sashassop

Яка пташка так співає

Яка  пташка  так  співає,
Що  день  ніби  засинає?
Відсутнє  сонце,  дощу  не  видно
Похмуре  небо  посміхається  огидно.
Даючи  змогу  уявити,
Що  сьогодні  треба  спішити.
Спішити  жити,  спішити  співати,
Спішити  мріяти  і  відчувати.
Багато  співу  й  прохолоди,
Але  нема  тієї  згоди,
Щоб  узагальнити  прожите:
Загублене,  поховане,  прибите.
Згода  між  минулим  і  майбутнім,
Згода  між  слабким  й  могутнім,
Згода  між  вогнем  й  водою,
Згода  між  мертвим  та  живою…
Нема  компромісу  уже  того,
Коли  мертвого  й  живого
Поважали  як  годиться,
А  тепер,  напевно  сниться…
Сниться  забутий  і  загублений,
А  колись  був  любий  й  приголублений.
Так  дні  минали,
А  люди  щиро  присягали
Пам’ятати  радість  і  життя…
На  могилу  припадало  сміття,
Кружляли  ворони  навколо…
Кругом  так  тихо  і  голо,
Що  навіть  боязно  ходити,
Бо  страшно,  страшно  уявити,
Що  спів  пташки  останнім  стане,
Що  довго  росло  те  зів’яне,
Що  бігало,  ходило,  танцювало
Давно,  уже  давно  пропало.
Хватило  сутінків  зустріти
Та  не  хватило  їх  пережити.
Шкода,  що  завжди  чогось  не  вистачає,
Але  чого  конкретно  ніхто  не  знає.
Пропали  щирі  почуття
Закінчилось  ще  одне  життя.
І  нема  виправдання  такого,
Щоб  зробити  знов  живого.
Де  ті  ховаються  дні  пережиті?
Де  і  коли  двері  будуть  відкриті?
Хоч  мить  минулу  ще  раз  пережити,
Хоч  раз  під  небом  походити.
Минуле  кличе,  теперішнє  забороняє
Одне  і  друге  вибору  не  залишає.
Та  десь  глибоко  чи  високо
Блукає  надія  одиноко,
Віру  втрачену  шукаючи
Зміну  обставин  вбачаючи.
День  похмурий  засинає,
Якась  пташка  ще  співає
Та  пропаде  спів,  бо  голос  обривається
Засне  тоді  день  і  більше  не  прокидається…
Не  прокидається,  дрімає
Бачить  сни  і  не  знає,
Що  заснув  поспішивши,
Так  і  нічого  не  зробивши.

2003

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=199926
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.07.2010

TVTSM

Ти  хотіла  трохи  уваги
Та  я  байдужість  проявив
Думала,  що  збожеволів  від  спраги,
Бо  так  холодно  вчинив.
Моя  байдужість,  холоднокровність
Це  прояв  уваги  глибокої,
Твоя  образливість  і  невгамовність
Вияв  думки  невисокої.
Я  не  міг  сказати  словами,
Я  не  міг  подумати  нормально
Я  виразився  почуттями,
А  ти  сприйняла  все  буквально.
Невірно  думаєш  і  марно  ображатися,
Адже  мій  погляд  усе  тобі  сказав.
Чи  можеш  в  мріях  ти  дістатися
Туди,  де  я  тебе  чекав?
Байдужість  і  погляд  глибокий
Свідчить  про  наміри  тверді
Ти  знала,  що  я  став  одинокий
Й  могла  зарадити  моїй  біді.
Де  ділася  моя  відвага  і  рішучість?
Куди  пропали  лагідні  слова?
Сталась  гірка  неминучість,
Ти  залишилась  права…
Залишилась  права  стосовно  пригоди
Я  заперечити  нічим  не  міг
Дійти  важко  спільної  згоди,
Коли  ступаєш  на  чужий  поріг.
Колись  мабуть  я  встигну  сказати,
Що  прагнув  вилити  тоді  давно
Та  ти  мабуть  не  захочеш  зачекати,
Бо  я  обрав  пиво  та  вино.
Сумні  мої  думки  стануть  примарні
І  я  блукаю  десь  не  тут,  а  там…
Емоції  твої  та  очі  стали  гарні,
За  мить  прекрасну  все  віддам.
Наступна  зустріч  інша  буде,
Постараюся  щось  більше  проявити
Час  не  простить  і  не  забуде,
Як  вірно  треба  було  вчинити.
Спочатку  тебе  я  не  впізнав
Та  десь  крутилися  образи  знайомі
Я  холодним  не  був  я  ним  просто  став
Вважаючи,  що  здійсняться  мрії  таємні  й  невідомі.
Я  холодний  та  твердий
Я  байдужим  іноді  буваю
Та  в  середині  я  не  черствий
Я  теж  живу  та  кохаю.
Ми  всі  вразливі,
Ми  люди  звичайні
Ми  будемо  щасливі
Та  не  зовсім  аморальні.
Не  жалію  я  свого  тепла
Чим  зможу,  тим  поможу.
Засмученою  чомусь  ти  була
І  на  іншу  людину  схожу.
Чому  швидко  тікаєш?
Чому  очі  вниз  опускаєш?
Засмутити  тебе  получилося
Та  нічого  від  того  не  змінилося.
Холод  й  байдужість  дарую
Під  ними  почуття  маскую.
Бачити  їх  та  повністю  відчувати  неможливо
Не  слід  шукати  їх  довго,  заховані  вони  красиво.

2003

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196256
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.06.2010

Ch

Чужими  стали  ті  місця  де  раніше  бував,
Чужими  стали  друзі  та  знайомі  люди,
Яких  я  дуже  давно  і  добре  знав
Чужі,  як  покинуті  недобудовані  споруди.
Чужим,  напевно  я  став  для  них
Я  це  відчуваю  за  кілька  миль,
Я  бачу  в  них  зовсім  чужих
І  не  змінюю  свій  погляд  та  стиль.
Бажання  зникнути,  провалитися,
Щоб  фігури  не  бачити  знайомі,
Як  все  здатне  швидко  змінитися,
Коли  довго  не  хочеться  бути  в  домі.
Мене  вабить  друга  країна
Я  бачу  в  ній  щось  особливе
Цього  немає  Україна
Рішення  це  остаточне  і  сміливе.
Чому  боятися  краще  собі  брати?
Чому  ховатися  потрібно?
Я  маю  право  вибирати
І  жити  я  не  мушу  бідно.
Я  утечу  туди,
Де  серце  моє  затихне,  охолоне.
Я  житиму  біля  піску  та  води
Погляд  мій  в  тому  морі  потоне.
Кращу  якість  життя  хочу  мати
Мене  тільки  бідність  стримує.
Варто  зараз  тікати,
Поки  щось  ще  підтримує.
Чужий  я  цій  країні,
Вона  не  хоче,  щоб  народ  її  жив,
Важко  жити  на  Україні
Та  животів  і  на  чорноземі  робив.
Скоро  покину  я  знаю,
Можу  відірватися,  звільнитися
Я  вже  ніби  все  покидаю,
Бо  тут  нічого  не  може  змінитися.
Рідні  стали  чужими
Я  точно  це  знаю.
Я  сумуватиму  за  ними,
Адже  я  інше  вибираю…
Інше  вибираю  існування
Не  тут  хочу  я  бути,
Здійсниться  моє  бажання
Я  зможу  все  забути.

2003

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196255
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 17.06.2010

KS

Цвіте  і  пахне,  прихід  весни  вітає
Посміхається,  дивним  світлом  сяє.
Звеселив  тебе  весни  прихід
Вже  розтанув  увесь  лід,
Вже  немає  холоду  кругом,
Весна  бавить  всіх  теплом.
За  такий  короткий  час,
Хоч  відстань  розділяла  нас,
Ти  змінилася  раптово
І  очам  моїм  чудово,  
Коли  знову  побачив  я  тебе,
І  небо  чисте  й  голубе
Нагадало  про  пору  незвичну,
Про  мить  коротку,  величну.
Приємно  бачити  щасливою,
Приємно  бачити  красивою.
Настрій  весни  передається
І  кожен  радіє  та  сміється.
Чи  сонце  голову  пригріло,
Чи  весна  штовхнула  на  діло?
Краще  не  треба  шукати  причину,
Різні  події  спокушають  людину.
Забракло  волі  і  терпіння
Душу  охопило  дике  створіння.
Така  пора,  такі  виникають  події,
Коли  об’єднуються  надії  і  мрії,
Тоді  віддаєшся  весняній  теплоті
Та  пам’ятаєш  тільки  ті…
Тільки  ті  буйні  хвилини,
Коли  сплелися  дві  людини.
Сльози  радості  та  біль  приємний
Цей  день  зроблять  таємний,
Бо  веселилася  весна,
А  може  ти  була  одна?
Неварта  істину  зараз  шукати,
Неварта  неприродного  прохати,
Ліпше  теперішнім  жити
Та  приємне  комусь  робити.
Дивним  світлом  сяєш  ти
Чистішим  від  джерельної  води
Це  світло  передалося  мені
Тепер  я  вийшов  із  тіні.
Бачу  цвіт,  запах  меду  відчуваю
Сказати  мушу  що  кохаю
Саме  сьогодні  в  цей  же  час,
Поки  відстань  не  розділила  нас.
Весна  дарує,  відбирає,
Засмучує  і  звеселяє
Та  перетворює  кохання
В  ненависть  та  страждання.
Дивні  весняні  ці  почуття,
Вони  доповнюють  життя,
Вони  об’єднують  істот,
Дають  сягнути  до  висот.
Пора  надій,  пора  шукань,
Пора  чекань,  розчарувань
Приходить  один  раз,
Вона  не  проминула  нас.
Зачепила  за  живе
Відновила  забуте  старе.
Зв'язок  ще  існує
Пристрасть  сильніше  вирує
Втілює  сміливі  бажання,
Продовжується  ще  кохання.
Далеко  ще  були  тривоги,
Коли  розійдуться  дороги
Й  пропаде  настрій  пори,
Краще  серце  гори,
Краще  світло  вбирай,
Краще  розумій  та  сприймай.
Моя  квіточка  жива,
Ти  здатна  на  дива
Краса  твоя  хвилює,
А  серце  тепло  чує.
Хмари,  свідками  станьте
На  закоханих  погляньте,
Сонцю  владу  дайте
І  нас  не  лякайте.
Цвітеш,  пахнеш,  весну  вітаєш.
Саме  тепер  ти  кохаєш,
Ти  прекрасно  знаєш
Та  вдаєш,  що  забуваєш.
Весна,  частіше  приходь
Час  на  всіх  знаходь,
Давай  поштовхи  необхідні,
Щоб  стали  близькі,  рідні.

2003

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195988
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.06.2010

Де воно?

Шукають  для  щастя  амулети,
Це  можуть  бути  речі  різні:
Буси,  персні  навіть  кастети,
Дерев’яні,  срібні  чи  залізні.
Дрібні  предмети  щастя  не  ховають,
Бо  в  них  немає  щастя  того,
Але  чомусь  люди  в  них  щастя  вбачають
Не  розумію  цього.
Нема  вдачі  і  випадковостей,
Нема  везіння  й  невезіння,
Переконати  в  цьому  важко  людей,
Бо  бракує  їм  розуміння.
Навіщо  вішати  підкову
Над  порогом  своїм?
Буде  падати  на  голову  знову
Різним  знайомим  і  чужим.
Щастя  вже  зараз  є,
Воно  в  людині  присутнє.
Усе  що  є  воно  твоє,
А  що  твоє  його  не  є
Ось  таке  це  враження  незабутнє.
Тисне  на  свідомість  світ  матеріальний,
Душа  не  може  повністю  звільнитися
Цей  фактор  завжди  вирішальний
І  змін  чомусь  важко  добитися.
Щастя  –  це  людська  природа
Це  стан  гармонії  і  вищих  почуттів,
Між  душею  та  тілом  встановлюється  згода
Й  не  чути  плину  часу  й  зміни  днів.
Зникає  тривога  за  час  прожитий,
Бо  насолода  може  вічно  тривати
Цей  шлях  кожному  відкритий,
Його  лиш  треба  трохи  пошукати.
Хто  шукає,  той  знаходить,
Хто  пізнає,  тому  усе  відкриється,
Коли  уявний  кінець  приходить,
То  все  тільки  починається.
Щастя  властиве  людині,
Тільки  треба  збагнути  його.
Воно  в  самій  середині,
Воно  чекає  сигналу  твого
І  може  відкритися  навіть  нині.

2003

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195986
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.06.2010

Вітер віє

Листки  на  деревах  давно  вже  росли,
Вирости  великими  вони  не  могли
Залишалися  мініатюрними  такими,
Важко  назвати  їх  зеленими  й  живими.
Вітер  віє,  шаленіє,
Дерева  нагинає,
Квітень  без  надії  мріє
Тепла  все  чекає.
Де  поділося  тепло  і  дощі  масивні?
Перший  тиждень  хмари  дивні
Щедрі  були  снігом  мілким
Та  вітром  сильним,  живим.
Швидко  дні  спекотні  прийдуть,
Запах  смоли  пошириться  навколо,
Які  несподіванки  ці  дні  несуть,
Коли  вже  розірветься  вічне  коло?
Коли  припиниться  постійний  рух,
Пропаде  зір  і  гострий  слух?
Коли  скінчиться  біганина
Й  перестане  боліти  спина?
Завжди  багато  питань  з’являється
Вичерпних  відповідей  мало,
Та  це  колись  міняється
Ще  не  таке  колись  бувало.
Причина  не  в  погоді  не  в  порі,
Причина  не  у  ранній  зорі,
Вона  схована  подалі  від  людей,
Від  тонкого  розуму  і  допитливих  очей.
Вітер  віє  листки  хоче  зірвати
Квітень  мріє  сонце  тепле  зустрічати.
Сумує  місяць,  сумує  весна,
А  вітер  віє  не  бачивши  сна.
Кожен  сліпо  виконує  свою  роботу,
Ніби  механізм  в  великій  машині.
Поки  маєш  хоч  якусь  турботу
Не  будуть  твої  губи  сині…        
Не  будуть  твої  губи  сині
І  очі  не  закриються  навіки,
Коли  болітиме  у  спині
Та  тектимуть  в  жилах  ріки.
Праця  щось  виховує,
Вона  людину  гартує.
Недоліки  приховує,
Нові    погляди  будує.
Віяв  вітер  та  нарешті  стих,
Падав  дощ  та  зник  раптово
Хто  є  ще  серед  живих,
Той  знає,  що  жити  це  чудово.

2003

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195900
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.06.2010

Треба любити…

Буду  любити  Україну
Аж  поки  колись  не  загину,
Буду  лиш  бачити  хороше  в  ній  
І  більше  покладатиму  надій.
Нарешті  стала  вільна,
Нарешті  стала  самостійна,
Думка  –  не  божевільна,
А  перевірена,  надійна.
Ніхто  не  зможе  вже  забрати,
Ніхто  не  зможе  поневолювати,  вбивати
Працьовитих  людей  України,
Бо  не  дамо  своєї  Батьківщини.
Я  плачу  і  люблю
Я  хочу,  і  молю,
Щоб  справедливість  встановилася,
Щоб  мрія  ще  одна  здійснилася.
Скільки  болю  пережили,
Але  мету  свою  зробили
Й  отримали  винагороду,
Пройшли  не  одну  перешкоду.
Любов  переможе  зло,
Яке  є,  якого  ще  небуло
І  почуття  хороші  й  щирі
Подарують  життя  в  мирі.
Не  буде  голоду  й  війни
Не  будуть  дочки  і  сини
Тікати  з  дому  свого,
Шукаючи  місця  нового.
Кохання  –  вічна  сила,
Вона  багато  подвигів  здійснила,
Вона  серця  розбивала,
Вона  щастя  дарувала.
Нехай  сила  з  нами  буде
Усе  інше  з  роками  прибуде,
Любов  незгасне  і  не  зникне,
А  в  кожне  сердечко  проникне.
Цей  величний  жар
Піднесе  душу  аж  до  хмар.
Душу  пронизить  сонячне  проміння,
Душа  побачить  нове  видіння.
Видіння  буде  про  гармонію  вічну,
Про  силу  незрозумілу  потойбічну,
Про  радість,  яка  навколо  існує,
Про  життя,  яке  далі  прямує.
Україно,  моя  рідна!
Ти  багата,  а  небідна,
Ти  красива,  тебе  треба  любити
Без  тебе  краще  вмерти,  ніж  жити.

