Навіжена

Сторінки (1/8):  « 1»

это личное*

Хотите  опишу  вкус  счастья?..мм..жить  от  звонка  до  звонка,радоваться  когда  он  позвонит..думать  только  о  нем…услышать  его  голос  и  понимая,что  все  хорошо..ждать  встречи…стоять  за  углом  наблюдать,как  он  ждет  тебя..смотреть  ему  в  глаза  и  видеть  там  себя..целовать  его  так,как  будто  в  первый  раз…и  ты  только  его.  Стоять  и  смотреть  в  небо  ждать,когда  появяться  звезды,  стоять  под  фанарем,когда  идет  дождь,а  он  обнимает  тебя  и…а  вы  танцуете  вальс…эх….бежать  по  парапету  вокруг  парка…прийти  к  нему  навстречу  без  макияжа  и  в  красовках,а  он  скажет  :  Ты  прекрасна!
Лежать  под  одеялом  и  думать  о  том  спит  ли  он…а  утром  он  говорит,не  мог  уснуть  смотрел  фильм…Господи…счастье  со  вкусом  его…ээ…мм…только  понимаешь,что  все  может  закончиться…это  жизнь…а  я  не  думаю  об  этом  я  просто  ловлю  кайф  от  того,что  есть…он  особенный..он  лучший…и  он  живет  у  меня  в  сердце…в  каждой  клеточке  тела…яяя….ЛЮБЛЮ…хм…а  знаете,как  приятно,  когда  звонит  телефон  и  написано  КИСЛОРОД…Господи,  это  КИСЛОРОД,которым  я  дишу…дишу….дишу……живу…и  люблю….он  просит  не  вспоминать,что  было  когда-то…ааа….держит  тебя  за  руку  и  не  отпускает…как  это  прекарсно…прекрасно….  И  ты  не  боишься,что-то  сделать  не  так…он  с  тобой,какой  бы  ты  не  была…а  когда  говорит:  «Ты  мне  доверяешь?»…на  глазах  появляються  слезы  и  просто  отвечаешь  «  ВЕРЮ»…и  действительно  верю  только  ему…ему….ему…своему  КИСЛОРОДУ)  А  когда  ты  начинаешь  говорить  о  том,что  с  нами  будет  дальше….а  он  использует  запрещенный  прием…целует…и  тогда  ты  понимаешь,  что  вкус  счастья  в  том,что  он  рядом….и  тот  год,который  я  ждала  стоил  тех  двух  дней  проведенных  вместе….

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=158216
рубрика: Інше, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.11.2009


Моє…таке воно дивне відчуття. .

Вона  просто  чекала  на  щастя...почала  його  шукати  в  прохожих...перше  кохання  виявилось  невдалим..та  чи  можно  це  назвати  коханням?напевно  ні..вона  ще  й  досі  згадує  його..але  то  вже  інші  спогади.Він  залишився  в  неї  в  думках,як  гарна  рожева  пляма.Чому  рожева?В  неї  мрії  тоді  були  рожеві.Не  такі  ,як  у  всіх..вона  жила  ним...але  якось  настав  кінець,в  її  грудях  взривався  феєрверк,в  голові  вибухнула  міна...а  під  ногами  вистелилась  доріжка  -  червона  в  інше  життя...веселе,смачне,гармонійне,спокійне  там  де  вона  принцеса  в  рожевих  черевичках.Та  ні..без  кохання  ніяк.Вона  вже  давно  його  знає..він  не  ідеал,але  його  очі...поважна  статура,гарні  пальці,які  часто  водять  олівцем  по  білій  бумазі,але  не  її  риси  обличчя  лягають  на  бумагу,не  її  тіло  там  красується..а  іншої..погляд  його  пробиває  її  до  п*ят.Мурахи  по  шкірі  біжать  так  наче  тоді,коли  людина  стоїть  на  узбіччі  життя..адріналін  зашкалює...а  серце..воно  вистрибує  з  грудей.Вона  вже  просто  існує.  ...існує...тільки  це  вже  інша  дівчина.Вона  трошки  скалічена,уноді  їй  здається,що  вона  з  шрами  на  серці  вже  нікому  не  буде  потрібна..посміхається,бо  це  йому  потрібно,точніше  їй...їй  так  легше  жити.З  натягнутою  посмішкою.З  ліхтариками  в  очах..а  він..це  те,що  вона  починає  ненавідити.....він  зникне...очі  його  не  будуть  горіть,принайні  для  неї...а  вона...вона  буде  жити,щоб  йому  довести  те,що  вона  гідна  того,щоб  її  маленький  носик  і  в  міру  пухкі  губи  та  чарівні  очі  в  яких  заряду  вистачить  на  всю  Вселену..лягли  на  білий  аркш  під  супровід  його  рук...і  коли  буде  цей  останній  акорд...він  їй  вже  не  буде  потрібен...але  він  не  потрібен,а  ось  перше  кохання  не  забувається….тепер  мрія  збулася….

