| Сторінки (1/41): | « | 1 | » |
Часом хочеться просто мовчати й дивитися в небо,
Щоб не поранити тишу дихати майже беззвучно -
Спокій тепер в дефіциті, хоч попит на нього високий,
Зрештою жити спокійно не надто для нас і зручно…
Зачинити вікно і двері, але привідкрити душу –
Курити поволі цигАрки ( бо палять папір і листя)
Пити заварену каву – солодку і чорну, як північ ,
Милуватись з вікна як вкладається спати місто..
Буває що зморюють дії, а часом – чиясь бездіяльність,
Робота втомлює руки, а люди, в свою чергу, мізки..
І ти вимикаєш світло, і з наших розмов і рухів
Складаєш чуднІ орігамі, немов з паперових обрізків..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725948
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.03.2017
І будуть артерії рік впиватись в потріскану землю,
І будуть у них пульсувати блискучі риби,
І будуть міста біля рік виростати чи села
І будуть пОміж хібар будувати садиби...
І будуть хребти синіх скель випинатись назовні,
І будуть у них замість шкіри трава і квіти,
І будуть у них всевидЮщі очі - вершини,
І будуть підвласні їм зорі й далекі орбіти...
І будуть землі дихати паром, ковтаючи зерна,
І будуть дзвеніти серпи у жнива колосИсті,
І будуть падати в серпні достиглі ночі
І будуть співати їм оди - псалми голосисті...
І будуть...
І будуть колись...
А поки мовчання...
Вітер і пил, пісок і німе каміння,
І погляд згори (навряд чи вийде нарівні),
В долонях нема води, хоч в кишені є трохи насіння...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703967
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 01.12.2016
Збирати перші у цьому році врожАї,
Пірнати в некошені трави і срібні рОси,
Вбирати повні легені і очі липня і літа,
Відчувати як пахнуть пилом одяг і коси...
Прати майки,бо плями від ягід таки підступні,
Робити сережки з вишень і нігті з квітів,
Забувати про вік,він влітку не надто потрібен,
Варити варення на зиму (замість аптечних ліків)...
Кататись на гойдалці (так, щоб ніхто не бачив),
Співати тихенько під носа щоби не чули інші..
Їсти морозиво або кукурудзу гарячу,
Дивитись на хмари й писати спогади-вірші..
А потім збирати у кошики моркву або цибулю,
Сушити на зиму горіхи, яблука, сливи,
Косити власнОруч газони або поливати з шлангу
(Зазвичай,після такого шалені зливи)...
Літо для мене це ніби інакший простір,
Нестерпна (раніше) пора - не лЮблю спеку..
Хоч зараз не так і хижо,бо саме в літку
Можна втекти в дитинство що вже далеко...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693074
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.10.2016
А що ти знаєш про каву? - Темний напій та й годі,
Буває розчинна і мелена, еспресо і американо,
В маленьких і більших горнятках, делікатних таких філіжанках,
На ніч не п’ють ніколи, лише до обіду зрана..
Знаєш? А це не правда, спробую заперечити,
Ти, певне, просто не знаєш, що ж то насправді – кава –
Напій Відня і Лємберга, спогад про пана Кульчицького,
Штука доречна всюди – на зустрічі і забаві.
Кава буває двох видів – «самотня» і кава «з кимось»
І тут немає значення, якої вона є міцності,
З молоком чи чорніше ночі, велика чи зовсім маленька,
З ваніллю чи може з корицею..
Самотня завжди гірчитиме, рідко коли смакуватиме,
Її зазвичай забагато, вона охолоне швидко.
Подається в негарних горнятках, принаймні то так здається,
Її смак осідає в душу, від чого стає трохи бридко…
«З кимось» - то інша справа, бо тут є спільне бажання,
Не суть у сортах чи сумішах, бо навіть коли дешева –
Якщо оповита розмовами, щирими посмішками,
Навіть розчинна «Галка» стає делікатна й душевна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481014
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.02.2014
Ми відчиняли вікна,
але замикали двері,
Вдихали свіже повітря,
але боялися правди.
Чорні немиті шиби –
наче розстріляні мрії,
Острах перед майбутнім.
Всерівно, так буде завжди…
Ми так хотіли в небо,
не цінувавши земного,
Марили діяти перші –
черга позаду лякала
Чекали весни, відлиги –
зняти б поскорше пальта,
Від страху куртки, шуби
панцирем в плечі вростали.
Боялись дощів і мряки,
роси, туману, вологи
Ми ж немов орігами –
чужі паперові квіти
Боялись від сліз розмокнути,
втратити обриси
Боялись померти.
Так само боялися жити…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481013
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.02.2014
От якби перекреслити все, або просто вирвати аркуш..
Гумкою терти до дір, щоби слів не зосталось...
Ножицями почикрижити внутрішній хаос,
Або ж в фотошопі зробити "деліт" чи тотальну ретуш...
Якби ж все забути, щоб знов від початку почати,
Стати на "старт" і бігти, і бігти, і бігти..
Змінити себе - від обличчя й до кінчиків нігтів,
Навчитись терпіти, чекати, беззвучно кричати..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381710
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.12.2012
Прихід зими.. Пішов осінній вечір
Останній в вчора, тобто в нікуди,
Під ноги кинувши потоки із води -
Безболісні асфальтні кровотечі...
