| Сторінки (1/39): | « | 1 | » |
Наші діти сьогодні промовлять: «Прощай, дитсадочку!»
Із ним поріднились, забувши про перші ридання…
Й батьки з хвилюванням згадають, як сина чи дочку,
Йдучи на роботу, водили сюди спозарання.
Малят тут щоденно чекають турбота й опіка,
Навчальні забави і вправи на розвиток мови.
І ми відчували, яка з того користь велика,
Й гордились, що дітки відвідують заклад чудовий.
Тут всі вихователі серце вкладають у справу,
Тут няні не гірше за неньку доглянуть маляток,
Тут смачно годують, тут вражень цікавих, яскравих
У душах дитячих лишають багато-багато.
Невдовзі дітей спозаранку чекатимуть школи,
Поглинуть уроки, і друзів додасться немало.
Однак дитсадок свій забути не зможуть ніколи
І ранків дитячих, коли для батьків виступали.
Ті іскри добра і любові, терпіння й поваги,
Котрі в дитсадку заронились у душах малечі
Осяють дорогу до знань, відкриттів і відваги,
Щоразу в житті виручатимуть, будуть до речі.
Ми вдячні всім вам, хто про наших дітей піклувались,
Леліючи їх і ладнаючи їхні незгоди.
Ви в душах маленьких і частку себе залишали.
Чи треба, їй-Богу, ще більшої вам нагороди?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261902
рубрика: Поезія, Вірші до Свят
дата поступления 27.05.2011
Присвячується героям Берестецької битви 1651 року
У знічених, розгублених заплавах стихав поклик його непіддатливої душі, що озивається в мені через віки, бо, може, то душа мого кревного пращура - стельмаха, теслі чи огородника. Ніби спалах болотної твані - на його шкарубкому обличчі, обвітреному хвищами війни.
Ти оживаєш у мені, незламносте мого прапрадіда, на тернистих путівцях мого гінкого рубікону - між двадцятим і двадцять першим століттям. Вода Пляшівки навік солонава сукровицею його тіла, очерети - мовби списи його одчайдушності. Ми всі відживляємо душі клейнодами козацьких одностроїв - не блаватами й кармазинами, а сірими жупанами й черкесками, довгополими киреями й смушевими шапками-бирками...
Моя душа розпачливо гойднулася в тому кільканадцять разів простріленому човні, за краєм якого він пробував сховатися. Кулі з аркебузів, навіть із куцих бандолетів протинали старе дубовище нещадимо.
Кінчався порох у його обпаленому безустанною пальбою козацькому мушкеті - як далекий відгомін липневої грози. Був понеділок, день нещасливий...
І були почуття, збурунені запальною вдачею, волею нескореності. І була під рукою коса, якою він колись стільки духмяно-запаморочливих трав поклав у валки. О, як вона йому співала росистими мрійливими ранками.
А може, почуття запаморочення від невідворотності того, що незабаром станеться? Тепер цій косі судилася інша пісня, схожа на розпачливе голосіння, бо кожний змах кісся - і, зойкнувши, репається кривавою рінню розкучмана голова нападника.
В одінні чистих небес, мов на сповіді, був він начеб непідвладний ужаленню куль. Цебеніли масні цівки з десятка ран, а він бився.
Затято, знетямлено...
Вже й король нагодився до того незвичайного поєдинку, наказав гукнути, що дарує відчайдухові життя, аби лиш не пручався і смиренно здався.
Здатися? Вся б окрадена земля здригнулася й розверзлася, якби долю його знадили брязкальцями неволі. Крикнув понад віки: "Ліпше вмерти, як личить козакові, ніж чекати милості від ворогів!" Їх там триста вже поцяткували своїми тілами поверхню твані.
Він бачив вістря списа, мов суворий припис неминучості, але вже хтось вищий поклав вольовиту руку йому на серце - і втамував біль роз'ятрених ран.
Якими птахами пролинете ви, співці-кобзарі, над небачено збуруненими баговиннями, щоб уздріти цю доблесть, якими піснями озвуться віщі ваші крила струн?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=200342
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 10.07.2010
(за В.Корніловим)
Білий вірш - не мій виднокіл,
У роботі рвуся повище.
Білий вірш із гріхом навпіл
На переклади тихо нищу.
Білий вірш мені в дивину:
І в баладі, і навіть в пісні
Я його висот не збагнув,
Адже в ньому душі затісно.
Пам'ятаю, в мій розквіт життя,
Літредактор, готуючи зміну,
На показ мені гнав без пуття
Кілометрами білу піну.
Цих рядків величезний стіг,
Може, й більше - таки доволі, -
Я зжувати без рим не міг,
Як жувати не годен без солі.
Римо, ти спокуса й наврок,
Незбагненно зчаровуєш зразу -
І вже віршів п'янкий ковток
Несемо в собі, мов заразу.
Римо, ти не символ хреста,
Ти придумана сатаною,
Та без тебе життя - пустота,
Хоч і мук спізнаєш з тобою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=186241
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 26.04.2010
Замизкане слово не бгай у рядок
І не заміряйся ним серця вразити.
В нім сила згрубіла. В руці неофіта
Воно безперечне, неначе кілок.
Розважно (мов крига, скресаючи в повінь)
Хай слово те кресне велично і важко,
Нехай буреломить само, без підважок,
Бо вся твоя слава суєтна - у слові.
Злеліяне лельом-полельом, воно,
Немовби пирій, проросте й тугошкірих.
Інакше ж твоє копошіння при лірі -
Безладне й даремне змагання зі сном.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=184327
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.04.2010
Аж ти юносте! Мій незрівнянний, омріяний день,
У шаленстві кохання, в безумстві незнаного лету.
Не забуду я таїнства сонця, і сміху, й пісень,
Як зустріне країна безжального вітру й замету,
Як мине ця коротка, яскрава, примарлива мить,
Як залишаться десь у минулому спалахи щему.
Буду спогадом жити, за днем проминулим тужить,
Напишу я про день цей і світлу, й журливу поему…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176624
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.03.2010
Я промінь цей ловлю. Він пестить і сліпить,
Аж думка оживає, рвійна й легкокрила...