2003

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195899
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 15.06.2010

Край

Мій  рідний  край,  моя  земля,
Тебе  люблю  найбільше  я,
Ти  найдорожче  що  я  маю,
Тебе  люблю  і  поважаю.
Важко  без  тебе  завжди,
Хочеться  знову  туди,
Де  бігав  колись  малим
І  поки  буду  я  живим;
Пам’ятатиму  державу,
Її  історію  і  славу.
Проклятий  буду,
Коли  Україну  забуду.
Я  забув  і  прийшло  покарання:
Зникло  все  без  мого  бажання,
Я  бачив  біду  та  втрати.
Прийшла  пора  збирати…
Далекі  мандри  уявляють,
Коли  немилий  рідний  край
Серцем  та  духом  тікають,
Шукаючи  затишний  рай.
Молодь  не  бачить  тут  нічого,
Адже  нелегкий  час  настав.
Тікає  до  господаря  чужого,
Бо  той  гроші  за  працю  давав.
Немає  любові  ні  краплини
До  своєї  землі  чорної,
Немає  поваги  до  України,
До  держави  бідної,  потворної.
Скажи,  за  що  тебе  любити?
Чи  варто  тебе  шанувати?
Тяжко  тут  животіти,
Люди  продовжують  домівки  залишати.
Люди  шукають  твердий  заробіток,
Бо  їсти  треба  щоденно,
Бо  треба  одіти  і  вивчити  діток,
Тому  покидають  домівки  напевно.
Тебе  простіше  не  любити,
А  міняти,  зневажати,
Ти  заважаєш  щасливо  жити,
Людина  має  право  вибирати…
Людина  має  право  вибирати
Що  її  подобається,  що  її  дратує.
Влада  не  може  помагати,
Влада  бешкетує.  
Важко  існувати  щирій  любові,
Важко  вистояти  українській  мові,
Важко  талантам  пробиватися,
Важко  правди  добиватися.
Немає  зрушень  –  постійний  застій.
Ми  щасливі,  бо  не  знаємо  які  ми  бідні.
Нема  любові,  нема  жодних  надій,
Мабуть  вже  скоро  зникнуть  землі  рідні.
Яка  може  бути  любов  до  України,
Яка  ж  повага  до  людей  держави?
Усім  потрібні  кращі  зміни,
А  не  обіцянки,  забави.
Правду  важко  приховати,
Краще  втікати  і  не  знати,
Що  сталося  із  тими  хто  залишився,
І  чи  стан  держави  на  краще  змінився.

2003

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195594
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.06.2010

Погляд

Веселковими  фарбами  розмальована,
Одіта  в  леопардову  шкіру…
За  склом  далеко  розташована
Та  можна  виміряти  відстані  міру.
Нас  розділяє  натовп  та  товсте  скло,
Але  для  зору  це  не  перешкода
Дивитись  приємно  було,
Маючи  єдину  нагоду.
Обмін  поглядами  прямими,
Обмін  посмішками  і  здивуванням
Ми  були  обоє  чужими,
І  цей  погляд  не  ставав  коханням.
Розмальована,  чомусь  зникла,
Мабуть  не  захотіла  такої  уваги,
Вона  в  серце  трохи  проникла,
Викликала  почуття  легкої  спраги.
Іноді  таке  трапляється,
Коли  погляди  між  собою  воюють
Хтось  із  двох  не  витримує  ховається
Цього  не  бачать  і  не  чують.
Хтось  бачить  пристрасть  і  цікавість,
Хтось  пошуки  вічні  веде,
Хтось  помічає  рідну  лукавість,
Хтось  компромісно  на  це  йде.
Багато  причин  можна  навести
Стосовно  зорового  сприймання,
Може  хтось  хоче  цим  довести
З  першого  погляду  кохання.
Дивовижні  речі  трапляються  з  усіма
Кожен  стане  свідком  –  час  близький
Буде,  то  він,  чи  вона
Буде  період  милий,  незначний,  новий.
Шуміли  вулиці  від  голосів,
Високі  підбори  стукотіли
Не  було  ще  таких  часів,
Коли  зрозуміти  всі  зуміли.

2003

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195593
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.06.2010

Іграшка

Новенька  іграшка,  нова  омана,
Ти  недосяжна  й  невідома.
Усім  ти  рідна  і  кохана,
А  декому  лише  знайома.
Знайомі  різними  бувають,
Як  різні  пошуки  і  пізнання,
І  що  таке  в  думках  ховають?
Про  що  думають  вони  щодня?
Шалене  домагання  таємниць
Веде  на  роздуми  глибокі.
Відкрито  брудний  потік  дурниць,
Загинули  ідеї  нові,  одинокі.
Багато  одиноких  й  незнайомих
Та  різні  іграшки  їм  відповідають,
Створення  –  справа  невідомих,
Яких  не  знають,  забувають.
Пізнавши  більше  щось  одне
Міняються  уявлення  раптово,
Воно  стає  все  більш  нудне,
Тільки  зникає  поступово.
Краще  знаю,  ніж  не  знаю,
Бачити  краще  умію
Іграшку  ще  не  викидаю,
А  дарую  їй  оманливу  надію.
З  людей  не  треба  іграшок  робити,
Адже  жорстоко  так  чинити.
Про  біль  усі  напевно  знають,
Але  не  всі  отак  страждають.
Недосяжне  й  невідоме,
Несвідомо  так  знайоме,
Що  від  реальності  відрізнити,
Отак  таємниці  продовжують  жити.
Знайома  всім  і  кожному  відкрита,
Ти  трохи  сумнівом  розбита,
Який  дарує  страх  і  втрату
Та  ще  ілюзію  багату.
Рідна,  знайома  та  сумна,
Може  ти  просто  одна
І  нема  кому  тебе  розвіяти,
І  ніхто  не  хоче  діяти.
Таку  байдужість  не  пояснити,
Можливо  всім  набридло  жити
І  сум  поширився  кругом,
Важко  вирішити  все  бігом.
Важко  наважитися  на  вирішальний  крок,
Важко  покладатися  на  розташування  зірок,
Бо  це  нічого  б  не  змінило,
А  тільки  б  горя  причинило.
Зажурена  в  своїх  думках,
Ти  ніби  плачеш  непомітно,
Але  всміхаєшся  привітно
Ховаючи  сльози  в  руках.
Завзято  гралися  з  тобою,
А  ти  наважилась  мовчати.
І  довелося  біль  перечекати,
І  сльози  лилися  рікою.
Якби  я  міг  усе  змінити,
Якби  силу  як  в  природи
Швидко  зміг  знищити  перешкоди
І  долю  твою  обновити.
Страшна  така  влада  
Була  в  обмеженої  істоти
Усі  могли  оцінити  ті  роботи
Де  присутні  брехня  і  зрада.
Сумуй  далі,  але  трохи  радій
Плач  менше  та  більше  смійся
Все  скоро  пройде  ти  тільки  не  бійся,
Тобі  ще  раз  не  побачити  тих  подій.
Непотріб  іноді  лишають,
Десь  припадає  пил  на  нього,
Коли  вже  власника  нема  живого  -
Його  в  вогонь  кидають.
Незрозумілий  сірий  дим  розвіється,
Вогонь  погас,  а  земля  палає.
Що  зараз  в  світі  діється,
Що  тим  подіям  помагає?
Таємниці  чомусь  відродилися,
У  виборі  іграшок  усі  помилилися.
Забракло  духу  помилки  визнавати,
Земля  продовжує  палати…

2003

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195446
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.06.2010

Її тепло

Її  тепло  мене  зігріло,
Сміх  веселий  мене  оживив.
Серце  нове  почуття  відкрило
І  знову  я  тепер  любив.
І  знову  я  тепер  бажав  відчути  губи  спілі,
І  знову  я  тепер  ставив  високі  цілі,
Але  мрійлива  глибина  її  уже  давно  дана
Тепер  лишається  відчути  як  далі  усе  має  бути.
Когось  мені  ти  нагадала
Не  пам’ятаю  лиш  кого,
На  музу  ти  претендувала
Уже  без  дозволу  мого.
Мушу  далі  віддалятись
Від  досягнутих  висот,
Ти  продовжуєш  сміятись
Складаючи  сумний  анекдот.
Як  дивно  деколи  буває,
Коли  любов  немов  згасає,
Тоді  здається  що  все  пройшло
І  те  що  було  загуло.
Та  пам'ять  зберегла  тепло
І  всі  щасливі  ті  моменти.
Усе  було  та  загуло,  сховалося,  пройшло
Та  деякі  залишилися  ще  елементи.
Ці  елементи  та  тепло  щоденне
Відтворили  кохання  нескінченне,
Оживили  радість  первинну,    
Усунули  нав’язливу  причину.
Тепло  зближує  двох  людей,
Тепло  від  всього  вбереже,
Тепло  виховує  дітей,
Тепло  –  найголовніше  вже.
Її  тепло  мене  зігріло,
Моє  тепло  тим  самим  відповіло,
Здійснились  обмін  та  єднання
І  ожило  нове  кохання.

2003

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195444
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.06.2010

Непостійність

Серце  болем  защеміло,
Воно  сказати  щось  важливе  хотіло
Та  урвалась  нитка  вічного  життя
І  відкрилась  чорна  яма  забуття.
Несказане  –  це  гірше,  ніж  відкрите
Незроблене  –  це  дзеркало  побите,
Краще  через  дурниці  переживати,
Ніж  не  зробити  щось  і  потім  сумувати.
Коли  душить  біль  краще  злісно  посміхнутися
І  до  проблеми  ще  раз  по-новому  повернутися,
Збагнути  помилку  зроблену  раніше,
І  не  робити  так  далі  більше.
Це  коло  і  гірко,  бо  замкнуте  воно.
Хто  помітив  це  давно
Той  володар  подій  та  часу  свого,
А  головне  діяти  без  наміру  лихого.
Усе  вертається  з  відсотками,  як  бумеранг.
Терпіння  підносить  ще  на  один  ранг,
А  досвід  в  мудрість  переростає
І  нові  можливості  знову  відкриває.
Серце,  скажи  поки  ще  є  час  для  розмов
Чи  варто  прийняти  вічну  любов
І  підкоритися  щастю,  що  йде  з  середини,
Чи  не  складно  це  для  непостійної  людини?

2003

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195255
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.06.2010

Вогні

Жовті  очі  серед  ночі  в  запотілому  вікні,
Чисте  небо  серед  міста  без  нічних  світил…
Чистий  сніг  –  біліший  за  шовк,  згорів  у  жовтому  вогні,
А  два  вогники  у  далині  згасали,  бо  забракло  сил…
Забракло  сил  всю  ніч  горіти  і  вказувати  шлях  постійний,
Забракло  терпіння,  щоб  далі  гомоніти  не  шукаючи  дім  надійний.
Незрозумілий  передчасний  страх,  а  може  нерви  вже  здають
Незрозуміло  чому  в  снах  вогні  вечірні  ще  досі  живуть.
Чиї  ті  очі,  що  горять  біля  кривої  дороги?
Чий  то  погляд  в  якому  так  багато  тривоги?
Завжди  одвічні  запитання  порушують  спокійний  стан,
Завжди  щоранку,  місто  захоплює  жовтий  туман.
Не  сонце  змінило  його  колір,  це  нічні  вогні  так  постаралися,
Хоча  і  люди  тут  доклали  чималих  зусиль  для  природних  змін,
Але  міняється  усе  –  без  змін  навіть  складно,  тому  напевно  відбувалися.
Горіть,  ще  хоч  цілу  ніч  та  непомітно  горіть  і  прийміть  уклін.
То  не  очі  серед  ночі  і  не  жовтий  то  туман  містом  літав,
То  не  два  вогні  сніг  весь  розтопили,
То  два  ліхтарі  так  мерехтіли.
Розум  ілюзію  розкрив,  яку  зір  дістав.
Перегоріли  лампи  і  вже  стало  темно,  хоча  зірки  світили.
Почорніло  синє  небо  й  місяць  заховало,
Пролунав  потужний  вибух  й  міста  не  стало.
Про  нестачу  всі  забули,  про  інше  думали  і  говорили…
Про  інше  думали  і  говорили,  а  спогадами  взагалі  не  жили
Стирались  в  пам’яті  роки,  зникали  пережиті  драми,
Ходили  злі,  сумні  думки,  і  відкривали  свої  храми…
Відкривали  свої  храми,  щоб  люди  собі  мстили.
Солодка  помста,  солодка  як  лимон  
І  все  життя  буденне  тільки  сон
Та  вірити  у  це  усі  боялися,
І  далі  за  течією  віддалялися.
Горіли  чорні  вже  вогні
Дивним  полум’ям  піднімались  по  стіні,
Загарбати  хотіли  ще  одну  частину,
Але  важко  буде  підкорити  людину.

2003

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195254
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.06.2010

Побажання

В  келихах  шампанське  іскрилось,
Ми  святкували  вже  давно
Нічого  зовсім  не  змінилось
Лише  мороз  розмалював  вікно.
Чому  блукали  вулицями  темного  міста?
Чому  шукали  дива  святкового?
Впали  залишки  свіжого  тіста
Приготовлені  для  пирога  нового.
Кругом  запах  ялинки  і  холоду  літав,
Кругом,  то  падав  сніг,  то  дощ  лякав,
Але  кругом  де  б  хто  не  був  у  земному  кутку
Кожен  слухав  замислено  святкову  пісню  гірку.
Сміялися  і  плакали  одночасно,
Дзвеніли  келихи  ще  голосніше
Усе  здавалося  так  прекрасно,
Що  бути  вже  не  може  миліше.
Злетілися  сніжинки  із  усюди
І  танули  на  малинових  вустах
Так  смакували  свято  люди
В  усіх  віддалених  кутках.
Спішіть  мінятись  подарунками
І  злобу  з  пам’яті  зітріть
Обміняйтеся  поцілунками,
Пояснення  на  потім  залишіть.
Коли  обпаде    голочка  остання
І  всохне  стовбур  чарівний,
Зима  тоді  несе  кохання
Та  час  швидкий,  і  нелегкий.
Без  труднощів  нецікаво  жити
І  їх  ми  створюємо  самі  собі.
Дайте  келих  останній  допити,
Бо  не  хочу  тонути  в  журбі.