І знов без снігу, знову по болоті
Зайде до міста Грудень повен свят,
роздасть дарунки в сотні рученят,
Сум в новорічній скриє позолоті...
В зимі він перший, та останній в році,
Мов фільтр думок за триста з чимось днів...
Він радістю старий замінить гнів,
Яку знайдеш в Різдвяній скромній шопці...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381603
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.12.2012
Ми переважно мовчали. А що говорити?
Дивились поперед себе і трохи вгору.
Ми підіймались над містом, над небом, над морем,
Та не навчились літати й по-людськи любити...
Ми дивились у вікна, де помаранчеві штори
Варту тримали між північчю і між світанком,
Робили вигляд, що просто друзі на ранок,
Вдягали маски, мов професійні актори...
Ми були... Що були? Якщо "НАС" не було... Кожен йшов
Своїм шляхом, зализував рани, шукав відради,
Мили кості колишнім за їхню байдужість і зради,
і пірнали у сон після довгих безслівних розмов..
Ми жили... Зовсім іншим життям, одноденним,
Цінували, що мали і втрат не боялися зовсім...
Ми пішли в різні бо́ки узявши в партнери осінь..
Головне що це все нас учило й було недаремним..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338328
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.05.2012
Розтинають місто потоки людей і дощів,
Осінь поча́лась у травні. Змінилися барви -
Стало сіро і темно, притихли трави,
Чути шум від автівок і смуток чужих плащів...
Пустота. Поліровані щоки бруківки. Трамваї
Їх цілують у поспіху дотиком ледь відчутним...
В шумі коліс перемелені свя́та і будні,
Перетерті на порох спогади. Я забуваю
Яскраві ранки, обличчя і давні образи...
Продовжую жити так, як жи́ла раніше
Нестерпною десь в середині лишається тиша,
Та й вона перейде ́, все минеться, просто не зараз...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338017
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.05.2012
Ми перетерті на порох долонями часу…
Ми вийшли з води, хоч більшість, напевне, з каменю…
Ми забуваєм чужі обличчя і власні,
Ми агресивні з часів коли Каїн вбив Авеля…
Ми крадькома вступаєм в сліди попередників…
Ми привселюдно тікаєм від совісті, духу і віри…
Ми заблукали між технологій, новаторств…
Ми стали кольору сталі – такі ж байдужі і сірі…
Ми утікаєм від спогадів, давніх помилок,
Ми не вчимось як шукати – міркуємо як краще вкрасти…
Ми руйнуємо вічність яка нам дісталась у спадок…
Ми поділились на прошарки, клани і касти…
Ми онімілі в своїх почуттях і натхненнях…
Ми наче привиди зіткані з пилу, оточені сміттям…
Ми не помічаєм потреб – у нас лиш бажання…
Ми затавровані буднями і попереднім століттям…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=160270
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.12.2009
Непомітно тікає час, змитий оснньою зливою,
З дощем у озерах калюжах розчиняються ро́ки...
Пусті лабіринти опівнічних самотніх вулиць
Моєї душі розтинають повільні кроки
Німих перехожих - Успіху, Мрії, Щастя -
Трьох вірних друзів, що йдуть до мене на каву...
Заварю чорний на́пій з нагоди своїх уроди́н
І вкотре подивимось років минулих виставу...
Поговоримо тихо, а потім помовчимо,
Пригадаєм усе, що було, що вчило радіти,
Посміхнемося чорним смугам колишніх Невдач -
Що було - відбуло, а минулого нам не змінити...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=156389
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.11.2009
Тихо...
На місто спукається ніч...
Обійма темні вулиці
Світло самотніх вікон...
Морок...
Сяйво примарних зірок -
На вельветі небес
Нема намистинкам цим ліку...
Кроки...
Відлуння самотніх доріг...
Тікають назад злякавшись -
Фініш так близько...
Пустка...
Голі дерева нашіптують щось
Нічному світилу -
Місяць так низько...
(...)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=156164
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.11.2009
Зморене біле Сонце -
Вицвівше і байдуже, холодне...
Можливо просто воно за літо стомилось?
Сліпими скупими променями
Розводить похмурі хмари...
Чи може в осінніх туманах
Воно давно теж стало хмарою???
Воно посиівло за літо,
Молочно - біле, мов коси старої людини...
Таке ж немічне але мудре...
І невідомо що важливіше -
Вогненне проміння що гріє
Чи бліда мудрість, що навчить як
Зігрітись
Самому???
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=155862
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.11.2009
Весняне Сонце бродить по бруківці
спостерігає за бабцями на галицькому
які з загадковими посмішками
продають первоцвіти і братики
Сонце посміхається у вічі тим
хто намагається одарувати весну
барвистими тканинними квітками
натякаючи що місто це цвинтар
і підіймається Сонце понад цим всім
ненароком сполохавши птахів
іде на ратушу з башти якої
спостерігає за пустою біганиною
і лише ввечері стомившись від всього
купує собі проліски і йде спати
за високий замок попередньо
випивши гальбу бурштинового пива
20 березня 2008
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=138268
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.07.2009
Розкажи, коханий,поглядом у очі
як приходить ранок пити чай міцний,
як сіда на ліжко і тихенько просить:
- Напою нічного і мені налий...