О, як минає все - мов не була ця мить,
А сном химерним з вічності явилась.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=169875
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.02.2010
За мотивами Хайяма
***
Твою просьбу "не пий!" я втямки не беру,
Здавна добре засвоїв я мудрість стару:
Жодний засіб не зцілить од прикрощів світу,
Тільки кров винограду лікує хандру.
***
Сад, кохана і добре вино про запас -
Ось мій рай, без яскравих принад і окрас.
Та й хто зна, яка буде небесна країна?
Рай земний якнайдовше хай радує нас.
***
Від красуні своєї очей не відводь,
Сад кохання й розваг дарував вам господь.
Адже доля безжальна - в потрібну годину,
Мов сорочку, із тебе зірве твою плоть.
***
Це біда, якщо пристрасть із серця пішла
І жадання кохати згоріло дотла.
День без мрії про щастя - тьмяніший, сіріший,
Ніж цей день, що його огорнула імла.
***
Передвісник усього на світі - любов,
Перше слово, що юність промовить, - любов.
Бідолахо, що тонкощів цього не звідав,
Знай, що сутність усього живого - любов.
***
Таємницю ввіряю я волі твоїй,
В ній розгледіти ніжність і смуток зумій:
Я у прах перейду із любов'ю до тебе
І постану із праху в любові святій.
***
Я кохаю тебе до напівзабуття,
Світло зору мого, квіт мого почуття...
Чи бува над життя щось дорожче на світі?
Ти для мене дорожча самого життя.
***
Ще в кишенях достатньо бряжчить дрібняків,
Та не лий більш вина і вмовляючих слів,
Я впивався вином, щоби серце хмеліло,
А тепер я не п'ю, бо від тебе сп'янів.
***
Як зцілити недугу, завжди знаєш Ти,
Які ліки рятунок несуть, знаєш Ти.
Я повідав би чесно про рани сердечні,
Але, знавши про все, і про це знаєш Ти.
***
Хто ти - грішник? брехун? - все одно повернись.
Чи безбожник, чи ідолів жрець - повернись,
Не давай опосісти себе безнадії,
А, покаявшись щиро, таки повернись.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=166855
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.01.2010
За мотивами Хайяма
***
З обертання гончарного круга часів
Щось збагнув тільки той, хто ученість посів,
Або п'яний, що звичний до обертів світу,
Заверткого як для нетверезих голів.
***
Пекла й раю немає, о серце моє!
З небуття не повернешся, серце моє!
І не треба надіятись, серце моє!
І не варто боятися, серце моє!
***
За кохання хай лають мене надовкруг.
Але що мені всі? Ти - кохана і друг!
Чистий трунок кохання лиш мужа зціляє,
А ханжі він приносить стражденний недуг.
***
Джерело ми розваги і смутку копна,
В нас - всевишній живе і живе сатана,
Бо людина, як світ цей, багатоманітна,
Ми - провалля і ми ж таки - височина!
***
Не молільником-грішником будь на землі,
А радіючим грішником будь на землі.
І оскільки життя наше сплине миттєво,
Балакучим дотепником будь на землі.
***
П'ю я в міру, тож розумом завжди сповна.
П'ю жагуче від досвітку і дотемна.
Ти, святеннику, втішений тільки собою,
Я ж себе забуваю, напившись вина.
***
Всі держави скоривши, великі й малі,
Всі народи знеславивши у кабалі,
Ти не станеш, великий владарю, безсмертним -
Твій набуток дрібний: три аршини землі.
***
Вчений муж, що мудріший самого мулли,
За обман заслуговує тільки хули.
Той же, слово у кого міцніше скали,
Гідний - більш як за мудрість - і честі, й хвали.
***
Весь оцей небозвід видається мені
Мов великий ліхтар із вогнем в вишині,
Той вогонь - наше сонце, а світ - ніби сцена,
Ми - немовби танцюючі тіні смішні.
***
Крайка синіх небес, яку час обмина,
Перекинута, буцімто чаша вина.
Кружеляє по колу, вділяючи віку,
І тебе не мине, не забуде вона.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=163920
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 02.01.2010
За мотивами Хайяма
***
Веселись, бо не видно стражданням кінця.
Що ти зміниш, як смуток припнеш до лиця?
Ті цеглини, що виліплять з праху твойого,
Стануть домом, щоб іншим зігріти серця.
***
Не тремти в павутинні невдач і знегод,
А нектари спивай із квіток насолод.
Потурай потаємним жаданням своїм,
Бо страшенно короткий оцей епізод.
***
Ти спогорда пішов - повернувся повзком.
Вже й наймення твоє призабули кругом.
Нігті схожими стали на справжні копита,
А сідниці твої ознаймились хвостом.
***
Ми під зводом небес мовчазні блукачі,
Потамуймо, Хайяме, жалі і плачі,
Нас, мов бульки вина, із барила життя
Виночерпій предвічний забрав тисячі.
***
Хай сп'янілим назвуть - я до того мастак,
Хай верзуть, що фігляр, баламут і лайдак.
Я - це я. І базікайте, що вам завгодно.
Я зостанусь Хайямом. Воістину так.
***
Кажуть: гурії будуть, і мед, і вино, -
Так принадами раю нас ваблять давно.
Тож зі мною всякчас і кохана, і келих,
Бо до цього прийти нам дано все одно.
***
Коли втрапиш до мудрого гурту ослів,
Стати схожим на них постарайся без слів.
Адже, хто не осел, того ці недотепи
Звинуватять у тому, що чинить підрив.
***
Заповіт мій - кохання, ніяк не Коран,
Я муравлик-трудяга, а не Сулейман,
Ви знайдете в мені тільки щоки збліднілі
І сорочку просту - не шовки й не сап'ян.
***
Годі ревно молитись. Неси-но вино,
Добру славу забудь, зажбурни у багно,
Свою долю однак за поділ не спіймаєш,
Хоч красуню, сп'янівши, торкни за стегно.
***
Чашу цю мудреці не втомились хвалить.
І закохані з нею вщасливлюють мить.
А гончар незбагненний цю чашу чудову
Ліпить тільки для того, щоб знову розбить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=163828
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 01.01.2010
За мотивами Хайяма
***
Біля замку, який підпирав небозвід
І колись владарів возвеличував рід,
Я побачив, як горлиця сумно кричала:
"Де згубився ваш слід? Де згубився ваш слід?"