2003

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=194694
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.06.2010

Гілка

Забарилася  зима,
Осінь  літечком  сліпила…
Поламана  гілка  лишалась  сама
Прийшла  пора  –  природа  її  замінила.
І  деколи  буває  дощик  моросить,
І  ненароком  мокрий  сніг  літає,
А  гілочка  усе  лежить,
Лежить  та  спить  або  дрімає.
Одні  приходять  інші  йдуть,
Так  рухається  нерозривне  коло,
Хмари  снігом  гілку  заметуть,
Побіліє  все  навколо.
Скрізь  тільки  сніг  і  тиша-тиш.
Скрізь  тільки  вітер  холод  роздає,
Проб’ється  стебельце  зелене  лиш,
Віддавши  життя  своє.
Там  де  гілка  лежала
Квітка  дивна  виростала,
Без  запаху  і  без  краси
Без  кольору  і  без  роси.
Хоч  крихта  сорому  і  болю
Зламає  до  життя  волю
Та  це  не  змінить  ритму  постійного,
Бо  нема  на  землі  місця  надійного;
Де  б  вічність  панувала
Й  людей  оберігала.
Відведено  маленький  простір,  час  і  рух.
Принаджує  не  бджіл,  а  мух.
Схожі  в  щасті  та  в  біді  однакові,
Зміниться  все  і  прийдуть  нові…
І  прийдуть  нові  покоління,
І  різні  сипали  насіння.

2002

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=194692
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.06.2010

Монета

Підкинута  монета  не  упаде  ребром,
Монета  завжди  падає  гербом
Натякаючи  на  конкретну  державу,
Виконуючи  нелегку  справу.
Нелегку  справу  ставили,
Щоб  монети  людей  бавили
Й  своїм  образом  блискучим,
Й  своїм  наміром  жагучим,
Творили  з  сердець  камінці;
Ніби  скульптори  метці
Обробляли  серце  живе
Перетворюючи  на  каміння  тверде.
Підкинута  монета  у  небо  не  летить
Вона  падає  на  землю  і  кричить.
Кричить,  нехай  хтось  підбере,
Нехай  ще  одне  серце  помре.
Іноді,  серця  не  помирають,
А  тільки  жадобу  вбирають
І  це  напевно  назавжди  лишається,
А  може  з  роками  міняється?
Мінялись  цінності  з  роками,
Уже  не  грались  копійками,
Бо  лопнув  камінь  в  середині
Новий  світ  відкрився  людині.
Нарешті  впала  ребром,
Всі  йшли  напролом…
Важливіші  справи  чекали,
Тому  монети  не  піднімали.
У  небо  з  посмішкою  дивилися
Та  вищій  силі  молилися,
Яка  їх  врятувала
І  бачення  нове  подарувала.
Тепер  лиш  чути  сміх
Та  дзвін  монет  усіх,
Від  холоду  вони  тремтіли
У  гаманці  погрітися  хотіли;
Та  гаманці  непотрібні  стали
І  всі  люди  їх  повикидали.
Не  треба  там  грошей  носити,
Адже  без  них  краще  жити.

2002

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=194475
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.06.2010

Паперовий змій

В  похмуру  погоду
Дмухне  вітерець  зі  сходу
Підніме  повітряного  змія,
Для  мене  –  визначна  подія,
Коли  серед  хмаринок  він  літає
І  образом  своїм  пташок  лякає.
Паперовий,  повітряний  змій
Ти  наближаєш  мене  до  мрій.
Я  хочу  теж  літати,
Я  хочу  небо  кохати
Та  де  мені  крила  взяти,
Коли  ніхто  не  хоче  дати.
Розділив  я  свою  тугу
Випив  чарку  першу,  другу…
У  мені  родився  птах
Я  поліз  бігом  на  дах,
Глянув  на  п’янку  блакить
Пригадав  як  змій  летить
Відірвався  від  опори
І  полинув  ніби  в  море.
Я  падав,  а  не  летів
Та  вірити  в  це  я  не  хотів,
Бо  я  дістав  уявні  крила
І  мрія  моя  мене  не  вбила;
Зробив  це  брат  паперового  змія
Останньою  загинула  надія.
Папір  і  далі  шелестів
І  змій  серед  хмарок  летів…
Могила  мохом  поросла
Колись  людина  ця  жила
Хотіла  світ  перевернути
Та  час  дозволив  їй  заснути.

2002

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=194473
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.06.2010

Політ піску

Куди  летіли  часточки  піску,
Коли  би  підійнялись  хвилі?
Усе  сміття  і  риб’ячу  луску
Залишили  на  схилі…
Схилився  берег  перед  силою
І  віддав  він  вітрові  пісок
Тужив  достатньо  вже  за  милою,
Бо  чув  у  морі  співучий  голосок.
Хвилі,  розмийте  берег  золотистий
Та  понесіть  пісочок  в  далечінь
Там  вітер  побудує  берег  чистий,
Усяких  посадить  насінь;
Наблизить  його  ще  на  один  крок
До  того  таємного  співу
І  полетить  він  далі  до  зірок,
Подалі  від  свого  посіву.
Летіли  часточки  піску  слухаючись  хвиль
Тягнув  їх  ближче  голосок  чуттєвий.
Долати  ще  багато  треба  миль
Процес  цей  зовсім  не  миттєвий
І  поки  гнався  берег  дрібний
За  голосом  ніжним,  підозрілим
Місяць  неповний,  чужий,
Дратував  світлом  білим.
Завивання  вітру,  плескіт  хвиль
Створили  пісеньку  чудову
І  вигаданий  співу  стиль
Вважався  берегом  та  іншими  за  мову.
Билися  хвилі  об  рифи
Зникали  часто  кораблі
Раділи  безтурботні  чайки-грифи
Літаючи  близько  від  землі.
Куди  тепер  пісок  полетить?
Чого  він  на  зубах  хрустить,
Не  даючи  волі  слову.

2002

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=194281
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.06.2010

Спека

Літня  спека  докучала
Вологу  цінну  забирала.
Усюди  вона  проникала,
Усюди  панує  вона
Ця  спека  усіх  вже  дістала
Як  пісня,  як  доля  сумна.
Ледь  розкривши  свої  пелюстки
Ледь  піднявши  зелені  листки
Потягнулась  до  сонця  бідолашна  квітка.
Чекаючи  на  світло  і  тепло
Зів’яла  по  вазі  сусідка-
Добро  змінивши  на  зло.
Від  букету  пожовтіла  у  вазі  вода,
Як  швидко  приходить  біда
Зів’яне  ще  одна  квіточка  мала,
Яку  відібрали  від  рідної  ділянки
Вже  не  сяде  на  неї  бджола
На  смітнику  розвіє  вітер  останки.
Розпорошить  часточки  сухих  листків
Змінивши  далі  колір  пахучих  пелюстків.
Трохи  хилиться  чарівна  її  голівка,
Покрутились  пелюстки  соковиті
Їй  ввижалася  колишня  домівка
Та  знайомі,  до  неї  убиті.
Виднілося  тепер  лише  стебло
Чи  винне  в  злочині  тепло?
Чи  винен  ніж,  що  її  відірвав
Від  дому,  від  життя  свого.
Чи  садівник,  бо  він  подарував…?
Кого  наказувати  слід?  Кого?
Шукали  крайнього  усюди,
Які  кумедні  трохи  люди.
Усе  ми  прагнемо  звалити
На  невідому  нам  особу,
Далі  станемо  знову  жити,
Ніби  пережили  хворобу.
Завжди  знайдеться  причина:
Чи  спека,  чи  ніж,  чи  людина.
Завжди  постане  нова  проблема
І  може  вирішить  її  людина
Та  невичерпна  буде  тема,
І  тема  буде  неєдина.

2002

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=194278
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.06.2010

Нестача

Мені  не  вистачало  часточки  тепла,
Адже  чогось  завжди  не  вистачає
Уся  любов  така  мала
І  ніби  її  немає.
Не  міг  я  плакати  від  розчарування
Не  мав  достатньо  щирих  сліз
Не  вірив  вже  у  вічне  кохання,
Бо  в  темні  хащі  заліз…
Куди  веде  той  голос  дзвінкий,
Який  лунає  з  середини  тіла?
Помер,  чи  ще  живий,
Але  душа  усе  ж  таки  горіла…
Горіла  та  не  загрілася,
Шукала  тепла  та  не  знайшла.
Де  сила,  яка  тримає  світ  поділася?
Її  тут  ще  немає  та  десь  вона  була.
Чогось  завжди  не  вистачає,
Не  може  бути  в  всіх  усе.
Іноді  таке  теж  буває,  
Коли  людина  усе  має,
Але  казиться  і  страждає,
Бо  клепки  певно  не  хватає.

2002

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=193977
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.06.2010

Земля

Чия  то  земля  з  зеленими  бур’янами?
Чиї  ті  клапті  по  всьому  полю?
Оброблялася  знову  рабами,
Які  вже  мали  волю.
Спочатку  землю  роздавали,
А  згодом  її  забирали…
Хто  збагатився  –  висилали,
А  хто  був  проти  –  убивали.
Земля,  потрібна  тобі  наша  кров?
Чому  ми  постраждали  через  тебе?
Давали  тобі  працю  та  любов,
А  милості  не  взяли  для  себе.
Кололи  бур’яни  руки  працьовиті,
Стебла  нема,  а  корінь  у  землі.
Ховалися  вони  в  ячмені  і  житі
Ховалися  у  свіжій  ще  ріллі.
Усі  старалися  землю  нашу  полонити,
Усі  бажали  смерті  працьовитому  народу
Та  не  вдалося  їм  наміри  лихі  здійснити
Не  віддали  свого  багатства,  свою  природу.
Ще  більша  далі  колотнеча
Ще  більший  безлад  накотився,
Але  росте  і  учиться  малеча,
Щоб  стан  при  них  змінився.
Кругом  лиш  заздрість,  дурні  люди,
Неправильний  життєвий  шлях…
Злочинцями  чинились  суди
Навіть  в  солодких  снах.
Кругом  поля,  кругом  робота,
Бо  їсти  радиться  усім  живим
Час  іде,  і  поки  є  турбота
Неважко  це  здолати  молодим.
Усе  життя  людина  біля  землі  працювала
Вела  господарство:  щось  продавала
Гроші  не  тратила  на  книжку  складала,
Зміна  влади  –  праця  уся  пропала.
Працюєш,  сподіваєшся  що  краще  буде,
Коли  заощадиш  на  похилий  вік
Земля  про  це  на  мить  забуде
І  нагодує  злодіїв,  а  не  калік.

2002

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=193975
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.06.2010

BNN

Мої  слова  –  марні  надії,
Мої  думки  –  фантазія  яскрава.
Навпаки  складаються  події
Змінити  їх  не  маю  права.
Зелене  листя  шелестить
Від  вітру,  чи  то  від  тепла
Скажений  час  кудись  біжить
І  моя  участь  тут  мала.
Утратив  все  до  чого  йшов…
Нема  нічого  вже  такого
Чого  бажати  варто  знов,
Немає  наміру  твердого.
Усе  страшне  стає  смішне,
А  все  смішне  стає  страшне,
Коли  доводиться  терпіти
І  далі  одноманітно  жити.
Кому  таке  життя  потрібне?
Хто  хоче  ризикнути?
Десь  бачив  я  якесь  подібне
Та  де  не  міг  збагнути.
Я  вже  не  вірив  у  дива
Я  не  чекав  на  допомогу,
Моя  душа  була  жива
Й  носила  у  собі  тривогу.
Якщо  тут  біль  та  лиш  страждання,
Якщо  людина  жити  відмовляється,
Якщо  тут  зрада  та  лише  розчарування
Чому  усе  це  далі  відбувається?
Знайду  я  відповіді  на  питання,
Коли  хвилина  мине  остання,
Тоді  настане  спокій,  мабуть  так.
А  може  все  піде  не  так?

2002

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=193955
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.06.2010

Жайворонок

Скажи,  жайворонок  крилатий
Чому  ти  співом  так  багатий?
Чому  співаєш  ти  тоді,
Коли  ми  тонемо  в  біді?
Що  заставляє  тебе  радіти,
Коли  вже  остогидло  жити?
Допоможи  мені  збагнути
Чому  так  має  бути?
Чому  повинен  я  миритися
І  до  землі  родючої  хилитися,
Тримаючи  якесь  знаряддя
Спостерігаючи  масове  безладдя?
Співець,  якби  ти  знав
Як  довго  народ  страждав,
То  ти  б  веселощі  покинув
І  від  нестримного  плачу  загинув.
Повір,  а  краще  перевір
Пролітаючи  над  полем…
Усі  пройняті  колишнім  болем
Та  слухають  деколи  тебе
Підвівши  очі  на  небо  голубе.
Зупинивши  дихання  поволі
Не  шукали  ліпшої  долі,
А  слухали  веселий  спів
Ховаючи  той  лютий  гнів.
На  тебе  вони  не  сердиті,
Вони  лиш  злиднями  розбиті
І  твій  приємний  спів
Заспокоїти  трохи  зумів.
Скажи,  чому  співаєш  ти?
Чому  полегшуєш  страждання?
Чому  латаєш  рани  від  кохання?
Зроби  мене  таким  як  ти
Не  зупиняйся,  а  лети
Навчи  ще  когось
Кому  важливим  це  здалось.
Гарні  твої  пісні,
А  особливо  навесні,
Коли  цвітуть  усі  дерева
Й  мелодія,  як  королева
Завойовує  вже  щось  нове.
Людина  далі  живе…
Нові  проблеми  і  питання,
Надії,  мрії,  сподівання…

2002

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=193953
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.06.2010

Подалі…

Вночі,  подалі  від  міського  шуму,
Подалі  від  турбот  і  біганини,
Подалі  від  комп’ютерного  буму,
Подалі  від  божевільної  машини…
Далеко  заховалася  у  глушині
Де  поки  не  ходили  лісоруби
І  пощастило  раз  мені
До  джерела  схилити  губи.
Тамуючи  одвічну  спрагу
Чистою  і  свіжою  водою
Прийняв  щиру  присягу
І  стану  боротися  з  бідою.
Зникали  мальовничі  ліси
Зсувався  величний  грунт
Поменшало  в  нас  краси,
Збільшився  злодійський  бунт.
Та  збережуться  ті  куточки
Де  править  природа  сама,
Наші  дочки  і  синочки
Побачили  їх  недарма.
Я  вірю  що  прийде  той  час,
Коли  встановиться  гармонія,
Коли  природа  відпочине  від  нас
І  заграє  спочатку  мелодія…
Не  почуємо  ноти  відродження,
Бо  глухі  по  своїй  вині
Хоча  ми  того  самого  походження
І  буде  загадка  лише  у  сні.
У  страшному  сні
Згадає  нас  природа.
Знищили  себе  самі,
А  їй  нас  не  шкода.
Не  шкода  шкідників,
Які  ламали  все  довкола
І  купа  трупових  полів,
Нарешті  земля  стала  гола.
Пропали  усі  перешкоди
Усі  спочили  вічним  сном
Закінчилися  славетні  пригоди,
Бо  відповідала  справедливим  злом.
Подалі  від  земних  систем,
Подалі  від  нескінченного  буття…
Кудись  ще  колись  прийдем
Висловити  своє  співчуття.
Тут  тільки  наша  вина
Вона  захована  у  глушині,
Природа  не  б’ється  одна,
А  жаліється  всім  не  лише  мені.

2002

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=193767
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.06.2010

Бруд

Пожовкли  від  вологості  шпалери,
Стеля  потрохи  обсипалася
Кругом  безлад  і  списані  папери,
Підлога  теж  довго  не  заміталася.
Нема  порядку  і  бруду  вистачає
На  всі  кімнати  тісної  хати,
В  житті  також  таке  буває,
Коли  потрібно  правду  приховати.
Закінчиться  усе  з  останнім  диханням  життя
Настане  неймовірна  втіха…
Для  нових  власників  залишиться  старе  сміття
Й  не  перекрита  стара  стріха.
І  поки  сльози  капали  з  очей,
І  поки  ще  усі  терпіли…
Не  було  спокійних  ночей,
Коли  заснути  ми  зуміли.
Чи  то  праця  добивала,
Чи  час  сушив  здорове  тіло?
Вона  ж  усе  забирала
До  всього  мала  діло.