Розкажи, коханий, дотиком шовковим
як цілує сонце тіла оксамит...
Проведи по ньому лінії позорі,
зупини на хвильку цю прекрасну мить...
Розкажи, коханий, поцілунком ніжним
як голубить жовтень листя у саду...
І одного разу я тобі в долоні
із небес блакитних золотом впаду.
Розкажи, коханий, пристрастю пянкою
як дурманить тіло сонце восени...
Якщо це не зможеш наяву зробити -
то прийди до мене в вересневі сни...
29 вересня 2008
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=138267
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.07.2009
І після дванадцяти днів мовчання
Згадай про мене в останній вечір
Навіть якщо обійматимеш іншу
І слухати будеш п’янкі зітхання
Пригадай мене, прошу, і привези для мене
Пригоршню літа з Кримських просторів:
У ліву долоню зачерпни мені трішки моря,
Злови мені хвилю – маленьку, синьо-зелену,
З баранчиком білим неначе вершки на каві,
І трішки піску зачерпни, тою ж рукою -
Перетертого в порох часом й людською ходою
Жовтавого, з відблиском дивним мов очі змії лукаві,
Гарячого як поцілунок палкий. І мов в казці
Правою рукою впіймай промінчик південного сонця,
Мов пір’я Жар-птиці, яку неможливо зловити,
Але зроби це для мене, будь-ласка!
І ще трішечки вітру візьми, що степами неспинно в’ється,
Що вершинами гір блукає у пошуках щастя…
Можеш все це в торбинку чи слоїк скласти,
Дорогою не пошкодиться, не зіпсується,
Хоча, пакування не треба -
Заховай між сторінками спогадів десь у серці –
Пригоршня літа не займе там багато місця,
А для мене це буде найкращий дарунок від Тебе…
15.06.09. 0:59
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=134226
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.06.2009
Закінчувався недільний день, небо нагадувало букет літніх квітів – неймовірні барви танцювали на хмарах створюючи ілюзію марсіанського заходу сонця…
Переливи лілово-цикламенового вітру з легким бузковим відтінком зачаровували…
Після дощу місто дихало свіжістю і трішки холодом, у калюжах віддзеркалювались клапті неба, від чого здавалось, що все навкруг викладено барвистою смальтою, рівність якої час від часу порушували горобці, що полоскали пір’я…
Закінчувався день – відчуття внутрішньої пустки наростало, ширшало і більшало від вечірнього холоду, займаючи весь простір мого «я», навіть не думаючи, що я б сама воліла заповнити ті сторінки своєї книжки, сама б написала… Але вечір не дає такої можливості, ізольовує мене від мене ж самої в мереживі стареньких вуличок, що тонуть в квітах – кущах жасмину, ромашок, люпину, трояндових зарослях, що пахнуть солодко і п’янко…
Темніло… Знову збиралось на дощ… У кожному подвір’ї сидів кіт, що споглядав на рух там, за фірткою, де для нього починався зовсім інший світ – вільний і загадковий, світ руху автівок і цокоту підборів… Шкода мені кастрованих котів, які все життя сплять в ліжку з хазяйкою і ніколи не виходять за межі двору…
Не було чути пташок – жодного звуку, жодного поруху, лише галоп дощових хмар на небі, чорнота якого поїдала всі та барви, якими милувалась я, якими милувались коти, якими милувалась та холодна вечірня тиша…
Не могла дочекатись вечору, аби чимскоріш лягти спати, а потім чекала ранку, година за годиною дивлячись у вікно і зиркаючи на годинник – чи ще не час вставати…
А потім чекала полудня, щоб поїхати… Втекти від усіх, туди, де я себе добре почуваю, туди, де все моє – якесь по особливому близьке, туди, де легко дихати і думки завжди радяться зі щастям перед тим, як прийти в голову, туди, де я вільна і в праві робити все, туди, де я можу бути собою…Втекти в місто, де я щаслива…
***
Місто засинало… Посміхалося одинокими зорями на бруківці, наспівувало пісні Сінатри біля Діани, пило пиво і спостерігало за переможною ходою червневого вечора, що входив в місто…
Обриси катедри тонули у вечірній імлі, яку пронизував запах кави…
Я просто йшла – навіть не знаю куди. Гуляла старими вуличками, дивилася як камінні долоні наповнюються жовтим світлом ліхтарів, як сотні людей шпацерували вступаючи в чужі сліди, як коти, сидячи на підвіконниках, дивились на захід сонця…
Потім їла полуниці – соковите червоне щастя з присмаком спеки і теплих літніх злив… Знову йшла… Поволі, не кваплячись… Дивилась як тікають по коліях, немов по артеріях міста, старі трамваї, без яких було б напевне нецікаво…
Намагалась заповнити день кольором, розглядаючи квіти у вазонках, ловила звук слухаючи «Вальс бостон» в переході, ловила смак полуничного відтінку, ловила рух з тріпотіння крил голубів біля оперного…
