Сторінки (1/31): | « | 1 | » |
Якби усі наші події,
Писали добрі казкарі.
Не було б смутку і печалі,
І точно не було б війни.
Не було б ранених, загиблих,
Страшних, жахливих руйнувань.
Та сліз не було тих невпинних,
І не було б людських страждань.
А був би мир, порозуміння,
І в щасті проминали б дні.
І проросло б добра коріння,
Агов, прокиньтесь казкарі!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=520049
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.08.2014
Ти та єдина, з ким хочу засинати й прокидатись,
Ти та єдина, з ким не хочу розлучатись.
Ти та, з котрою серце прагне бути,
Ти та, котру ніколи не забути.
Ти саме та, що щастя лиш дарує,
Ти саме та, що сум й печаль руйнує.
Ти є тією, чиє ім’я є на устах,
Ти є тією, чий образ радує у снах.
Ти є повітрям, що дає наснаги жити,
Ти є промінням, що не дасть заледеніти.
Ти моя радість , щасливий я з тобою,
Ти моє щастя, й завжди будь такою!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515338
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.08.2014
Шкода, що не почути «прощавай»,
І жаль, що в слід ніхто не проводжає.
І сумно від'їжджати в далечінь,
Коли не знаєш чи ще хтось чекає.
Не буде слів, і тих тісних обіймів,
Та поцілунку не діждатися вустам.
А погляд тих очей чарівних,
Буде він схований, буде не там.
І стануть друзями знов роздуми й думки,
В наступні дні лише вони розрадять.
Та ночі будуть не веселі, а сумні,
А місяць й зорі, одиноко засіяють.
Але надії й віру варто не втрачати,
Що хтось таки чекатиме без тями.
І тихо побажає щастя на дорогу,
Й думками буде поруч перед снами.
Що знову погляд той торкнеться до душі,
Її сп’янить і серце зачарує,
Уста ж почнуть тонути в поцілунку,
І щастя, мов володар, запанує.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515337
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.08.2014
Для кожної історії важливим є початок, та в цій розповіді він простий і банальний. Звичайний вечір початку літа 2008 року. Я як зазвичай в той час сидів в чаті. Сидів та шукав з ким би це знову познайомитись. Увагу привернула дівчинка з «помпезним» нікнеймом Ліліана. Чому саме вона? Мабуть тому, що в анкеті її були фото такої рідної мені річки Стрий. Уже й не пригадаю чи я сам тоді їй написав, чи то вона мені, та і це не так важливо, та розмова і знайомство у нас розпочалось. Та все ж пам’ятаю, що воно було не з найкращих, адже мої жарти і підколки, не знаючи мене, зрозуміти можна не одразу. От і вона мене не одразу зрозуміла, тож і великого бажання до розмови не проявляла. Та все ж я зміг випитати її ім’я, хоч воно було очевидним з її ніку, її вік, та дізнатись те що вона з Гніздичева, який також є для мене трішки рідним, оскільки мене хрестили в цьому селищі (як потім виявилось нас з нею хрестив один і той самий священик). Як я уже сказав, наше знайомство було не з найкращих, тому коли в наступні рази намагався з нею поспілкуватись, вона не дуже охоча до цього була.
Ситуація змінилась аж після того як Ліля дізналась, що я мав золоту медаль та ще пишу вірші. Чомусь ці два факти змусили її по новому почати сприймати мене, тому далі наша розмова в’язалась дуже легко і була завжди досить приємною. Не в образу моїм колишнім дівчатам, та в мене ніколи не було розумної дівчини. А Ліля, з поміж іншим, саме вирізнялась такою якістю. Мабуть тим вона привернула мою увагу настільки, що з нею я спілкувався набагато більше, ніж з іншими дівчатами, яких на той момент в мене було чимало. Проте, тоді я мав дівчину, тож цікавитись Лільою я міг більше як людиною, ніж як особою протилежної статі.
