим Коко Shанель побризгати свою кохану..а та почала верищати—Вдар мене,вдар.От він не довго думаючи своїми курячими мізками вдарив Валюшку,і кріндець їй настав.Через 4 роки Влада відпустили з лячного приміщення за яким стоїть слово тюрьма,він укатив на Ямайку до мулаток,всі щасливі ,всі здорові.Така от асталавіста бейбі.А вмене досі стоїть у рамці фотка де ми з Валькою корчимо обличчя в обьєктив,шкода дефку,кльова людина була.Але що ж тут поробиш,така доля(ох ненавиджу це слово,кожен тіпа сам кує свої майбутне і так далі)
Власне, почесну на випускі організували виставу,довго говорила багато чого хорошого за мою Смольцеву,повісили навіть величезний портрет як найкращій учениці цієї школи.Батькам вручили грамоту і її золоту медаль.Ну таке,пройшло вже десь років 15,я одружилася ,Ріткою мене вже давно ніхто не називає,Рітою Миколаївною,або просто Рітою.Відсижую зараз свій зад на посаді психолога в компанії свого чоловіка того пацика шо чіплявся до мене на вулиці ну ви пам.ятаєте.І друкую на досугі цю історію,свої спогади бо роботи поки немає,байдикую.
ЗЕЙ ЕНД ))
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=116083
рубрика: Інше, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.02.2009
Привітаннячка мої!Кричи,або помри.Шепотом скажи або зникай.І хтось підійде і промовить,нагадає і втіче.Лишайся ,повернись і не уходь.Це все чого всі хочуть.
Сніг падає ,думки руйнуються в безглузді.І набираєш знову дивні набори як палітру слів!Вони літають,мають значеня.Та тільки за хвилиночку,єдину,величезну,довгу хвилиночку зникають неначе їх і не було,ніхто ніого не казав,не думав і не розмовляв.
***Я ніколи такм дурна,а ти,ти знову щось приніс,і що там?О ні,ключі залиш собі,у мене їх аж два екземпляри..а ще..ти чув новину,я улітаю,знаю.НЕбезпечно,улітаю,він чекає...просить..зве...і знову...ЩО?ЩО ти сказав??А,вибач,то здалось..мабудь вітер в ухо навіяв голос твій.Чекай,забув ,я амлет з грибами приготувала..поїш будьласка,ти як завжди голодний,і худий,і де ти вештаєшся,хто подбає як не я.Я речі потихеньку буду збирати і втікати,улітати...СУмуй будьласка,сумуй,як ще ніколлллли не сумував,бо я не повернусь у цю квартиру і не зготую щось таке що любиш їсти ти .І не скажу,кохаю,проте кохаю,дуже,правда дуже.....Усім своїм серцем.ТА не скажу бо бути я далеко..з тим хто не потрібен,проте потрібна я йому.Позви якщо придумаєш слова,розбудиш стан свій сонний у бадьорість і знай у тебе було воно,було те саме заради чого треба жити далі. Твоя Тетяна Рай,бувай,незабувай,цілуй,кричи і прощавай назавжди або на мить.****
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=115937
рубрика: Інше, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.02.2009
Фільм---багатьом знайоме це слово,про значення мову вести не буду тому як це елементарна частина єдиного цілого існування цього слова.
В нашому житті кожен має у своєму багажі пам.яті назви художніх,документальних картин,які в певній мірі закарбувались і вплинули більш-меньш на наше ставлення до навколишнього світу.Фільм вражає,спантиличує,змушує пробуджувати певні почуття:смуток,жаль,біль,сміх або байдужість,обурення,злість.Штучний індекатор вироблення невеликих пигментних розмаїть нашого серця.
Уявіть собі це неймовірне слово..та що там слово,це величезна індустрія,за ціїю невеличкою кількість літр стоїть ціла споруда десятеліть.Незвичайний винахід людства,який вбиває так лекго наш вільний час,і навіть деяких рятує від нудьги.
Хтось в якійсь мірі відноситься негативно,хтось позитивно у цьому нічого незвичного немає і не буде.Здивувати на сьогоднішній день можна мало кого,тому над спорудою працює неймовірна кількість людей,як талановитих так і креативних,дивакуватих,незвичних,дивних,мрійливих короче цілий венігріт цікавиннок людських досягненнь або того чого вони тільки збераються досягти,руйнуючи або будуючи стереотипи від яких багато хто цурається і намагається втікти в ліс по гриби,або гортаючи книжку.
Навіть книжку зацепив кіноматограф.
Режисери,ще давно почали алюструвати у формат відео романи ,прози,лірику письмеників які занесли свою тепер популярну фамілію в історію як шкільну так і світову.
Ми неможу жити без кіно,ми ходимо в кінотеатри,розмірковуємо.Запрошуємо коханих людей на той чи інший сеанс.Жуємо поп-корм і думаю, що світ не повторний.А разом з цим починаємо забувати про інші радощі життя.Природа,пригоди,прогулянка по парку,читання сучасної літератури,театр тощо.
Не наголошую, що все ж таки кіно це погана знахідка науковців,просто починаю розуміти чим далі тим гірше або навпаки геніальніше.І робиця в якійсь мірі лячно,несамовито вашко усвідомлювати те що я не можу жити без перегляду фільму з улюбленним актором,талановитим режисером і просто цікавою назвою стрічки яка припала до мого ока.