2002

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=193764
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.06.2010

N-13 E-13

Я  бачив  рай  на  чужині,
Але  не  міг  я  бути  там
І  так  хотілося  мені
Ступить  по  їхнім  берегам.
Я  бачив  зрадника  в  собі,
Але  не  міг  я  бути  ним
І  хто  блукав  у  цій  журбі,
І  хто  лишався  ще  живим…
Усі  помчали  хто  куди
Залишивши  свій  рідний  дім,
Бо  для  досягнення  мети
Погано  жити  було  в  нім.
В  мені  лунали  голоси
Дурили  голову  мені
І  я  сп’янілий  від  краси
Поплив  у  старому  човні.
Чому  так  вабило  мене
Оте  невідоме  життя?
І  я  завершивши  турне
Не  міг  знайти  каяття.
Я  не  картав  себе  за  те,
Що  линув  серцем  десь  туди
І  моє  рішення  просте
Це  лиш  страховка  від  буди.
Я  віру  що  настане  час,
Коли  покину  геть  усе
І  є  багато  дуже  нас
Усіх  нас  доля  занесе…
Я  вже  втомився  від  того
Що  так  переслідує  мене…
Старого  човника  свого
Заберу  в  щось  чарівне…
Я  бачив  розкіш  у  житті,
Але  я  не  купався  в  ній
І  дещо  маю  на  меті
Та  довго  ще  до  тих  подій.
Я  бачив  мрію  на  папері
Пройшов  міраж  –  кінчився  сон
І  хтось  закрив  великі  двері,
Бо  існував  ніби  закон.
Я  бачу  що  я  не  той,
Ким  мав  би  справді  стати
Нейтральний  вигаданий  герой,
Який  продовжує  в  тіні  блукати.

2002

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=193428
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.06.2010

Червона ваза

Червона  ваза  на  столі  стояла…
Вражав  мене  її  малюнок,
Вона  спогади  чудові  зберігала
Дорогий  для  мене  подарунок.
Ціною  грошей  –  недорогий,
Але  він  гарний  та  простий.
На  червоній  вазі  намальовані  рожеві  квіти
Вони  нагадували  що  ми  колись  були  діти.
Шкода  що  ми  того  не  розуміли,
Стати  дорослими  швидко  хотіли,
Роки  непомітно  промайнули
І  ми  аж  тепер  збагнули…
Початок  має  два  кінця
І  курка  вилізла  з  яйця.
Усе  проходить  стороною
Дихаючи  спогадами  й  сивиною.
Шкода  що  діти  виростають
На  довго  рідний  дім  покидають,
Але  повертаються  додому,
Адже  усе  розпочиналось  у  ньому.
Червона  ваза  в  подорож  забрала
Уявно  я  став  дитиною…
Радісні  спогади  подарувала
Обмежившись  лише  годиною.
Я  мушу  жити  з  тим  
Що  більше  я  не  буду  малим.
Стиснувши  зуби  від  печалі
Мусив  жити  далі…

2002

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=193426
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.06.2010

Пора

Світило  ніби  пригрівало
Тепла  було  ще  трохи  мало,
Щоб  все  пробудити,
Щоб  зелень  могла  зеленіти.
Закінчилися  зимові  хуртовини
Прокинулись  сплячі  тварини…
У  пошуках  їжі  блукали  вони
Пригадуючи  зимові  сни.
Глянувши  крізь  хащі  голі…
Пробиваються  квіти  кволі
Зеленіють  стомлені  ліси,
Заболіли  очі  від  краси.
Заболіло  серце  від  любові,
Приплив  нової  крові
Пробудив  сонне  тіло
Усе  неначе  полетіло…
Полетіло  назустріч  весні
Дарувати  про  кохання  пісні,
Вшанувати  одержаний  дар
Який  спустився  із  хмар;
Тепер  усі  серця  згоріли
І  від  бажання  подуріли,
І  весну  гучно  прославляли
Терпляче  на  щось  чекали.
Що  трапилось?  Прийшла  весна!
Як  завжди  була  чарівна
Щедро  дарувала  подарунки,
Сонце  сипало  весняні  поцілунки;
Потрохи  ставали  дерева  зелені
Думки  крутилися  шалені
Усе  звільнилося  від  болю
Одержавши  крилату  волю.
Прийшло  омріяне  тепло…
Кругом  тепер  цвіло
Усе  живе,  усе  зелене
Що  дороге  було  для  мене.
Весни  нарешті  дочекався
І  мимоволі  закохався,
На  краще  такі  зміни
Вони  торкнуться  й  України.
Прийшла  весна  замріяна,
Земля  новим  зерном  засіяна,
Принесуть  родючі  грунти
Набагато  кращі  плоди.
Скінчилися  образи  і  брехня
Лише  початок  нового  дня
Нагадає  про  брехунівське  свято
Хоч  їх  без  свята  так  багато.
Весна,  пора  любові  і  краси
Благаю  тебе  спаси.
Не  дай  у  муках  помирати
Тим,  хто  продовжує  вірити  й  кохати.
Сонце  сильніше  гріло
Життя  далі  кипіло
Ліси  далі  рубали
Природу  нищили,  вбивали.

2002

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=193246
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 02.06.2010

Комаха

Метелики  кругом  літали
Квітки  приваблювали  їх
Аромат  оточенню  дарували,
А  метеликам  було  не  до  втіх.
Чомусь  журилися  вони
Ховаючись  за  пелюстками  квіток
Їм  бракувало  ще  весни
І  співу  ранніх  пташок.
Легенькі  крила  з  фарбою  у  парі
Несуть  маленьку  комашку
Вона  потонула  у  білій  хмарі
Та  натрапила  на  пташку.
Спостерігаючи  за  чудом  природи
Потрохи  визнаєш  що  неуважний,
Існують  правила  і  перешкоди
Їх  об’єднав  закон  поважний.
І  ми  самі  того  не  знали,
Що  покорилися  йому
Спільне  може  мали,
І  не  залишали  природу  саму.
Вносили  суттєві  зміни
Хоча  не  бачили  того…
Шкода  виснаженої  України
Та  оточення  свого.
Встановивши  закон  власний
Забули  про  усе  святе
Світ  став  не  прекрасний  
Знову  розруха  іде.
Ми  думаємо  що  щось  будуємо
Та  хибні  думки  як  завжди,
Насправді  ми  збудоване  руйнуємо
Йдучи  до  власної  мети.
Увесь  цей  світ  –  це  тонка  павутина,
Вона  гойдається  від  подиху  вітрів
І  постає  невизнана  картина  –  
Мусорних  гір,  і  грязних  морів.
Та  це  нікого  не  хвилює
Усі  заклопотанні  життям
Загублений  метелик  сумує,
Бо  залишився  знову  сам.
Тинялася  кругом  комаха
Шукаючи  пригоди  нові
Світила  її  цинкова  бляха
За  наміри  невірні  та  прості.
Тонули  всі  в  своїй  роботі
І  мали  певну  насолоду,
Тонули  у  густім  болоті
Та  далі  нищили  природу.

2002

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=193242
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 02.06.2010

Весна і сад

1
Сади  зелені  навкруги
Щебечуть  з  радості  птахи
Що  повернулися  додому,
Бо  сумно  в  краю  тому.
Хоч  тепло  було  зимувати,
Але  продовжують  кохати
Свою  землю  рідну
Чорну  Україну  плідну.
Солодкі  і  гіркі  плоди
Росли  від  чистої  води,
Колосилася  пшениця  золота
Цвіла  потрохи  держава  молода.
Весна  хороше  віщувала
Погоду  гарну  дарувала,
А  вітер  розганяв  блакить,
Ніхто  тепер  уже  не  спить
Усі  весною  захопилися
І  мабуть  помилилися.
Та  це  нікого  не  засмутило,
Бо  сонечко  тепло  світило,
Сіяло  свої  промінці
Ставило  рум’янець  на  щоці.
Милувавшись  зеленими  садами
Пам’ятав  що  за  морями
Маленький  острів  розташований
І  там  у  глибині  сад  похований;
Це  сад  весни  зеленої,
Це  місце  любові  шаленої.
2
Скажи  мені  моя  весна
Чому  мелодія  сумна
У  серці  моєму  бринить,
Коли  буде  щаслива  мить?
Де  я  нарешті  побачу
Свою  прекрасну  вдачу?
Весна,  будь  ласка  зігрій
Зернятко  моїх  мрій,
Глибоко  в  землю  посади,
Але  прошу  не  треба  води.
З  нього  виросте  садочок
Там  буде  текти  струмочок…
Весна  панувала  вічна,
Бо  сила  якась  потойбічна
Допомагає  мені  зберігати
Те  що  я  боюсь  втрачати.
Оживи  в  зелених  пелюстках,
Заспівай  на  піщаних  берегах.
Пісеньку  кохання  подаруй
Красою  світ  цей  зачаруй,
Весна,  благаю  тебе
Нехай  це  небо  голубе
Не  ляє  на  зернятко,
Хай  підросте  ще  малятко.
Весна,  подаруй  сад…
Я  готовий  віддати  назад
Усе  що  не  належить  мені
І  дні  ці  чарівні
Прикрасять  тебе  і  мене,
Усе  що  було  мутне
Очиститься  весною,
Засяє  новою  красою.
3
Весна,  що  ти  принесла?
Чому  не  витираєш  чола,
Коли  важко  так  працюєш,
Коли  нове  щось  будуєш?
Сади  так  гарно  зеленіли
Сказати  щось  вони  хотіли
Та  мови  природної  не  розумів,
Але  збагнути  сказане  хотів.
Гуділи  бджоли,  мед  збирали
Вони  весну  довго  чекали.
Це  золота  пора  для  них
Як  добре  що  я  встиг
Побачити  перетворення  нове;
Спішило  все,  усе  живе
Мало  невідкладний  план,
А  може  це  був  лиш  обман?
Здібності  високо  оцінюю
Доповнюю,  а  не  змінюю
На  щось  своє,
Яке  красу  весняну  вб’є.
Тихо  за  всім  спостерігав
Весні  чудовій  не  заважав,
А  допомогти  якось  хотів
Протягом  весняних  днів.
Весна  розкрасила  садок
Садок  від  дощу  намок,
Він  чекав  дощу
І  натішився  ним  досхочу.
4
Пам’ятаю  про  весну,
Коли  навіть  засну
І  сниться  прихід  весни,
І  бачу  гарні  сни.
Пора  прийшла  до  нас  усіх
Щасливий  лунає  сміх,
Він  про  кохання  нагадав
Яке  кожен  тепер  дістав.
Пам’ятав  стежки  підпільні
Де  почувалися  ми  вільні
Нас  познайомила  весна
Нас  зблизила  лиш  вона.
Дякую  весна  тобі  за  все,
Що  мені  кохання  принесе
У  ці  тепленькі  дні,
Коли  зосталися  одні…
Пора  краси,  пора  любові
Радію  загадковій  мові
Вона  багатьох  поєднала
Весна  для  нас  її  дістала.
В  садку  пташки  щебетали
Про  прихід  весни  знали
І  дочекалися  такої  зміни,
І  повернулися  до  України.
Кохайте  весну,
Запаліть  стару  сосну,
Щоб  шлях  освітила  вам,
Щоб  не  потрапити  вовкам.
То  була  весна…
Лиш  для  нас  одна
Пора  гарна  така,
Але  трохи  гірка…
5
Хмари  плакали  дощем
Знову  разом  ідем
Назустріч  ранній  весні.
Зимові  закінчилися  дні…
Болото,  калюжі  кругом
З’явилися  сьогодні  бігом,
Весна  плаче  за  зимою,
За  рідною  сестрою.
Благаю  весна  не  плач
Вже  досить  тих  невдач,
Які  спідкали  нас  усіх,
Які  прийшли  на  поріг.
Зеленіли  пишні  сади
І  не  бачили  тієї  біди.
Хороше  знайти  у  біді,
Погане  подолати  в  житті…
Весна  швидко  завітала
Щось  дала,  а  щось  забрала
З  зілля  щастя  зварила
І  все  кругом  покропила,
Але  сад  зав’яв
Сад  зелений  навіки  пропав.
Як  жити  без  нього  тепер?
Чому  куток  краси  помер?
Минає  все  і  всі…
Спокій  не  тільки  в  красі
Він  захований  у  порі,
Яка  панує  надворі.
6
Острів  весни  зникав…
Він  порятунку  бажав
Я  не  міг  допомогти,
Бо  далеко  треба  йти.
О,  як  кричав  зелений  сад
Чекав  на  дощ  на  мілкий  град,
Щоб  погасив  пожежу  тихо,
Щоб  не  дісталось  іншим  лихо.
Сади  попелу  навкруги
Вода  розмила  береги,
Очистити  усе  прагнула  вона
Та  їй  завадила  весна.
Весна  змарніла  із  дощем
Псувалась  з  кожним  днем.
Помітивши  конкретну  зміну
Занурився  у  морську  піну…
Зрадлива  ця  пора
Нечесна  в  неї  гра
Її  не  зрозуміти,
Доведеться  терпіти…
Доведеться  терпіти  весну
Бачити  подію  сумну,
Але  цей  вдалий  сум
Навіює  спокій  для  дум.
Згадав  усе  що  було
І  перед  очима  промайнуло
Усе  хороше  та  погане,
І  неприємне,  і  кохане.

2002

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=193103
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 01.06.2010

Гумор

Усе  життя  казуси,  приколи
Усе  почалося  зі  школи
Де  вчилися  ми  нестаранно
Та  дещо  знали  бездоганно.
Сміялися  як  всі  нормальні,
Вигадані  чи  реальні
Ті  події  які  усіх  звеселили,
А  декого  принизили  і  вбили.
Та  це  зовсім  неголовне
Життя  таке  смішне,
Що  можна  власний  цирк  відкрити
Й  чимало  грошей  заробити,
Але  навіщо  гроші  ті
І  чим  допоможуть  в  житті;
Коли  здоров’я,  радості  немає,
Коли  усякий  гумор  дрімає.
Посмійтеся  із  себе  з  життя  свого
Поглузуйте  вдосталь  із  мого…
Адже  життя  –  це  цирк  на  дроті
Ми  як  свині  купаємось  в  болоті
І  в  цьому  сенс  усього  сміху,
Бо  маємо  хорошу  втіху.
Сміймося  поки  ще  живі
Нас  чекають  ситуації  нові.

2002

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=193094
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 01.06.2010

Stare Decisis

Нічка  міцно  обіймає
Хилиться  усе  до  сну,
Місяць  на  небі  куняє
Тільки  я  не  засну.
Я  дивлюсь  на  вечірнє  небо  і  милуюсь  ним
Бачу  як  мигають  зорі,  бачу  як  падають  вони.
Цей  широкий  світ  здається  мені  тісним
Я  не  бачу  тут  нічиєї  вини.
Зорі,  які  ви  недосяжні  блискучі  світила
Віддам  усе  візьму  собі  міцні  крила
І  полечу  до  зірок  далеких,  до  недосяжних  світил,
Але  не  знаю  чи  зможу,  чи  вистачить  мені  сил.
Я  доберуся  до  свого  сузір’я,  перепочину  трохи  там
Погляну  на  непомітну  планету,  котра  моргає  нам.
О,  як  чудово  почуватись  сильним  птахом  волі,
Як  добре  мати  недосяжні  речі  –  неземні  вогні,
Я  б  відмовився  від  життя  від  хорошої  долі,
Але  нажаль  несудилося  пізнати  це  мені.
Я  не  сумую,  бо  знаю  що  серцем  туди  лину.
Мої  зірки,  моє  вечірнє  небо,  які  ви  гарні
Страшно  думати  що  колись  я  вас  покину,
Але  пам’ятаю  чудово  проведені  ночі  сумарні.
Нічка  міцно  обіймає
Хилиться  усе  до  сну.
Весь  люд  уже  дрімає
І  нарешті  я  засну.
Нічого  мені  не  треба  крім  зірок  і  неба
Вірний  їм  буду  та  до  кінця  не  забуду
Про  світило  ясне,  про  судження  нещасне:
Який  великий  і  малий,  дивовижний  і  тісний…
Не  засмутила  тіснота,
Простір  перед  мною  простягався
Далечінь  –  нескінченна,  проста
Туди  мабуть  дістався.
Потрібен  відповідний  відпочинок,
Щоб  поновити  запас  сил.
Це  схоже  на  великий    ринок
На  ринок  недосяжних  світил.
Пройде  невгамовний  час  і  побачу,
Побачу  нарешті  про  що  я  мріяв
Від  щастя  засміюся  або  заплачу
Згадаю  що  вірно  колись  діяв,
Тому  що  прагнув  до  зірок.  Тепер  я  з  ними…
Тепер  я  з  ними  за  всіма  спостерігаю
І  бачу  бажаючих  прибавилося  днями  цими,
І  я  тепер  на  них  чекаю.

