| Сторінки (1/15): | « | 1 | » |
Втекла б…
Сховалася б від болю,
що в тілі журно плачем стугонить.
Куди? Куди втекти?
Навколо воля заполонила безпорадний світ…
Той біль…
Зринає вмить перед очима
покинуте й розтоптане дитя.
Не я в незриме царство допустила
зустрічних подорожніх.
Ні, не я…
Душа привітно двері відчиняла,
бо вірила…у кожного із них.
Та все ж… тремтіла в страхові ,
бо знала: розтане марево тремке,
як сніг.
Пройдуть… Як у нічному небі зорі,
Іще раз зблиснувши, осяють путь
й впадуть у серця неспокійне море...
Нещадні хвилі берег роздеруть :
кров’ю омиють рани й поховають зірниць
тих пил у вирі днів стрімких .
В грозу пилинки вітром підіймає Творець,
освітлює мій небосхил.
Й тоді, у миті щастя за минулим,
в хвилини туги, болю, чистоти…
В ту мить із вдячністю в душі…
живу я. Хоч в тілі плачем серце стугонить…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=122514
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.03.2009
Один лиш крок у вулиць млу – вже не боюся,
що біль зламає крильми паперову сталь,
що в рідності доріг, дерев, мурів... втоплюся!...
й порину, полонена, в барвінкову даль.
З легенями, що повні трепетної казки,
дитинства згуком вознесеться ввись душа
до раю сутінкового, ночей атласних,
сліпуче спалахне джерельно-крижана
іскристим виром дрібок сяйно-сніжних.
Ласкаво поволокою небесний схил
сердечних поривань розбите бездоріжжя
застелить вщерть.
Вже сиплються в огні листки.
Нізвідки крадучись,
в метелицю пірнають листи-вітання безсловесні ізгори.
Крицéві жили кров'ю землю напинають -
Хоча б на мить!..
Життям... на мить... зітхни...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=122513
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.03.2009
Ще виднокрай як розвиднявся лиш неквапом об сні, що ковдрою землі торкався м ' яко; ще павутиння як в траві, рідке й хитляве, нанизувало небо на намисто мляво; ще місяць не розтанув в сяйві досвітковім, як в шибки дихало вже щось: „безмежно хвора...” А й справді, вже літами збіса тяжко хвора безрідним тихим щастям... Чоло вкриває змора, легенька поволока з очей долі спадає, й не очі – дві жарини вогнем в очницях сяють. Й в постелі на отаві вдихаю синь судомно, а хворість мою лихо відходжує невтомно. Звивається круг хати, у вікна зазирає, чатує дні з ночами і зіллям напуває. Глядить, мов рідне чадо: росу з очей втирає смердючим полотнищем, що пустка в собі бгає; примушує ковтати гидкі образи-ліки, а ті у кожен орган встромляють хижі ікла. Відтак серед кімнати розпалює багаття й у хвилі полум ' яні шепоче злі закляття, кидає сиві пасма зневіреної туги, розкурює над ложем єлеї кпин й наруги; відваром гніву й злоби дбайливо обтирає, а щастя (ще хронічне) у гострий шал впадає. Волає в твердь небесну несамовитим болем, тремтить у лихоманці, побито-тьмяне й голе... Й спітнілі груди сильно сухоти розпирають – то рветься плач громів ' ям, душа дощу благає... І вже лиш дим зостався із пекла вогняного, вже нечисть запопадна розпалася на порох; з гарячки тьмавий погляд біди не помічає, всміхається до стелі, та хтозна-де блукає... І ноги (їх немає...) несуть крізь попелище утіхи тиху вдячність за гір бездоння вище. Принишкла втомно тінь, зіпершись на порозі. Закляк ввесь світ довкіл у радісній знемозі. Й розбилася на дощ душа об безмір рясно – я просто тяжко хвора безрідним тихим щастям...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=118774
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 01.03.2009