Та ставлення до неї переломив один випадок. Настав час мені їхати на практику в археологічну експедицію. Ще перед від’їздом я пам’ятаю тривогу у неї. Вона дуже не хотіла, щоб я кудись їхав, і чомусь мала велике хвилювання. Як виявилось воно було недаремне. На практику я поїхав в понеділок, та вже в середу мені стало дуже погано. В другій половині дня мене почала боліти печінка, до вечора жахливо розболілись нирки, піднявся жар, мене почало ознобити, ще через деякий час я відчув себе в прострації, коли я і навколишній світ наче існуємо окремо. По-правді, тоді в мене були думки, що можливо я помру. На щастя, цього не сталося. Якось ту ніч мені вдалось пережити. На ранок я почувався жахливо, та все рівно краще ніж вночі. Найгірше було те, що я не мав жодної здогадки, що зі мною. Уже повернувшись в суботу додому я знайшов на собі сліди від укусу, очевидно змії. Так як я дитя асфальту, відповідно по приїзді на практику мене кусало все що рухалось, тож за пару днів я вже просто не звертав на те увагу, а зважаючи на те, що в мене від 16 років притуплене відчуття болю, не дивно що я не помітив самого моменту укусу. Та менше з тим. По-приїзді додому на вихідні, мене здивував та налякав не знайдений укус, а Ліля. Першим її запитанням було, чи зі мною все було гаразд, зокрема в середу. Сказати що я оторопів це нічого не сказати. Я їй розповів що зі мною було. Вона ж скинула мені вірш, який написала тої злощасної середи вночі. Вірш був присвячений мені, та написаний з якимось острахом і тугою. У вірші були написані найкращі слова які я коли-небудь чув про себе. Ліля мені розповіла, що тієї середи вона не могла заснути, сльози котились з її очей, а думки всі були про мене. Тоді я не міг зрозуміти, усвідомити та пояснити як дівчина, з якою ми не бачились ніколи, з якою знайомі лиш місяці від сили змогла відчути що мені погано, що чуть не відійшов на той світ. Невже між мною і нею є якийсь зв’язок? Те питання надовго засіло в моїй голові. І ставитись до Лілі з того моменту я став по особливому. Тоді на її вірш я відповів своїм. І це були не єдині вірші написані нами один одному.
Далі це літо приходило уже без якихось значимих у нашій історії подій. Пам’ятаю, що вона не дуже була від захваті від моєї дівчини. Раз скинула мені сторінку свого знайомого, якому моя дівчина щось виписувала чи вимальовувала на стіні. Тож коли я розійшовся з нею, Ліля сказала що це на краще. Я ж з нетерпінням чекав початку навчального року, оскільки дома мені було нудно, за одногрупниками і університетом я уже скучив, та найбільше мені хотілось нарешті зустрітись з Лільою в живу. Що і сталось нарешті, якщо мене не обманює зараз пам’ять, 11 вересня. Дата ця важлива, бо 11 вересня ще буде згадуватись в цій розповіді. Чогось грандіозного під час нашої з нею першої зустрічі не відбулось. Падав дощ, тож гуляли ми під парасольками. Щось трошки побалакали, та зовсім не так, як ми розмовляли в неті, та й на цьому все завершилось. Після цією зустрічі ми з нею аж до літа зустрічались лиш раз, і то, щоб вона мені подарувала свою книжку. Та кілька раз пересікались в університеті, а точніше у спорткомплексі. Натомість всі наші відносини відбувались у віртуальному просторі. Ми завжди переписувались. Нам завжди було що поговорити, тим паче, що Ліля була така дівчина, з якою я міг поговорити про будь-що. Вона була єдина кому я довіряв наболіле, якого в мене на той час було багато. Вона знала про всіх моїх дівчат. Відчуття було наче вона цілком присутня в моєму житті. Щодо книжки, яку вона мені подарувала, то це була збірка її віршів, куди вона включила також нашу переписку віршами. Для мене це було дуже дивно і дуже приємно.
Вперше, про Лілю як про дівчину я задумався в новорічну пору. Щось ми тоді переписувались про стосунки, за її хлопця, чи про те що їй подобається якийсь хлопець, а він їй не відповідає взаємністю. Уже погано пам’ятаю що саме. Та тоді в мене виникла думка що така дівчина як вона мабуть ідеальна для будь-якого хлопця, адже вона розумна, доволі гарна, цікава, з якою можна про будь-що поговорити, якій можна довіряти. Щодо себе, я лиш подумав, що мені про таку дівчину тільки мріяти. Що вона ніколи в мене не закохається. А той хто не відповідає їй взаємністю просто ідіот. Вона мені звісно подобалась, дуже навіть, і любив її, та тільки як людину, бо наважитись в неї закохатись вважав просто наївним.
Так пройшла була зима. Весна. І настало літо. Щоправда весна не пройшла непомітно. З Лільою за цей час нічого не змінилось, але у моєму житті з явилась та, через кого я згодом згубив Лілю. Вона була зовсім відмінною від Лілі. Звичайна дівчина, мила й наївна, трохи замкнена в собі, та з великою любов’ю до оточуючого світу та до друзів. З нею в мене була більше ніж дружба. Я відчував себе для неї замінником хлопця. Було бажання спробувати стати для неї хлопцем, та її сестра мене відмовила.