***
Чом, Хайяме, картаєш себе за гріхи?
Благочин на показ - це природа пихи.
І спокути не буде, якщо безгріховний,
Тож наповнюй вином спорожнілі міхи.
***
Чи користь є, що ми в цей світ прийшли?
Чи вслід хтось скаже слово похвали?
О, як багато люду спопеліло,
Та чи знайдеш хоч пригорщу золи.
***
Шейх блудниці сказав: "Ти сп'яніла й авжеж
У тенета ще більших спокус попадеш".
Та згодилась: "Це правда. Та чесно зізнайся,
Чи такий ти, якого із себе вдаєш?"
***
Якщо славу здобув - ти смішний славолюб.
А в тіні - підозрілий, немов душогуб.
Хто б не був, тобі краще нікого не знати -
І пізнати себе не давай навідруб.
***
Знов квітує весна. Принеси-но вина!
Що нам самотина? Принеси-но вина!
Смерть лаштує засаду - всім знана вона.
Лиш в коханні й вині нас чека таїна.
***
Сотні пасток ти ставиш мені на путі,
Хоч нікуди не йди і сиди взаперті.
Все погрози звучать: покараєш, уб'єш...
Та чи варто боятись чогось у житті?
***
Слава зробить із тебе пихате цабе,
А відлюдька в кутку - тінь підозр погребе.
Хто ти? Хизр чи Ільяс - буде краще для тебе,
Щоб не знав ти нікого й не знали тебе.
***
Я жадав би, щоб Бог перейнакшив ці дні
І з безвиході вихід вказав в далині,
У пророцьких писаннях ім'я моє витер
І змінив своїм таїнством долю мені.
***
Нащо, келих наливши, тримаєш Коран?
Ти ж зміняв благочестя на луду й обман
І під цим небозводом величним та світлим
Лиш ганьбиш непорочне ім'я мусульман.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=163452
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.12.2009
За мотивами Хайяма
***
Бажань своїх осилить не зумів,
Страждав од вчинків, од порожніх слів.
І навіть, може, ти мені пробачиш,
Та соромно за все, що я чинив.
***
Щоб ми високі здужали щаблі,
До знань нас прилучали вчителі.
Але кінець цій повісті один:
Прийшли з імли й розтанемо в імлі.
***
Ходжо! Прохань дослухайся хоч раз -
Помовч, дозволь звершити нам намаз.
Йдемо ми прямо, а ти бачиш криво -
Твої поради зовсім не для нас.
***
Живи сто літ чи й сотню не одну,
Не оминеш сумну трясовину:
Чи ти емір, чи ринковий бідняк -
Геть-чисто всім складуть одну ціну.
***
Не знічуйся, як лає падишах,
Бо все - минуще й перетліє в прах.
Нехай ця мить у радощах мине -
І на душі не заклякає страх.
***
Обачним бувши, навіть од забав
Очікуй підступів і зла не без підстав...
Не їж халву, що доля підсуває, -
Твій недруг в ній отруту підмішав.
***
Ти бачив світ, та все, що вздрів, - ніщо.
І все, що мовив і почув, - ніщо.
І те, що світ ти обійшов, - ніщо.
Якщо лиш дома сновигав, - ніщо.
***
І трав, і квітів маєво густе,
Немов вино, п'янить нас, а проте
Цікаво б знати, хто той квіт побачить,
Що з твого й мого праху проросте.
***
Нумо, випиймо всі! В мить розваг і утіх
Хай звучать славослів'я вину й щирий сміх,
А до судного дня, як колись він настане,
Вірогідно, забудуть маленький наш гріх.
***
Гріх і прощення - мов нерозлучні брати,
Тож дарма од гріха так проймаєшся ти,
Свою душу й сумління гнітиш до розпуки.
Якщо ти не згрішив - хто й за віщо простить?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=163451
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.12.2009
За мотивами Омара Хайяма
***
Весь вічний рух у Всесвіті – це ми.
В очах пізнання є зіниця – ми.
Неначе перстень, цей яскравий світ,
Найбільш коштовний в ньому камінь – ми.
***
Тримає землю Бик споконвіків,
А угорі Тілець всевладно сів.
Поглянь очима розуму – й побач:
Між цих биків пасеться гурт ослів.
***
На долю – мачуху лиху – не нарікай,
А краще в келиху вина втопи відчай,
Хай виноградна сила нас втішає
Й напій струмує, як весни ручай.
***
Усе минеться – і чудес не жди,
Наш дух полишить тіло назавжди,
А прах із глиною згодиться гончарю –
Й наллють у глечики нові меди.
***
Багато друзів гуртувать не смій,
Їх лестощі – отруйливий напій.
Отож тепер, їй-право, начувайся:
Комусь довірився – а він же ворог твій.
***
З усіх, хто вирушив в останню путь,
Нікого не вдалося повернуть.
Отож в старому караван-сараї
Чогось-бо на прощання не забудь.
***
Краще будь ти злидар, зголоднілий крадій,
Ніж лакуза із блазнем навперебій.
Краще гризти маслак, ніж впиватись вином
За столом, де панує владар-багатій.
***
Життя минуло – гріш йому ціна,
Знікчемнів подих – і самотина
Питає за відступництво й гріхи,
За все ганебне: „В тім твоя вина?”
***
То доля пестить – я немов емір,
То нидію, обшарпаний, як звір.
Радій намарне чи спивай журбу,
Та долі не ставай наперекір.
***
Печалі квіт у серці не плекай,
Натомість насолодам потурай,
Вино шануй, бажанням підкорись,
Бо вже твій день іде за небокрай.
***
Ви, в мудрості явивши щедрий хист,
До знань нових споруджували міст,
Однак і вам несила вийти з ночі
Тих злих казок, яких збагнули зміст.
***
Пощо страждання, сумніви і гнів?
Щоб назбирати золота-скарбів?
Допоки подих твій не скрижанів,
Потрать їх з друзями, не дай на ворогів.
***
Коли, коханням створений на світ,
Отримав я любові первоцвіт,
То вирішив плекати думи серця –
Й пізнав я духу трепетний політ.
***
У судний день, либонь, не буде зла:
Якщо твоя душа всякчас жила
Високим, чистим, добрим і святим,
Тобі воздасться слава й похвала.