Дивимося,слухаємо,але не забуваємо про реальний світ і те що в ньому нас оточує.!!!!!!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=115936
рубрика: Інше, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.02.2009
Ласковый май тебя окутывает своими теплыми бархатными руками.И что то тихо шепчет..что то...такое о чем ты так часто думаешь,мечтаешь.Она ушла навсегда обнимая твой взгляд своими длинными волосами ,они переплели воспоминания о лете.Солнышко тебя отогревает и любит.А ты такой весь сказочный,взгляд с моего рисунка и руки очень сильные,но они не мои.Моя нежность это лето,это весна,это осень.*...Помнишь тот вечер когда ты что то говорил а я совершенно не хотела тебя слушать,целовала,целовала...*.---Нежность.!!!!
Какие красивые листочки,их ветер ласкает своими прикосновениями и навеки прощается.Но мы не уходим,мы стоим под дождем и наши волосы превращаются в океан под этим теплым дождем.Синие птицы стекают по моим щекам и рассказывают твоим губам о моей печали.
Ах,как красиво и нежно можно разбить сердце себе и кому то.Кому то чужому,не родному но очень открытому человеку.НЕотдам нежность,она моя и чьята еще просто немножко подождать стоит ,лучики ресниц ,ритм мыслей и просто обьяттья и так тихо тихо--Я твоя..еще тише..--Я твоя! И кричать руками ,телом слово НЕЖНООООООООООСТЬ!!!!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=114317
рубрика: Інше, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.01.2009
Синонім прототипу я,
А може то сім.я моя.
Чи тиха тінь твоїх образ.
Але немає болю в раз,
Коли тікаєш і говориш,
Але мене не запроториш,
На волі буду я ,як пташка.
Заповнена словами чашка
Залью вершками ці слова
Щоб не боліла голова.
Але не мають значення вони,
Змінились кадром всі тони.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=114244
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.01.2009
Закриготіли освяченні оси у моєму саду
Її тихенький набридлий голос кричить
Коли колихається вітер цей дзойкіт майже не чутно
Але ми усі знаємо що він був і є і нікуди не дівався.
Захотілося меду?лізь голою рукою у гніздо.
І знай,за все це заплатить медична страховка твого імунітету.
По струнці будуйсь.Рівно.ПО зросту.
І їж мед отруйний,на квітковий не заслуговуєш!!!!!
РУка уся покусана,зате мед ,мед,мед
Коли налагодять світло обов.язково під лампою
пооблизуй свої пораненні руки,вони знівечені але твої.
І ще одне,мед потрібно з чаєм їсти!НЕ забудь.!!!!!!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=114242
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.01.2009
Для моих слез создано море,в котором тонут с каждой секундой!Без слов,без лишних фраз,умолкает спокойствие.Прозрачный туман обнимает воздух и окутывает своими надеждами!Когда солнце еще совсем рядом,оно дарит тебе свой взгляд!Мне не нужно любить кого-то,мне не нужно быть любимой,мое одиночество-это тихая грусть от которой я не откажусь никогда!Если посмотреть в глаза горам,тогда можно открыть свободу птиц,свободу их жизни!И в миг мои руки-это крылья!
Тишины только крушит шум водопада,его прозрачные ткани стекают по грубым оболочкам горных склонов!Безутешная красота природы не дает покоя земному руслу,она лишь дразнит собой все живое!Как же хочеться прикоснуться к невидимой идилии .Ведь она накапливает в себя десятки тысяч человеческих илюзий,несуществующих для небесного разума!Неведомые тайны строгой поры бытия,заставляют ум стать одним целым с частью больших чудес и их имя являеться единым!ПРИРОДА!
Обьятья воздуха согревают мою душу,мои воспоминания,мой свет!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=114068
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.01.2009
порушуючи усі закони граматики...
День.Іду,мандрую у пошуку намічаної зустрічі.Це не розповідь,але в деякій мірі її можна так назвати, мені більш подобається приподнесТІ блядь у формі *стаття*.Пафосна,банальна,філосовська,нехай кожен з вас вирішить..!!НУ щож..почнімо...Гоув,гоув,гоув...
Друга дня,друзі кличуть на зустріч у гаряче приміщення яке звуть банько,сауно.Кличуть ,кличуть...а ти що?? йдеш!!Звісно йдеш.Проходячи свої знайомі,рідні вулиці розумієш ,як рідні куточки набридли і огидли.Але вони рідні і це головне,їх не віддав нікому.Тож,привіт СТРАНА,привіт засранці,я ваша...і з кожним по одинці.
Крок за кроком наближаюся до своєї довгочікуваної мети...,з недалекої відстані помітила машинку по усім ознакам зрозуміло шо то є--таксоніще тобіш таксі на нашому людському.
Привіт країна---хахах!!!
Чується,лунає,кричить приємне соло тупого техно,електро.. чорт його знає що то за гавно було..але асоціація була одна--неначе хтось когось совокупляв впираючись об якусь стару шаву,яка шалено жахливо рипить-(ремонту не підлягає),себто звук жахливий..туц туц туц.Враховуючи те ,що звук був увімкнутий на повну,хаЗЯєва ставили усі акценти на динаміках,завдяки яким авто рухалося в стилі--дивіться тут хтось займається сексом1)))
Тож,за п.ять секунд таке чворилось в моїй голові,я пережила і пішла собі по трошку далі чалапать.
Місто плакало,калюжи любили гвалтували наше ,таке дешеве,таке на наш жахливе взуття,скажімо в часи СНГ боти кращі за якості були--*заводскіє тіпа*)))..
