| Сторінки (3/277): | « | 1 2 3 | » |
* * *
Отак часом спокійно собі ідеш –
І тут – спіткнешся об долю…
Повірити, й не повторити долі?
Лишить зірки без права на бажання?
Ідуть в життя маленькі бандеролі,
Щоб вберегти мене від двох годин чекання.
А далі вечір – довгий марафон.
Ідеш, не знаючи ні старту, ані краю.
Нема початку… Віщий телефон
Не дав мені допити свого чаю.
І я знов йду… Увечері… В театр,
На вії мені скочувались зорі.
Який холодний передвісник свята.
Чекаю бурі, але йду у море!
Кортить же вічне! А кортить, мабуть..
Я вперше бачу: Зорі, мов скляні,
Висять, мов яблука, точніше їхня суть,
Вуста торкають полум’ям холодним.
А я іду весняно і піднесено,
Чомусь занадто, але що втрачати..?
Життя ж, воно не буде перекреслено?
Які зірки… А що,
Як загадати..?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=252479
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 08.04.2011
* * *
А якщо набрати номер навмання?
Рахую зірки – вони допоможуть.
Далі, напевно: «Привіт… А це – я!»
Ну все, кнопка «Виклик»
«…693»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=252478
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 08.04.2011
* * *
На табличці: «Не турбувати,
У клієнта евакуація!»
Чи то занадто мрій, чи то замало практики,
Але дивитись на зорі – її традиція.
Зелений чай з жасмином. І з місяцем.
Сидіти на ньому, замітати сліди.
«Згаслі зірки» - раритет.-колекція.
Їх підкорили серця холоди…
Сидить і дивиться, самотня, у вікно,
Десь там живе її крилата мрія.
Вона пила чуже життя – вино,
Не так до щастя, як до оп’яніння.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=252332
рубрика: Інше, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.04.2011
con amore
Томі Рачок...
«За вісімнадцять хвилин твій вихід».
- Ну що ж, попереджений, отже озброєний! –
Пожартувати у нього завжди був привід,
Але був до загадковості якийсь окремий.
Іскрометна іронія з лука
Вилітала завжди проти вітру.
І, як крила, розправлені руки,
Накликали більш сонця із літа,
Хоч завжди любив свої сріблясті вогники,
Милувався із них годинами…
Тамував у душі всю паніку…
«Загадай на цю зірку, знайди мене!»
І такі жарти з іронії щовечора.
Ці слова повторяв із літа…
Виливались хвилини з глечика,
Білим туманом пливли по світу…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=252331
рубрика: Інше, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.04.2011
Усміхайся! Весна з тобою!
Ніжно пестять ліси руки снів.
Нова зірка стане навік золотою!
Головне, щоб її хтось зігрів!
Головне: Не триматись суму...
Лишить місце для Щастя в душі.
І воно повернеться... Обов́ язково!
Мріять знову щасливі вірші.
Подивись на зірки, як вперше.
Загадай... Не чекай на долю
Своє Щастя, хай серце вирішує!
Усміхайся! Весна з тобою!
27.03.11 22:20
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250643
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.03.2011
Не зупинивсь більше час ні на мить.
Серце спогадів повне до краю.
І емоцій... Який від них щит?!
Ти кохаєш його ще? -
Кожен ранок і кожного вечора
В літню спеку, зимову завію...
В тебе доля своя - непозичена.
Ти сумуєш за ним ще? -
Після того, як зрушився світ,
Допиваючи чашку зеленого чаю,
Ти загадала його біля своїх воріт...
Ти чекаєш його і донині? -
Твоє Щастя - чудна теорема!
На пів-Неба дорога до Раю...
Не розмінялись на звичні проблеми.
Ти пам"ятаєш все це? -
І навіть в сон загублену доріжку
Проходиш ти крізь сотні заборон.
Усе затихло... Не минуло й тижня.
І залишився
лиш дзвінок...
Чи сон?
05.03.11 23:20
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250637
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.03.2011
Крихку галактику криштальних почуттів
Я загубила б на чужій дорозі...
Ішла у гості до сумних дворів
Серпневих зір, що ждали на порозі.
Кричали здалеку, що мають телеграму.
- Ну і від каго ж?
- Не казать просили...
"Частинка "нас", все ж залишилась з нами.