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=155726
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.11.2009


Німа...Роса та Туман

Життя  її  зкалічило.  Вона  не  впізнає  тебе.  Вона  ще  й  не  чує…Бачить  світло,  але  то  не  сонце.  Лампочка,  яка  вкручена  в  нову  люстру  не  світить.  Електрики  немає.  Кричить  кішка,  але  вона  її  не  чує…  Знайшла  старі  фотокартки,  передивилась…ви  були  щасливі.  Вона  пішла  в  поле,  ти  був  поруч,  але  тебе  вона  не  бачить..ти  привид.  Розумієш?  ТИ  вже  не  живий…тільки  душа.  Хм…вона  зачарована.  Не  треба  слів.  Твій  подих  вона  відчула  впала  в  Туман,  який  її  обіймав  з  такою  ніжністю,  наче  ти.  Лежала  довго  кохалася  з  Туманом,  наче  з  тобою,  просто  лежала  заплющила  очі…а  там…там  Ти.  Знепритомніла,  але  холодний  Туман  її  так  кохав,  що  прийшла  в  себе.  Вона  не  впізнала,  що  то  був  ти.  Пробач  її…Вона  ж  німа.  Після  смерті  твоєї  вона  оніміла.  Ти  втопив  її  мрію  разом  з  собою...  Прикро…Мокрі  очі,  вже  не  висихають  від  сліз…абстрактне  життя  …їй  набридло.  Він  розлютився,  взяв  розбудив  вітер.  Вітер  бачив  її  страждання…але  вона…вітер  її  почав  убивати.  Фотокартка,  яка  знаходилася  на  грудях  з  ліва…полетіла….і  відлетіла  до  того  озера,  де  була  вбита  мрія…все…кінець……І  ось  вона  тепер  Роса,  а  він  Туман…Тепер  вони  разом…і  мрія  збулася  -    та  єдина….Тепер  її  батько  ходить  по  Росі,  яка  ніжно  торкається  до  його  ніг…і  Туман,  за  якого  він  нічого  не  бачить…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=153345
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.11.2009


Життя без маски

Я  знімаю  її…набридло  бути  фальшивкою.  
Посміхатися,  коли  сумно.  Хочеться  бути  справжньою.  Зніміть  її…цю  бридку  маску.  Нема  інфекції  такої…Ми  і  без  її  можемо  жити.  Сміятися,  коли  хочемо.  Плакати,  коли  сумно…Кричати,  коли  емоції  вистрибують  з  тіла  наче  вітер  з  гір.  Танцювати,  коли  душа  цього  бажає…мм..та  ні,    наша  маска  цього  не  дає.  Ми  боїмося  інфекцію,  яка  має  назву  «Думка  інших».  Чому?  Ліків  від  цього  немає..поки    самі  цього  не  забажаємо  нічого  з  цього  не  вийде.Я  впевнена,  що  більшість  людей  страждає  таким  захворюванням.  Хм…ви  не  впевнені  в  собі?  Ви  забула,  як  розмовляти?...тоді  будьте  дитиною.  Бо  тільки  діти  можуть  співати,  коли  захочуть,  стрибати  босоніж  по  калюжам.  А  чому  цього  ви  боїтесь?  Ви  вже  дорослі..ну,  звичайно  і  ви  одягли  маску.  Так?  Знімайти  її…бистріше,  жити  стане  легше  всім…  і  мені  також.  Симптом  один  найважливіший,  який  змушує  одягати  маску  –  це  Кохання,  а  у  кохання  стільки  наслідків1)  біль;  2)страждання;  3)сльози;  4)радість…..та  їх  багато,  навіть  всі  не  напишеш.  А  коли  натянута  маска…немає  кохання,  немає  радості,  немає  щастя…зникає  все…це  наче  камера  в  тюрмі,  зникає  весь  світ.  Немає  нічого,  але  ні..є  маска  з  якою  вам  здається  жити  легше…Зніміть  її  і  світ  стане  кращим!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=153326
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.11.2009


Життя, як рояль....