2002

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191736
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.05.2010

Semper Idem

Життя  таке  як  має  бути
Його  неможливо  змінити
Про  лишнє  слід  забути,
Бо  ще  недовго  жити.
Смерть  –  це  важлива  подія
Від  неї  важко  втекти
В  кожному  живе  надія,
Якої  важко  досягти.
Усе  життя  нестерпний  біль,
Але  терпиш,  бо  ще  живий.
Не  вискочить  з  капелюха  кріль
І  фокусник  виглядає  як  дурний.
В  кутку  павук  плете  павутину
Засідку  робить  на  мирних  мух,
А  що  підстерігає  безпечну  людину,
Коли  час  її  ще  до  кінця  не  вщух?
І  як  би  душа  не  боліла,
І  як  би  тіло    не  тремтіло
Свічка  життя  ще  горіла,
Полум’я  палахкотіло  несміло.
Поки  свічка  ще  горить,
Поки  живе  ще  тихо…
Та  неодмінно  прийде  мить,
Коли  настане  лихо.
Будуть  плакати  усі,
Бо  когось  не  стало.
Поклонилися  красі
Та  невдало…
Плакали,  сльози  ковтали,
А  хтось  щиро  сміявся
Люди  не  знали
Куди  той  дух  дістався.
Клали  квіти  на  могилу
Сльози  не  ховали,
Згадували  постать  милу
І  ще  більше  ридали.
Спокій  приходить  на  заміну  болю,
Смерть  замінює  життя.
Хтось  отримав  вічну  волю,
Хтось  побачив  забуття.
Поки  в  глибині  ще  біль  лунає,
Проблеми  ще  висять  над  головою
Життя  іде,  іде  та  добігає…
І  поки  є  ще  біль  –  людина  залишається  живою.
Не  перші  і  не  останні  гриби
На  землі  колись  збирали,
Раділи  від  журби,
Від  болю  не  вмирали.
Завжди  те  саме,
Що  буде,  те  й  буде
З  наступними  роками,
Нехай  ніхто  ніколи  не  забуде…

2002

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191731
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.05.2010

Падіння

Падали  листки  календарні…
Падали  й  росли  народи.
Спогади  мали  гарні
Та  не  могли  дійти  до  згоди.
Любив  народ,  коли  його  гнітили,
Любив,  коли  дітей  вбивали.
Мовчали,  очі  в  землю  опускали
І  ворогам  своїм  прощали.
Забули  про  власну  культуру,  рідну  мову
Обрали  власний  шлях,  але  стояли…
Чому  тепер  стояли  люди  знову?
На  кого  чекали?
Чекали  на  неймовірне  диво
Яке  кожен  зможе  мати.
Всі  житимуть  щасливо
Від  щастя  будуть  співати.
Не  чути  відгуків,  протистояння
Усі  у  землю  поглядають
Маючи  якесь  бажання,
Джина  з  пляшки  викликають.
Дурна  ця  нація,
Бо  довго  мовчить
Правдива  інформація,
Бо  знов  народ  терпить.
Тікають  –  стають  рабами
По  всьому  світу.
Спілкуються  із  ворогами
Не  бачать  знову  гніту.
Невірно  збудована  держава,
Бо  будували  комуняки
Не  вмерла  лиха  слава,
Живі  ще  ті  собаки.
Як  з’явилася  так  і  зникне  Україна,
Бо  ми  усі  раби:  землі  та  плуга
Загине  нація,  житиме  лиш  половина
І  в  цих  серцях  засяє  туга…
Засяє  туга  за  хатиною,
За  рідним  краєм…
Тут  почувався  людиною,
Тому  ми  вмираємо…
Ми  почувалися  людиною
Та  нас  не  мали  за  людей
Колотили  як  скотиною,
А  ми  не  схожі  на  звірів.
2002

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191410
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.05.2010

Я напишу тобі листа

Я  напишу  тобі  листа
Я  забуду  про  все  на  мить
Хай  робота  ця  пуста
Чиєсь  серце  запалить.
Вогонь  хай  горить  не  згасає,
Хай  прибуде  лист  скоріше,
Хай  дехто  його  прочитає
І  буде  тоді  щасливіше…
Щасливіше  жити
На  жорстокій  ріллі,
Працювати,  творити
На  забутій  часом  землі.
Вмираючи  від  голоду  і  болю
З’явилась  посмішка  щаслива,
Адже  зберегли  неначе  волю,
Але  не  вспіли  побачити  дива.
Я  напишу  листа  тобі
Я  заховаю  клаптик  той
Усі  родилися  в  журбі
Та  буде  ще  один  герой.
Брехня,  лютий  холод
Посмішку  не  зачіпають
Живу  де  серп  і  молот
Справи  далі  не  лишають.
Чи  винні  світила?
Що  розмістились  так?
Чи  надприродна  сила
Підвішала  на  гак?
Я  напишу  листа  тобі
І  ми  зустрінемось  мабуть,
І  твої  чисті  очі  голубі
Врятують  світ,  розіб’ють…
Розіб’ють  кайдани,
Визволять  рабів
Розженуть  сірі  тумани
З  райських  берегів.
Перемагає  віра  і  краса,
Перемагає  чесний  гравець.
Скотилася  з  кров’ю  сльоза
І  нагадала  про  кінець…
Про  кінець  печалі,
Про  пережиті  дні…
Усе  замуровано  в  кришталі,
Який  сховали  на  човні.
Човен  той  у  пеклі  утопили,
Капітана  теж  нема.
Живим  на  полі  похоронили,
Бо  не  виправить  його  тюрма.
А  поле  макове  було
І  наркоманів  кликало,
Але  нема  людей  залежних  вже
Краса  врятувала  їх  й  надалі  збереже.
Відправивши  палаюче  послання
Ти  отримаєш  напевно  його
Відпустиш  біль,  приймеш  кохання
Від  душі,  від  серця  мого…

2002

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191085
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.05.2010

Божевілля

Я  збожеволів  або  закохався
Моє  життя  перевернулося
Із  розумом  ніби  попрощався
Усе  погане  вмить  забулося.
Втратив  зір,  я  все  віддав
Я  на  вершині  того  краю,
Де  щастя  кожен  ніби  мав
І  близько  добиратися  до  раю.
Зачарувала  ти  вже  багатьох
І  я  теж  попався
Нам  було  добре  вдвох
Та  я  чогось  боявся.
Я  боявся  усвідомити
Що  буде  щастя  всюди.
Кого  потрібно  познайомити
Скажіть  відверто  люди.
Кого  познайомити  з  божевіллям?
Кому  відкрити  таємницю?
Усе  закінчується  весіллям,
Коли  побачиш  гарну  молодицю.
Потім  настане  жалкування
Прокльони  на  той  день,
Коли  зустрів  шалене  кохання
І  став  дурним  як  пень.
Прокляття  повбиває
Слабких  і  боягузів  всіх.
Вона  поки  що  кохає
І  ще  не  робить  гріх…
Є  дві  людини  божевільні:
Одна  в  усьому  призналася
Дороги  стали  в  них  суцільні,
Бо  друга  остаточно  закохалася.
Життя  сумне  прощай
Вітаю  щастя  й  насолоду
Ти  також  їх  вітай
Поки  ще  маєш  таку  згоду.

2002

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191084
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.05.2010

VD

День  Валентина…
День  кохання  сердець,
Пролунала  новина
Її  сказав  мудрець:
«Не  бійтеся  шаленої  любові
І  не  ховайте  свої  почуття
Роки  стануть  чудові,
Іще  захочете  цього  життя».

2002

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=190940
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.05.2010

ELM

Лютий  місяць,  снігу  не  було
Звірі  прокидаються
На  людей  кидаються,
Колишнє  не  минуло.
Дива  тільки  дива
Трапляються  щоразу,
Магічна  сила  жива
І  дарує  всім  проказу.
Тікали  через  всю  землю  прокажені
Слідували  за  ними  грішники  хрещені,
Губили  речі  й  хвороби  губили
Та  після  цього  мало  дуже  жили.
Сприйняли  нові  катаклізми,
Як  нову  зустрічають  моду.
Слабкі  щодалі  організми
Далі  нищать  природу.
Хвороби  нові  прогресують,
Демографічна  криза  сталась,
Але  люди  не  бачать  і  не  чують,
Бо  нитка  життя  урвалась.
Смерть  іде  по  сліду  аж  сліди  горять,
Ворогу  й  сусіду  доведеться  вибирати:
Чи  жити  далі,  чи  вмирати.
Тримати  моралі,  чи  поміняти…
Перший  раз  снігу  нема,
Сподіваюсь  що  не  останній.
Чому  утекла  зима?  
Радіти  весні  ранній?

2002

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=190939
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.05.2010

RID

Кругом  фіолетове  чорнило,
Постійний  бруд  та  павутина.
Чистоту  неробство  задавило
Як  низько  падає  людина.
Усе  здається  ніби  нормально
Немає  гострих  протиріч,  але
Падіння  здійснено  морально
Перешкоджає  знов  мале…
Ваза  з  олівцями  простими
Замінила  чорнило  пахуче
Та  не  весело  з  ними
Туга  якась  муче.
Намагаюсь  повернути,
Втілити  роки  приємні
Не  можу  забути,
Що  є  знаки  ще  від’ємні.
Де  притулок  захований
Там  маю  бути.
До  стола  прикований,
Важко  збагнути…
Важко  збагнути  з  якою  метою,
Для  кого,  для  чого  страждаю
Почуваючись  істотою  чужою,
Початого  не  залишаю.
Це  не  дар  –  це  кара
За  провини  давні
Сірі  наче  хмара,
Але  краплі  славні.
В  очах  незрозумілий  блиск
Думки  страшні  як  не  в  людей.
Запаморочення,  писк…
Повільна  загибель  від  ідей.

2002

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=190675
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.05.2010

Кімната

Кімната  кривих  дзеркал
Великий  для  неї  зал.
В  гарному  бачимо  потвору,
А  страшне  бере  гору.
Викривлення  властиві  дзеркалам
Викривлення  властиві  душам
Тільки  не  видно  зором  простим,
Як  образ  знову  стає  злим.
Криві  дзеркала
Шукають  невідомого  зла,
Красу  ховають  за  собою
Людину  відображають  новою
Показують  недоліки  яскраво,
А  хтось  кричить:  «Чудово!  Браво!»
Що  стало  таким  чудовим?
Хто  відчув  себе  гоноровим?
Крива  з  дзеркалами  кімната
Абсурдом  дуже  багата
Усім  його  дарує
Дехто  радіє,  а  інший  сумує.
Кімната  кривих  дзеркал,
Занадто  великий  для  тебе  зал,
Багато  дзеркал  чепурних
Ще  більше  образів  лихих.
Побити  усі  дзеркала
Стерти  образи  зла,
Забути  про  зал,
Про  тріумф  перетворений  у  провал.
Кімната  дзеркал  кривих
Чудова  для  сліпих
Вони  лише  відчують
І  в  уяві  намалюють
Образи  несхожі  свої,
І  це  засмутить  її.
Кімната  потерпіла  поразку,
Бо  сліпі  побачили  казку,
Казку  нової  красоти,
Казку  щастя,  а  не  біди.
Перестав  зал  існувати,
Пропали  дзеркала  з  кімнати,
Сліпі  дзеркала  забрали
Зір  новий  успадкували,
Дивилися  внутрішніми  очима
Мовчали,  знизуючи  плечима.
Пам’ятали  про  дзеркала  криві,
Образи  потворні  стали  живі
Поселилися  в  господаря  свого
Добиваючи  життя  його.
Подарувала  чимало  кімната…
Ніхто  не  захоче  свята    
Усі  забули  про  розваги.
Спрага  серце  засушила
Та  душу  собі  підкорила.
Поплачте,  якщо  зуміли
Пригадати  як  очі  боліли
Від  красоти  зображення,
Від  нового  враження
Про  світ  власний,
Бо  він  нещасний.

2002

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=190674
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.05.2010

VM

Лунали  могутні  сокири
Кидаючи  дерева  до  землі,
Які  сильні,  які  малі
Були  люди  королі.
Падало  все  що  заважало,
Викидали  непотрібне.
Десь  бачив  подібне,
Коли  весь  час  мало…
Планета  виснажена  людьми
Їй  треба  трохи  відпочити
Не  варто  було  усім  жити,
Бо  стали  ми  поганими  дітьми.
Я  віру  у  гармонію,
Вона  настане
Ніхто  дару  не  дістане
І  не  відчує  перероблене  погане.
Я  віру  в  послідовність,
Перед  нею  схиляюся
Щось  нове  дізнаюся,
Коли  буде  готовність.
Віру  в  кохання,
Яке  називається  щастям
Віру  в  щастя,
Яке  є  життям;
Віру  в  життя,
Бо  воно  прекрасне,
Віру  в  прекрасне,
Бо  воно  поруч.
Віру  у  мить,
Яка  минає
Віру  у  час,
Який  немилосердний  до  нас.
Все  назване  в  гармонію  входить,
Але  це  вигаданий  світ,
Де  сняться  страшні  сни,
Де  зло  уява  робить.

2002

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=190474
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.05.2010

П’ять копійок

П’ять  копійок  на  землі  лежить
Ніхто  їх  не  піднімає
У  скупого  серце  заболить,
Бо  він  про  це  ще  не  знає.
Копійка  до  копійки  цілісінькі  роки
Праця,  економія  на  всьому,
Але  заробив  певні  гріхи
Хто  пробачить  скупому?
Заради  чого  ти  трудився?
Заради  чого  голодував?
Нащо  молився?
Кому  складав?
Настала  реформа…
Пропали  всі  зароблені  гроші
Невдачі  вийшла  подвійна  норма
За  всі  вчинки  скупердяя  хороші.
Пішло  геть  усе  багатство,
Пішов  з  ним  і  скупердяй
Не  міг  терпіти  таке…
Розум,  життя  –  прощай.
Чому  бився  за  копійку?
У  світі  злодіїв  та  брехні
За  урок  отримав  двійку,
Поплив  далеко  на  човні.
П’ять  копійок  загубили
Дрібне  ніхто  не  піднімає
Гроші  не  одного  вбили
Просто  ніхто  не  зважає.