А ти мовчиш... І я не маю сили
Порушить камінь наших обіцянь,
Які ми перед зорями давали.
Ми виліпили гострий небокрай...
(Хіба ж то болю... ЩЕ було замало?)
А він мені ще й досі ріже душу...
Вона болить - не гояться ж-бо рани!
Бо ті секунди забагато важать...
і їх на час обмінювати марно...
А коли ти усе це пам"ятаєш...
І навіть хуртовини цих дворів -
Хотів би вірити, що ти мене згадаєш:
В сузір'ї Щасть... Дві зірки Почуттів."
24.03.11 22.37
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=249537
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.03.2011
Коли наснилась осінь -
Я повинна бути сильною...
Коли насниться весна -
отоді я знову стану щасливою...
Мені знову наснилася осінь...
Я караюсь за зустріч з тобою.
У своїм божевільнім русі
Була спинена...
Я ж вважала це просто грою.
І тепер по життю, як ошпарена,
Від свого Щастя втікаю... - Дарма!
Підставляю у сни обставини
І лякаюсь від них сама.
Все відкинула...
Не вважаю бажання грою.
Кохання гіркне лиш... від вина!
А я чекаю на зустріч з тобою,
Бо мені знову наснилась весна!
22.03.11 22:17
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248929
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 22.03.2011
Забути все. Я їду до Варшави...
Втікаю, хоч від себе не втечеш...
Я випила з тобою чашку кави...
Чи ти мене хоч словом спом'янеш?
Забути все. Ця магія вагонів...
Забуті сни осиротілих веж...
Я залишила всі слова "на потім"...
Хоч ти, мабуть, їх зовсім не приймеш.
Забути все. Зникаю без прощання.
Та душу від очей не вберегти...
Мій світ от-от балансував на грані...
А ти і потім в сни мене візьмеш?
Забути все. Лиш віра в кілометри
Вела мене повз тисячі мереж,
Які єднали відстані із вітром...
Чи ти колись мій номер набереш?
Згадати все. Емоції... Вокзали...
У мене тоді мову відняло...
Та я себе у тебе не забрала...
Один дзвінок лише:
"Що це було..?"
21.03.11 00.47
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248493
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.03.2011
Які ж світи нам снилися казкові!
Сьогодні вперше Останній дзвінок.
Ми не забудем ці перші основи
Життя. Нам до юності - крок.
Такими дорослими стали зненацька...
Росли ж і мужніли поволі.
Ми обіцяєм, що матимем Щастя,
Що веселкову сотворимо долю!
Усі сподівання і мрії - здійсненні!
Наш політ досягне висоти!
А життя - така річ незбагненна.
Якщо йдеш - то досягнеш мети!
Ми ростили найкращі квіти,
Позбирали в любові букет.
"МИ ВАС ЛЮБИМО!!!" - ваші діти.
"МИ ВАС ЛЮБИМО!!!" - це не секрет!
На лінійці урочистій. Рівно
Стоїть наш дев'ятий клас...
Не плачте, Тамаро Григорівно!
Ми розумієм Вас...
09.02.11 22:25
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248434
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.03.2011
Просто треба дожити до літа...
Не затонути у спогадах березня.
Перефарбувати стару кімнату
В колір мрій, від яких було весело.
Якось треба дожити до літа...
Не оп’яніти від своїх спогадів.
Трохи осторонь триматися квітня,
Щоб твій голос мене розбудив.
Якось так перечекати до літа...
Щоб ніхто знов не вдарив у спину.
Не чекати від Нього слів-квітів,
А звично пити свій чай з жасмином.
А літом завжди простіше...
В турботах дні пролітають миттю,
Правда, серце болить ще гірше...
Але треба прожити це літо!
08.03.11 22:17
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245991
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.03.2011
Ти знаєш що,.. Я не скажу нічого.
Не ображайся, просто слів нема.
Я до цих пір стою біля порога,
Зомліла серцем, щира,.. та німа.
Ще до цих пір мій світ не став на місце,
Я, часом навіть думаю: "Так треба..."
Наївна, до цих пір чекаю вісті.
Приношу час у дар. Молюсь на свого Феба.
Скільки часу... А я не змінилася!
Все так само уперше кохаю.
Я у очі тоді задивилася...
І втікаю від них... Утікаю!
Зомліла серцем, щира,.. та німа,
Знов повертаюсь до того порога.