Життя,  наче  рояль…ви  не  думали  про  це?  Чорна  –  біла  клавіша,  бемолі  –  дієзи,  бекари  …все,  як  в  житті…Коли  наступає  осінь  пора  року,  яка  змушує  думати  про  щось  неймовірне,  печальне,  особливе,  загадкове  в  гру  вступають  бемолі,  які  додають  мінорного  ладу  життю.  Все  наче,  як  в  якійсь  п’єсі.  Маленькі  тріолі,  цілі  ноти,  які  звучать  в  контр-октаві,  педаль,  яка  подовжує  все….і  все  так  тягнеться…З  приходом  зими  все  змінюється  беруть  участь  і  бемолі,  і  діези….вони  сперечаються  між  собою,  як  буря  за  вікном…замерзають  вікна,  це  наче  пауза  четвертна…все  починає  оживати  з  приходом  весни  вступають  в  гру  мажорні  ноти…та  ні  з  ним  сперечається  мінорна  гра…романтика  без,  якої  весною  жити  неможливо….хроматизми,  які  звучать  наче  струмки  біжать…це  все  перетворюється  на  дощик,  який  йде  в  самотні  ночі….і  ось  стиглі  вишні,  персики…ноти  мажорні..веселі,  додають  життю  тонусу….все  живе….наші  мрії  збуваються..і  все  це  відбувається  на  клавіатурі  роялю…і  знову  осінь…така  закономірність…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=152961
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 01.11.2009


Надії немає...

Надії  немає…померла.  Разом  із  нею,  тоді  з  дощем…поїхав  дах.  А  тільки  слово  ЩАСТЯ  їй  сниться,  але  вона  вже  забула  значення  цього  слова…в  неї  амнезія…  страждає.  Сняться  сни,  але  не  кольорові  …все  наче,  як  на  чорно-білих  фотокартках  відчуває  себе  принцесою…живе  мрією.  Про  нього…зникає  у  вісні…він  головний  герой…  Заспокоює  її  осіння  мелодія  дощу…наче  кіноплівка  з  20  століття…Мінорні  ноти,  які  награвала  на  фортепіано  під  звуки  дощу…  здавались  його  душою…На  її  плечах  важкі  гріхи,  його…  взяла  все  на  себе.  В  неї  стрес…вона  нічого  не  хоче  бачити!!!  хоче  поїхати  з  цього  міста.  Це  місто  її  ворог…життя  в  якому  вона  грає  головну  героїню,  починає  марніти.  Хтось  дзвонить,  відповідає  на  дзвінок.  Цей  телефонний  дзвінок  із  минулого.  Життя  –  безперечно  різне  на  смак:  солоне,  що  після  цієї  дози  хочеться  води;  кисле,  що  потім  відвертає  на  довго…як  лимон;  солодке,  як  пірожине  чи  цукерки..мм…потім  зайві  кілограми;  або  гірке,  що  після  цього  все  палає…Все  це  цікава  і  неї  повний  склад  цих  смаків  життя.  Спостерігає  за  місячним  сяйвом..але  все  це  не  кольорове...книжка,  яка  тільки  починалась,  різко  закінчилась…  Відмовилась  від  реальності…не  бачить  життя..заплющує  очі,але  бачить  його..Шизофренія…зникла..шукайте  в  домі  №13  квартирі  47…ні…квартира  50  –  погана  репутація..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=152929
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 01.11.2009


Пауза в житті...