***
Скінчилась книга юності. Як жаль...
Весна сповита у зими вуаль,
А птаха радості, що молодістю звалась,
Назавжди відлетіла в синю даль.
***
Твою ніколи не збагну канву,
В узори нитку виткавши нову.
Однак роблю все з трепетом надії,
Бо в милосерді я твоїм живу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=156070
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.11.2009
(За мотивами Степана Щипачова)
***
Умійте дорожить коханням,
Його плекайте повсякчас,
Воно - не пристрасні зітхання,
Що так колись проймали вас.
Все буде: хліб глевкий і прісний,
І хмари, що тіснять блакить -
Кохання - то неначе пісня,
Яка складається не вмить.
***
Коханням дорожити треба,
З роками вдвічі дорожить...
Воно - не дар нічного неба,
Аби окрилити на мить.
Все буде: і тривога пізня,
Й сльота затьмарить білий світ.
Кохання - вистраждана пісня,
Одна на двох до скону літ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=152957
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 01.11.2009
Озеро бачу у снах
(Переспів з Лідії Мокієвської, Вологодщина)
Вінок сонетів
Мадригал
Омана сну глибока і ясна, -
З небес мені сподіване послання,
Енергії незнаної струна
Роз"ятрить душу струмом трепетання.
Озветься стоголосо далина,
Багрянцем озера умиється світання,
А десь там - гай і дім мій вирина, -
Чудова мить осягнення за гранню
Утрачених язичницьких часів -
У цих місцях наш праотець ходив,
Собі вподобавши цю Білозерську землю.
Нуртують хвилі озера, мов дзвін,
А берег лунко стримує розгін.
Хай сон трива - я нурт його приємлю.
1.
Омана сну глибока і ясна,
Незримо виникаючи із ночі,
В той вічний край запрошує вона,
Де хвиля загадкове щось шепоче,
Де марево самотнього човна,
Що на каналі веслами плюскоче,
Де ранньої зірниці таїна
Передріка бентежне і уроче...
Шаленство сну в душі моїй вита -
Їй до снаги безумна висота
Від досвітку до пізнього смеркання.
За мить відступить темінь-темнота -
Хтось явиться і тихо прочита
З небес мені сподіване послання.
2.
З небес мені сподіване послання
Я тільки в сні зумію осягти,
Бо вдосвіта словес тих одіяння
Порозриває буря суєти.
Залишиться хіба що спогадання...
Настане день - і, щоб дійти мети,
Новим тривогам і новим ваганням
Дозволю я у серці прорости.
Ах, тільки б знати, скільки там ще віку
Терпітимуть поета-недоріку
Ця путь-дорога й рідна сторона.
Та розум наш влаштований безлико,
Чи вмістить нашу пісню смутку й крику
Енергії незнаної струна?
3.
Енергії незнаної струна
Віщує сон - і де його загадки,
І смисл який у видивах зрина -
Хто пояснити зможе,
мов лампадка,
До глибини, до сутності, до дна
Туман розсіявши і вищого порядку
Слова знайшовши, в чому новизна
Трудів моїх і в чому їх розгадка.
Все витлумачить, видно, не дано
В видіннях тих, немов німе кіно,
Та дивних букв містичне поєднання
Розбудить все, що вже давним-давно
В мені дрімало летаргійним сном, -
Роз"ятрить душу струмом трепетання.
4.
Роз’ятрить душу струмом трепетання,
Відкриє код нечитаних письмен -
І десь за гранню світообертання
Почую голоси я тих сирен,
Що їх, забувши про самовладання,
Сприймав плавець, вирівнюючи крен
Своєї шхуни. Та нові страждання
Мені звістує "Книга мельпомен".
І - вір не вір - немов на сполох птиця,
Злетить душа туди, де заіскриться
Зірок вервечка дзвінко-неземна.
І спалахне між них моя зірниця,
Моя розрада, втіха, таємниця,
Озветься стоголосо далина.
5.
Озветься стоголосо далина -
Прийдуть у сон і вулиця знайома,
І озеро, й щемливі імена,
Мов з аркушів забутого альбому.
Бульвару ген вказівка напрямна,
Що за тополями ховає втому.
Ось древній вал - історії луна...
Як легко тут, бо тут я знову вдома.
Мені звідсіль така видніє даль,
Що тонуть в ній і горе, і печаль,
В душі - непереборні поривання.
"Й нічого вже в минулому не жаль"...
Нехай пітьми розвіється вуаль -
Багрянцем озера умиється світання.
6.
Багрянцем озера умиється світання -
І ночі ніби зовсім не було.
А я - уся вагання, вся - благання:
А скільки літ, віків уже спливло
Мого напівдрімотного блукання?
І скільки рік в озера затекло,
І скільки доль, занесених в писання,
Зібрало їх вологе, тьмяне скло?
А час над нами напина вітрила.
На жаль, збагнуть здебільшого несила,
Коли підстереже нас мілина.
Тож ми умить, бодай нас лихо било,
Вже летимо, обпалюючи крила...
А десь там - гай і дім мій вирина.
7.
А десь там - гай і дім мій вирина...
Але сильніші бурі і знегоди,
І що крутіша дасться вишина,
Тим вниз стрімкіші стерегтимуть сходи.
І нас поглине час-трясовина.
Не вір: "не буде роду переводу".
Тож марновірність наша і смішна,
І жалюгідна, як прогноз погоди.
Про що звіщає видиво зі сну,
Що зникло, наче сутінь на стіну?
Над ним не владне жодне заклинання.
То як же долю я свою збагну,
Знання про це, співмірне знамену, -
Чудова мить осягнення за гранню.
8.
Чудова мить осягнення за гранню
Колишніх днів, уривків сновидінь,
Але навряд чи ти на запитання
Знайдеш не відповідь - бодай химерну тінь
Того, що долею звемо чи безталанням,
Того, що з заводей виводить на бистрінь,
Бо є таки жорстка межа пізнання -
І недосяжна в неї височінь.
Та доль ланцюг мільйони літ не рветься,
До ланки ланка з віку в вік кується,
А значить вірю я, що й поготів
В моєї долі, наче у фортеці,
Є свій секрет, послання, пломінець є
Утрачених язичницьких часів.
9,
Утрачених язичницьких часів
Не зберегли нам книги літописні,
Тому не знаю, хто в мені ожив,
Чий голос озивається у пісні.