2002

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=190470
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.05.2010

Попередження

Засохли  фарби  і  палітра,
Без  діла  простояли  день
Зникла  одна  літра
Породивши  багато  пісень.
Абстракція  не  закінчилась,
Фантазія  підвела  ще  раз
Робота  майстра  зупинилась
На  невідомий  досі  час.
Вдивляючись  у  німу  картину
Невиразні  образи  постають
Спочатку  видно  людину
Де  знаряддя  її  б’ють.
Що  ти  хотів  сказати?
Краще  ще  раз  поясни
Не  дано  таланту  мати,
Невірних  не  гони.
Не  гони  нерозумних  істот,
Поясни  філософію  зору.
Розверни  свій  діод
Полікуй  душу  хвору.
Вже  досить  того  одноманіття,
Вже  досить  розкоші  нехай
Живеш  на  зламі  нового  століття
Про  це  ти  добре  пам’ятай.  
Заховай  абсурдну  картину,
Незавершене  діло  твоє
Змалював  удало  людину,
А  обличчя  узяв  нічиє.
Приймаючи  гіркі  таблетки,
П’ючи  хлоровану  воду
Надінь  чисті  шкарпетки
І  пізнай  звичайну  свободу.
Попереджаю  завчасно:
Збережи  нові  смаки
Трохи  погано,  трохи  прекрасно
І  викидай  зацвілі  огірки…

2002

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=190275
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.05.2010

Неправда

Порвався  лівий  черевик
Потерлися  штани  й  сорочка
До  цього  також  вже  привик
Пустий,  як  гнила  бочка…
Нема  утіхи  ні  розради,
Біль  тупий  у  шлунку.
Незакінчені  правдиві  балади
І  там  також  немає  порятунку…
Йдучи  через  болото  і  ставок,
Минаючи  речі  підозрілі
Не  вберегтися  від  помилок,
Не  вберегти  черешні  спілі.
Марніють  очі  сохне  шкіра,
Нагадував  сухий  листок.
Ще  десь  жевріла  віра,
Коли  надворі  мок…
Це  все  ілюзія,  брехня,
Це  тільки  сон  і  сновидіння.
Ніч  не  відрізнити  від  дня,
Воду  від  горіння.
Несправжні  всі  історії,
Оточення  вигадали  істоти
Немає  практики  й  теорії
Немає  дійсної  турботи.
Повис  неначебто  тягар
Завершилось  усе  горбом,
Сонце  дивилось  з-за  хмар
Всміхалось  лише  двом…
Лише  двом:  собі  і  нікому
Раділо  сонце  незрозуміле,
Дивувався  нарешті  нічому
Смакував  безглуздя  сліпе.
Усе  так  невірно  плинуло
Змінити  щось  на  краще  не  слід  
Ніщо,  але  все  покинуло
 І  де  подівся  той  помірний  гід.
Нема  питань,  а  відповіді  готові
Питання  є,  а  розв’язку  немає
Минули  дні  жахливі  і  чудові,
Пройшло  й  тепер  тікає…
Мало  простору,  мало  існування
Та  все  абсурд  прикрасить  лиш,
Мало  зла,  мало  кохання  
Тому  що  міцно  ніби  спиш.
Нічого  нетреба  
Все  маю  це  ніщо  мабуть.
Частину  сонця  й  клаптик  неба
Заховав,  але  ніде  і  це  хибна  суть.
Звик  до  усього,
Тобто  до  нічого
Минав  ніби  час
Вбивавши  нас.

2002

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=190274
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.05.2010

Звірина

Зітхав  сіренький  щур  
Розчарувавшись  у  коханні
Не  влучив  у  серце  Амур
Невдалі  спроби  останні.
Невдалі  останні  спроби
Сказати  про  почуття
Немає  такої  злоби,
Щоб  виправити  життя.
Мокнув  щур  сіренький
Під  дощем  рясним.
Шкідник  маленький
Далі  залишався  сумним.
Калюжі  глибокі  минав
Зазираючи  деколи  туди,
Простуду  дістав
Від  вітру  і  дощової  води.
Йшов,  плакав,  чхав
Губивши  сльози  свої
Він  так  сильно  кохав,
Що  не  винесе  долі  такої.
Побачив  щура  чорний  кіт,
Засвітилися  очі  його…
Вулицею  йшов  смачний  обід,
Щур  не  бачив  ворога  свого.
Впіймав  товстенького  щура,
Ласував  м'ясо  свіже.
Закінчилась  звіряча  гра…
Кота  ніхто  ніколи  не  заріже.
Місяць  повний  світив
Дощ  давно  вже  закінчився,
Кіт  чорний  теж  любив
І  у  колодязі  втопився.
Чи  сам  втопився,  чи  втопили?  
Неголовна  ця  річ,
Звірята  когось  любили
І  поховала  обох  ніч.

2002

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=190115
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.05.2010

Спогади

Шумів  затишний  бар,
Усі  ми  зустріч  святкували
На  небі  мало  було  хмар
Зірки  п’яно  блищали.
Згадали  роки  свого  навчання,
Згадали  добрих  вчителів.
Згадали  про  перше  кохання
І  тих  хто  знайти  не  зумів…
Лилась  горілка  річкою,
Їжа  зі  столу  зникала
Життя  здавалось  білою  стрічкою
І  поки  що  чорна  нас  минала.
Я  плакав,  я  сміявся
Нерозумів  чому  так  відбувається
Хотів  щоб  вечір  цей  не  кінчався,
Але  все  хороше  як  сон  минається.
Було  багато  згаданих  подій
Одні  смішні,  інші  не  такі
Скільки  мрій  та  надій
Та  розчарування  гіркі…

2002

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=190113
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.05.2010

Газета про…

Валялась  на  землі  газета
У  ній  писали  про  одного  поета,
Який  від  усіх  ховався
Тому  що  слави  боявся.
Знайшли  у  темному  кутку  
Проглянули  роботу  його  гірку
І  оцінили  копійками
Поплескали  злодійськими  руками.
Така  чекає  доля  багатьох
Поки  талант  їх  ще  не  всох,  
Вони  будуть  довго  писати
І  милостиню  будуть  мати.
Є  ще  такі  про  кого  не  писали
Люди  їх  ще  не  бачили  й  не  знали,
Зустріч  відбудеться  можливо,
Посміхнуться  вони  щасливо.
Подарують  солодкі  рядочки,
Розмотають  маленькі  клубочки
Ниточками  усе  пов’яжуть
При  цьому  нічого  не  скажуть.
Попробуйте,  можливо  ви  теж
Належите  до  цих  меж,
Поставте  себе  на  місце  поета
Про  вас  також  напише  газета.

2002

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=189724
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.05.2010

Підвал

У  темному  підвалі  жив  хлопчина
Порядна  й  чесна  була  дитина
Та  обставини  склалися  так,
Що  став  він  жебрак.
Померли  батьки,  хата  згоріла
Так  напевно  сама  доля  веліла.
Надії  не  втрачав  
Назустріч  визнанню  мчав.
Темний  підвал  багатьох  ховав
І  там  жили,  і  там  виживали
Підвал  таланти  роздавав
Про  це  люди  не  знали.
Усміхався  тим  хто  втратив,
Темрявою  загартовував
Добре  що  на  нього  натрапив
Він  усіх  в  чомусь  випробовував.  
Виріс  обдарований  хлопчина
Слава  гроші  йшли  до  нього
Не  забував  він  друга  свого,
Підвал  став  батьком  для  сина.
Усі  хотіли  в  підвалі  пожити,
Бо  розповів  про  це  юнак,
Але  не  вийшло  у  них  так
Підвал  не  міг  з  усіма  дружити.
Тепер  прокляття  дарував
За  те,  що  хлопець  розказав
Про  властивості  чарівні,
Про  добре  проведені  дні.
Ніхто  туди  більше  не  ходив
Боялися  прокляття  темного  
Підвал  властивості  змінив
За  аргументу  певного.

2002

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=189721
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.05.2010

Сиві матері

Сміялась  жінка  сива
Чи  то  від  щастя,  чи  від  біди
Посмішка  її  красива
Чистіша  від  джерельної  води.
На  мить  забула  про  турботи
І  усміхнулась  сонцю  восени
Покинула  усі  свої  роботи,
Бо  повернулися  сини  з  війни.
Час  пофарбував  її  волосся,
Забрав  кілька  зубів
Колись  її  здалося,
Що  ще  побачить  вона  синів.
Ще  є  багато  сивих  матерів,
Які  довго  сидять  на  порозі,
Чекають  своїх  синів
Шукаючи  поглядом  по  дорозі.
Вони  не  втратили  надії
І  все  чекають  що  прийдуть
Не  закінчилися  військові  події,
І  життя  нові  на  війну  беруть.
Чекають  від  зорі  до  зорі
Малих  дітей  своїх,
Але  не  знають  матері,
Що  мало  повертається  живих.

2002

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=189140
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.05.2010

Після свята

Багатий  був  святковий  стіл
Хотілося  б  усім  поласувати,
Господиня  працювала  як  віл
Нелегко  їй  усе  приготувати.
Час  швидкий  промчався
Розійшлися  додому  гості,
Вечір  свята  кінчався
Лишилися  тільки  кості.
Смачні  м’ясні  страви,
Гострі  кумедні  приправи…
Закінчилося  усе  давно,
Тільки  пахло  недопите  вино.
Трохи  хазяйка  журилася,
Коли  на  безлад  подивилася…

2002

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=189137
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.05.2010

Соловейко і лис

Малий  соловейко  співав
Сховавшись  у  хащі
Усіх  співом  дивував,
Пісні  його  найкращі.

Голодний  лис  старий
Послухав  спів  прекрасний,
Пропав  співак  нещасний
Тепер  він  неживий.

Забрав  життя,  щоб  своє
Підтримати  існування,
Совість  голодного  не  клює  
Поїсти  –  це  сильне  бажання.
Годинник  вірний  час  проб’є
І  буде  воля  остання…

2002

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=188919
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.05.2010

OFGP

Світило  незвичайне  сузір’я  яскраво
Багато  світил,  як  цікаво
Спостерігати  за  вогниками  тими
І  ми  маленькі  світили  з  ними;
Вони  також  дивилися  на  нас
Нас  розділяє  відстань  та  час.
Хто  знає  скільки  ще  таких  світил?
Порахувати  їх  не  хватить  сил,
Бо  чисел  ми  таких  не  знаємо
Ми  техніці  своїй  довіряємо,
Та  не  розкрито  безліч  питань
Ще  більше  неможливих  бажань.
Не  зрозуміти  світу  цього
Сенсу  не  збагнути  складного,
Шукаючи  істину  єдину
Небезпека  підстерігає  людину.
Світилися  сузір’я  гарні
І  снилися  сни  примарні.
Не  знаємо  свою  історію,
Спираємось  на  теорію
Не  пояснити  буття  цього
Для  цього  мало  чуття  свого,
Мізерні  наші  знання
Дурне  наше  вчення.
Наше  майбутнє  –  зелена  планета,
Якщо  не  впаде  на  нас  комета,
Якщо  ми  отямимося  від  того…
І  відірвемося  від  задуму  лихого.
Тоді  нас  чекатиме  світле  майбутнє
І  враження  від  нього  незабутнє.

2002

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=188918
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.05.2010

Хаос раю

Стояли  фабрики,  заводи
І  економіка  стояла,
А  звідки  бралися  відходи,
Які  держава  так  ховала.
Спускали  їх  у  синє  море,
Або  ховали  у  лісах
Усіх  спідкало  потім  горе
Усі  спочили  на  небесах.
Ми  з  крана  воду  пили  грязну
І  дивувалися  самі
Поширювали  хворобу  заразну,
Якою  хворіли  в  тюрмі.
Хто  вилікує  хворобу  соціальну,
Хто  порятує  нас  усіх?
Смерть,  щоб  не  побачити  печальну,
Бо  нас  багато  ще  таких.
Усе  що  можна  розікрали
Понабивали  гаманці
Покищо  їх  ще  не  спіймали
І  не  набили  по  руці.
Країна  багата  злодіями
Ховаються  далеко  вони,
Гучними  славляться  подіями
Не  відчувають  ніякої  вини.
Як  утворився  цей  хаос?
Які  причини  послужили?
Стоїть  над  нами  один  бос
Із  ним  ми  радісно  дружили.
Ми  були  друзями  для  всіх
І  ворогами  були  ми
В  спину  чути  тихий  сміх,
Стримувалися  від  війни.
Куди  володар  нас  завів?
В  які  печери  ми  зайшли?
Чому  нам  велів,
Щоб  ми  терплячими  були.
Не  вирішують  проблеми
На  другий  день  відкладають,
Швидко  міняють  теми
Поки  агітацю  не  починають.
Ось  таку  владу  ми  обрали
Такі  державні  в  нас  мужі,
Довго  нас  вони  взували
Ховаючи  свої  тупі  ножі.
Закінчиться  колись  це  царювання
Та  нас  тоді  не  буде
Впаде  піраміда  остання
Гідно  її  суддя  засудить.
Котилися  сльози,  грала  гітара
Пісенька  про  історію  лунала
Заплакала  теж  чорна  хмара
Платочок  для  сліз  дістала.
Серця  м’якішими  стали
Навіть  повернулася  совість,
Що  буде  приблизно  знали,
Знали  про  колишню  повість.

2002

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=188234
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.05.2010

Повторення

З'явилось  сонечко,  розтанули  сніги
Тане  на  річках  крига  груба.
Вода  потім  вийде  за  береги,
Можливо  дехто  вріже  дуба.
Проміння  очі  дратувало,
Птахи  співали  божевільно
Кругом  все  розцвітало,
Розвивалося  довільно.
З'явилися  великі  калабані,
Виднілася  чорна  земля  на  полі
Люди  признавалися  в  коханні
Пов’язуючи  вузлами  свої  долі.
Яка  чудесна  пора  року
Нові  надії,  сподівання.
Напитися  березового  соку
Та  збожеволіти  від  кохання.
Майже  усіх  пора  ця  засліпила,
Штовхнула  на  подвиги  нові
Комусь,  можливо  зломала  крила
Та  залишалися  вони  живі.
Пішло  сонечко  спочити
У  іншій  півкулі
Нас  потрібно  поділити,
Нам  вділили  зозулі.
Раділи,  духовно  зростали…
Сонце  вставало,  місяць  заходив.
Роки  все  минали
Їм  ніхто  незашкодив…
По  мусорках  лазили  ворони
Шукаючи  поживу.
Зникали  далеко  вагони,
Мали  дорогу  щасливу.
Бомжі  шукали  бутилки
Бумагу  також  збирали
Їжі  хотіли  чи  горілки
Вони  нікому  не  казали.
Всідалися  старі  будинки
З’являлися  нові  магазини,
Автобуси  робили  ті  самі  зупинки
Так  минали  години.
Прийшла  пора  та  сама.
Яка  була,  така  лишилася  домівка
Така  сама  щуряча  яма
Де  біль  тамувала  дешева  горілка.

2002

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=188233
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.05.2010

План

Покинути  усе,  покинути  усіх
Далеко  втекти,
Щоб  не  чути  докорів  і  сміх,
Щоб  не  бачити  біди.
Усе  неправильно,  усе  пропало
Жеруть  все  свині
І  їм  все  мало,
І  боляче  нам,  і  нашій  Україні.
Нічого  не  можемо  зробити
Забракло  сил  забракло  духу
Залишається  далі  жити,
Неспинити  таку  посуху.
Покинула  любов,  покинула  нас  вдача
Ми  стояли  біля  розбитого  корита
Дорога  наша  нічим  покрита,
Нас  спідкала  доля  собача.
Жити  не  станемо  краще
Це  тільки  гарний  сон.
Життя  мабуть  пропаще,
А  вони  далі  минають  закон.
Настане  день  розплати
Отримають  що  заслужили
Їм  неба  не  дістати,
Бо  невірно  жили.
Хай  зрадниками  не  називають,
Хто  хоче  кращого  життя
Можуть,  то  нехай  тікають
Нехай  не  буде  вороття.
На  кого  я  усе  покину?
Що  чекає  мою  родину?
Били  бідну  Україну,
Стерли  державу  єдину.
Покинути  усе,
Швидко  зібратися
Куди  вітер  занесе
Там  мушу  зостатися.
Шукаючи  кращої  долі
Тікали  усі  хто  міг
Їм  мало  лише  волі,
Їм  мало  пустих  догір.