Тож все так протривало до літа, а точніш до 17 червня. Цей день від самого початку був особливим. Вдень я здавав іспит, досить важкий, та отримав 5, тож додому повернувся з піднесеним настроєм. Та справжній шок чекав мене вночі. Того вечора поспілкувались з Лільою як зазвичай. Вона уже пішла була спати. Та вночі повернулась. І почала розмову. Розмову, хід якої я спочатку не міг зрозуміти. Вона почала прощатись зі мною, казати що це кінець. Я не розумів її. Тоді вона сказала, що любить мене. Я теж сказав, що люблю її, і вона мені дуже дорога людина. Та вона уточнила, що любить мене не як друга, а як хлопця. Ось тоді в мене і наступив шок. Я з разів 10 перечитував ті рядки. І сам всьому не вірив. Як? Як така дівчина як вона освідчується мені? Як взагалі так сталось, що вона в мене закохалась? Я не міг це усвідомити, я не міг в це повірити. Емоції переповнили мене. Радість, здивування, шок, розгубленість. Усе на раз. Неначе казка якась для мене наступила. Трохи оговтавшись я став продовжувати розмову. Я не міг зрозуміти, чому вона прощається зі мною. Вона сказала, що дружбі тепер кінець. Я її почав переконувати, що і вона мені давно не байдужа. Та вона не хотіла вірити мені. Розмова тоді була довга. Вирішили, що остаточно все треба вирішити вживу. Для нормальної людини з того моменту і справді б наступила казка, адже дівчина, про тільки можна й мріяти, освідчується тобі у коханні.
Та це для нормальної людини, та не для мене. Для мене ж постав вибір. Адже ж була ще й друга, за якою я вже декілька місяців упадав. Потрібно було розібратись в собі. Ліля для мене була дуже дорога людина, і я розумів, що не маю права її образити. Всіх попередніх дівчат я кидав, і не хотів, щоб і вона приєдналася до їх числа. Тоді я розумів, що будь-який вибір буде незворотнім. Адже, якщо оберу Лілю, то буду з нею назавжди. Якщо ж іншу, тоді втрачу її назавжди. Чесно, я хотів бути з Лільою. Та мене бентежило, що в мене на той час ще були почуття до другої. Що правда їй, тобто другій, я, чомусь, одразу сказав, що тепер в мене є дівчина. Та й не тільки це. Я їй розказав усю нашу історію з Лільою. Вона сказала, що я повинен бути з нею. Хоча я розумів, що вона сама не дуже була в захваті від цього. На прощання вона мене поцілувала в губи, а до того навіть в щічку ніколи не хотіла мене одного цілувати. Це мене збентежило і ще більше заплутало. Щодо вибору, я вирішив порадитись з друзями. Всі вони одноголосно сказали, що я люблю Лілю, а в другу лиш закоханий, тому вибір має бути зрозумілим. Тому я остаточно вирішив, що буду з Лільою. Для початку я вирішив придушити всі почуття до другої, що, до речі, було не просто.
Та літо, і те, що настали канікули мені в цьому допомогло. А от щодо наших з Лільою стосунків, літо навпаки було нам не на руку. Оскільки бід час навчання ми могли б бачитись хоч кожен день. А так були по різних містах. Та ми справлялись. Місцем зустрічі для нас був Жидачів, рідний по суті для нас обох. Після першої нашої зустрічі там, яка відбулась з великою натяжкою, оскільки погода нам завжди заважала, то і тоді був великий ливень. Та ми все ж зустрілись. І стало ясно, що ми таки зустрічаємось. Що правда зустрічання наше проходило більше в переписці, ніж в живу. Та я все рівно був щасливий, що я з нею. Нарешті я знайшов ту дівчину, від якої чув слова люблю і знав що це щиро. Якій самій говорив ці слова, і вони теж були щирими.
Щоправда в живу в нас не все клеїлось. При переписці ми могли говорити абсолютно про все. А при зустрічах Ліля була дуже скута і замкнута. Я не розумів чому. Чи вона соромилась мене. Чи боялась. Чи не довіряла. Мене це насторожувало. Коли ж я поїхав на практику, і не мав можливості не тільки з нею бачитись, але й переписуватись, то справді відчув велике сумування за нею. Тому тільки повернувшись додому, одразу поїхав на зустріч з нею в Жидачів.
Літо по трохи проходило. Наші прогулянки майже завжди зустрічав дощик. При переписці ми далі лякали один одного, коли могли в один момент ні з того ні з сього написати однакові речі. Все було добре, до моменту, коли слід було їхати у Львів до подруги, рідної сестри тої другої, на день народження. Вона запрошувала мене з Лільою, і я дуже хотів, щоб вона поїхала зі мною, адже боявся, що може ще щось відчувати до другої. Та вона не захотіла зі мною поїхати. На дні народженні ми з другою дивно якось ладнали. Ми розуміли, що того формату дружби, який у нас був уже не буде і можливо через це пів дня народження гаркались, мирились. Ввечері ми всі пішли на Високий Замок. Пам’ятаю цей незабутній краєвид нічного Львова. Якось так сталось що ми з другою опинились окремо від інших стоячи на краю гори і любуючись краєвидом. Тоді зустрілись поглядом. Я бачив в її погляді бажання поцілунку. Десь глибоко і в мене тоді воно було. Та я усвідомлював, що якщо когось і поцілую в цьому місці, то єдину дівчину – Лілю. Страхи було подолано. Тепер я більше був певен, що люблю тільки Лілю, а з другою зможу бути другом.