Привіт австралія,Ганалулу,Прототипи Фастова))
Йду,йду,промокаю,дороги дедалі жахливіші,неймовірно наче рівні.Думаю про секс,про романтику ,яка нікому до чорта не потрібна.
Гоув,гоув,гоув Афроамериканці ,які гасають по теплому пісочку і певною мірою думають про Україну,інколи приїздижають на нас подивитися.Зверніть увагу ,що колись ми на них глазіли як не нормальні,а тепер вони приїзджають глянути хоча б разок *---Га ,Га глянь українці!!1ЛОхи!!!!*
Ну бігають вони бігають по своєму жовтому ,теплому пісочку.....А я в цей час вже випарилась і прийшла до дому.
Опача,помітила що кохання нема,в холодильнику усе є,ковбаска,сирок,ну в загалній картині усе є для ідеального бутерброда! А,ну от,нема кохання...Любі друзі,навіть коли воно є всеодно ми в кінці кінців розуміємо що це--*ПУЛ ШІТ*,тому що це *неперевершене* почуття уходе,убігає,тікає:боляче,болить...ай яй яй..ахх. Але нічого,ми сильні,ми сучасна молодь ,сильна імунітетом- моральним.Але фізично поранина за допомогою Чорннобиля бля!
*Привіт Фастів..як ваші клубу поживають,музика цвіте?? *
Негативні слова,*даздравствуйте*!Набридли квіточки,кольори,небо блакитне.все це прекрамне лайно для ідіотів,всі ми знаємо, що усе це покатиться у чорну діру,для самотніх ідеалів світу!
Привіт сонечко моє,тебе я кохала і кохатиму,а ти шатайся зі всіма і думай про те що у нас було.
Фастів,це частина кавуна ,яку вже зіжрали і хочеться ссяти..коли поссяв хочеться ще,тож робіть висновки НЕ ССІТЬ МІСТОМ.Воно чудове якби таких, як ми не було!Зажріться своїми грошима і одягом купляним у НІКІ і на базарі з речами з ХМЕЛЬНИЦЬКУ.Ярмарка вас чекає ідіотів,чекає,уперед ..любіть,літайте і трахайтесь за свій рахунок із своїм задом !А я умиваю руки ,ця ніжність і прилюдія культурності мене запарила,досить ярликів,загальних марок моєї зовнішності,я особистість,я жінка,я чоловік з великої букви!
НУ що ж,кричатиму я Вам,ПРИВІТ ФАстів!!Дурійте,пийте і вмирайте.Всеодно все покатиться до бісової матері.*ООО дарлінг,оо дарлінг*-- скаже мені Бітелс,про який через двадцять років вже забудуть...))
І слухайте свою папсу по типу Тіни Кароль і всякого такого гавна.Перестали цінувати музику??так??тоді хавайте те чим вас годує телебачення і телефони друзів,ви лайно!1Ви ніщо!!І я теж)!!!!
Проте,кохання є...в ті часи коли вам 15,а все інше хліб без масла!!
Закінчу свою халву без семак таким---Ви себе вважаєте тим,чим ви насправді не є!! ГУд бай амеріка і правасуддя тупих ламеров ЗВИШЕ!!))Сказала я,грамаждянка УКраїни!!! Сорі за ашибкі патом поредагую!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=113613
рубрика: Інше, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 26.01.2009
...За горизнтом світ ілюзій.
За горизонтом світ рожевих стрічок
І люди там немов як боги
І люди там неначе королі
А діти найщасливіші в світі
І дитинство в них як казка увісні
Коли співає ранком пташка
УСе навколо розцвіта
Коханці ніжаця як немовлята
Коханці люблять на все життя
Літає в небі подих свіжих квітів
У них таке щось ніжне є
А я сказала,світ цей у мені живе
Цим світом мрію я щодня....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=112042
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.01.2009
..Вона така глибока ,сильна,міцна за духом.Щось кричить,а можливо просто тишком-нишком тікає від цього шороху небезпечного спокою.В інтернеті як завжди вона нічого або нікого не знайшла,хоча шукала,правда шукала,має багато знайомих,хороших(наче)друзів,аще щось не те.Можливо так потрібно,можливо завдяки цим пошукам з.явиться щось таке чи хтось ,що вмить змінить, зруйнує створить і піде як інші.
Сайт знайомтсв--що це за погань така,кому вона потрібна????!!Збоченцям,людям у яких дійсно немає часу на реальні знайомтсва? це віртуальний флірт,або секс за допомогою клавіатури.Крихта,остання крихта совісті лишилась на якомусь порно сайті.Безліч силок ,які зводять з глузду,неперевершенна кільсть реклам у гарному оформленнні,аж око блещить -хочеться натиснути на хрестик,аж ні невідомими силами ,можливо це магія -ти заходиш туди куди аж зовсім не хотів потрапити.
Я кохаю тебе ще дуще,і нехай усе летить до бісової матері,усі ці безкінечні інтернет знайомства,спілкування по асі,створення нових тем у різнопланових форумах.
Година,дві,5 доба..тиждень,очі злипаються,болять.Розум відмовляється товаришувати з думками.Картинки,фільми,ігри,аватари,фото,фото,дівчата,хлобці,люди,секс,музика,секс.Обоже,я божеволюю у цьому світі інтернету.Заберіть від мене цю техніку Я ХОЧУ ЛІТАТИ!!!!!!!!!!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=111569
рубрика: Інше, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.01.2009
Чай холодний,
Кава з льодом.