Минали дні, такі, як сотні днів,
Минала доля, тиха і безвісна.
Вони жили серед густих лісів,
Ще збереглася стежка їх первісна.
Імен нема. Але красиві лиця
І смуток, що таїться у зіницях,
В іконах бачу, наче диво з див.
В нічних дощах і в спалахах зірниці
Виразно уявляю, то не сниться:
У цих лісах наш праотець ходив.
10.
У цих лісах наш праотець ходив,
Назвав озера, болота і ріки -
І тим про себе пам’ять заронив,
І не зітреться карб оцей довіку.
Бурхливий час в віночок доль заплів
І мій букетик квіту невеликий:
Це вже увічнено - тут з’єднання шляхів,
Які зближали світ багатоликий.
Ішли в північний і в південний бік,
Добро й любов розносячи навік.
Де шлях більш сутній, я й не відокремлю.
У фресках храму - той далекий вік,
Коли якийсь незнаний чоловік
Собі вподобав Білозерську землю.
11.
Собі вподобав Білозерську землю
Не він один. Бо тут така краса -
Тремка, мінорна, чиста, позаземна...
Які тут ранки і яка роса!
І як зірки зчудовано й недремно
Вдивляються в глибінь, а небеса
Дарують водам барву синьо-темну.
Тут неповторна сонячна яса
Над схилом валу досить ще високим,
А коло озера врочистішають кроки -
Сама минувшина сягає тих глибин.
...Та не заріс кущами рів широкий,
Сюди із хащ біжать струмків потоки,
Нуртують води озера, мов дзвін.
12.
Нуртують води озера, мов дзвін.
І є канал біля старої лави.
О, як багато пам’ятає він!
Смолою пахне втомлена заплава.
Ідуть віки - й взнаки дається тлін,
Тополі лиш незмінно величаві,
А також не швидкий до перемін
Наш древній вал, величний в ратній славі.
Йому над світом довго панувати,
Хоча ніщо не вічне, будуть втрати,
Адже життя ніхто не спинить плин.
А місто хай понад віки і дати
Стоїть над озером, де хвиля різкувата,
А берег лунко стримує розгін.
13.
А берег лунко стримує розгін,
Лиш бічевник наплив його ударів
Відбити може в’яззю мотузин, -
На рубежі своїм стоїть недаром.
І пам"ятає шурхотіння линв,
Коли по озеру йшли баржі із товаром,
І бурлаки - могутні як один -
Із злидарем ділилися "наваром".
Та непомітно сон свій біг спиня -
І я бреду вже майже навмання,
Аби за мить вернутися на землю.
Поглине нас химерна метушня -
Й поблякнуть радість і принади дня.
Хай сон трива - я нурт його приємлю.
14.
Хай сон трива - я нурт його приємлю.
Душе моя, ти вдома ще побудь -
Тут все таке бентежне і приємне,
А вдосвіта проляже інша путь.
Радію я відкрито, ніжно, щемно
Ударам хвиль - і осягаю суть
Летючих днів і крапель недаремних
На листі верб, як обважніла ртуть.
Вони для озера - нове життя й підмога,
А плескіт хвиль - про них немовби спогад,
Який повторить ранішня луна.
А я забуду знову всі тривоги -
Й полину у незвідані дороги -
Омана сну глибока і ясна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=151702
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.10.2009
Поділений світ і на стани, й на касти,
Як важко на гідність проходити тест:
В єлеї пошани у чванство не впасти,
У твані зневаги не втратити честь.
Ми ходимо – наче зачумлені віком,
Смішні у манерах і правилах гри,
Над нами базіки й нудні недоріки –
Ще й закамуфльовані під прапори.
Де думка – не думка, – сама мертвечина,
Де миршавець влади ладнає копил,
Собі доведи, що ти, врешті, – людина,
Не збавлена глузду, завзяття і сил.
Нехай над тобою клубочуться хмари,
В яких неможливо свінути зіркам,
Світи-озоряйся крізь тьму і почвари,
Адже непотьмарений промінь – ти сам.
Поділений світ і на стани, й на касти,
Як важко на гідність проходити тест:
В єлеї пошани у чванство не впасти,
У твані зневаги не втратити честь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=150176
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.10.2009
Стою на березі ослизлої сльоти,
Каправе око ліхтаря з надлому...
Не перейти і не перепливти
Цей безвідрадний морок невідомий.
Відсіль немає знаку вороття,
На денці серця тенькнув жаху шеляг.
Навіщо ти лягла в моє життя,
Дорого мимолітного пришельця?
Навіщо карбував я тут сліди,
Слізьми омиті, кров’ю і потами?
Дорого, ти прихід мій пережди,
Тоді й відхід відбудеться не з нами...
Стою на березі ослизлої сльоти,
Каправе око ліхтаря з надлому...
Не перейти і не перепливти
Цей безвідрадний морок невідомий.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=150175
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.10.2009
Ганьбиш мене за шумовиння слів,
Що буцімто до мови не дотичні.
Але ж таких я вигадать не вмів,
Були б вони кощаві й рахітичні.
На лузі споглядаєш квіточки,
Не знавши, що стокр́отки то – їй-право!
А на ставку – тобі це невтямки́ –
Не зілля, а клечається купава.
Й вільшанка – це ж таки не горобець,
І ѓаїчки – лиш на загал синиці.
Й трава – не все трава, бо є щирець,
Є череда, могар і є мітлиця...
І віхола, завія, заметіль
З метелицею й хугою сліпою –
В поезії таки не самоціль,
Бо є ще хуртовина із курою,
І хвища, й завірюха, і пурга,
Зав’юга, шквиря, курява зі снігу,
Оруга і буран, як пилюга,
Поземок, ху́рія, охи́за і хурдига...
Здавалося б, то зайве нам, – прецінь
Є втіха навертати в діалекти.
Без слів таких життя було б мов тінь –
І не спасли б „гламури” та „респекти”.
Ганьбиш мене за шумовиння слів,
Що буцімто до мови не дотичні.
Але ж таких я вигадать не вмів,
Слова це всі народні й поетичні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=149448
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.10.2009
Ти ладуєш світ на свій копил.