Прокинувшись на наступний день я вирішив поїхати не до Стрия, а в Жидачів, щоб погуляти з Лільою. Так я й зробив. Щоправда, після цієї прогулянки, уже під час переписки Ліля почала мене звинувачувати, що зі Львова я вернувся якийсь не такий. Що я люблю не її, а другу. Це розізлило мене, і заплутало. Тоді я і з нею трохи посварився, і ще й другій вночі написав смс, що через неї Ліля сумнівається в мені. Але і після цього ми з Лільою помирились. Хоча те, що вона не вірила в мою любов мене дуже заділо.
Ще більше добавило масла в вогонь, коли Ліля запитала мене, чи може вона зустрітись зі своїм другом з Італії, який кличе її на чашку кави. По-перше, я і так завжди був ревнивим. А по-друге, мене заділо, навіщо вона мене це запитує. Невже справді бажає зустрітись зі старим ухажором, адже він її не з дружніх намірів на каву кличе. Та все ж я тішив себе думкою, що скоро вже осінь, почнеться навчання, ми обоє будемо у Львові, і все буде супер.
Та не сталось так як гадалось. Коли ми вперше пішли гуляти уже у Львові, я вирішив її зводити на те місце на Високому Замку. Та… її я там таки не поцілував. В її очах я не побачив бажання поцілунку, яке я бачив в другої очах. Мене це засмутило. Той момент мабуть став початком кінця.
Після прогулянки з Лільою, я пішов ще гуляти з друзями. І кінці прогулянки сталось щось дивне. Коли ми вже проводили сестричок додому, щось я чи сказав другій чи що, та вона мені заїхала між ніг. Коли я присів від болі, вона присіла поруч та почала вибачатись. Спочатку щось говорила. Та раптом я усвідомив, що вона мене цілує в обличчя. Я не розумів, що вона робить, та зупинити її не зміг. Я зрозумів, що остаточно заплутався. Ще за тиждень, я кинув Лілю, та почав зустрічатися з другою. Я зробив одну з найбільших та найдурніших помилок у своєму житті. Та усвідомив це лиш через декілька років.
Ось уже пройшло стільки років з тих подій. Багато чого сталось. Та все дійшло до того, що зараз я знову люблю Лілю. Хоча слово знову тут не дуже умісне. Швидше я по новому її покохав. Адже я змінився. Та і вона помінялась. Але щось в тому світі нас таки поєднує і тримає разом, хоч і окремо. Щоправда, тепер ми помінялись місцями. Колись вона страждала від того, що любила мене, тепер я страждаю, від того, що кохаю її. Чому я її знову покохав? Бо вона справді та, про яку можна тільки мріяти. Вона і гарна, і розумна, і цікава та навіть не це основне. При спілкуванні з нею я відчуваю її душу. Це важко пояснити. Та хто любив, той зрозуміє. З іншими дівчатами мені бракувало самих дівчат, їх поцілунків і всього іншого. А з нею мені бракує лиш одного – її любові.
А щодо того місця на Високому Замку, то це слово дане собі я зберіг. Я так і не поцілував там жодну іншу, навіть ту, з якою був два роки, і не раз в тому місці бував. Це місце в моїх мріях зарезервоване тільки для поцілунку з Лільою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378988
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 20.11.2012
Ти музику любиш і книги читати,
Родину і друзів, а ще танцювати.
І квітів букети, сюрпризи приємні,
І мріяти в дощ про щось потаємне.
А також у сні десь у небі літати,
Та зорі небесні поза хмар рахувати.
Романтику любиш, куди ж бо без неї,
Гуляти у двох по літній алеї.
Й хоча романтична, але принципова,
Тож поступитись не завжди готова.
Та ти не злукавиш заради мети,
Ти скажеш як є, ось такою є ти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357477
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.08.2012
Прекрасна, мила, унікальна,
Неначе янгол, ідеальна,
Але, на жаль, ти не моя...
Розумна, щира, загадкова,
Чарівна, наче колискова,
Але чужий для тебе я...
І усіма така бажана,
Адже ти справді бездоганна,
Адже таких як ти нема...
З тобою кожен хоче бути,
До серця свого пригорнути,
Та досі ти чомусь одна....
Чому це серце зледеніло?
Від почуттів окам'яніло?
Чому у ньому пустота?
Невже його не підкорити?
Невже той лід не розтопити?
Невже навіки крига та?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356949
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.08.2012
Ти прекрасна наче зорі,
Твої очі наче море.
Немов дві морські перлини,
З океанської глибини.
Погляд твій неначе сонце,
Що крізь вранішнє віконце.
Ніжно будить та зігріє,
Що аж душонька радіє.
Голос твій мов спів пташиний,
Ніжний, легкий, солов'їний.
Варто хоч би раз почути,
Щоб ніколи не забути.