Ти красивий,
Він стомився.
Ходять люди,
вчора вмерла.
Я кохаю,
Він не вірить.
Пьєш коктелі,
Топиш мрію.
Хтось літає,
Вмить в лікарні.
Ти не звичний,
Жах який він ексцентричний!
В загсі розпис,
З глузду з.їхав.
Помираєш,
Вічна постать.
Ти займаєшся коханнням,
поринаєш в світ інтиму.
Не минуче не здійсненне
Але вічне,голе й чисте.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=108117
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.12.2008
Я не хочу быть просто кем-то
Я не хочу быть тем, что есть
И люди бегают зачем-то
Даря бессмысленную лесть
Ты убегаешь, вновь приходишь
Твои поступки так смешны
В себе кого-то ты находишь
И мысли о любви - грешны!
Уткнувшись в подушку носом
Летает чъята пустота
Посмотришь вдруг сердитым песом,
Вокруг меня лишь суета.
Глубокий смысл чувств наружу
Тебе открою навсегда
Я разморожу глаз холодных стужу,
Словами—Милый, я твоя!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=107977
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 17.12.2008
Я бачу ранкову зорю,
Блиск повік її помічаю,
Домальовую барви, творю,
Поруч з нею я жваво літаю.
І вона лиш зімною завжди,
Коли сумно на серці буває.
Якщо хочеш, на небі знайди.
Вона,де блакить висотою вкриває.
Тихо шепітом будить мене,
Посміхаючись піде, в думках...
Як бракує у небі тебе,
Передати не можу в словах,
Коли бачу твій простір я знов,
Мене спокій сплітає з журбою
І крилатою стала,немов,
Як же хочеться бути з тобою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=107974
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.12.2008
З твоєю вродою зрівняється уся вселенна,
Ти подих мій, ковток нового дива
І вітер лиш колише тихим сміхом,
Коли твоя душа заповненна тривогой.
Маленькі сонячні проміння
Дарують світло, щоб побачити тебе
Ти божество, з тобою не зрівниться
Ані трава,ані блакить небесна.
Краплинка, що живе в твоїх обіймах
Краплинка, в якій твоя любов,
Твої трояндові малюнки
Назавжди лишуця у спогадах моїх.
З життя всього ти непідеш одразу,
Ти поступово крок вперед твори
О божество моє, твої листки мій колір,
Моя любов, мої небесні хмари.
Закохана я в тебе, на весь вік
І подих мій, ковток нового дива.
Я говорю з тобою як з дитям
І мовлю лагідні та ніжні речі,
Ти розумієш все в устах моїх
Вібрацію відчуєш серцем
Коли бува спиною відвернусь на мить
Зів.янеш, слова не зрошивши в слід,
Твоє життя, моя увага,
Неможеш без прозорої води,
Коли є спрага біль зникає в щент,
І ти вмератимеш без мене.
Я не покину твій рожевий світ,
Твої мережеві блакиті.
Ти будиш завши у мені
З життя свого трояндою моєю будиш!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=107875
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.12.2008
Для чого квітка розквіта?!
Краса її вже отцвіта!
І не зірве ніхто у світі,
Життя троянди лиш до миті,
Коли зірвавши ставлять в щось.
Красою прикрашатиме когось
Аж ось, за кілька днів затьмариться,
Пов.яне ,і на підлогу вдариця.
Лиш тільки віра у любов не згине,
Бо пам.ять цвіта, в серце лине
І закарбовано напише,напис у душі
„Ми більш з тобою не чужі,
Коли не вистачить кохання,нам на двох
Я привиду когось іще,ми будемо у трьох
Нехай поділиться своїми почуттями.
Ми відокремились з тобою небутями ,
Але, не поспішай ,не треба
Невже немає в нашім світі неба?
Яке ми створювали разом із коханням
І зверниться єство моє благанням:
-До мене ластівко моя ти повернись,
-До слів моїх обличчям обернись
І квітка наша знову розцвіте,
Волосся пахощами заплите
І ми з тобою в небо підіймемось,
На землю більш не повернемось.
Тоді,нехай веселка барвами говоре
Також промовить темно-сине море
Двом люблячим серцям про нас
Які цей шлях повторять і не раз,
Нехай легенда наша не вмера
До кожного у серце порина”
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=107874
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.12.2008
Лісова долина ще довго пам’ятатиме про кохання двох ,які так палко і так сильно трималися за тоненький зв’язок один одного. Їхне кохання оспівуватиметься у піснях пташок ,у шумі вітру, шелесті великих і нездоланних дерев, які від негод і злих дощів ховали два люблячі і світлі серця.
Ця історія досі літає у повітрі і розповсюджує свій дух любові у мріях, думках, почуттях закоханим, і від цього на душі робиться світліше і просторніше.
Давним але не дуже давно на побережжі річки під назвою Амброзія жила собі старенька жіночка у якої не було ні сина ,ні доньки ,навіть онука. Жила вона у повній самотності .Блиск її очей видавав щось дивне, незрозуміле глядячи на неї, на її погляд і усмішку вона аж ніяк не здавалась старенькою і самотньою. Щось про себе думала, трошки намірковувала і кожного дня неначе когось чекала. В її житті було щось наймовірне і фантастичне але це втратилось, це відняли і закопали глибоко під землю, заховали від неї.