2002

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=187925
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.05.2010

ST

Промайнули  шкільні  роки
Я  сам  цьому  не  сподівався
Постаріли  любі  батьки
Швидкості  часу  злякався.
Не  вірив,  що  студентом  став
Світ  перед  мною  відкривався
Одного  я  бажав,
Щоб  тільки  не  зломався…
Нові  люди,  нові  імена
Чуже  місто  стало  рідним
Ця  розповідь  сумна
І  я  прикинусь  бідним.
Я  полюбив  безглузду  школу
Та  повернутися  не  хотів  назад
Опанував  науку  кволу,
Бо  був  би  поганий  солдат.
Наостанок  скажу
Життя-це  головне,
Коли  я  біжу
Дістати  щось  одне.

2002

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=187921
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.05.2010

Золоті роси

Котились  роси  золоті
Із  молодих  цілющих  трав
У  кожному  наступному  ряді
Певний  закон  панував.
Закон  росту,  закон  життя
Усі  трави  корилися
Таке  у  них  буття,
Та  деякі  з  цим  не  мирилися
Заперечували  все,  сперечалися
За  себе,  за  свої  права
Тепер  вони  вже  не  боялися,
Бо  свобода  стала  жива.
Вони  тікали,  далі  селилися
Роль  свою  не  грали,
Марно  трави  билися
Їх  звірі  знов  з’їдали.
Роси  золоті  текли
Вітер  трави  нахиляв
Зрозуміти  не  могли,
Хто  їх  потоптав.
Обмежені  можливості,
Стимулів  немає
Виконуємо  властивості
Було  і  так  буває…
Залишити  усе
Шукати  кращу  долю,
Куди  удача  занесе
По  цьому  полю.
Скільки  ще  таких  трав,
Які  хочуть  краще  жити.
Один  долю  хорошу  дістав
Інші  намагалися  повторити.
Марні  зусилля  прикладали
Хоча  надія  не  зникала.
Жили,  вмирали…
Коса  забирала…
Котились  роси  золоті
На  сонці  танули,
То  були  сльози  молоді
Якби  ви  добре  глянули.
На  сонці  сохла  трава
Рани  свої  припікала,
Почалися  жнива,
Трава  зав’яла.
Живеш,  стараєшся,  працюєш
Усе  іде  ніби  своїм  шляхом.
Піраміду  будуєш,
Бо  став  чорним  рабом.
Регоче  лютий  фараон
Б’ючи  тебе  по  спині
Чи  потрібен  трон
Простій  людині?
Нахилялися  трави  у  широкім  полю
Їх  недавно  знову  там  посадили.
Хто  розділить  з  ними  волю,
Яку  так  давно  полюбили?
Котились  роси  золоті
Усе  спочатку  починалось
Усі  вони  давно  в  біді
І  море  трав  захвилювалось…

2002

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=187792
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.05.2010

Складно

Любити  тебе  дуже  складно
Втрачаю  мову  спокій  втрачаю
Сказати  не  можу  докладно
Як  палко  тебе  кохаю.
Несподівано  ти  увірвалася
Поставила  усе  ногами  догори
Моя  мова  зломалася
Усе  що  хочеш  дарую,  бери.
Твоя  шкіра,  як  бівень  слона,
Ніжна  наче  шовк
Прихилюся  до  губ,  як  до  вина
І  на  мить  від  щастя  замовк.
Бачив  вечірнє  небо,  ясні  зорі.
Зорі  мені  шлях  вказали,
Щоб  не  губився  в  теплому  морі
Де  рибки  ніби  літали.
Досить  у  вогонь  дрова  кидати
Незгасне  вогонь  і  пристрасті  дим
Важко  тебе  таку  кохати,
А  важче  бути  самим.
У  мене  виникало  дивне  відчуття
Чи  страх  то,  чи  нерви  були
Любив  я  більше  за  життя
І  не  казав,  щоб  не  почули…
Щоб  не  почули  і  мене  не  забрали
У  прірву  вічності  та  темноти
Як  добре  що  вони  не  знали,
Як  добре  що  нестанеться  біди.
Маєш  ти  велику  владу,
Всього  дістати  зможу.
Дайте  вірну  пораду
І  я  кохання  переможу.
Підкорила,  або  здався
У  солодкий  полон
До  серця  дістався,
Мабуть  це  тільки  сон.
Не  віру  у  тривалість  значну
У  реальність  не  віру.
Я  бідкатися  почну,
Коли  це  перевіру.
Важко  тебе  любити
Важкий  цей  полон,
Що  вдієш  треба  жити
Такий  написаний  закон.
2002

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=187791
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.05.2010

Ти не була моєю

Ти  не  була  моєю
Я  ніколи  тебе  не  мав,
Вважав  рідною,  своєю
І  що  кохав  також  вважав.
Жадала  ти  рішучих  дій
Надіялась,  у  казку  вірила,  у  диво
Я  не  здійснив  рожевих  мрій
Несклалося  усе  щасливо.
Смішні  побачення,  приємні  вечори
Застиглі  погляди,  замилування
Скільки  красивих  слів  не  говори,
Скільки  не  кажи  про  кохання…
Усе  одно  старі  відмазки  чути.
Зустрічі,  квіти,  вірші,  подарунки
Я  заробляв  лише  на  поцілунки
Про  решту  мови  не  могло  і  бути.
Коли  любив  я  так  хотів,
Що  ладен  був  до  шлюбу  почекати…
Хтось  скаже,  що  не  правильно  просив,
Хтось  дорікне  –  могла  б  і  дати…
Різні  погляди,  різні  думки
Розбіглися,  уже  пройшли  роки.
Складно,  коли  схиляєшся  до  простоти,
Просто,  коли  вбачаєш  складне.

2009

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=187608
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.05.2010

Венери гнів

Через  драми
Будують  храми,
Через  рожеві  мрії
Працюють  повії.
Через  відсутність  сексу  та  грошей
Схибнулося  тисячі  людей,
Одні  гвалтують,
Решта  грабують.
Через  надмірність,  лікарі  приймають.
Виписують  таблетки,  пити  забороняють…
Вразив  Венери  гнів
За  те,  що  сильно  так  хотів.
Тепер  нікому  не  довіряю
І  навіть  тим,  кого  кохаю.

2009

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=187605
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.05.2010

Отчаянный

Еще  промчался  один  день
Спустился  мрак  исчезла  тень.
Ветер  дул,  и  сыпал  град
Творил  осенний  листопад.
Бежали  капельки  дождя,
Бежали  ровно  по  стеклу,
А  он  всадил  в  себя  иглу…
Отчаянный,  разочарованный
Он  проклятый,  он  заколдованный
Влюбленный  лишь  в  иглу  одну
Шел  постепенно  так  ко  дну.
Исчезла  боль,  явился  мир
Там  вечный  рай  там  вечный  пир,
Летал  он  будто  в  облаках
Не  прятал  знаки  на  руках.
Был  близок  час  –  блуждала  беда
Уйдет  когда  то  навсегда
Оставив  свой  родной  квартал
Где  согревал  иглы  метал.
Отчаянный,  разочарованный
Он  проклятый,  он  заколдованный
Влюбленный  лишь  в  иглу  одну
Шел  постепенно  так  ко  дну.
Как  много  гибло  людей
От  непонятных  страстей
И  больно  было  им  страдать,
Им  не  хотелось  умирать.
Весь  этот  страх  всю  ту  любовь
Ты  занесешь  иглою  в  кровь,
Пока  открыта  жизни  дверь,
Остановись  прошу  теперь.

2002

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=187470
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 03.05.2010

Сила в нас?

Забутий  сміх,  забуті  муки…
Забута  квіточка  у  вазі  засихала
Не  могла  терпіти  з  землею  розлуки,
Земля  також  за  нею  сумувала.
Ми  нищимо  природу
Ми  завдаємо  втрат  значних
Частково  робимо  собі  шкоду
Хто  зупине  нас  таких?
Близькі  до  вимирання
Та  це  нам  неусвідомити,
Такі  капосні  бажання
З  кінцем  хочуть  познайомити.
Ми  не  розуміємо,  що  нищемо  себе
Ми  не  розуміємо,  що  нас  не  стане
Пропаде  небо  голубе  
І  дощик  більше  не  загляне.
Не  дасть  води  землі  попити,
Земля  полопала  від  спраги  
Як  далі  вона  має  жити
До  чого  довели  наші  розваги.
Ми  думаємо,  що  світом  керуємо
Та  помилкові  думки  виникають
Ми  тільки  шкодимо,  руйнуємо
Нас  неприємності  чекають.
Створюємо  проблеми,
Щоб  їх  вирішувати
Змінюючи  різні  теми,  
Щоб  все  не  змішувати.
Знання  це  велика  сила
Та  сила  ця  не  в  тих  руках
Вона  нас  поки  не  побила
Ми  не  схожі  ще  на  прах.
Благаю  схаменіться,
Схаменіться  поки  не  пізно
За  голову  добре  візьміться,
Бо  вона  спостерігає  грізно.

2002

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=187467
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.05.2010

Печаль в стакане?

Гори,  гори  моя  печаль
Гори  во  сне  и  наяву
В  том  пламени  растает  сталь
Горел  бы  я,  но  я  живу.
Гори  гори  моя  печаль
Пусть  черный  дым  несется
Гори  гори  моя  печаль
Пусть  человек  смеется.
Гори  гори  печаль  в  стакане,
Ведь  не  хочу  я  пить  отраву
Гори  гори  печаль  в  тумане
Возьми  с  собою  пустую  славу.
Быстрей  гори  моя  печаль,
Стань  дымом  ты  быстрей,
Гори  до  дна  и  поскорей.
Наверно  черный  дым  или  туман,
Наверно  пустая  слава  или  сталь,
Наверно  это  был  всего  стакан
Где  была  моя  печаль.

2004

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=187359
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 02.05.2010

Життя

Моє  життя  –  моя  печаль
Моя  печаль  –  життя  моє
Усіх  і  всього  мені  жаль
Час  скаже  рішення  своє.
Місяць  темрявою  сліпив
Зорі  паслися  на  поляні
Для  чого  ти  на  світі  жив?
Чому  довіра  є  в  коханні?
Кумедно  трохи,  лячно  стало
Від  того,  що  усіх  спідкало
Життя  лише  забава,
Деколи  програшна  справа.
Моє  життя  це  істини  шукання
Моя  печаль  не  від  кохання,
Зайшов  далеко  я  тепер
Мій  шлях  із  карти  лукавий  стер.
Похвалитися  чим  можна  
Перед  місяцем  новим
Буде  він  знову  лихим,
Хай  помітить  зірка  кожна.
Моє  життя  моя  розрада
Не  уявляю  я  себе  без  нього
Скільки  ще  існує  нового,
Дізнатися  про  все  –  не  моя  влада.

2002

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=187296
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 02.05.2010

Дім

Поверталися  на  Батьківщину
Лили  сьози  по  рідному  дому
Любили  сильно  Україну
Всі  дивувалися  відчуттю  такому.
Манили  нас  на  чужину
Гроші,  славу  пропонували
Цю  країну  одну
Не  хотіли  і  не  залишали.
Великі  спокуси  поставали…
Хтось  поїхав,  а  дехто  залишився.
У  бідності  життя  своє  доживали,  
Бо  час  ще  не  змінився.
Високі  податки,  високі  ціни
Невиплата  мізерної  зарплати…
Не  чекали  на  кращі  зміни
Люди  почали  тікати.
Хтось  щастя  на  чужині  знайшов,
Якого  він  не  бачив  тут
І  не  повернеться  сюди  він  знов,
Бо  тут  буде  йому    буде  капут.
Що  ж  далі  робити?
В  далекі  країни  тікати?
Чи  тут  життя  проживати,
Чи  тут  проіснувати?

2002

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=186949
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.04.2010

Свідок

Над  усіма  ти  панувала
Наші  скручувала  шиї  худенькі
Язики  усім  ти  виривала
Падали  великі  і  маленькі.
Перед  тобою  нові  люди  поставали
Ти  отравила  їх  забравши  душу
Корилися,  честь  тобі  віддавали
Та  я  цього  робить  не  мушу.
Історія  повторилася  з  початку
Зазнали  утисків  як  і  колись
Ходили  всі  мов  у  припадку
Та  деякі  ще  досі  не  здались.
Створила  ізолятор  для  культури
І  політична  брудна  гра
Ми  перескочимо  високі  мури
Тобі  не  зломати  нас  і  нашого  пера.
Маючи  здоровий  глузд  бачив  що  творилося  довкола
Настигла  нас  страшна  хвороба  гірша  ніж  проказа
Вона  серця  і  душі,  як  дичину  ножом  порола
Та  нас  не  переможе  ця  брудна  зараза.
Ми  вистояли,  відродилися
Добилися  прав  й  свободи
За  рідну  мову  довго  билися
Долаючи  потужні  перешкоди.
Я  свідок  нової  русифікації
Я  свідок  бійок  і  апсурду  влади…
Немає  голоду  й  інфляції
Та  доведуть  до  цього  гади.
Довго  земля  під  ігом  стогнала
Довго  рабами  царськими  були,
Але  нація  билася  й  стояла
Усе  наші  люди  зробити  могли.
Куди  не  глянеш  всюди  чужа  мова
Книжки,  пісні  на  нас  напали
Немає  там  рідного  слова
Ми  його  кругом  довго  шукали.
Куди  пхаєш  свого  носа,  союзу  вже  не  повернути
Ти  спиш  і  бачиш,  ми  є  власністю  твоєю
Пораджу  я  тобі  про  це  скоро  забути
Ми  престали  бути  однією  сім’єю.
Перестань  чинити  на  нас  тиск
Патріоти  охоче  візьмуть  зброю
І  пропаде  твій  оманливий  зиск
Десь  там  далеко  за  рікою.
Я  свідок  новою  держави
Я  народився  не  там,  а  виростав  у  ній
Вона  зазнає  розквіту  і  слави,
Або  зовсім  інших  зазнає  подій.
Погляньте  що  сталося,
Схаменіться  вже  тепер
Усе  так  добре  починалося,
Національний  дух  сусід  пожер.
Вдавишся  ти,  бо  багато  береш
Дамо  потрібний  відсіч
Від  нас  заразо  не  втечеш,  
Бо  не  померла  славна  Січ.
Підростали  патріоти  захисники  народу
Вони  не  пожаліють  крові  і  життя,
Нашому  роду  не  буде  переводу
Таке  ми  бачимо  буття.