... мені захотілося нині зустріти розпечене сонце, коли воно тихо спускалося в воду; обійняти його пахощами надвечір ’ я й чекати, що всміхнеться мені, заходячи за обрій. розказати йому щасливу казку на ніч, вкрити теплою ковдрою з мрійних снів і жадати вже ранку – бо знову побачу, як воно солодко потирає заспані оченята... ... та я блідну, тремтливими руками стискаючи хмари, й тьмяно променію болем у небесних скронях. а вони від кожного мого подиху вкриваються інеєм – сивіє іскристими пасмами мій шлях додому... й від кожного удару мого немічного серця безголосо здригається темно-синя твердь, а зорі-сиротята починають плакати, струшуючи сльози-крижини на розпашілу землю... ... сніговієм розпорош ú ла зима тендітні мрії, скрикують скрипом під ногами і більше не сміють ... а вітер морозним ш ú потом затікає в легені й дзюркоче в судинах сріблистою чистотою. ... поволі засинаючи, мляво погойдуються вулиці; дерева тихо моляться чи, може, то місяць молиться, аби хоч раз звільнитись від холоду, коли на нього, майже згаслого, гляне сонце з погордою... 15 січня 2009 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=118773
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 01.03.2009
Мовчати.
Сріблом чистої ріки мовчати
в німій беззвучній дрімоті.
Згорати…
Загравою небес згорати
в манливій та незрячій тьмі.
Тримати…
У пам’яті весь час тримати,
як радість смутком тліє враз.
Прощати.
Навчитися завжди прощати
злі погляди й іржу образ.
Ховати…
Як найдорожчий скарб сховати
свій біль, свій смуток, плач душі.
Минати…
Підступні пастки оминати,
розкидані по шляху скрізь.
Терпіти.
У скорбну мить біди…
терпіти, хоч серце крає лезом біль.
Летіти…
Понад руїнами злетіти,
лишивши на землі лиш тінь…
Всміхнутись…
Коли у бруд штовхнуть,
всміхнутись очима смутку й чистоти.
Забутись…
У танці із дощем забутись
й за вітром піснею пливти.
Шукати…
Життя для мрій своїх шукати,
хоч під хрестом свіча згора…
Чекати.
Хай як набридло вже - чекати,
що сонце вийде із-за хмар…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=117739
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.02.2009
Я часто згадую життя, незаплямоване гріхами…
Як чиста і дзвінка вода,
душа мінилася піснями
і відкривала всю себе – свій біль,
свій страх і сум’яття –
безмовному нічному небу
в години плачу й каяття.
А небо слухало, й бувало,
сльозами правди й чистоти
мене в любові обіймало.
Своє дитя… Поміж пітьми…
І разом з місяцем самотнім
сама над берегом стояла,
впиваючись теплом спокою,
із вітром серцем посміхалась…
Вода від подиху тремтіла
казок осінніх таїни ,
і щастя в грудях аж боліло
від почуттів тих глибини…
На крилах легкості й любові
зринала в невідому даль.
Там, в небі, я відчула волю
під знаком кам’яних скрижаль…
…А верби жалібно хилились
в похмурих роздумах своїх…
Із ними болем поріднилась душа
серед снігів німих .
Горнулася в журбі до віхол,
торкалась віями до вишини.
То було не життя, а мрія -
Творця шедеври мовчазні…
…Життя, не втягнуте в буденність.
Самотність світла, не страшна.
Проста й замріяна непевність,
що завше осторонь ішла.
Свій біль, свій смуток – все ховала
поранена внизу душа.
Втім, рани в небі заживали.
Ті рани – правда про життя…
Чому ж на рабство проміняла
духмяну волю поміж хмар?..
Надія, труєна людьми, вмирала,
- рясніла в серці пустота.
...Я чую іноді, як плаче
за мною Ангел мій Святий .
Й назад дороги не знайшовши,
ледь чутно плачу разом з ним…
Я марю вечором осіннім
і мряки подихом… Щодня .