Вже ранок, але сонячні проміння ще не були готові зycтpiти його і трішки лінувались освітлювати днину. Крадькома, щоб ніхто не помітив ховалися за хмарами, які ще не встигли зникнути після загаткової ночі. В решті-решт свій борг тепло виконало і згодом зігріло собою кожну травинку, кожну квіточку. Усе розквітло ,пташки і чарівні дівчата співали сонечку у дяку за його добро, навіть найменша комашечка раділа сонечку, вона привела своїх діток на прогулянку і розповідала про барви світу. Чувся з далеку спів, він відрізнявся від усього гаму лісового своїм дзвінким тембором, звуки так лилися, неначе вода дзюркотала. Гармонія цього співу настільки зливалася з природою, що навіть можна було б і не зрозуміти чи це людський спів, чи музика соловейка. На малій галявині, яку вкривав килим різнокольорових квітів, ледве присіла до землі жіноча постать, яка своїм силуетом доповнювала ycю ту красу, яка була навколо неї. Вона хотіла надпити з пелюстків дзвіночка ранкову росу, яку п’є кожного дня. Для неї це було неначе ковток цілого життя, вічної молодості і щастя. Після того, як дівчина назбирала кожну краплинку аж поки не лишилось жодної, без почуття спраги і голоду стрімко у напрямі сонячних промінь кудись кинулась поспішати. Від її кроків залишились лиш сліди пом’ятої трави яка ледь-ледь видавала її сліди . Вона зникла, але ліс знав, що взавтра ,в такий же час повернеться тaж сама жіноча постать і буде співати йому нову пісню, зовсім іншу, пісню яка їй насниться цієї ночі.
Щось зашурхотіло, поруч з шурхотом легенько породжувало хвилі з допомогою вітра довгокоса зеленава травичка, її довжина перевершила навіть колосок і для маленьких звірів це був невеличкий ліс, який росте у вже дорослому, можна сказати літньому лісі. У ньому живуть дідусі дерева, які спричиняють біля один-одного великі тіні, і коли настає вечір ,в лісі панує предвісник ночі, легенька вечірня ніч. Шурхіт спрямовано поповз до ліщини, закінчилась трава і з під її кінця трошки виглядала чиясь волохатенька мордочка, яка і створювала тей усім знайомий шурхіт, це був маленький ще зовсім юний з короткими гілочками їжачок. Він прокинувся разом з ранньою зорею, щоб знайти хоч одного горішка .Звичайно усім нам відомо, що колючі звірі їжачки не їдять ліщинки але внашому випадку все було не те щоб навпаки але можливо трошечки. В малого була найліпша добра подружка білочка ,яку звали Хвостик і вона завжди колючому розповідала про свої подорожі у пошуках найсмачніших видів горішок і казала, що це єдине наймовірно вишукане у її житті з ласощів. Хвостик горішки любила понад усе в світі, любила настільки, що могла б віддати за них свою маленьку щиру душу, але не було якось нагоди для цього. Отже, після цих розповідей їжачок вирішив сам знайти і скуштувати ці “горішки”. Малюк вхопив кілька знахідок, які нещодaвнo впали з гілки і були свіженькими. Він потяг їх до себе в осельку і почав лускати шкарлупку, незабаром витяг довгоочікуючий золотистий горішок. Юний їжачок швидко хрумнув і відразу зкpивив і насупив мордочку, горішок був йому не до смаку. Подумавши добре він відклав знахідку у бік і дістав яблучко, яке його чекало зі вчорашнього дня. При великому апетиті малий з’їв усе яблуко, лишив тільки одні кісочки.
День закінчувався і світло трошки зівало, воно втомилося за цілий день світити і прагло відпочинку, з часом сонце зникло а на зміну йому прийшов гарненький, причепурений місяць. Сутеніло не швидко, але в решті-решт ніч узяла своє і обняла увесь білий світ своїм теплом. Усе довкола доповідало тиші, що зараз не її час. Сюркотали, хропіли, шелестіли, шумів: їжачки, звірі, дерева, вітер, сон царював у всьому лісі і ніхто не мав права потурбувати цю ідилію, навіть глуха ніч, яка заховалася під ковдрочкою неба!
Вона знову прийшла, у тей самий час, і знову співала пісню але іншу. Така ж свіжа, гарна, чарівна, як же її любив ліс, він кожного ранку збирав для неї росу у квіти і підносив у видні місця. Дівчина вдячно вклонялася і починала пити. Цього разу вона була не єдиною подібною собі істотою у царстві дерев. Неподалік по стежці йшла самотня людина, у якої в руці була лише сопілочка, яка моментами грала милозвучні мелодії, йому підспівувало незнайоме жіноче ехо. Ішовши на північ хлопця засліплювали променеві зайчики, що так стрімко і войовниче один за одним проривалися скрізь гілки і не давали зору побачити дорогу по якій йшли ноги. Він був високим, з вираженим обличчям, брови нібито здавалися насупленими, очі чітко виражали настрій і думки, коли з’являлася посмішка, риси змінювались і хлопець здавався геть іншим. На ньому були старі потерті штани в яких проявлявся їх вік, він не мав не торбинки з їжею, ні кишені, яка мабуть повинна була бути залатана до одягу, лиш сопілка вважалася скарбом для самотньої людини. Він любив її як кохану людину, як тепло, що відігріває у суворі морози в зимку, як хліб який рятує від голоду тобто це все що у нього було.