Ідеальна, мов сніжинка,
Моя друга половинка.
Де ти є поки не знаю,
Але з часом відшукаю!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353381
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.07.2012
Я вільна пташка,
По небу літаю.
І десь на землі,
Нову жертву шукаю.
Жорстокий я стервятник,
Без краплі співчуття.
Я здобич розриваю,
Вбиваю в ній життя.
В воді же я акула,
Кошмар усіх морів,
І шквал, ні штиль, ні буря
Мене ще не спинив.
А на землі людина,
Але без почуття.
Були але десь зникла,
І геть змінився я.
Нема тепер поняття,
Кохання чи любов.
Бо скам'яніло серце,
Застигла в ньому кров.
Не знаю чи пробудь,
Знов хтось добро в мені.
Як зможе то здобуде,
Всі радості земні.
Для всіх я є загадка,
Для себе лиш обман.
Хоч завжди я відкритий,
Та всіх ввожу в оман.
Цікаво чи найдеться,
Хтось ше такий як я,
Хто зможе зрозуміти,
Ті скриті почуття.
Мене як зрозумієш,
Розтопиш кригу ту.
Тоді в винагороду,
Віддам любов свою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353004
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.07.2012
Побачити твоє обличчя,
Торкнутися твоїх долонь.
І зазирнути в твої щирі вічі,
Розгледіти в них почуттів вогонь.
Відчути дотик твоїх ніжних вуст,
Таких пухких, таких чудових.
Відчути стукіт твого серця,
Та потонути в мріях кольорових.
І на руках тебе занести в небеса,
Де пишні трави і барвисті квіти.
Де разом будемо усе життя,
Наївні і щасливі наче діти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350386
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.07.2012
Заради тебе все здолаю,
Що стане в мене на шляху.
Ті перешкоди вірно подолаю,
Та іншому тебе не уступлю.
Заради тебе я пройду крізь ватру,
Бо серце моє, дужче ще палає.
Перед вогнем спинятися не варто,
Бо навіть він любов не подолає.
Заради тебе я пірну у воду,
Після вогню вона лиш загартує.
І за твою прекрасну вроду,
Зроблю усе - вона того вартує.
Заради тебе зроблю все на світі,
На подвиг будь-який без остраху піду,
Заради тебе я дістану зорі з неба,
Ти знай - ні перед чим не відступлю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348871
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.07.2012
Чому навіщо і для чого
Не маю знову я покою
Чому проснулись почуття
Люблю тебе я знову
Так хочу бути із тобою
Та вже не будеш ти моя.
Тебе не зможу обійняти,
(Шкода що час не повернути)
Уста твої поцілувати
(Й помилки свої відвернути)
Слова любові прошептати
(На жаль минуле не забути).
Лиш раз я мав оце та втратив,
Ну що ж моя то лиш вина.
Любов я щиру проміняв на …
І карма більш її не мати,
І за минулим жалкувати,
Тепер лиш поруч самота.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344676
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.06.2012
Чому засіла ти в думках?
Чому являєшся у снах?
Навіщо граєшся зі мною?
Та не даєш мені покою?
Чому я цим так переймаюсь?
Чому я в собі сумніваюсь?
Чому багато тих "чому"?
Хоч відповідь знайти б одну!
Де дівся спокій на душі?
Чому думками десь в глуші?
Чому я переймаюсь знову?
І так почую лиш відмову!
Я розумію, й навіть знаю,
Що шансу жодного не маю!
Немає жодної надії,
Щоб збулись потаємні мрії...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=344675
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.06.2012
Чому так вправно пів життя,
Впусту ми просто витрачаєм.
На зовсім непотрібні речі,
Ми весь свій час так вдало гаєм.
Ми робим те що непотрібно,
Нікому в світі, навіть нам.
А там де справді треба діло,
Ми даєм рух лише словам.
Чому свій час не приділити,
Що справді так його вартує.
Не відкладати на майбутнє,
Поки його не забракує.
А час минає й ми не вічні,
Не знаєм ми свого кінця.
Життя спочатку даром гаєм,
Не боїмось ми того дня.
Але і він нас не боїться,
Й коли треба настає.
Тоді так боляче жаліти,
Що згаяв ти життя своє.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=129432
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.05.2009
Колись в Союзі я родився,
Де злі закони панували.
Де мисив я з усім змиритись,
Аби тебе не розстріляли.
Хоч ненавидів той режим,
Та німці на Союз напали.
Тому мене як багатьох,
У бій на фронт страшний послали.
І я у злій війні проклятій,
У бій щодня йшов воювати.
Ворожі щоб фашистські сили,
Із землі нашої прогнати...
Я вижив, я усе ж зумів,
Змогли ми ворога здолати.
Та скільки ще таких як я,
Залишилось в боях лежати...
І подвиг ми тоді здійснили,
Не за Союз, за землю мати.
Щоб нові наші покоління,
Могли на ній все ж існувати...