Не ображайсь, коли мене нема.
І зараз вибач, не скажу нічого.
07.03.11 23:20
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245988
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.03.2011
Там, де біди піднімались вежами,
Ідуть дві Жінки: Муза і Поет.
Я – Жінка, тож повинна бути мужньою.
Спасибі вам за цей приорітет!
Коли караюсь, мучусь, бо не знаю
Наскільки вічним може бути світ,
Я – Жінка, тож повинна бути сильною,
Спасибі вам за чесний заповіт!
Коли струмок життя пересихає,
Вона – єдина, хто подасть води,
Я – Жінка, тож повинна бути вірною,
Щоб душі полином не поросли.
Коли нема ні віри, сподівання,
Що зробить Муза, коли ж Поет – Жінка?
Я – Жінка, я народжена з кохання,
Бо здатна теж на божевільні вчинки.
Та де ж мій принц на білому коні,
Який мене вірно візьме за руку?
А є лиш Муза й вогник вдалині.
Чужі молитви із чужої Мекки!
Куди, не знаю, і з якого краю,
Ідуть дві Жінки: Муза і Поет.
Я – Жінка. Я повинна бути Жінкою!
Та це, нажаль, не ваш приорітет.
03.03.11 21.15
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245555
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.03.2011
Обминаю свою самоту,
Залишаюсь на відстані сонця.
Загадай на найвищу мету.
Віще щастя – чужа традиція.
А між нами всього лиш небо.
Я іду по твоїх слідах
У вічність, де до бога Феба
Веде туманний Чумацький шлях.
Як завжди, на «зустрічну» з часом.
Тобто, вперед, по спіралі – назад.
А минуле Ніхто лиш погасить,
Як стане солодко від порад,
Занадто солодко, навіть гірко…
Покохали суботи будні…
Занадто щастя – та це ж не гірше,
Як коханню ТАКА підсудна.
Забуваюсь у сотнях поглядів.
Не твоїх. Бо не маю і твого фото…
Пів години – а скільки спогадів!..
І двадцять сім слів, яких не забути.
Два – на вітання, два – на прощання.
Двадцять три – нуль - зіграли в пінг-понг.
Але є ще кілька – моє сподівання.
А твої три, наостанок – несказаний вбивчий експромт.
Якось так без права на дзвінок
Розминулись в своїй круговерті.
Ніхто й не підступив на зайвий крок.
Слова мовчали, бо були відверті.
Та чому ж не забракло щирості???
Щоб тонути в пустих словах?!
А між нами бар’єр же не виросте
З нерозуміння мовчань у снах?
Та якби ж то… із тої прірви
Щось піднялося – та не в порох…
Може й краще, - ніхто не зірве
Моїх мрій, що манили твій порух.
І залишать ту пісню по радіо,
Що пам’ятає твій безіменний номер.
Ти пішов на той бік ще завидна…
Так піднесено… не згубив ні слова…
Ну а я прикривалась гордістю…
Не із гордощів. Просто так
Якось треба миритись з свідомість,
Бо небо – не синє – сіряк!
І я лишилася так піднесено,
Не поранившись навіть словом.
Хоч і знала: Для серця – порізно –
Це ще гірше, ніж захлинутись струмом.
Так і зараз живу. «Щаслива»
За мільйони секунд вперед.
Кажуть, в мене хороша аура,
Я – щаслива…
Хіба?
- Секрет…
Усміхаюсь – це вже не боляче,
Але це не значить, що я забула.
Та дуже рідко дивлюсь у очі.
Якби ж ними… тебе повернула!
Ще болючі рани від спогадів
Забинтую… І все – готова!
Які дамби, як після повені?!
Тільки з жахом чекаю знову.
Але йду гордо, творю ілюзію.
Головне – не дивитись під ноги…
Багато чого на безкінечній дорозі,
Але помочі ждать ні від кого.
А часом спіткнусь об знайомий номер,
А до прірви всього лиш крок.
Щоб вхопитись за чиєсь слово? –
Та вже ближче, мабуть до зірок…
З гордістю, без права на розмову.
Простіше вимкнути телефон!
Бо не зможу промовить й слова…
Це не гра – це вже мій марафон.
Забуватись у сотнях поглядів,
Розміняти мільярди слів.
Не лишити про себе спогадів…
Почуття? – а про них й поготів!