В лісі відбувалася неймовірна тиша ні співу, ні гри на сопілці не було чутно, усе притихло, завмерло і начібто своєю настороженістю щось хотіло сказати.
На осяєній теплом галявинці лежала біля квітів дівчина, її настільки вгойдав вітер, що вона не втрималась й заснула. А в цей час в бік мicця cну тримав напрямок хлопець який жваво почав награвати на інструменті імітацію співа пташок. Аж раптом в його кругозорі з’явилося найчарівніше диво від якого відбивався блиск з золотистим відтінком. ”- Яка ж вона гарна, такої краси я ніколи не бачив, мабуть це мавка лісова, яка просто стомилася стерегти свої володіння і спочиває. Ні не буду її будити бо ще втіче і навіть не гляне ні paзy на мене. Ляжу краще поруч і дивитимусь на неї.” Непомітно для себе мандрівник заплющив очі і вперше за довгий час мiцнo зacнyв. Що він тільки не бачив у своїх снах, і диво красуню яка поруч із ним лежала, і те як вони тримаючи один-одного за руки літали по усьому світові по під хмар, і те як сонце перетворилося на смачнючу диню, яку він з’їв в мить, і те як він був не людиною а небом яке грало кольорами синього відтінку. Хлопець спав до того часу поки його не розбудив дивний погляд, який він відчув скрізь усі сни. Відплющивши очі перше ,що йому кинулось до зору це дві зірочки, які були повернуті лише до нього, вони поїдали його собою. Здивовано але легко дівчина дивилась на нього своїми блакитними очима, глядячи на них хлопець бачив цілий океан у якому кипіло життя морських тварин. Між ними вдарила блискавка , ні, ніякої грози чи сильного дощу не було. Сонце як світило так і продовжує світити, блискавка була невидима і виникла не з допомогою природних проявів, а створилась в мить, коли два серця почали битися швидше з кожною секундою, їх биття набирало обертів. Їм здавалося, що вони більш ніколи від цієї миті не розлучаться ,і будуть аж до самої смерті разом.-Ти хто, мавка? ,ти так на неї схожа. Я бачив як ти спала але не хотів тебе будити. Вибач, можливо потурбував тебе собою. Сказала вже не самотня людина. Дівчина відвела погляд і тихим але дзвінким наче пісня голосом відповіла, -ні, що ти, нітрохи не стривожив мене. Я так солодко спала, дякую що подарував мені сон, поділив його зі мною. Я знаю ти був там, снився мені. І вони застигли в словах, ніхто більш нічого не казав лиш тільки царила коло них дивна але чарівна аура тепло солодкого вина любові, яка промовляла у думках тільки лагідні, душевні і квітучі мрії.
Знову воцарив сон. Кохання зп’яніло обох і вони зникли у сновидінні. Прийшла неповторна ніч, в цей прихід дивна гарна жінка була не такою, як завжди, вона несла за собою якийсь передвісник фантазій і реальних чарів живої природи. Літає поміж дерев дух кохання, він посипав усе і усіх якимось дивним зіллям і все почало сяяти, блищати.-Тихо, шепотіли листя до сови, яка любила пізньої пори погомоніти. Крадькома побігла мишка у нірку щоб спочити як і усе навкруги.
Вони більш не самі, у неї є він у нього є вона. Їх кохання заповнить ycю планету, теплом дійде відблиск жару до космосу і кожна зірочка відчує двох сердець вібрацію. Ніхто ще так нікого не любив і не любить як вона його. Лісова мавка, такою мандрівник з першого погляду побачив її і з тої миті назавжди в пам’яті серця закарбувалась певна постать. Обійнявши тендітними руками свою половинку дівчина себе відчула у перше за все своє життя в безпеці, і тихо чекала ранкових натяків на день.
З тої миті мавка і мандрівник були поруч. Бували в різних місцях, зустрічали різних людей, як поганих так і добрих. Одного разу їм на шляху з’явилася річка Амброзія яка відокремлювала два великих міста. В одному з них жили звичайні люди, це місто звалося Життя, в іншому мешкали не добрі, лихі люди, злі чарівники, які черпали з людської істоти сили, щастя і молодість. Це місто звалося Смерть. В Амброзії вода була такою ж чарівною але усім не досяжною, навколо неї існувала велика аура, що не дозволяла брати з свого джерела навіть краплинку води не дивлячись чи то з добрим чи поганим наміром. Мавка хотіла йти на право, мандрівник на ліво, ні як не могли вирішити вони в який бік їм йти. Все навіть дойшло до суперечок аж поки хлопець не сказав, -я піду в інший бік ти тeж, і ми навіки розійдемося в житті з тобою, якщо підеш зі-мною, дбатиму про тебе і не знатимемо ми горя поруч, кожен хто образить мою кохану в могилу ляже, а гляне повиколюю очі, хто заговоре язик одріжу, і ти будеш як перша в океані. Але дівчина не чула його, вона була вже на іншому березі. Так їх і розділила доля як і звела, можливо назавжди, можливо на мить але їм цього не було відомо.