За те що ми з фашистом бились,
Щодня в боях ми помирали.
Нам монументи позводились,
І орденим нам подавали...
Минуло ось багато років,
І нас вже залишилось мало.
Та ми для нових поколінь,
Вже злими ворогами стали.
Руйнують наші монументи,
Не хочуть нас вже шанувати.
Для них ми згадка про "совєтів",
Хоч ми були прості солдати...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=129430
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.05.2009
Професія учитель,
Чого насправді вона варта.
Противних школярів терпіти,
При тому, що мала зарплата.
Мені так шкода тих людей,
Життя своє, що присвятили.
Знання донести до дітей,
Які б в житті їм послужили.
Із нас виховують людей,
У світ дорогу прокладають.
І нерви тратять на дітей,
Терпіння стільки прикладають.
Проте учні не розуміють,
І рідко вчителів цінують.
І лиш коли зі школи підуть,
За свої вчинки пожалкують.
Себе поставити потрібно,
На їхнє місце, і відчути.
Що "вчитель"- це звучить нестидно.
Проте ним дуже складно бути.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=129283
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.05.2009
Болючу долю життя тобі дало,
І бід у житті потерпіла не мало.
І важко тобі у світі цім жити,
Але ти повинна все пережити.
Не треба хотіти не жити й померти,
І думку свою кажу я відверто.
Життя нам дається щоб не просто прожити,
Але ми повинні щось корисне зробити.
Тож в світ цей не даром ти появилась,
Для чогось все таки ти народилась.
Й на всі ті проблеми навчись не зважати,
І віра у Бога їх поможе здолати.
Якщо свій тягар що в житті ти відмучиш,
Від Бога тоді нагороду получиш.
Отримаєш те що давно вже бажала,
І днями й ночами у серці благала.
І станеться чудо в яке ти не віриш,
І зникне все те від чого ти гинеш.
Щиславою станеш тоді ти в житті,
Єдине що прошу, це довірся мені.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=129177
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.05.2009
Колись тобою тільки жив,
Плекав такі надії...
Колись тебе одну любив,
Про тебе були мрії.
Та мрії сам я всі порушив,
Надії всі твої розбив.
Поранив твою ніжну душу,
Ножем у серце зацідив.
Була неправда, та брехні,
Не було у словах "люблю".
Брехав в наступні усі дні,
Коли вдавав що не люблю.
Любив, завжи тебе кохав,
Проте не міг з тобою бути.
Тому стосунки розірвав,
Любов хотів усю забути.
Хотів забути та не зміг,
І доля знову нас з'єднала.
Але лиш на короткий день,
Бо вже мене ти не кохала.
Уже не тою стала ти,
Яку так палко я кохав.
І знову мусив я піти,
Бо твою хитрість розпізнав.
Нажаль у третє нам не бути,
Ти іншому себе віддала.
Тепер між мною і тобою,
Стіна непереборна стала.
Ніщо стіну цю не порушить,
Ніщо її не подолає.
І вся любов що ще десь була,
Тепер помалу загасає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=129176
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.05.2009
У ночі, свій контроль,
Ти втрачаєш і знаєш.
Опиратись мені,
Ти не можеш й чекаєш.
Твоє тіло горить,
Від жаги і бажання.
Досягнути екстазу,
Потонути в коханні.
Забавуєш про все,
Всі турботи покинеш.
Ти лиш хочеш мене,
Вже нічого не змінеш.
Твоя пристрасть - полон,
Що тебе так окутав.
Руки твої зв'язав,
Оп'янив і заплутав.
Вже не незнаєш нічого,
Розум взяв і покинув.
Залишилось лиш тіло,
Що без ласки загине.
Щож тебе ощасливлю,
Нагороду віддам.
Ти її заслужила,
Хоч попалась в капкан.
У ту пастку спокуси,
Що так зрозуму зводить.
І уній помираєш,
Від бажань насолоди...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=129037
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.05.2009
Після бою кулаками не машуть,
Після розлуки не кажуть люблю.
Проте в серці туга засіла,
Оповила душу мою.
Цей біль, що в серці так засів,
Покою він мене позбавив.
Геть з пантелику збив,
І сумувати знов заставив.
Хоча прекрасно розумію,
Що разом більше нам не бути,
Проте так важко у душі,
По-справжньому усе збагнути.
Так легко було посваритись,
Забути в гніві про любов.
Та вже не просто з цим змиритись,
Не буде вже кохання знов.
Ти кажеш вибач, та не треба,
Образ на тебе я не маю.
І зовсім я не злюсь на тебе,
Як друга доброго сприймаю.
Не підкорилось в третє щастя,
Та все попереду в всіх нас.
Все буде добре в тебе й в мене,
На все вжиті прийде свій час.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=129036
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.05.2009
Солодкії мрії, так багато,
Зібралось вас у моїх снах.