Минав ще один день… День, наповнений безглуздістю і бездіянням – аж соромно перед собою…
Потім час тягнувся «За кулісами» - у тумані тютюнового диму, стуку більярдних куль, дзвоні келихів. Сиділа з друзями, якось так дико почувалась – чи то від надміру поглядів, які роздягали мене - кого кого, а представників протилежної статі там було 95%, до того ж не було крім мене і Нати більш нікого, хто б віднісся до осіб жіночого роду, чи то від небажання щось пити… Дивна картина – всі веселі і розкуті, а я цмулю виноградний сік і час від часу перехоплюю погляди… Кількість поглядів стає доволі нестерпною, при тому, що я чомусь завжди відчуваю погляди, які викликають дискомфорт, тож починається розмова з одним з друзів, яка плавно переходить в пропозицію взяти пляшку вина і поїхати додому. На тому розмова добігла кінця. Ні, вина ніхто не брав – почалась інша розмова, з приблизно таким же кінцем, потім ще… Потім, наслухавшись який я чудний співрозмовник, і що зімною хочеться не тільки говорити, мене то дістало і було прийнято рішення викликати таксі і їхати додому, поки я не втратила рештки позитивного настрою остаточно…
Вперше сиділа на задньому сидінні автівки – завше люблю бачити дорогу, а тут було бажання лягти ззаду, заховатись від усіх і «шукайте мене вчора». Вітер через відкриті вікна куйовдив волосся і нагадував, що час спатки… Тож дивлюсь на годинник, розумію, що половина третьої то не найліпший час для писанини, вирішую вимикати ноут і дописувати думки завтра зранку, попередньо побажавши всім гарних і спокійних снів)))
***
Ранок мав якесь блакитне забарвлення – чи то постіль в ромашки вплинула, чи небо кольору моєї постелі… Хто зна…. Жодного бажання вставати, навіть найменшого – а нащо? Немає куди поспішати, мене ніхто ніде не чекає, жодних справ… Тож лежу і думаю про те, що час робити каву, приводити себе до ладу і їхати в центр – посидіти в «Лівому…», кинути цю писанину у всесвітнє павутиння, відписати друзям і знайомим, дочекатись вечору і знову милуватись вечірньою тишею, що гуляє під руку з зорями, що падають на брук…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=133197
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.06.2009
Холодний вітер, що колише трави
Танцює з листям полуденну сальсу,
І завмирає місто і немає
В цім танці форми. І немає часу
Щоб милуватись цим зеленим світлом,
Адже буденність не дає нам шансу
Отак от взяти і лягти у травах,
І подумки аплодувати сальсі
У виконанні різнотрав’я літа,
Самому долучатися до танцю
І почуватись зрадником суспільства –
Не в кожного ж є трав’яні коханці…
(5.06.2009)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=132963
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.06.2009
Залишається тільки погляд у вікна ночі,
Останнім трамваєм добратись до центру, і пішки далі…
Парасолю чорну відкрити і злитись з містом,
Відкривати для себе вулиці досі незнані…
У калюжах шукати теми розмов на завтра,
По бруківці читати чиїсь загублені мрії,
І мовчати, самотньо дивитись на зорі,
І купатись у їхнім примарно-скупому світлі…
(5.06.2009)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=132962
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.06.2009
Розпашіле місто. Гарячі травневі дні
Дихають солодко й спрагло акації цвітом,
У фонтані танцюють бризки із сонцем вальс -
Гордим кроком вступає в свої володіння літо.
Зачаровані шелестом листя минають дні,
Пух з тополі кружляє мов сніг у безхмарній блакиті.
У прочинені вікна доноситься шум життя,
Яке наче пазл складають щасливі миті
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=132590
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.06.2009
Цілий день лиє дощ,
Потоки по вікнам танцюють -
Миють скло старого вагону
І шепочуть про щось,
Візерунки натхненно малюють…
Повертаюсь нарешті додому…
Відстукує потяг
Ритми чужого регтайму,
Акомпанують - дощу краплини.
З тамбуру протяг -
Спина болітиме, знаю…
До прибуття залишилось чотири хвилини…
Добре що сонце,
У Львові погода більш літня.
Хмари мов намальовані клаптики вати,
Блакитне небо,
Обійми барвистого вітру
І сірий вокзал, де мене не будуть стрічати…
(31.05.2009)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=132560
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.06.2009
Зозулько моя… Ти така, наче подих весняний…
Зачаровані небом очі не люблять сліз…
Дивна моя… Любиш правду в житті обманнім…
Я так хочу, щоб день приніс
Тобі тільки сонце, що буде чіпати
Твої щоки промінням , бавити мов дитя…
Зозулько моя, невинна і чиста мов ранок,
І як ти такою лишаєшся все життя?