Минуло декілька ранків, ночей, днів, неділь, років але нічого не змінювалося більш у долях двох, кожен був окремо. Вона влаштувалась на березі річки, сама збудувала свій будиночок і чекала його, свого єдиного. Він став за цей час лихою людиною, перетворився в чарівника, вбивав людських істот і на цьому будував своє багатство. Захопивши ycю владу міста смерть, став царем і руйнував усе, що йому не подобалось. Назавжди “мандрівник”втратив своє єство і знайшов когось поганого, лихого і посилив у своїй душі. А “мавка ”любила і нічого не знала, любила не дивлячись ні на що. Інколи по вечорам дивилася на вогні, які йшли з чужого міста, міста в якому живе, існує половинка, краплинка яка для неї є рідною, люблячою. Спостерігаючи плакала і зберавши свої сльози в лодоні промовляла про себе, -я тебе люблю! Чарівник щось відчував у серці але лише трошки, він забув геть усе, зло вивело з його душі усі хороші й щасливі спогади, вивело й любов, яка вдарила у самісіньке серце стрілою двох живих тіл.
Закріпивши свою владу найголовніше зло складало план як завоювати найсильніші чари у всесвіті з джерела річки Амброзія і в подальшому збільшити Смерть завдяки поєднанню міста Життя, але спочатку царю потрібно було для цього знищити усіх жителів.
Це був день найсвітліший з усіх днів і цього різу сонце світило як ніколи, і небо було найяснішим , усе мовчало і не було жодного шурхіту. У будиночку біля Амброзії жила собі старенька жіночка у якої не було ні сина ,ні доньки. Але щось було у її очах, щось неймовірне. Самотність змусила зістаритись, зморщитись але не відібрала душевної краси тому й старенька продовжувала жити саме не знаючу для чого. Навколо її будиночка не було жодного живого дерева, не пролітала навіть маленька пташечка і не ревів медвідь який шукав для себе здобичі, навіть здобич зникла. Усе вмерло, людей здавалося не було. Місто Життя вже як двадцять років не існувало, існувала лиш велика імперія Смерть, яка з кожним віком робилась тільки міцніше. Кожний , хто хотів відвоювати добро гинув і зникав з лиця землі. Не знаходилося міцної і відважної людини тому й зло переважало. Джерело Амброзія висихало з кожним днем, цар випивав його, як вино, він розбив захисну ауру і вкрав для себе сили. Якось до володаря дойшла новина, що “на іншому березі жила недостойна , яка вкрала незаслужено без його дозволу клаптик землі”. Цар обурився і вирішив самотушки подивитись у очі смертній душі, коли та помре од його руки. Зібравшись у дорогу натяг на себе металевий костюм, від якого ставало моторошно, він бряскотів з кожним кроком чи рухом руки. Його шум було чутно за кілометр. Сівши за коня надав наказ своїм підлеглим лишатися на своїх місцях, стерігти свою імперію. – Я сам рушу туди, і покажу цій старій хто тут хазяїн. Ніхто не одважиться після цього осилятися в моїх краях.
Їхавши на своєму чорному коні вершник без душі рубав мечем останні живі гілки дерев, знищував останне життя природи і цим пишався собо. Перейшовши міст, його нога ступала на поріг маленького занедбаного від негод будиночка, за собою відірвав двері і відкинув подалі та гучно крикнув, -ну, виходь стара, бійся мене! Господар цієї домівки прийшов! Але ніхто не озвався в середині окрім нього нікого не було. Зрозумівши це, він ще раз стукнув по столу і закричав, - стара, йди сюди, я довго чекати не буду, розгромлю твою убогу оселю і поготів! Незабаром на порозі провиднівся силует старою людини, яка згорбилася, з роками зламалася але трималась ще ногами як коріння дерева у землі.
- Я чекала тебе, з тої миті як розлучились, чекала! Не забувала про твою мелодію сопілки, яку грав мені ти, коли любив. Я й досі кохаю не дивлячись ким ти став. Знаю десь у глибині серця живе мій любий “мандрівник”, який пам’ятає мою дівочу красу, мої пісні і називає мене Мавкою лісовою. А зараз від мене лишився лиш брухт старого скелету і тіло поношене роками. Жаль, що в мене часу немає, я віджила своє і мрія моя збулась тебе побачила, побачила очі твої, ти мій, я знаю цей холодний блиск можливо ростане і зрозуміє про що я кажу але буде вже пізно і жаль недоречним стане тоді.
Він слухав, слухав, поки на обличчі не з’явилась сльоза. Неначе айсберг відколовся навпіл, неначе дощ у засусі пролив в жаркий день. Його душа почала таки танути, в її очах він побачив ту саму жіночу постать, яку так палко і так сильно любив. Вулкан взірвався, пролив свої гарячі сльози на усю землю. Злий, бездушний дід кудись зник, розплавився металевий костюмна грудях і він перетворився на звичайну людину. Стара жінка щось простягла у завернутій бумазі до нього, -бери, це твоє, ти в мене залишив. Бери і грай, тому що твоя музика поверне усе назад, смерті більш ніколи не буде. І з цими словами силует старої жінки зник.
Він не міг грати, його руки опустилися і сил не було. Серце розривалося на крихітні частинки, було настільки боляче, що хлопцю ввижалося це назовсім. Але згадавши прохання коханої підняв руки і підніс до вycт ту саму сопілку. Загравши його душа залилася гарячою кров’ю і він відчув щось добре. Юнака переповнювала висока любов. Втомившись мандрівник з сопілкою заснув і це було надовго. Так міцно , і так сильно він ще ніколи не спав. Сон тривав до тої миті поки його не розбудив дивний погляд, який він відчув скрізь заплющені очі. Перше ,що йому кинулось до зору це дві зірочки, які були повернуті лише до нього, вони поїдали його собою. Здивовано але легко дівчина дивилась на нього своїми блакитними очима, глядячи на них хлопець бачив цілий океан у якому кипіло життя морських тварин. Між ними вдарила блискавка , ні, ніякої грози чи сильного дощу не було. Сонце як світило так і продовжує світити, блискавка була невидима і виникла не з допомогою природних проявів, а створилась в мить, коли два серця почали битися швидше з кожною секундою, їх биття набирало обертів. Їм здавалося, що вони більш ніколи від цієї миті не розлучаться ,і будуть аж до самої смерті разом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=107822
рубрика: Інше, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.12.2008
Довгим волоссям обкутаю ніжно
І голосом тихим скажу:
-Привіт!