Али чи мріяти є варто,
Думками бути в небесах.
Солодкі мрії, нас втішають,
Коли погано йде життя.
Сумну реальність приховають,
Дарують віру в майбуття.
У мріях все для нас можливо,
Так легко в них щось досягти.
У них реальне навіть диво,
Щоб досягнути до мети.
Вони бувають зовсім різні,
Про щастя, гроші чи кохання.
Щоб зникли ті поганні злидні,
Чи щоб здіснилися бажання.
А хтось здоровим хоче бути,
Й ніколи більше не хворіти.
Хтось мріє бачити, хтось чути,
А хтось, щоб в нього були діти.
І треба вірити у мрії,
У те що все ж вони можливі.
У те що справдяться надії,
І мрійники будуть щасливі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=128994
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.05.2009
Цікаво що тепліше:
Літо чи зима,
Цікаво що больніше:
Любов чи самота.
Чи паритись на сонці,
Чи грітись на печі,
Чи жити без любові,
В обіймах пустоти.
Чи за любов страждати,
І проливати кров,
Або десь нудьгувати,
Й забути про любов.
Не знаю що найкраще,
Але щось оберу,
На терези поставлю,
Любов і самоту.
І що з них переважить,
То буде вибір мій.
І обрету я спокій,
Позбудусь зайвих мрій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=128990
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.05.2009
За що матір природа,
На нас пустила води.
Що кожний день із неба,
Безперестанку л'ють.
Від них ми потопаєм,
А гірше що страждаєм,
Природа ж зобразила,
Водою свою лють.
Як нам тебе спинити,
Чи можем попросити,
Та чи тепер захочеш,
Пуслухати знов нас.
Тебе ми розлютили,
Невдячно в тобі жили,
Для свого покарання,
Обрала ти свій час.
Чи даш ти ще нам спробу,
Почати жити знову,
Щоб помилки суспільства,
Почати виправляти.
Урок ти нам подала,
Й у ньому прошептала,
Що тре все змінити,
Щоб далі існувати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=128929
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.05.2009
Стоїть один він на зупинці,
Із неба дощ летить до долу.
У вечір хмурий, наодинці,
Трамвай чекаючи додому.
Стояв, чекав, аж ось тут раптом,
Його мобільний задзвонив.
Йому цей номер невідомий,
Що телефон відобразив.
"Алло, я слухаю, а хто це?
Швидка? Що сталось в чому річ?"
Ось ось уже він у таксі,
В міську лікарню чимдуж мчить.
Його кохана в катастрофі,
В цей вечір сильно постраждала.
І у відділені лікарні,
Від втрати крові помирала.
Примчав туди як тільки міг,
І весь цей жах йому сказали.
Що кров є рідкісна у неї,
А донорів поки не має.
"Беріть у мене, в нас та сама,
Четверта група протікає".
Але він ще тоді не знав,
Що ваду серця слабку має....
Тепер вона вже на зупинці,
Стоїть одна трамвай чекає.
Стоїть так само на одинці,
Його в живих нажаль не має...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=128928
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.05.2009
Цікава загадка, ось ким,
В моїх ти спогадах зосталась.
Не знав я способом яким,
До мого серця ти забралась.
Здавалось що воно закрите,
Що в ньому інша місце має.
Що вже любовю оповите,
І що на тебе не зважає.
Проте не сталось як гадалось,
Я й не згадаю як збагнув.
Що серце в тебе закохалось,
Любов палку тоді відчув.
Тебе кохав, не знав причини,
Але любовю аж палав.
Про тебе думав що хвилини,
Але чому тоді не знав.
Та пізно було вже кохати,
Стосункам нашим настав край.
І не могли ми поладнати,
Скінчився для любові рай.
Ми розійшлися, та загадка,
У серці мому залишилась.
Шкода що відповідь до неї,
Для мене так і не відкрилась.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=128913
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.05.2009
Задуматись, а що життя,
Що вже я встиг у нім зробити.
Чи варте все моє буття,
Того щоб далі в світі жити.
Чому цінуєм ми усе,
Коли є страх, що вже втрачаєм,
Чому нам байдуже на все,
І лиш з бідою помічаєм.
Що справді варте щоб себе,
Ми всім старанням приділяли.
І що в житті є дороге,
І варте, щоб це цінували.
Але буває, що запізно,
Скарби життя ми розумієм.
Нема тоді вже вороття,
Ніщо змінити не зумієм.
Лиш чудо може помогти,
Але ж чудес не так багато.
Тож краще думати завжди,
Щоб потім вже не жалкуват.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=128912
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.05.2009
Державу свою я люблю,
Її готовий захищати.
І долю їй віддам свою,
Її не хочу покидати.
У ній волію завжди жити,
І в Україні працювати.
Майбутнє тут своє творити,
І в скрутний час не покидати.
І хоч вона не ідеальна,
Живе у ній багато зла.
Та все ж вона є найрідніша,
Бо Батьківщина це моя.