Дивишся щиро, хоч часом так боляче раниш
Словом, невміло й невчасно сказаним в мить
Та прощаю тобі, моя Натко, ціпятко весняне,
Бо твій сміх, твоя пісня мов травень бринить
І чарує, і манить, і вабить
Наче мрія, яку не знайти…
Я так хочу щоб ти не знала
У житті ні брехні, ні біди
Щоб любила, Зозулько, кохала,
Щоб чекала і вчила чекати,
Щоб не зрадила, не зруйнувала
Все те, що так важко шукати
У вирі буденності… Прошу,
Пробач, що я часом дратую намарно,
Але ж знаєш, що я ненароком –
адже щиро люблю,
Як сестру, як доньку, як друга,
Відведу від тебе усі негаразди і вроки…
Бо з роками частинкою стала моєю,
Ти читаєш думки і слова – ми вміємо мовчки бесіди вести,
коли сидимо на вікні і у каві
Лишаємо слід про минувші студентські весни…
(28.05.2009, Львівський вокзал)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=132559
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.06.2009
Прокидатися поруч... Дихати в унісон...
Від надлишку спокою сплітати в обіймах руки...
Відчувати як б'ється серце з годинником в такт,
Прислухатись, як місто в кімнату доносить звуки...
Прикидатися поруч... Бажання спинити мить...
І лежати отак, горілиць, заплющивши очі...
Розмовляти беззвучно - не треба банальних слів,
У думках залишати слайд-шоу минулої ночі...
Прокидатися поруч... Робити на кухні чай,
А потім ховатись під ковдру і знов засинати
Пригорнувшись тихенько, відчувши руку в руці
Й неймовірне бажання нікуди Тебе не пускати...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=131452
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 26.05.2009
коли помирає день
місто вдягає жалобу ночі,
ховає в повулках темних
заплакані змучені очі...
і зносить штучні квіти
до статуї матері божої,
і править нічну панахиду
з самотніми перехожими...
і тужить до шостої ранку,
втирає сльозу жовтим листом,
а потім радіє світанку,
який воскрешає день в місті...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=131237
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.05.2009
Спогади – слайди,
Миттєвості – кадри,
Спалахи щастя - як в небо листя…
Засвічена плівка – знак самовбивства,
Розбиті лінзи - смерть не навмисна…
Фото – як будні,
Життя – кіноплівка,
Якісні знимки – гордість для внуків…
Якщо ти бачиш – не факт що ти чуєш,
Відсутність альбому – ти просто існуєш …
Мені інколи здається, що ми живемо у фотостудії. І наші ролі міняються лише залежно від того хто фотографує, а хто позує, чи просто - не навмисно попадає в кадр. Є ще ті, хто хотів би попасти, а не виходить… от так і з’являється щастя – для когось це бути в рамці та пошані, для когось – потрапити на тло геніального знімку, для когось – найбільша радість у житті зробити вдалий кадр, але є ті люди, які виготовляють маленькі батарейки для фотоапаратів…
Нині я їхала в трамваї (люблю їхати ззаду і дивитись як тікає з-під коліс дорога) і намагалась розрізнити почуття на обличчях людей, що кермували автівками… але обличча були монотонні і заклопотані, всі на один лад.
Я закомпостувала квиточок і помітила, що він щасливий. І тут я зрозуміла – як мало треба для щастя – і я посміхнулась тим похмурим водіям. Все так просто – я зробила той бажаний кадр, а вони так і продовжили кудись поспішати. Мені ж залишилась сонячна мить і щасливий квиток. І гарна фотка. Класно, що в мене є альбом. Ну і те, що я роблю їх для своїх друзів. І що весь оточуючий світ – простір для фото. Напевне це і є щастя, коли ти комусь потрібен))) навіть тоді, коли просто підловлюєш потрібні моменти які комусь принесуть задоволенням.
А фотка – простір, її завше можна відкадрувати, підігнати по розміру та відкоректувати в «фотошопі» . Просто треба її спочатку зробити трішки більшою)))
…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=130904
рубрика: Інше, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.05.2009
Не втримати в собі потоки слів
Що рвуться ввись мов джерело у горах,
Що на папір лягають мов сніги
В Різдвяну ніч, в Йорданський холод…
Не втримати в собі потоки слів
Що линуть в небо мов птахи весною –
Їх крила вільні, радість їх п’янка,
Дзвенять і сяють срібною водою…
Не втримати в собі потоки слів
Що проростають наче квіти в липні
Між трав високих луків медвяни́х
Де папороті зорі квітнуть дивні…
Не втримати в собі потоки слів
Вони дощами падуть, жовтим листом
Летять увись осінніх сонних днів
Де спогади сплітаються у пісню…
Не втримати… Так хочеться кричати,
Співати, линути, згоріти – не зів’яти,
Прожити мить замість верви́ці днів –
Це досить, щоб Тебе поцілувати…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=130670
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.05.2009
Вечір…Пустка…Стандартне «нічого» -
Ніч навколо, мовчання смак…
Тільки місяць і більш нікого -
Самоти накреслений знак…
Ліжко… Пустка… Холодна ковдра…
Ніч зі мною зігрітись хоче…
А мені б у обіймах втонути,
Щоб навпроти – Твої сірі очі…
Просто так... Без пустих обіцянок,
Тільки день – це усе, що є в нас…
Ну а завтра – вже буде завтра,
По місцях все розставить час…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=130603
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.05.2009
Травневий день прилинув до вікна -
Сміється сонцем й проситься на каву…
І от ми вдвох – духмяний аромат, -
Немов антракт весняної вистави…
Тополі листя шелестить про щось
Танцюють комарі – дощу не буде…
А вечір щось шепоче крадькома
І мимохідь теплом цілує губи…
А кава у горнятках на столі –
Мов довга ніч, що зміряна ковтками
П’янких розмов, думками в унісон
І ніжними травневими руками…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=130602
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.05.2009
Нині я янгол…
Але я янгол не справжній…
Білі крила не дають мені права літати…
Білі крила не надають мені святості,
А також права на пільговий проїзд у трамваї…
Нині я янгол…
Але я янгол не справжній…
Справжні янголи не п’ють пива…
Справжні янголи не слухають блюз та джаз
За столиком старої кав’ярні…
Нині я янгол…
Але я янгол не справжній…
Я не можу захистити від бід…
Чи показати шлях подорожнім, що заблукали,
Адже я сама не знаю куди іти…
Нині я янгол…
Але я янгол-одноденка…
Завтра я знову прокинусь людиною…
Єдиний шанс залишитись янголом –
Зустріти ранок на хмарах білого простирадла у твоєму ліжку…
Зустріти ранок у якості ТВОГО янгола, але це ж неможливо…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=130570
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.05.2009
місто мов на долоні...