Телефон. Без права на розмову.
Фотокартки чужих облич.
Це ж, як гра: Просто слово до слова,
А тоді вже не владна й ніч.
По спіралі часу – вперед.
Може в гості до свого Феба.
Йду, ступаючи слід у слід.
Просто - в вічність. Непросто – з неба!
20.02.11 01.13
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245542
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.03.2011
Залишися, ще хоч на хвилинку. Дивом,
Спогадом, казкою... Чим завгодно!
Все минуле туманом сивим
Застелив би мені сьогодні...
Залишися, хоч я не відаю,
Як без тебе сади цвітуть...
Забуваюсь ночами, квітами...
А години назад не йдуть!
А зірки - все кудись по небу...
Креслять карти. "Чумацький шлях".
Я - з тобою. Не я без тебе!
Залишися. Хоча б сльозою
На моїх, поцілованих сонцем,
щоках.
18.02.11 22:34
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245194
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.03.2011
Весна прощає. А зима прощається.
Розстане сніг і на моїй землі!
Як не загадуй - а життя збувається!
Летять назад з паперу журавлі.
В саду скульптура вишні білосніжна
Чекає в снах і вірить у весну.
А я стою розгублена, і ніжно
Тебе покличу, оживлю зі сну.
Промінням сонячним цілую твої губи,
Вони п"янкі, немов терпке вино...
А почуття - настоянка від суму.
Іде весна! Все інше - всеодно!
Летять додому небом журавлі...
Може й душа із "Зони" повертається?
Я боса йду з тобою по землі.
Весна прощає. А зима прощається!
05.02.11 23:53
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245188
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.03.2011
Я тихо йду. Ви поруч ідете.
Морські шторми заглянули у вічі.
Там, в далині, світанок розцвіте
І теплий вітер засміється тричі.
Рум’яні сонця нам зіграють вальс.
А поки йдуть. Ця тиша не з проста.
Вони, напевно, теж без пам’яті від Вас,
Як і мої країни і міста.
Вони ідуть. Ми чуєм їхні кроки.
Крізь нас, крізь час ідуть. А що їм, вічним?
Вони все йдуть. І ми йдемо… А доки?
Вони минули час, а ми… ще йдем за ним.
Уже світає. На піску слідів немає…
Пішли два сонця морем… Отудою.
Для нас уже і вічність не минає.
Я тихо йду. І Ти ідеш зі мною…
16.36 26.07.10
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=239055
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.02.2011
Розкажи про своє мовчання.
Поясни моїх віршів сенс.
О, які ж то були сподівання!
Океан Ельзи і Ренесанс…
Обривок суті - закреслений текст.
Слова в тексті… Там біль прикутий.
Чому лиш шматочки Щасть..?
І навпіл… день незабутній.
Океан Ельзи і Ренесанс…
Ти засинала там під чужі пісні.
Гітара – інструмент лише. А сенс –
ТИ НЕ ЗАБУДЕШ МОРЯ І ВЕСНИ!
21.50 01.02.11
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=239014
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 05.02.2011
«Прощай!» - звучало. Подих затамовано.
Ну от і все. Святкуй своє життя!
А це мовчання – поле заміноване… -
Як схибиш знову – прямо в небуття.
Не має змісту навіть «До побачення!».
Лиш погляд може вбити наповал…
Я тобою навік приречена…
Ще мить. І все. Останній інтервал.
Іще секунда. Фінішна пряма…
«Кохаю», хоч не вирвися до повені!
Ну от і все… Кажи ж, не будь німа!
«Прощаю… Щастя… в полі замінованім.!»
00.26 0.01.11
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237832
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.01.2011
Ті само старі декорації.
Той само… Вчорашній сніг.
Минуле не має рації.
В минулого мало доріг.
В майбутнього їх – безмежжя.
Дні замітали сліди.
Палала холодна пожежа
І тліли в мовчанні сади.
І сходив на місяць вповні
Божевільних думок чоловік…
Щоб все почалося знову,
Ти на Щастя мене прирік.
І відтоді я вже приречена.
А відтоді минув не рік.
Не чіпайте мене – я мічена –
Я ж і є отой чоловік…
Божевільна, сиджу на місяці,
Розкидаю вчорашній сніг.
Я збирала тебе в колекції…
Повертаюсь… Стаю на поріг.