То було не життя, а мрія.
Моя сьогодні мрія про життя
......
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=117660
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.02.2009
Пірнула в розжарено-червоні обійми сірувато-блакитного неба, пробралась крізь нависле гілля дерев, потонула в кучугурах позолоченого листя жовтогарячого парку… Загубилась в людському гомоні, дитячих криках, поцілунках закоханих пар… Потрапила в казку… Придуману казку, таку знайому ще з дитинства, але чомусь реальну лиш сьогодні. Пропустила тролейбус, ще один і ще наступний. Покепкувала з усіх, хто кудись поспішав. Навіщо, навіщо бігти? Хм, я теж так завжди роблю, але не зараз, не в цю мить… Сьогодні зачекаю, зупинюсь, прислухаюсь до себе, вдихну дерева, квіти, освітлену ліхтарями стежину… Так триватиме вічність.. маленьку вічність, але таку важливу… Десь за межами мого світу вирує життя, безліч інших світів стикаються, переплітаються, розходяться, хтось десь когось чекає, когось шукає, за кимось плаче… а тут є я, просто я, що випадково, ні, не випадково! випадковостей не буває!, випала з монотонної повсякденності, заблукала в вечірніх сутінках ніким не знаної реальності…
..впіймаю веселий промінчик яскравої зірочки, закружляю в осінньому хороводі багряного листя, подякую за всіх і за все… з ніжністю, з радістю, з любов’ю…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=117658
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.02.2009
Втомилась… Втомилась робити крок за кроком і все в неправильному напрямку… Втомилась йти за вітром, плисти за течією… Втомилась коритись обставинам… Втомилась бути сильною й слабкою одночасно… Втомилась втомлюватись…
Заплуталась, зависла, розгубилась… Депресую, істеричу, нарікаю… На дні…Сиджу, лежу, звиваюсь… Не вміщаюсь в собі… Набридло все…
…:) чудовий стан!.. благодатний і благословенний!.. немає просвітку, але є дорога! немає бажань, але є почуття! немає сил, але є надія!
… закриваю обличчя руками, до запаморочення вдихаю затхле повітря, зціплюю зуби і відштовхуюсь… від дна, від багнюки, від зневіри… розриваю позолочені пута величезної тісної клітки, випускаю на волю потік придушених сліз, що гидким слизом виливається на зовні, відрікаюсь від душевного бруду і виринаю…
…в обіймах чистоти, спокою, тепла…
…на вівтар покаяння кладу сокрушене серце, повне жертовної любові… ще мить – і зроблю крок, піду проти вітру, попливу проти течії!.. нехай не так, як всі – ЯК Я!.. нехай не в тому напрямку, куди більшість, але туди, де є світло, туди, де є щастя, туди, де є життя!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=117637
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.02.2009
Я їду.. мабуть, додому.., як завжди, не набувшися вдома..