Безладдя поки в ній панує,
Та буде ще порядку час.
Патріотизм у всіх існує,
І надихає він ще нас.
Ми сильні духом і ми зможем,
Всіх ворогів її здолати,
Своїй державі допоможем,
Все більше й краще розцвітати
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=128879
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.05.2009
Чи знали люди що безжально,
За планом просто їх вбивають.
І саме ті, кого вождями,
Усі в країні нарікають.
Вожді змінили свою назву,
Почали зватися катами.
Бо хто ще може так жорстоко,
Знущатись варварськи над нами.
Той парадокс, що в рік врожаю,
Без їжі люди помирають.
Адже безжально весь їх хліб,
Увесь, дощенту, відбирають.
І люди стали безпорадні,
Бо голод злий тепер панує.
І просять в Сталіна пощади,
Та він їх начебто не чує.
Отак було у Україні,
В тридцятих тих страшних роках.
А ми про то незабуваєм,
І пам'ять бережем в серцях.
Запалим свічку щоб братів тих,
Сьогодні щиро пом'янути.
І геноцид цей для народу,
Його ніколи не забути.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=128878
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.05.2009
Застигли в повітрі краплини води,
Немов діаманти здаються вони.
Немов кришталеві, блискучі, прозорі,
Виблискують світлом, як в небі всі зорі.
Чому ж так чарує нас просто вода,
Чому, немов скарб, здається вона.
Чому так легко їй зчарувати,
Наш погляд, без слів загіпнозувати.
Можливо тому, що дарує життя,
Рождається в ній й нове немовля.
В пустелі від спраги вона порятує,
А ще чудодійна, бо навіть лікує.
Присутня у всьому, що зветься живе,
Бо саме вона силу жити дає.
Вона найпростіша, і відночас складна,
Вона зовсім різна, і водночас одна.
Ось такі, непрості, ці криплани води,
Не даром скарбом здаються вони.
Бо найбільше багатство що має Земля,
Це життя що дарує нам стихія Вода.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=128793
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.05.2009
І хто придумав хабар той давати,
Хотілось б до слова мені запитати.
Це наше прокляття, це наша біда,
Тепер він повсюду, це ж повна дурня.
Курпції центром є універ,
Як можуть студенти вчитись тепер.
Ні їсти ні пити, лиш гроші збирати,
Щоб тільки, нарешті, всі іспити здати.
Не має вже совісті в тих хто бере,
І так шкода мені тих хто дає,
Ну де от поділась людська справедливість,
Знакла і правда, й добро й співчутливість.
А лікар, як стандарт вже взятку чекає,
І байдуже те, що хтось помирає.
Забули про все, і свого Гіпократа,
Якому ви клятву давали ту кляту.
А далі чиновники йдуть й правосуддя,
На взятках жувуть вони краще чим будь-де.
Хоч обіцяли служити народу,
За взятки купляють людську вже свободу.
А де ж поділась любов і довіра,
Чому вже не можемо жити ми щиро.
Щодня нам жити робиться важче,
Надіюсь що зміниться все то на краще.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=128792
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.05.2009
Весна у серці зацвітає,
На душу радість знов прийшла,
І сонце в небі вже палає.
Сумна зима уже пройшла.
І серце з криги пробудилось,
Його весна розігріває.
Без почуттів воно стомилось,
Прийшла якраз для них пора.
Пора для друзів і побачень,
Щоб тільки дома не сидіти.
Пора для нових гарних вражень,
Аби над ними порадіти.
Нема охоти до навчання,
На парах важко просидіти.
В думках розваги і кохання,
Весною цим лиш хочеш жити.
Радієм серце що настала,
Погада ясна і красна.
На дворі тепло й файно стало,
Що справжня це прийшла весна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=128719
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.05.2009
Серце болем гірким б'ється,
Сум бере за Україну.
Невже все ж таки прийдеться,
Свою покинуть Батківщину.
Шукати щастя за морями,
За океаном, в чужині.
І сумувати за полями,
Блакитним небом в вишині.
Не чути батьківських пісень,
І цвіт не бачити калини.
І не стрічати літній день,
Під спів чарівний, солов'їний.
Ні, так не хочу, не зумію,
Не зможу кинути країну.
Лишень у ній я жити вмію,
Лишень її люблю єдину.
Але чому ми тут нещасні,
Чому так щастя мало маєм.
Чому на неньчиній землі,
Ми не живем, а виживаєм.
Чому пропащим став народ?
Чому вже єдності не маєм?
Чому все більше в нас турбот?
Себе в провалля ми скидаєм!
Потрібно нам це зупинити,
Не можна осторонь стояти.
Повинні ми хоч щось робити,
Аби державу врятувати.
Один не зможе щось змінити,
Проте всі разом ми осилим.
Потрібно знову нам всім стати,
Народом сильним і єдиним....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=128718
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.05.2009