Не покличеш,.. бо я приречена –
Ти не любити мене не зміг.
Я б тебе у себе позичила –
Заважає вчорашній сніг…
Не має значення – я приречена.
А місяць вповні – мій оберіг.
Замітаю сліди щовечора…
Стежку Щастя слідів моїх…
І півжиття в таких декораціях.
Болюча мітка очей твоїх…
Я ховаю свої емоції
В той звичайний…
…вчорашній…
… сніг…
23.55 29.01.11
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237829
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.01.2011
От ми наблизились до вічності ще на крок.
І знов прогрес у шибу заглядає.
Ми так, потроху, йдемо до зірок,
Допоки нас ніхто не зупиняє.
А це цікаво - ти стоїш на грані:
Позаду - все, попереду - туман...
Занадто пізно, чи занадто рано
Життям засіяв чийсь одвічний лан.
І що там, далі, що там, у тумані?
Ти віриш в Щастя, чи підеш назад? -
Назад неможна - ти стоїш на грані...
І вже не чуєш нічиїх порад...
Діти прогресу - вперед руками, як сліпі...
Діти любові. Навіжені. - Просто в вічність!
О Боже, скільки безвісті в собі!..
Коли ти сам - Ніхто - для тебе теж гість.
І ти одна в малесенькій хатинці,
Що вміщувала б цілий світ!
А що так збоку висить на ялинці? -
То це, щоб звідти - зразу ж у політ.
Та більш того - ніхто ж там не дістане:
Ні цілий світ, ані отой прогрес.
Тут сумувати серце перестане? -
Моє життя, як стежка до ЧАЕС.
Тут дощик срібен стука у віконце...
Сумує стиха місяць - щастя - вповні.
Мені ялинку хай погасить сонце,
Бо я той птах, що заспіває в терні!
19:26 грудень 2010
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236306
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.01.2011
Публічний статус: «Не турбувати».
Приватні дії: «Евакуація»
Особиста оцінка: «Занадто практики» -
Ті само граблі – уже традиція.
Десь у минулому ковток майбутнього.
День божевільний – перехрестя для душ.
Утікати від одноманітного.
Стрімголов. Під гарячий дощ.
Бо боятися – справа вірності –
Підступити на зайвий крок.
У мені забагато щирості –
Я боюсь через це зірок.
Серце латане-перелатане.
Із бар’єрів лишився порох…
Як Попелюшка, - удар – тікати.
Ти тепер мій найбільший ворог!
А ворогів не годиться любити.
Відбудую я свої мури,
Буду якось поволі жити…
Право похибки – без коректури.
Я поставлю залізні грати,
Заховаю туди емоції…
Публічний статус: «Не турбувати».
Приватні дії: «Евакуація»
21.20 18.01.11
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=235632
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 18.01.2011
Юначе, ти залишився, щоб йти? –
Марнування хвилин тут нічому уже не зарадить.
Ти йдеш один, ти йдеш без самоти
І навіть час тобі вже не завадить.
І навіть відстань вже не перепона,
А навіть, навпаки, єднає… вічність.
Стою навпроти двадцять другого вагона,
Бо я пішла, щоб в серці залишитись.
15.01.11 00:21
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=235463
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 17.01.2011
Коли видаляєш людину з телефонної книжки –
вона назавжди залишиться в серці.
Коли видаляєш людину з серця –
вона назавжди залишиться в телефонній книжці.
Шукай мене у своїй телефонній книжці…
Той номер, що стерти не зміг.
Загубитися там – не найважче,
Бо ти мене в серці зберіг.
Не розказуй нікому нічого.
Розумій це як хочеш,.. як сон.
В нас з тобою немає дороги,
Але в нас і нема заборон!
Але, все ж нам не можна «нас» -
У цьому чужа доля винна.
У нас не щастя – в нас шматочки щасть –
Я – пів-мене, ти – друга половина.
А час – не клей й не голка із нитками.
Пів-щастя в мене в рамці на поличці.
Щоночі «МИ» милуємось зірками.
Мене немає в телефонній книжці?
15.10.11 00:32
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=235020
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.01.2011
Сліди на снігу, не ціловані сонцем,
Залишає актор, що зіграть не зумів в твоїй долі.
Він ішов,завмиравши на кожному кроці,
Він чекав, що залишиш йому всі ті ролі.