На розпадках – розгалуззях часу
Стримуєш наляканих кобил,
Так, як я укоськую Пегаса.
А свавільний пращур-голоштан,
Усмиривши напівдику волю,
По тобі звіряє свій талан –
Недомисну лиходійку-долю.
Ти йому надій не пантелич
На рипких котурнах провидіння...
Хай твій гнів пом’якшує терлич, –
Наче заводь заволікши рінню.
Ти ладнаєш вік на свій олтар,
Звідусіль – суцільна заволока.
Може б, десь подітись, та чагар
Виднокруг стискає за півкроку...
Ти ладуєш світ на свій копил
На розпадках – розгалуззях часу.
Власне, то й не час, а тільки пил
При останніх гуках парастасу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=148810
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.10.2009
***
Кажуть, я мовчазний, відсторонений тип.
Дорікають оті, хто від крику охрип.
Кажуть, був би базіка й молов без розбору,
То мене вже давно в депутати взяли б.
***
Слово мовлю – і чую зневажливе: «Цить!»
Обступив частокіл кожен крок мій і мить.
То найбільш безпардонний брехун і падлюка
Все повчає мене, як по совісті жить.
***
Я, можливо, простак, та не дегенерат.
Це не я лиходію довірив мандат.
То чому ж він, подавши улесливо руку,
У гноярку мене зіштовхнув, супостат?
***
Я у поті чола свій виорюю лан,
Не безрідний ховрах, не іван-покиван…
Не повинен, їй-богу, я падати в ноги
Будь-кому: президент він, прем’єр чи “пахан».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=148770
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.10.2009
На розкопі зотлілих печалей
Освіжаємо душі розрадою:
Світ минулий – тривкий і тривалий,
Коли досі про нього ми згадуєм.
Копирсаємо в праху спочилих,
Навіть в черепа згляді містичному,
А чи в п́оруху кістки з могили
Не вбачаючи злого й незвичного.
Загубились віки і народи...
Запіщанились снами тривожними.
Стліли прахом чини й нагороди.
Ми їм суддями стали безбожними.
За віками віки, за віками...
З буревіями світ і з завіями
Археологом стане над нами –
Над розкопом із нашими мріями.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=147971
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 02.10.2009
З таким розмахом, римоплети,
Злетіти вам авжеж несила.
Жінки прилащують поетів,
Аби підрізувати крила...
Ну, а Лаури й Беатріче?
Так то ж бо марева, химери.
Прекрасні Дами вас покличуть,
Бо наготовлені вольєри.
Ви мастаки боготворити,
Тож першу-ліпшу – у богині...
Слова обраниць: „Ми вже квити.
А ви були такі неспинні”.
З таким розмахом, римоплети,
Злетіти вам авжеж несила.
Жінки прилащують поетів,
Аби підрізувати крила...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=147970
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 02.10.2009
У цім світочку ницості і глуму,
Оглушеному лементом лакиз,
Найлегше недотепі й тугодуму,
„Не знавшим разниці” – де лицар, де харциз...
Козиряться чванливі бузувіри,
Гнуздають ошелешених сіром –
І вже, немовби справжні машталіри,
Поцьвохкують над нами батогом.
П’яніють од кальяну і „шампані”,
Зневаживши медівку й сирівець.
Безчинствують, бо впевнені зарані –
Напевно послугує повідець.
А з нас авжеж не піна – кінви крові –
Впивайтеся, кружляйте залюбки...
Комусь бо вже – нові хрести тесові
І заготовлені на провід глевтяки.
Нахабство не личкується словами,
На мудреців не вирядиш нікчем.
Прийдешній час, надіюсь, буде з нами –
Хорошим світлим справедливим днем.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=147561
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.09.2009
Вже дніє. Закрадається надбілок...
Ось-ось у храмі гряне: „Слава в вишніх!..”
А третій дзвін всеношні мов розділить
Весь вік на час прийдешній і колишній.
І небеса блаженство розпросторять,
Просякнувши мажорами тридзвону.
І рокотанням янгольського хору
Розірвуть нечестивості запону.
Як х́ороше стояти на дзвіниці,
Душею ловлячи тремкі здригання міді,
І бачити, як люди милолиці
Стають ураз просвітлено-погідні.
Ген галайд́а, що збився із дороги,
Удари чуючи, направив путь до храму,
Спочине тут од скверни і знемоги,
Наповниться небесними дарами.
Колись мені служило тут клепало,
Допоки ми на дзвони розжилися,
Воно також до вічності взивало,
Як шемріт листопадового листу.
А потім я озвучив благовістом
І церкву, й благовірних на притворі,
Наповнивши служіння вищим змістом,
Себе збагнувши в дзвонів переборі.
Коли торкнуся „серця дзвона” – б́ила,
Мене самого огортає острах,
Немовби я в політ лаштую крила
Чи впевнююсь: леміш достатньо гострий?
Бо хліборобського я єсьм приділу,
Дзвонарствую не в славу і в плату.
Ось чересл́о кріплю я до гряділя –
І нумо плугом скиби батувати.
Ось мій удар – збудися од дрімоти...
Ось перебір – не оминути скону...
Від смутку, безнадії і скорботи –
До євхаристії високого канону.
Ось ще удар – і дійство почалося...
Ось перебір – і знову все до скону...
То майстер-дзвінник це многоголосся
З металу вивів – з мертвого полону.
Щоб рятувало з приступів мерзоти,
На зламі Боговіри й самострати, –
І дух Щезун пощезнув без звороту,
Ані душі не владен подолати.
Вже дніє. Закрадається надбілок...
Ось-ось у храмі гряне: „Слава в вишніх!..”
А третій дзвін всеношні мов розділить
Весь вік на час прийдешній і колишній.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=147560
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.09.2009
Любострастя віри і покори,
Пронижи мене палким промінням,
Душу занехаяну і хвору
Вбережи од мли гріхопадіння.
Бо химери успіху і слави
Тьмарять видноколо, нечестиві.
Поверни мій всесвіт нелукавий,
Дні мої прості й неметушливі.
Не мені ці заздрощі і кпини,
Здатні почуття закам’янити...
На душі рубці і шкарубини
Довго будуть ще мені ятритись.
Найчистіша чистота чесноти –
Вистраждане мною покаяння:
Якомога далі від пишноти,
Од фальшивих слів і величання.