заколисане подихом теплим...
вогні - як лискуче намисто,
котрастують з повітрям темним...
намагаюсь погляд впіймати -
це не дуже просто вдаєтсья...
він постійно перед очима..
чи можливо то тільки здається..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=130569
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.05.2009
Прокидатись - повільно й спокійно, ніжитись в ліжку…
Застилати поспіхом постіль – щоб не проґавити сонце…
Пити чай - щоб згадати літо на присмак,
Діставати з мікрохвилівки розпашілі, мов на пляжі пісок, тости…
Ковтати ранкове повітря наче пінку «латте»,
Поволі подумки відраховувати хвилини.
Поспішати – хіба з вирішенням буденних проблем,
А решта часу – тішитись новій днині…
Малювати в уяві портрети, чи дальні пейзажі…
Посміхатись голубам, що сидять за склом навпроти…
Радіти ранку неначе востаннє в житті,
А потім разом з посудом полоскати минулі роки…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=130501
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.05.2009
Мушу сказати що янголом бути не просто... Це навіть складніше, ніж майструвати орігамі чи класти бруківку (думаю, це не проста справа, адже це так нудно – однакові камінці і однакові візерунки щодня…)…
У транспорті є потенційна можливість забруднити крила, але якщо ти просто міський янгол – то цим перейматись не варто, адже, на щастя, в зимову пору року немає проблем з гарячою водою, і крила можна прати хоч щовечора – за ніч вони встигнуть висохнути біля теплої батареї…
Але це так класно виглядає на тлі сірого асфальту, що не стати янголом – просто гріх, адже таке буває не часто.
Нині я янгол… Плетений гачком шарф якось так чудернацько переплівся на моїй спині, що створив ілюзію пишних мереживних крил. Якийсь хлопчак що сидів позад мене у ранковому трамваї на руках у свого дідуся запитав:
- Діду, ця тьотя на янгола схожа, але вона ж не янгол, правда? Янголи не їздять у трамваях…
Дід лише посміхнувшись сказав у відповідь:
- Ну чому ти так… Все в житті можливо…
Нині я янгол… Але навіть янголам інколи не щастить, а найгірше те – що навіть янголам життя ставить підніжки, або просто приколюється з них… Отак нині і зі мною… Я так поспішала на пари, а їх не було. Я втратила день, який можна було провести з користю, а тому сиджу і коротаю час за гальбою пива…
Нині я янгол… Але я неправильний янгол – янголи не п’ють пива… Чи може я просто сучасний міський янгол, який дегустує хмільний напій щоб бути ближче до тих, хто потребує моєї допомоги?
Ніколи не знала, що янголом бути так тяжко… На тебе всі так дивляться… Так заздрісно і злісно… Не розумію, чому так? Хто їм не дає сходити на секонд і купити собі плетений гачком шарф і так чудернацько переплести його на спині???
Нині я янгол… Але бути янголом це так доступно, навіть правильніше сказати – дешево. Адже мої крила коштують лише 16 грн. 65 коп.. Янголом бути просто, складно лише відшукати потрібний білосніжний шарф серед купи кольорового мотлоху…
Нині я янгол… Але я нещасливий янгол… Янгол, внутрішній світ якого розтинає пустка, відсутність світла і щастя… Ніби все для цього є, але все ж виходить, що того не достатньо… Треба кохати, хочеться кохати, та не виходить. Тому хочеться втекти від усіх і гнати нічним серпантином доріг відкинувши совість на заднє сидіння…
Нині я янгол… Чи не янгол, адже білосніжно – чисті лише мої крила. І ще білі чобітки. А у янголів повинна бути чиста совість. Напевне я янгол вперше і востаннє, єдиний шанс прокидатись янголиком щодня – стати ним для когось… Але це не так просто, як купити крила за 16.65…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=130500
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.05.2009
Подаруй мені , любий, з горобини намисто,
Нанижи самоцвіти на нитку тонку.
Ти такої прикраси не побачиш у Міста,
Що кружляє зі мною в осіннім танку…
Подаруй мені, любий, сукню із квітів,
Попроси у осені хризантем парчу,
Підбери мережива з різнотрав’я літа,
Щоб стрічки із квітів вились по плечу.