Ти могла б. Ти ж хотіла зіграти у Щастя.
І сценарій життя ти у серці собі написала.
Репетиції... Рухи... Ніжний крок, щоб не впасти. -
А сценарій-то - інший. Ти не знала. Не знала.
Інше завтра. Інші спогади будуть.
Інше літо зустріне тебе у обійми.
Ти це знала - а просто не хотіла вірити.
І душа полетіла над прозаїчною вічність прірви.
Як же так? - Той сценарій лежить на поличці.
Ти читаєш його перед сном...
Він - не спогади, він - твоя звичка
У спектаклі, що зветься "експромт".
Ну а той, ідеальний, - "кохання"? -
Це вже фільм від не знятих акторів.
Пів-щасливе життя - це чекання,
Щоб зіграти колись твою долю.
22:59 06.01.11
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=233427
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 07.01.2011
А як сказати? - Слів уже немає.
В лісах непевності всі вимерли, як тур.
І лиш мовчання там і тут палає...
Історія і час. Все йде без коректур.
Та де ж їх взять? - З душі їх так не викинеш,
Лиш на папір, думками підганя...
А як підуть? - То чим вже їх там виловиш?!
Як їх там... Їх було, як вороння!
Й куди вони, приручені до волі? -
Їм всі світи вже будуть затісні.
У них усі ключі, усі паролі...
То хоч би повернулись до весни.
А поки так - ловлю твоє мовчання.
Пишу... Пишу. А потім ти читаєш.
І вже нема складнішого завдання,
Як говорити те, про що ти зараз думаєш...
22:46 05.01.11
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=233424
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.01.2011
Я боюся писати вірші,
Бо комусь вони запам’ятаються.
Я боюся писати вірші,
Та вони мимоволі з’являються.
* * *
Ти читаєш про себе вірші,
Найзагадковіші із зірок.
Ти і досі не знаєш: "Як пише?" —
Дивачка, від усіх за крок.
Так нестерпно, до голих нервів
Пробирають ті всі слова.
Ти не знала, що хтось повірив,
Бо Ти ж завжди для всіх – чужа.
Ти ж не знала, що вона вміє
Прочитати усю Твою Душу.
Вічні спогади… Вічні мрії…
Ти читаєш про себе вірші.
* * *
Так цікаво… себе читати…
І не збоку, а так, як є.
Бачить зміст отого «кохаю»,
Розуміти: це все – моє…
Як так можна?! Та я ж… мовчала.
А вона моїми словами писала!
Я такого в житті не чекала…
І до останнього в це не вірила!
09.12.10 21:08
Я боюся читати твої вірші,
Бо вони за живе торкаються.
Я боюся читати твої вірші,
Бо в словах тих минуле ховається.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=233218
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.01.2011
Які ж божевільні бувають вечори!
Який сюжет! - Романам і не снилось!
Якби ж то так - пішло і не лишилось,
І я дивлюсь на все це вже згори.
Чи справді так, чи по-просту здається?
Якби, якби... усе життя - ЯКБИ...
Це було менше, аніж дві доби,
А моє серце тут роками рветься...
І як прожити?! Вільне божевілля...
Моє життя - не мріяв і фантаст!
Емоції зійшлись з часом на перехресті...
І ні один не дасть, щоб хтось із них став вільним...
00.54 05.01.11
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=233030
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.01.2011
На те він і є – Ритуал - , щоб
Відрізнятись від правила і просто
звички
Ритуал. Нашу телефонну розмову
На мільярди тем затягувати за північ…
Вечір. Зорі. На кухні тіні наших облич –
Ритуал. Наша телефонна розмова.
Ритуал. Наші думки–мікровібрації
Посилати аж в космос, де зорі…
Чисте Щастя і сни прозорі –
Ритуал. Моє звичне мовчання у трубці.
Ритуал. Збиратись на кухні за чаєм,
Не важливо хто, де;важливіше–а як це і з ким…
Все це збоку здалось загадковим –
Ритуал. Сидіти з тобою за чаєм.
Ритуал. Загадково читати вірші,
Що написані точно про нас…
Без долі похибки, сотий раз –
Ритуал. Неповторно читати душу.
Ритуал. Я і Ти в цьому світі
Не даремно зійшлись – наші душі – подібні…
Я літала б думками десь в Відні –
Ритуал. Абсолютно в майбутнє згоріти.