Любострастя віри і покори,
Пронижи мене палким промінням,
Душу занехаяну і хвору
Вбережи од мли гріхопадіння.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=147025
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.09.2009
На високих вітрах розчинилося слово „прощай”,
Задзеркалля небес потьмяніло на вічну розлуку,
Зневиразнивши віру – забуту дорогу у рай,
А натомість на відпуст лишивши знетямлену муку.
Цілу ніч гамував я ридання, читавши псалтир.
Перемітка в вікні – наче драми остання заслона,
А за нею – пустир, нескінченний холодний пустир,
І свіча скрижаніла, і тьмава подоба ікони.
За незнані поля, де схрестились останні путі, –
Завірюхи, дощі й буревії скликатиме тризна...
Ти ніколи вже більше не стрінешся в цьому житті.
Та й хіба то життя? Затамована сміхом трутизна.
На високих вітрах розчинилося слово „прощай”,
Задзеркалля небес потьмяніло на вічну розлуку,
Зневиразнивши віру – забуту дорогу у рай,
А натомість на відпуст лишивши знетямлену муку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=147024
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.09.2009
Коли безликі многолюддя світу
Затьмарить заморозь на сірому вікні,
Останні відсвіти і сонця, і блакиту
Ще довго нуртуватимуть в мені.
І вклякну я в притворі свого віку,
Передчуваючи потребу вівтаря...
Яка нас візьме під свою опіку
Далека загасаюча зоря?
Які футболи, моди й піснеспіви
Спроможні вгамувати цей мінор?
Як журно жить в очікуванні дива,
Коли гнітять руїна і розор.
І, може, там, на хорах цього храму,
Зневаживши мобілки й Інтернет,
Над краєм вічності вернуся я до тями,
Осміяний філософ і поет.
Коли безликі многолюддя світу
Затьмарить заморозь на сірому вікні,
Останні відсвіти і сонця, і блакиту
Ще довго нуртуватимуть в мені.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=146861
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.09.2009
Я вдячний тим, хто заважають жити,
Не пробачають слабкостей і втоми
І навіть виднокола мого світу
Затьмарити стараються свідомо.
А вже нікчемний промах чи невдачу
Завважать миттю – і візьмуть на кпини...
Спасибі вам. Давно вже я не плачу,
Давно з розпуки не згинаю спину.
Бо знаю протидію від отрути –
Сильнішу від хандри і від зневіри.
І вам мене до плахи не нагнути,
Де кожна тріска – мов клеймо сокири.
Це ви вселили в мене силу духу –
Покаменований, підводжуся певніше.
Кайданник долі, зневажаю скруху –
Й від того на душі стає світліше.
Якби мені не завдавали втрати,
Не ображали, не чинили глуму,
Хіба сповна я щастя б міг спізнати
Від іскор доброти людського тлуму.
Якби мені не дошкуляли вволю,
У терниках сильце не лаштували,
Хіба навчився б не коритись болю
І мав би я достойні ідеали?
Я вдячний тим, хто заважають жити,
Не пробачають слабкостей і втоми
І навіть виднокола мого світу
Затьмарити стараються свідомо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=146860
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.09.2009
Лікарняна журба. У вікні –
Забинтовані рамою хмари.
Тінь далеких дерев на стіні,
Мов у безвість споряджені мари.
Вже розвиднілось. Ніч – як роса:
По шибках зісковзнули краплинки.
Не мені, не мені ця краса...
Задрімати хоча б на часинку...
А ковалики тишу кують
У сумній холодн́иці пал́ати,
Де недуг і страждань каламуть,
А надій і жадань – ані цяти.
Лікарняна журба. У вікні –
Забинтовані рамою хмари.
Тінь далеких дерев на стіні,
Мов у безвість споряджені мари.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=146569
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.09.2009
Загубилася у віхолі дорога
Антських і склавинських молитов.
Доле, ми брели кудись, небого,
Навраттям розбурхуючи кров...
Безберега річка білою саѓою,
Підступила до зарінку – до хрестів.
Значить, шлях страждання був лише маною –
Бо ж ріку ніхто не переплив...
Благовіст надії змінять передзвони
Обважнілих оберегів – кладовищ.
І предвічна тиша з неземних амвонів
Осінить божественним: „Облиш...”
Я ішов затято, позбивавши ноги,
Озирнувся – курява і мла...
Загубилася у віхолі дорога,
Не знайти...
А чи
вона була?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=146567
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.09.2009
Мій виднокіл сум’яттям захурделило...
На рунах мрії – ожеледь зневір.
В три нитки ч́исниця – НАДІЯ. Тільки де вона?
Безкрая путь весь час під косогір.
Обшарпана душа і р́ам’я зношене...
Знеможений, чи годен я благань?
Ще вчора ти пішла від мене, осене,
Повірнице розпачливих жадань.
В моєму возі – дивною розв́орою
Жага невибута, їй-право, вигляда.
Ну, хто закрижанілий лан розорює,
Пройдеш на плуг – і жодного сліда...
Дорога болю з карбом незатоптаних,
Загублених у безвісті слідів –
З чиїмись сподіваннями і втомами...
Хіба такої долі я хотів?
Хіба – з колиски – віру в силу св́олока
Я всотував у серце надарма,
Хіба рокований я був під волю Молоха,
Якому і жертовника нема?
Мій виднокіл сум’яттям захурделило...
На рунах мрії – ожеледь зневір.
В три нитки чисниця – НАДІЯ. Тільки де вона?
Безкрая путь весь час під косогір.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=146533
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.09.2009
У телескоп дивися чи в лорнет,
Не розгадаєш вічності секрет...
Не вартий шеляга душі порив –
Ніхто з-за річки Лети не приплив.
Вижебруй срібняків у майбуття,
Пиндючся, чванься – це і є життя...
Цурайся мрій, корись лихій рахубі –
Що вдіяти, ми світові нелюбі.
...Судомне тіло опанує шал –
Віддаленіє в безвісти душа.
І тільки зорі на мільйони літ
Вкарбують в небо наш незримий слід.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=146532
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.09.2009
Капустини січу, наче відчай шматую на друззя,
Мов минуле – на клапті болючих зневір і образ.
Заяскріло карміном на дальньому-дальньому прузі,
Повернись, моє сонце, до мене іще хоч би раз.