Подаруй мені, любий, вельон з туману
І розший його синню небес восени;
Оповий мене, любий, чарівним серпанком,
Здійсни наяву мої мрії і сни.
Подаруй мені, любий, килим барвистий,
З золота кленів і жару жоржин –
Щоб ступала я тихо по ніжному листі,
Яке б не темніло від днів і годин…
Подаруй мені, любий, сонце вечірнє,
Що гуляє бруківкою вулиць старих.
Подаруй мені, любий, пісню чарівну
Птахів самотніх – солістів малих…
Подаруй мені, любий, осінь сьогодні,
Загорни мої плечі у сонячну вись
І зігрій поцілунком долоні холодні
І від завтра назавжди зі мною лишись…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=130472
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.05.2009
Інколи, мені здається що кожне місто має свій час доби, хвилини, коли воно найбільш ефектно користає своїми достоїнствами та найбільш уміло приховує пошарпані провулки та темні під’їзди, де клубочаться Острах та Підозра. А є міста, де кожен провулок має свій ідеальний час для прогулянок та розмов з вічно голодними голубами, які те й роблять, що жебрають…
Львів відноситься до тих міст, які мов театральні актори завше знають, де який грим краще накласти, як зіграти, як повернутись, як переконливо пожестикулювати, який костюм одягнути.
Йому завше вдається бути на висоті, навіть тоді, коли будинки падають так і не дочекавшись капремонтів, а вузькі провулки задихаються від смороду, немов спітнілі раби бруківчаcтих плантацій. Він тримається гордо навіть тоді, коли не в змозі позбавитись талого снігу потроху тоне у воді, не маючи навіть найменшого остраху простудитись чи промочити ноги. Зате в такі моменти може з гордістю похвалитись, що є водяні трамваї. І бруд на його кам’яних долонях натякає не на неохайність, а на постійну зайнятість та турботливість – так, він любить, коли центр тоне в квітах, ліхтарі світяться невидимим ароматом петуній та пеларгоній, а балкони посміхаються різнобарв’ям літа аж до першого снігу.
У Львові є вулиці – наречені, це такі, які щоранку ховаються за прозорою вуаллю туману та ранкової мряки. Вони щоранку заграють до Високого замку в надії на поцілунок, або бодай на ніжний доторк кленового листка, який немов повітряний поцілунок злетить з найстарішого клена на княжому пагорбі.
Є вулиці, що люблять купатись в полуденному сонці. Колишня Жовтнева(нині - Дорошенка) напевне була названа не в честь революції, а на честь жовтого кольору – кольору залитої сонцем бруківки, сонячних зайчиків, що скачуть по немитих шибках сірих будівель. В такі миті здається, що навіть посмішки стають сонячно-гарячими, примруженими та добрими…
По полудню вступає в права вулиця Коперніка, з верху якої видно ратушу та шпилі центру. І багато ніжно-пастельного рожевого кольору. Вулиця-панянка, чемна, яка довго не гуляє і лягає спати о десятій, під колискову останніх трамваїв, що тікають на вокзал. Шкода, що ні один потяг не відвезе їх на море чи в гори, а трамваї теж хочуть мандрувати. Чим вони гірші від автомобілів? Вони ж теж в праві побачити світ…
А трамваї теж хочуть сонечка, але не того, що гуляє бруківкою та п’є пиво в Стрийському парку, а того, що біжить гарячим піском, який опікає ноги, вони хочуть поніжитись під шум прибою і відпочити, але десь на півдні, а не в старому депо з ароматом мастила. Але чи вдасться це їм? Адже на пляжі немає колій…
Горда Личаківська ніколи не знає, що і як вона хоче. Вона завжди заклопотана, бігає по магазинах, торгується на Винниківському ринку, час від часу думає катнути на Винниківське озеро, але жодна маршрутка не хоче її туди відвезти, навіть 36-А. тому Личаківська часто ображається на маршрутки, і зумисне створює затори. А то бач, всі хочуть її чимскоріш проїхати, а нікому й на думку не спадало, що вона теж хоче поспілкуватись, зазирнути в очі перехожих, запитати, як у них справи, чи не хочуть вони сходити у Вірменку на каву чи відвідати нову виставку у «Зеленій канапі». Взагалі то, вона вулиця дивна… Але ввечері, коли сонце сідає за мурами Бернардинського монастиря, побажавши спокійної ночі кам’яним монахам на церкві святого Андрія, вулиця їде подивитись чи все гаразд, чи всі магазини готові поринути в сон, аби зранку знову приступити до справ та привітати львів’ян з новим днем, який принесе щось добре…
Про проспект Свободи можна сказати багато – величний і трохи егоїстичний джентльмен, який споглядає за молодими панянками, що навчаються на економічному факультеті університету та час від часу виходять на перекур між парами. Бр-р-р… Він цього не любить – він любить вихованих, тих, що ніколи не підуть проти установлених правил, ніколи не зроблять нічого такого, що б викликало негативну криву посмішку… вони ходять в оперний. Доречі, про нього: затятий колега проспекту… проспект міняв свої назви, і театр змінював своє імення, змінювалась влада та покоління, а вони так і стоять – два товариші, які час від часу спостерігають за грою в шахи дідків, яким не сидиться вдома, ні влітку, ні в грудневий мороз. І лише коли сніг зодягає біле хутро на плечі міста вони можуть побути на одинці з собою – слизький граніт розганяє перехожих, лавки вздовж проспекту стають схожі на великі шматки солодкої вати, між гіллям дерев заблукали самотні зорі, які воліють познайомитись зі світлячками гірлянд, що переплітаються з гілками каштанів….