2002

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=186948
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.04.2010

Іній

На  деревах  осів  іній  пухнастий
Летів  сніг  порушуючи  тишу  гарну
Упав  з  небес  промінь  сріблястий
Створивши  картину  примарну.
В  зимовому  дусі  відчувалася  гармонія
Порушити  її  мабуть  ніщо  незможе
Проходила  далі  незрозуміла  церемонія
Незнав  ніхто  на  що  це  стало  схоже.
Деревам  личило  вбрання  зимове
Заснули  вони  на  коротку  мить
Снилося  їм  небо  тепле,  кольорове
Так  добре,  бо  нічого  не  болить.
Зимовий  спокій  спустився,
Не  чути  віяння  вітрів
У  далечінь  бліду  дивився
Побачити  сонце  так  хотів.
Бачив  тільки  білі  гори,
Кругом  гуляло  забуття
Ввижалися  сумні  потвори,
Які  розчарувались  від  життя.
Незнаючи  таких  розчарувань
Залишся  із  зимовим  духом
Частиною  усього  стань
Прийми  душою,  а  не  слухом.
Прийми  тепер  зимову  тишу
Візьми  до  серця  цю  красу.
Зимову  пору  самою  не  залишу,
Прийми  ту  крижану  сльозу.
Грою  важко  це  назвати  
Це  стан  душі  це  серця  клич,
Що  взяв  те  треба  віддавати
Не  жалкувати  добрий  могорич.
Зустрічали  сонце  потвори…
Зима  закрила  срібне  проміння.
Заховалися  у  свої  нори,
Немали  хорошого  терпіння.
Світла  нічка  завітала
Зорі  світили,  місяць  світив
Сніг  вітрами  розгортала
Іній  з  нею  тихо  говорив:
«Чим  завинив  моя  сестричко
Перед  тобою  моя  мила?
Чому  я  бачу  похмуре  личко,
Яка  біда  тебе  занапастила?»
Чути  було  мовчання,
Чути  шелест  дерев  спокійних…
Усі  незастраховані  від  розчарування
Немає  схованок  таких  надійних.
Іній  пухнастий  пропав.
На  горизонті  сонце  появилось
В  душі  надію  плекав,
Бо  серце  ще  не  зупинилось.  

2002

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=186829
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.04.2010

Вітер

Чекай  на  мене  і  я  прийду
Ще  трохи  зачекай  благаю
З  тобою  вічно  я  буду,
Бо  палко  я  тебе  кохаю.
Нас  відстань  тільки  розділяє
Та  це  маленька  перешкода
І  гірко  обом  деколи  буває
Бо  нам  дарована  свобода.
Хтось  зробе  ненавмисний  крок
На  поверхню  вспливе  обов’язково…  
Настане  бійка,  галас  до  зірок
Не  все  буває  так  чудово.
Нажаль  усі  ми  несвяті
Голос  іноді  керує…
В  наші  голови  пусті
Вітром  тихо  дує.
Вітер  дує,  гіляки  нагинає,
Вітер  недає  спокою,
А  вона  сидить  чекає,
Сумує  за  тобою.
Незамінних  людей  немає,
Немає  ніяких  меж.
Кохає,  то  забуває
І  я  напевно  теж…
Рушником  стелиться  дорога
Непомітний  сніг  кругом  паде.
Нарешті  випала  змога-
Зустріч  скоро  буде.
Хвилину  я  цю  довго  чекав
Вона  її  також  чекала
Чому  сильно  кохав?
Чому  любов  не  минала?
Ти  була  не  сама,
Відчув  присутність  чужу.
За  вікном  танцювала  зима,
Мабуть  ти  перша  перейшла  межу.
Дивно  твої  очі  блистіли,
Дивно  ти  зі  мною  говорила
Щоки  всі  горіли
І  сама  ти  тремтіла.
Я  розвернувся  і  пішов,
Пояснення  твої  не  слухав
Гарна  вийшла  любов,
Коли  вітер  у  вухо  дмухав.
Довга  юридична  тяганина,
Довгі  промови  брехливі
Пробила  її  лиха  година,
Усі  ми  такі  зрадливі.

2002

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=186828
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.04.2010

Уламки

Облишимо  колишні  чвари
Зійдемо  зі  стоптаної  дороги,
Привітно  усміхались  чорні  хмари
Невбачавши  ніякої  тривоги.
Дощ  рясний  нам  пообіцяли
І  ми  сховалися  завчасно.
Чи  воду,  чи  то  сльзи  проливали,
І  на  дворі  було  неясно.
Випили  холодної  кави
З’їли  погані  бутерброди
Кепські  здавалися  справи
Та  ми  уміли  долати  перешкоди.
На  небі  нова  зірка  появилась,
Мабуть  вона  для  нас  світила.
Доля  наша  так  і  не  змінилась,
І  вдача  мене  сильно  не  любила.
Поглядаючи  на  дощову  краплину
У  небі  бачивши  прикрасу
Я  втрачав  свою  єдину
І  це  було  питання  часу.
Мені  так  страшно  стало,
Що  я  сховався  від  темноти
Кохання  не  цвіло,  а  в’яло
Вже  пізно  ховатись  від  біди.
А  як  все  добре  починалося,
Яке  майбутнє  я  пророкував!
А  врешті  все  погано  склалося
Цього  я  не  передбачав.
Важко,  але  треба  прощатися,
Що  вдієш  як  так  получилося.
Чи  плакати,  чи  краще  засміятися
Нехай  на  краще  все  б  змінилося.
Зміни  щастя  пророкують,
Роблять  все  на  краще  зміни
Вони  життя  пусте  мурують,
А  деколи  руйнують  стіни.
Облишимо  колишні  чвари
Друзями  станемо  нехай,
Поховалися  чорні  хмари
Несказавши  прощай.
Почуття  в  тунель  покотились
Я  не  міг  їх  знову  повернути
Нові  зірки  на  небі  з’явились
Тепер  усе  так  мало  бути.
Зірка  вночі  спалахнула
Твоє  ім’я  її  я  дав
Любов  усіх  давно  забула,
А  я  наполегливо  шукав.
Шукаючи  вчорашнього  дня
Шукаючи  серця  розбиті
Я  не  придумав  їм  звання,
Бо  сильно  вони  горем  прибиті.
Тут  чиста  зрада  панувала
І  ми  попали  під  гарячу  руку
Вона  в  усіїх  любов  забрала
Щиро  даруючи  розлуку.
Мене  це  сильно  не  бентежить
З  всіма  я  розплатився
Віддав  що  мені  не  належить
І  біля  уламків  опинився.
То  людські  уламки,
Свої  я  теж  там  зустрічав…
Граючи  в  шахи  без  дамки
Час  зміни  нові  дарував.
Пізнавши  біль  пізнаєш  насолоду
Не  вір  очам,  серцю  не  вір,
Важко  побороти  зрадливу  природу
Її  не  передбачити,  то  дикий  звір.
Дощ  знову  сипав  рясно
Я  щось  хороше  відчував
І  почалось  все  прекрасно,
А  далі  все  передбачав…
Все  не  так  погано  як  здається
Все  краще  бути  може,
Над  уламками  розіб’ється
Щось  на  зірку  схоже.
То  моя  і  її  зірка  була
Вона  потухла  з  нами,
Без  щастя  жити  не  могла,
І  заховалась  за  ровами.
Хай  зрада  чиста,  чи  нечиста
Не  каламутить  мілкі  калабані,
Не  розриває  щасливого  намиста,
Не  руйнує  стіни  в  коханні.

2002

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=186639
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.04.2010

Золота клітка

В  тумані  заховалась  ти,  
Обличчя  своє  хустиною  закрила
Ти  не  боялась  краси,
Бо  нею  ти  на  світі  жила.
Світло  розсіялось  в  тумані
І  темрява  усе  окутала
Мої  роздуми  останні
Уміло  ти  заплутала.
Я  не  знав  що  я  роблю,
Я  перестав  лічити  дні.
Тобі  сказав  що  я  люблю,
Коли  залишились  одні.
Збагнувши  щирі  почуття
Ми  в  раю  ніби  опинились,
Щастя  називалося  життя
Від  нього  ми  ще  не  втомились.
В  тумані  довго  танцювали,
Бриніли  сльози  на  очах
Клітку  золоту  зломали
І  несли  далі  на  своїх  плечах.
Тягар  здавався  не  значний…
І  звідки  така  сила  прибувала?
Несучи  мотлох  золотий
Із  нього  жінка  виростала.
Вона  стала  кращою,  ніж  ти,
Красу  свою  від  мене  не  ховала
Я  з  нею  вирішив  піти
Серце  моє  вона  відвоювала.
Забрала  у  свої  палати
Я  нетямив  що  зробилось.
Не  хотіла  кохати,
Серце  золоте  помилилось.
Чому  щастя  зруйнувала?
Хто  тебе  просив?
Моя  туманна  пропала  
Я  без  неї  далі  жив.
Під  вечір  туман  опускався
Я  вирішив  шукати  тебе,
Де  ти  була  я  не  дізнався
Зненавидів  за  це  себе.
Клітка  прокляття  містила
Її  старий  чаклун  закляв
Наша  любов  силу  звільнила
За  все  я  покарання  дістав.
Я  тихо  сказав  пробач
І  глянув  навкруги.
Десь  пролунав  знайомий  плач,
Можливо  то  з  рікою  говорили  береги?...

2002

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=186637
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.04.2010

Девочка моей мечты

Девочка  моей  мечты!
Куда  девалась  ты?
Ведь  я  тебя  нашел  и  ждал
Потом  забыл  и  потерял.
Не  было  ночи,  не  было  дня
Когда  бы  сердце  не  болело  меня
И  мысли  все  только  о  тебе
Давали  жить  моей  судьбе.
Я  волновался,  рыдал  и  выл
Я  больше  не  имею  сил,
Но  знаю  что  моя  мечта
Это  любовь  и  красота.
Девочка  моей  мечты,
Светом  осветила  ты
Мрачные  дни  жизни  моей
И  я  снова  улыбнулся  ей.
Я  шел  за  следом  твоих  ног
А  мир  суров,  а  мир  жесток
Ворует:  цель,  мечту,  надежду
И  как  старую  одежду
Бросает  в  огонь  не  бытья
И  там  горит  мечта  моя.
Девочка  моей  мечты!
Где  сейчас  блуждаешь  ты?
Встретиться  хочу  я  вновь
Я  разделю  с  тобой  любовь.
Ты  близко,  ты  где  то  рядом  со  мной
Ты  знаешь  что  я  еще  живой.
Я  чувствую  твое  дыхание
Сильная  страсть  и  пылкое  желание
Объединяет  нас  всегда,
Моя  мечта  -  моя  беда.
Без  тебя  я  как  без  тени  одинок
А  мир  суров,  а  мир  жесток.
Я  выдумал  девочку  мечты
От  скуки,  горя,  пустоты...

19.04.2004

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=186117
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 25.04.2010

Зустріч

Одного  разу  зимою,
Зустрілися  ми  з  тобою.
Це  було  десь  після  Різдва,
Це  було  день,  а  може  два.
Ти  стояла  змерзаючи
Я  поруч  близько  проїжджав
Вушка  під  комір  ховаючи…
Я  побачив  і  впізнав.
Номер  набираю,  ти  підняла
Я  вибив,  зараз  мені  перепаде
Так  довго  дівчина  чекала,
Що  ж  далі  буде?
А  далі  подолаємо  усі  печалі  
Забудемось  на  мить  про  все
І  хай  чудовий  вечір  нас  несе  
Туди  де  ми  щасливими  були,  
Щоб  ми  хотіли  і  могли  
Замилування  розділити,  
Повірити  і  просто  жити...
Просто  жити  неозираючись
Не  забігаючи  вперед  в  майбутнє,
В  обіймах  сильно  кохаючись
Може  получиться  щось  путнє.
Я  пам’ятаю  шовковисті  ноги,
Приємний  тіла  аромат
Забрала  ти  усі  мої  тривоги
Це  був  солодкий  пат.
З  тобою  забуваю  я  про  все  на  світі
Той  блиск  в  очах  і  посмішка,  і  щебетання…
Чи  ми  одягнені,  чи  ми  роздіті,  
Ти  чарівна  і  звешся  Таня.
З  обіймів  я  тебе  не  відпускаю
Зігрій  мене  як  сонце,  можеш  обпалити
Здається,  що  я  більше  відчуваю,
Але  чомусь  не  прагну  говорити.
Солодка  кава  та  коньяк,
Міняєш  часто  цигарки
Усе  текло  невимушено  так
Розлито,  взято  з  легкої  руки.
Знов  двері  ліфту  закриваються,
Зеркала  віщують  хвилювання.
Коханці  в  номер  повертаються
Це  перша  зустріч  і  певно  не  остання.  06.02.09

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=121133
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.03.2009

Цілую губи малинові

Цілую  губи  малинові
Смакуючи  той  мед  хмільний
І  оченята  ті  чудові,
І  погляд  наче  чарівний.
Від  замилування  завмираю,  
Краса  твоя  краще  сонця  зігріє
Я  міцно-міцно  обіймаю
І  запал  пристрасті  іще  жевріє…
Іще  жевріє  та  іскриться
Так  ніби  вічно  зможе  палати
Нехай  тобі  хороше  щось  присниться
А  зранку  це  неодмінно  будеш  мати.
Твій  настрій  позитивом  зарядить
Твій  сміх  ще  досі  в  вухах  моїх  дзвенить
І  бачу  я  як  цигарку  хтось  смалить
Неображаюсь,  а  всміхаюсь,  бо  застигла  мить.
Моя  Оксана,  моє  я  там  де  ти
Ти  була  й  будеш  моя  завжди,
Ти  будеш  морською  рибкою  з  моря  щастя,  насолод
Сказати  чесно  я  не  чекав  кохання  лише  захоплення,  лише  пригод.
Так  легко  закохатися  не  підозрюючи  почуттів
Так  легко  забути  з  тобою  буденність.
Якби  я  мав,  віддав  би  сто  життів
Та  час  лихий  диктує  нам  непевність.
Я  буду  вірити  у  те
Що  та,  яку  люблю  я
Любить  і  мене,
І  вона  тільки  моя.
Це  було  ніби  в  чарівній  країні
Я  згадую  усе  приємне  й  нині
Туди  я  вже  ніколи  не  повернуся,
Хіба  думками,  коли  нап’юся.
Я  вдячний  тобі  за  ночі  за  дні,  
Коли  сиділи  вдавлені  одні
Споглядаючи  небо  вечірнє
Слухаючи  море  непокірне.
О  зорі,  я  бачив  вас  на  морі
Тоді  інакше  ви  світили
І  більше  щастя  подарили.
Тепла  вода  особливо  вночі,
Коли  немає  ні  душі
Лише  ми  двоє  в  променях  місяця  купались,
Не  замерзали,  бо  кохались.
Багато  випито  хмільних  напоїв
Багато  пройдено  стежин,  
Що  відпочинок  цей  накоїв
Чому  з’явилось  багато  причин?
Причин,  щоб  захопитися  чуть  більше-не  раптово
Причин,  щоб  це  захоплення  в  прив’язаність  переростало.
Я  зрозумів,  що  я  пропав,  але  це  не  погано,  а  чудово
Я  хотів,  щоб  довше  знайомство  наше  тривало.
Пам’ятаю  золоті  слова
У  всіх  випадках  ти  була  права
Цікаво  слухати  тебе,  цікаво  говорити
Приємно  цілувати  й  в  обіймах  задушити.
Кожна  дрібничка  навіює  спогади,
Жаль  не  зникне,  сльози  не  проллються,
Бажав  всім  серцем,  але  більше  щось  пропонувати
Побоявся,  розум  виявився  сильнішим  за  серце.
Я  сприймав  тебе  таку  як  є
З  вадами,  з  звичками  шкідливими
Тривалий  час  ми  були  щасливими,
Час  розсудив  і  взяв  своє.
Нас  розділяє  далечінь
Та  для  любові  це  не  перешкода
Від  пережитого  пробігла  тінь
Чи  це  була  тільки  пригода?
Усе  залишилось  в  очах,
А  не  десь  там  на  березі  морському,
Усе  осіло  у  серцях,
В  моєму  точно,  але  от  чи  в  твому?!
Ми  рухаємось  далі
Долаючи  радість  і  печалі
Розділяємо  їх  з  тими,  кого  зустрічаємо,
Кого  згодом  кохаємо,  не  забуваємо…  24.01.09

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=121130
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.03.2009