У вухах “кілки”:) – єдиний і надійний захист від “співучого” вагону, а перед очима – кілька світів: мій дитячий домашній дім, мій студентсько-постстудентський дім, а ще.. багато мрій і.. п’яні пики “народних артистів”(таки багата наша Україна на дані екземпляри), які вирішили відірватись на повну перед наступним заробітчанським тижнем у каштановій столиці. Я намагаюсь з’єднати усі світи в один-єдиний – МІЙ, але чомусь кордони розпливаються.. Це немов відеострічка з окремими кадриками. Я перестрибую з одного всесвіту в інший, затримуючись на мить то тут, то там, усміхаюсь знайомим, таким рідним обличчям і знову повертаюсь сюди – в сутінки напівосвітленого вагону. Вже хтось давним-давно хропить на верхній полці, хтось хоче нарешті порозумітися з насупленою провідницею, довівши їй, що має право за десятку купити комплект постільної білизни, а хтось просто їде, дослухаючись до дивних звуків вагонних коліс. Я витягла рятівні “кілки” з вух – “рейкова”музика злилась з піснею Степана Гіги, яку ще вчора чула вдома, правда слова “я любив вас усіх, та найбільше любив Україну” звучать якось не так.. ні, не те що без душі.. з душею! ще й з якою!!! просто, мабуть.., у всьому винен поїзд.. я закриваю очі і.. хтось наступив на ногу – я знову повертаюсь у реальність. Так! саме в реальність! де п’яні пики, перевтомлені провідники, голосне хропіння і.. багато мрій, різних-різних, кольрових.. вони ореолом кружляюь над кожною долею, що стоїть, сидить чи ходить, спить чи заглядає у вікно.. як не дивно, кордони всіх світів раптом зійшлись в один – великий-великий МІЙ світ! Маленьке дівчисько, вирвавшись з обіймів домашнього дому, захопивши з собою веселий сміх, трохи гірких сліз і цілий міх батьківської науки, на швидкості заскочило в транзитний потяг, що радісно засурмив: ту-ту!..
..Я їду.. мабуть, додому.. попереду широка дорога, рейково-полосата.. на небі зорі, мов маяки.. ще трішки – і буде світати.. а там в сонячних променях вийде із потяга серед безліччі людських доль і моя доля, простягнувши руки і серце назустріч каштановій столиці..:)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=117635
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.02.2009
На серці сьогодні задощило… Я підставила руку. Кап-кап, кап-кап-кап. А потім обличчя. Солене кап-кап торкнулося вуст. Я усміхнулась: мабуть, на грозу. Завжди так буває: спочатку просто кап, а потім… :) Я виглянула у вікно – там теж дощ. Небо, сіре-сіре, своїми ручищами стиснуло клаптик землі, дико зареготало і жбурнуло оберемок сліз прямо мені під ноги. Холодне диво обпекло душу – неначе сіль на рану. Ага, виявляється, небесні сльози теж солені! Ми плакали разом. Ні, то не була істерика. Я сиділа на балконі, а небо стрибало по моїх калюжах, час від часу ошпарюючи мене холодними потоками. Ми не говорили, ми розуміли без слів. Я була немов на сповіді. Але дуже дивній сповіді. Покути не було. Було лише розгрішення. Небо, виплакавши всю свою скорботу, проясніло. Воно огорнуло мене веселкою, свіжістю дмухнуло в обличчя. Приємно тепла прохолода заглянула в кожний куточок мого серця і небесною ганчіркою очистила рани. П ’ ять хвилин – і прийшло полегшення. Небо ніжно всміхнулось і подарувало букетик сонячних промінців… Ну ось, ще одна гроза позаду:) Може, зафіксувати її у своєму метеорологічному щоденнику? Але… мабуть, ні. Про неї знатимемо лише я і небесна блакить…:)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=117615
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.02.2009
Все в житті колись буває вперше,
як перші квіти,перший сніг,перше кохання...
Але хто скаже,що то завжди легше,
Той не відчув,мабуть,той біль розчарування...
Який зявляється коли Твоє кохання,Найкраще в світі щире почутя,
Стрічає на шляху байдужості зітхання,
Перевертаючи усе Твоє життя...
Пекучий біль та туга нездоланна,-
Тебе охопить ,серце защемить...
Коли людина-краща в світі і кохана
Тебе не зможе,як і Ти її любить...
Тобі здаватиметься,що згасло сонце,
Що все на світі стало раптом не таке...
Здаватиметься ,що і Твоє серце-
замовкло назавжди і вже не ложиве...
Але Ти вір,що знов настане ранок,
Що знов у серці забринить весна.
Інше кохання прийде на Твій ганок,
І Ти відчуєш,що душа Твоя-жива....
Все в житті колись буває вперше...
Як перша радість ,перший біль,перші зітхання...
Та перше не завжди буває легше..