Місто дивне… Як і його вулиці… Місто завше одурманене ароматом кави та хмільною піною «Львівського», місто, у якому живуть дивні люди, які ніколи не намагаються бути схожими на когось, яким байдуже, що про них скажуть, адже вони самовпевнено вірять, що їм немає рівних, як і місту, в якого немає конкурентів…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=130471
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.05.2009
Я так хочу втонути в очах –
В цих чарівних сірих безоднях,
Де немає місця на двох –
Льодові безодні, холодні…
Я так хочу втонути в руках –
У гарячих обіймах забутись…
Та немає там місця мені -
Не всі мрії приречені збутись…
Я так хочу втонути в Тобі,
В унісон до ранку мовчати,
Тільки друзям це просто зробити,
А мені б – на весь світ закричати
Що люблю… Божеволію… Знаю,
Що історія ця не про нас,
Та в душі я все ж сподіваюсь –
По місцях все розставить час…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=130367
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.05.2009
Травневе небо з ароматом кави,
Бузковий присмак, трішки гіркоти…
Рулет солодкий, мов весняний вечір…
Шкода, щоправда, що не поруч Ти…
Самотні зорі мов корали з перлів,
Холодне ліжко і відсутність снів…
Чекаю Завтра… А в душі танцюють
Останнє танго трійко вічних слів…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=130364
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.05.2009
інколи відчуваю себе
травою що росте між бруком
у центрі старого міста
я визнаю що щоденний пил
біганина людей
торохтіння трамваю
не поповнюють будні змістом
інколи відчуваю себе
самотнім ліхтарем
із жовтим світлом
що освітлює шлях
для заблукавших вночі людей
що шукають зв'язку зі світом
інколи відчуваю себе
деревом каштану, що квітне у травні
біля порохової вежі
моє листя заплутується
поміж електродротів
які не дають мені вирватись у недосліджені межі
всього того що навколо мене
всього того де мене ще не було
всього того де я ніколи не буду
але я думатиму про це доти
допоки не зрозумію
ким же я себе все таки відчуваю…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=130317
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.05.2009
***
Улюблена пора – палили листя…
Скидали вельони старі тополі,
Вуаль вдягали наче наречені,
Хилили голови від холоду додолу…
Мовчали. На гілках у них тремтіла
Якась молитва нам незрозуміла,
І тіні змерзлі грали щось у небі,
І щось до нас тихенько шепотіли
Коли підкралась Осінь із-за рогу –
Вона стояла й слухала сонату,
Яку підборами ми грали по бруківці,
Що розіслалась наче плед картатий…
Мовчання підглядало крадькома
За нами, зазираючи у вічі,
А ми дивились ввись, у нікуди,
І мимохідь ставали жовтим листям,
Яке скидали стомлені тополі
На сірий брук в очікуванні зливи…
А ми ішли і слухали сонату.
Вмирало літо, ми ж – були щасливі
І не вмирали, листям золоченим
Ми линули кудись у вись морозну.
Вмирала Осінь… Десь палили листя,
А ми – дивились танці граціозні,
В яких кружляли голуби голодні,
І листя, і пилюка, і тополі..
А ми – спостерігали і мовчали,
Світ помирав мов іскра у долонях…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=130316
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.05.2009
Весна підкралась тихо й непомітно
Хитнувши гілля липи за вікном.
Всміхнулось сонце дзеркалу калюжі –
Зима скінчилась, наче то був сон…
Я день новий стрічаю наче весну,
Нових людей стрічаю навкруги
Вони неначе перелітні птахи
З’явилися коли зійшли сніги.
Коти кричать – провісники кохання,
Мов купідони на старих дахах.
Весни й кохання не бува багато,
Як й сонячного світла у руках…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=130136
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.05.2009
Неначе нежить настрій в надвечір’я,
Дощ дріботить… Та ж це сльозяться очі
У янголів, що якось неохоче
Лікують грип і чистять біле пір’я…
Самотній промінь місяця над Львовом
Іде кудись у сторону аптеки,
Яка була колись давно й далеко
На площі Ринок. То було чудово,
Бо ж янголи, які в Домініканці
Співали часто й надривали зв’язки,
Літали в ту аптеку мов у казку
Й платили за мікстури співом й танцем…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=130134
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.05.2009
Тендітне тіло у тенетах світу
Тихенько стогне.
Темні-темні стіни,
Тоненька талія і постіль у троянди,
Танцюють по підлозі
Темні тіні…
Тепло, якого вже і не чекала,
Тремтять всі м’язи,
Тільки чує тиша як
Ти мене, немов цікаву книжку щоночі
Так натхненно й творчо пишеш…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=130106
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.05.2009