А на вулиці сніжно!
(Про погодні умови йому росскажу)
Привіт!
Відповість *Невідомий
-Холодно трохи але то таке...
-Мені такий холод до болі знайомий!
-Годину чекаю тебе!
*-Тей кого пагано знаєш,але кохаєш.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=107816
рубрика: Інше, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.12.2008
Малюєш?
А хтось до тебе це вже намалював!
Пишиш?
А хтось до тебе це вже написав!
У намальованих на небі хмарах
Тогочасних екземплярів,
Вони руйнують те що буде,
Чого нема ,але було.
Співаєш?
голосу не маєш.
Але співаєш
Щось своє або чуже,
Придумані картини,фільми і пейзажи
Вже доторктнулись до очей
Його,її твоїх,моїх
А неповторності немає,
є лиш здобуток слів людей,
Вмираєш?
Та ж вмирай--бо це єдине що здивує
Народжуєш?
Ти не здивуєш-всі це роблять
Створи і покажи із чого ти й чому!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=107766
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.12.2008
Такий хороший,лагідний
Ти мій
Але чомусь не відчуваюя цього
Того...кого любила вже пішов
Лишив станок,а одяг весь забрав
Гуляє постать по мені
Шукаю я,в собі
Когось незнаного в минулом
Але пишу,творю ЖИВУ
І люди мріють ...я іду
КУдись де більше місця для прозаїк.
Холодні й теплі очі облітали
безмежні простори картин
І іти уходиш
Я тікаю
Не будим ми з тобою тут.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=107761
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.12.2008
Переплітаються образи хмар.
Твоє волосся здіймається і перетворюється в одне ціле з вітром. Тендітні руки тримають кохання міцніше за життя, яке вчепилося за тоненьку ниточку кольору весни!
Щотижня ти приходиш в гості і дивишся мені у очі, а погляд зазделегіть розкаже усе те, що неможливо сказати вустами.
Поетичні прози літають, деякі сідають на лампу, яку я увімкнула на кухні. Мовчим, знову мовчиш, намагаєшся упіймати метелика, який тікає.
Довготривалі посмішки на обли ч чях інших в метро, ти ловиш чужі погляди, підіймаючись по екскалатору, а думка так і просить сказати: "Подивіться на мене, можливо, я - ваше єдине неповторне кохання."
Пошук дає результат доволі дивний, але недосконалий, тому, як кохання не знаходять, його отримують у результаті симпатії очей співрозмовника, людина, яка імпонує твоїм думкам, подиху, руху.
Знову осінь закінчується, не встигнувши початися, і зимова хода входить врежим one - line .
Починають покриватися заморозками дотики твоєї любові до мене. Твоя самотність лише привід, щоб піти у невідомому напрямку.
Пробачають вчинки, але не твій серцевий ритм, він вбиває і руйнує кмітливий шорох суспільства, що є частиною кожного з нас.
Біль - це те, що тримає в неволі почуття, які колись любили гуляти по вулицям нашого міста, вони згадують кожен крок твоєї й моєї ноги. Пам'ятаєш розмову зірок, які любили дивитися на нас в ночі, вони забиралися на дах, щоб краще видно було, купували одну пляшку шампанського, сіділи у величезне коло і стурбовано чекали розлуки двох сердець. ЇХ зв"язок обірвався, але не повністю, не назавжди, тримає спогад один такий маленький і ніжний, що схвильовано здіймався вище хмар і кричав:"Постривай, кохай мене, кохай, я твоя!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=107742
рубрика: Інше, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.12.2008
Буває ж таке......сниця різне,а потім думаєш -Йіхатьььь, я знаю хто такий цей дивний Н.,і їде дах але не відразу поступово,томущо підлога не вся пофарбована а лиш її третина,тобто вікна відкритті і всі палять підпаленні гілки з минулого літа а на вулиці пахне зимовим ковраліном і тягне тебе,тягне,шепоче тихим не ніжним голосом---Іди сюди,іди! а ти--куди сюди?!!.....Та ніжбо, не маячня просто стискаються руки закоханих в метро і їдуть,а потім цілуються ,а ти кажиш немає любові в підземкі! І подих дивиться не свіжим цибульним запахом, коли обійми здаються занатто солодкими серед людей!
Читає якась непомітно сіресенька але з гарними очима дівчина Коцюбинського.А він не дивиться,йому потрібна дівчина без очей але з гарною зачіскою на обличчі з великими губенями.Трохи протиснувшись вперед ти йдеш і думаєш про біль який стискає серце а потім відпускаю на тиждень,коли тиждень проходе знову починає боліти, а ти все думаєш,думаєш...А потім кричиш комусь чужому,комусь такому,комусь кого пагано знаєш..і мовчиш,мовчиш ЛЕТИШ,,.я сплю і знову я ЛЕЧУ.Як це прекрасно..
́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=107726
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.12.2008