Я шаткую капусту затято, надсадно, надривно,
Геть на гамуз січу, аж на зрізах сочиться в мені...
Жилкуваті листки, котрі стьожками ляжуть безживно, –
То мої, гріховодника, всує розтринькані дні.
Капустини січу, наче дні переводжу нінащо,
Розпатловую миті – куйовджу лапату листву.
Засвіти, моє сонце, мене зрозумієш найкраще,
Засвіти, засвіти, я в надії й чеканні живу.
Капустини січу, наче відчай шматую на друззя,
Мов минуле – на клапті болючих зневір і образ.
Заяскріло карміном на дальньому-дальньому прузі,
Повернись, моє сонце, до мене іще хоч би раз.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=146491
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.09.2009
Я іду як повірник-прапращур до Велеса-бога –
Й чагарі обступають стирловано – в прагненні див,
І кривляє дорога, ховається в хащах дорога,
Ніби смертним гріхом – та й не тільки оден – завинив.
Крижаніє душа і все тіло в голодному зморі,
Чим же, Велесе, винен скотарський зневажений рід?
Ти – творитель достатку, розрадник у бідах та горі...
Врешті, й ми – не з ламких, ми таки не з гнилястих порід...
А скотарські престоли жадають свавільної долі,
Що сумірна шаленству таких недосяжних зірок
І не здатна зміняти намистину власної волі
На земні-преземні крем’яшок, черепок чи скребок.
Нам Сварог, і Дажбог, і Перун навіщують сприяння...
Тільки, Велесе, ти над усе, над усе – на віки,
Під небесним оцим ненадійним, хистким одіянням
Ми з тобою в молитві назавше йдемо напрямки.
Я іду як повірник-прапращур до Велеса-бога –
Й чагарі обступають стирловано – в прагненні див,
І кривляє дорога, ховається в хащах дорога,
Ніби смертним гріхом – та й не тільки оден – завинив.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=146490
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.09.2009
Ти мені передв́іч не грозися перст́ом,
Моя доле лукава, хистка і зрадлива.
Я – краплина-сльоза, не ляка мене злива,
Я – листок на вітрах, – не пройма бурелом.
Запопадлива втома стирає розпуку
І надія улесливо гладить чоло.
Не про мене це, доле. Пусти мою руку –
Вирушаю навсп́ак, хоч би як не було.
Не дихнути у куряві сплюнутих слів,
Затуманює душу сльотава зневіра.
Я прошкую туди, куди Він повелів,
Я на цих перепуттях – Господня офіра.
Ти мені передвіч не грозися перстом,
Моя доле лукава, хистка і зрадлива.
Я – краплина-сльоза, не ляка мене злива,
Я – листок на вітрах, – не пройма бурелом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=146034
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.09.2009
Розгойдує човен почвари старих комишів,
Мов казку пантрує, поглинутий леготом ночі,
Відлуння стихає в задумі русалки-душі –
Її таїн́у необачно воно не зурочить.
Не раньте, будь ласка, її єретичність святу,
Ймовірно, смішну, коли око примружити з́изо.
Мрійлива, тендітна русалка в клечанні-цвіту –
Це й ваша душа, що скорузне під глицею й хмизом.
Невп́омірки глузд і незмінний тягар простоти
Коромислом часу обчімхують пагіння росту.
І ти вже наспр́авжки не певен: це ти чи не ти –
Й наївність виводиш із себе, неначе коросту.
Розгойдує човен почвари старих комишів,
Мов казку пантрує, поглинутий леготом ночі,
Відлуння стихає в задумі русалки-душі –
Її таїну необачно воно не зурочить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=146033
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.09.2009
За рікою тільки терен, луг, просяклий молочаєм,
Та нетоптані високі спориші.
А мене у ріднім краї вже ніхто не зустрічає,
Бо на хуторі не стало ні душі.
Перехняблені ворота стиха-стиха заскрекочуть,
Відкриваючи убогий виднокруг.
А колись давно, в дитинстві, ось у цьому домі отчім
Не було затісно радості й добру...
З-за серпанку з-за густого просочилася засмута –
Й загніздилася в верхів’ї лип старих.
А щемлива нота лугу і в розлуці не забута,
Цього хутора забути я не зміг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=145814
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.09.2009
На незнаній дорозі, за вигоном днів
Я згадаю цю мить, ніби напад ядухи.
Що я, трепетом повен, сказати хотів,
Чи хоч трішки до твого долинуло слуху?
Наче листя в саду, розметає стежки,
Захурделить на вулицях нашого світу.
Скрижаніє душа – й навіть потиск руки
За політтям не зможе її відігріти.
Навол́оком розпушений лан по стерні
Недорідним, убогим віддячує жнивом.
Загадкові й всуціль нерозгадані дні
Ми, на жаль, не змогли ознайм́ити як диво.
Ми, на жаль, не змогли... Не сприяли зірки?
Не дали нам у жили небесного струму?
Поясни ж, поясни. Мені те невтямки,
Тільки душу надсадно стискає від суму.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=145812
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.09.2009
Сміялося сум’яття самоти.
“Пробач-прости”.
Слова твої нещадні, мов кати.
„Не ти...”
Химера-нявка в мареві півсну.
„І не благай”.
Заплів у мріяння тебе одну.
„Прощай”.
Я раболіпству кинуся до ніг.
„Їй-бо, дивак”.
Лелітки сонця оберну на сніг.
„Овва”.
Я розчинюсь в етері, як сльоза.
„Ти насмішив”.
Я був, я жив, я все тобі сказав.
„Ти жив?”
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=145344
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.09.2009
Павутинка бабиного літа –
Ієрогліф сонячного скрику:
„Прощавай, іще одна прожита
Наша днино, скорбнице велика”.
Стільки в тобі стоптаної віри,
Із пожухлим листом вперемішку.
Заголосять сонячні клавіри
Над твоїм, о дню, вмирущим ліжком.
Павутинко, спраго невтоленна,
Нерозгадний розчерку вмирання!..
Пагінцем постукає зеленим
У моє вікно зоря світання,
Але ти на дальнім перегоні,
Як прийде пора літа збирати, –
Спомином торкнеш мені долоню,
Мов рука того, кого я втратив.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=145343
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.09.2009