БО НЕБУВАЄ ЛЕГКОГО КОХАННЯ...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=117613
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.02.2009
Якби я пташкою була,
меланхолійним своїм співом
вночі будила до життя
душ немічних сонливі мрії...
Якби весняним сонцем запалала,
то теплим дотиком руки
самотнє серце б захищала
від павутиння пустоти.
Якби вечірнім небом стала,
щоразу б плакала я поряд з тим,
чия душа у смерку заблукала,
кого біль криком здавлює німим.
Якби я річкою спливала
у воду темну неровливу
тривоги й смуток щабирала б
і понад берегом розлила б .
Та я лишень проста людина,
не Бог,не янгол,не свята...
Тому лиш трохи змерзле серце
покласти у вівтар змогла...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=117579
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.02.2009
Він так хотів кохати тебе завтра,
Сьогодні не було ні сил, ні часу,
Сьогодні в нього була інша правда,
Яку він полюбив чомусь одразу.
Він би пройшов крізь стіни та безодні,
Коліна б аж до крові позбивав,
Але не зараз.... тільки не сьогодні,
Колись тебе б єдиною назвав.
Він не тримає у своїх долонях часу
І цінності його не розуміє.
Він день приймає мов нову прикрасу,
Й живе лиш так як хоче, як уміє.
Приходив ранок ти сльозами вмилась,
Холодним вітром витерла лице,
Дивилася на сонце і молилась
І дякувала долі хоч за це.
Він так хотів зробити щось для тебе,
Може трояндами встелити шлях.
А твоє щастя це краєчок неба,
Що вічністю застигло у полях.
У тому небі заховалась правда,
В ту мить коли на дворі вже світало.
Він так хотів кохати тебе завтра,
Але для тебе завтра не настало........
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=117577
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.02.2009
Люблю ,коли Ти знову промовчиш,
придумавши якусь солодку фразу...
Як подумки про щось мені кричиш,
а потім шепчеш:"Ну,давай,доказуй..."
Коли цілуєш ніжно у чоло
І губ торкнувшись обіймеш щосили.
Чому ж Тебе так довго не було?
Коли Тебе у Господа просила...
Люблю,коли прокинувшись всміхнусь
Бо запах Твій лишився на запясті...
Коли про себе й думати боясь:
"Хіба так мало треба нам для щастя?"
Пробачиш,якщо німію раз у раз
Вдивляючись кудись далеко в тишу.
Воскреснути не просто від образ
Від розпачу,що в серці глухо дише...
Дві яхожі долі ,зломлені на пів
Не просто так у світі перетнулись.
Ти знов щось промовчати захотів
Та в тиші сонній :"Я ЛЮБЛЮ" почулось...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=117538
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.02.2009
Любов-це вічна музика дощу,
це цілий світ в Твоєму тільки світі.
Коли у слід комусь не йду,лечу,
Немов метелик в полі серед квітів.
Коли пянять слова й немає слів.
У грудях ангел крилами тріпоче.
Любов -сліпа і робить з нас рабів,
але в рабів такі щасливі очі...
Любов-це вічна музика сердець...
Їх передзвін,їх трепіт,і зізнання.
Це йти в тумані лугом - навпростець...
Де кожний крок ,як подих твій останній.
Ц е йти і знати,вірити-дійдеш...
І очі в очі-так не страшно жити.
Так хочеться воскреснути і все ж
В одних долонях цілий світ втопити.
Любов-троянда,ніжна і зваблива.
Це поцілунку ніжний оксамит.
Коли в душі,нарешті змовкне злива.
І серце відпочине від корид.
Коли усе так раптом стане просто.
І Ти збагнеш,що в світі не один.
Любов-то мудрість і вершина росту,
Її не знайдеш в відблиску вітрин...
Любов,то щось,для кожного своє...
Відкриє серце білосніжні двері.
Вона не просить-тільки віддає...
Словами не змалюєш на папері...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=117537
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.02.2009