Пауза…Реклама  –  в  твоїй  голові.  Не  знаєш  чого  хочеш,  часто  поболює  голова  і  тоншить.  Ти  не  знаєш,  що  таке  життя.  Ти  його  ще  не  жила…ти  посміхаєшся,  але  з  покусаних  губ  йде  кров…ти  не  розумієш,  що  з  тобою…ти  зникаєш.  З  тобою  біда.  Ти  зникаєш.  Загубила  свої  мрії…а  в  голові  пауза,  та  сама  реклама,  що  в  телевізорі…вертаєшся  до  серіалу,  свого  життя…ні..це  не  варіант.  Перемикаєш  канал.  Шукаєш  нове  щастя.  Ні…це  не  воно.  Вже  майже  натискаєш  на  кнопку  (ВИКЛ.)..та  ні…ще  є  надія…DVD  воно  допоможе  за  власним  вибором  жити,  поставити  свій  диск…свій  фільм,  свою  історію,  жити  за  власним  сценарієм…і  тут…Бах,…вимкнули  світло,  все  відключилось…СТОП,  кричить  твій  мізг,  нервова  система  дає  про  себе  знати,  знову  припадок  істерії…ні…перезапуск.  Знову  все  запускається..  їй  це  набридло…знову  світло…знову,  яскраві  кольори,  гарні  –  позитивні  емоції,  веселі  будні…ні…  DVD  зломалось…ммм…знову  телевізор,  і  знову  не  цікавий  серіал…і  знову  пауза…РЕКЛАМА…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=152924
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 01.11.2009


Мій янгол

Коли  сонце  перестає  світити,  коли  вітер  перестає  вити,  коли  все  завмирає  навколо…  з’являєшся  ти.  Мій  янгол.  Якого  я  понад  все  в  житті  кохала.  Я  тебе  ніколи  не  бачила,  але  твій  силует  завжди  був  у  мене  у  вісні.  Я  тебе  відчувала.  Твій  подих,  який  завжди  грів  мою  шию,  твоє  тепло  рук,  яке  торкалося  мого  серця,  коли  сумно.  І  твоє  мовчання,  яке  змушувало  моє  серце  битися  частіше.  Ти  завжди  був  поряд  поки  не  з’явився  він.  Він  зламав  твоє  кохання  до  мене,  ту  турботу,  ласку,  яку  ти  дарував  мені.  Ти  жив  мною.  Твоя  вода  –  це  мої  сльози.  Твоє  життя  –  це  моє  тіло…Ти  зїдав  мою  біль,  щоб  я  її  не  відчувала.  Ковтав  її,  аби  мені  було  добре,  а  сам  складував  крила…та  ні.  Для  тебе  все  виявилось  не  так  просто.  Ти  жив,  бо  кохав…мене.  Сильно  –  до  нестями.  Коли  я  причиняла  людям  біль,  за  мої  гріхи  розплачувався  Ти.  Був  суд.  Для  тебе  -  тяжкий.  Кожен  раз  тобі  відрізали  крила,  але  вони  виростали  знов  і  знов,  бо  ти  живився  незвичайним  плодом.  Плодом  мого  кохання.  Воно  давало  тобі  сили.  Ти  жив…і  я  жила.  Але  все  змінилося…ти  прокляв  тей  день,  коли  мій  погляд  зупинився  на  ньому,  на  його  очах.  Холодних,  прозорих,  але  справжніх…таких  я  ще  не  бачила  ніколи.  Ніжний  погляд,  який  зачаровував    людей,  зачарував  і  мене.  Ні…не  просто  зачарував,  це  був  наркотик.  Я  відчувала  залежність.  Мені  хотілось  ще  і  ще  дивитися  в  ті  прозорі,  скляні  очі.  Це  була  доза,  якою  я  жила  …  а  ти,  Мій  Янгол,  все  знав…ти  знав,  що  буде  так.  Ти  завжди  був  поряд,  а  в  ту  мить  ти  відлетів.  На  небо…ти  шукав  мої  мрії,  а  коли  знайшов…УПАВ….бо  ти  дізнався,  що  моя  мрія  це  –  ВІН…ти  склав  крила,  які  ніжно  мене  обіймали,  коли  йшов  дощ.  І  я  тебе  побачила…я  зрозуміла,  як  жити  без  тебе.  Я  почала  страждати,  сильно…розплачуватися  за  свої  гріхи.  А  я  його  кохала,  але  він…втратила  все.  Все…і  саме  найдорожче.  ТЕБЕ.  Свого  єдиного  янгола…
P.S.    Я  йшла  з  янголом  на  плечі…він  чітко  пророкував  мій  путь.  Прикро,  що  він  не  згадав  тебе,  адже  він  знав,  що  я  тебе  кохаю..  він  загинув,  бо  тебе  я  любила  *люблю*  більше  ніж  його…і  тепер  ти  мій  янгол..
…………………….бережіть  янголів!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=152878
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 31.10.2009