00.14 05.01.11
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=233004
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.01.2011
З любов’ю Томі Рачок...
В останній день осені ти загадувала на кохання,
По-весняному чисті мрії посилала в небо.
І тепер, коли віра на грані –
Не зневірся, бо вірить треба!
Бо якщо існує кохання, значить це для когось потрібно,
Щоб перерахувати життя днями і кілометрами.
Ідуть за часом міліметри срібні –
Підданці землі-матінки Деметри.
Повір, наш вік - то не усе життя,
А лиш моменти, коли серце шаленіє.
За них ніхто не прийме каяття…
Без них душа від сірості зімліє.
І справа в тім, - ніхто ж не розуміє!
Сама одна така. Сама цього схотіла…
Душа скарбів нікому не відкриє.
І що ж сказать, вона не раз горіла…
Ти моє Сонечко, як добре, що ти є!
Усміхайся..! Усім усміхнись!
Хтось твою щирість завжди впізнає…
І знає, що душа – лиш сльози, а не ліс…
30.11.10 00:13
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=232921
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 04.01.2011
Кате Золотарёвой
Відважте ж мені отого солодкого щастя!
Пять тысяч пятьсот двадцать четыре минуты,
Семь часов, опоясанных грустью
Все твердят - далеко от меня ты...
Я не вірю! Я не вмію до чогось звикати.
Це ж не час! Це ж не відстань! Це - дружба!
А із нею МИ в силі усе подолати!
Мы все сможем, ведь между нами - НАДЕЖДА!
22.33 03.01.11
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=232751
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.01.2011
А у мене своя романтика –
Яблучний сік з кислинкою,
Пісні гурту «Друга ріка».
Я горда. Самотня… З ялинкою.
А у мене свої традиції –
Де не буду – я буду ЖІНКОЮ! –
Менше емоцій, а більше грації…
Все ж, я горда. Самотня… З ялинкою.
А у мене своє безумство –
Я стрічаю життя без н́ікого.
Ні, в цім світі не зовсім пусто.
Я, просто, горда. Самотня… З ялинкою.
А у мене своя самотність –
Не приручиш – я стану дикою!..
Час від часу заходь у гості. –
Я ж не горда… - Самотня з ялинкою.
01.01.11 01.33
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=232355
рубрика: Поезія,
дата поступления 01.01.2011
Так в чому ж суть отого Щастя, про яке так багато було сказано? Як навчитися быти щасливим і... взагалі, що це значить? Що ж таке, оте Щастя, яке визначає нашу долю?
А, ніби й добре все, але... Але.
Я знаю що таке Щастя! мВоно в мене було. І тепер через оце "але" я ніяк не можу його повернути... А все, здається, зовсім просто. Ну от щасливий собі і все на тому. Крапка.
А це прямо як у дитинстві, коли для щастя вистачало просто морозива. Хм... дитинство... Потім прийшло Щастя інше, від якого мліла душа і перехоплювало дух. Але це було вже не безтурботне відчуття чогось абсолютного...
Можливо, не варто було бігати з часом на випередки? А, хоча... що вже змінити? Життєву абетку написано і ... прочитано.
А час..? Можна скільки завгодно бігати за ним, а от примусити його бігати за собою - це і є оте Щастя. Чи не так? І у найщасливіщу мить вигукнути на "Хвилино, спинись!", а "Хвилино, будь!" - це і є дорослість, але все ж, по-дитячому Щаслива, або - навпаки.
Це абсолютне... бо ж не було тоді ніяких "але", а просто чисте абсолютне Щастя, чи сум... іншого не було. Чорне - чорне, біле - біле, - як життя. Хоча, ні. Життя - це чорно-біле полотно...зіткане з моментів минулого... зараз. Таке безкомпромісне... колись. От тоді модна авдчути Щастя, адже воно не суміш, а в чистому вигляді без "але"...таке і життя. От тобі і формула щастя.
Абсолютне життя = абсолютному щастю. Чи просто щастю...
Та не важливо. Ну от... знову впадаю в дріб"язок... А це ж... ЩАСТЯ! А це ж - МОЯ МРІЯ!
Чомусь все так сумно...і водночас, не зовсім.
Потрібно змінити тактику...
Не розмінятись суєтно і дрібно. ЖОДНИХ КОМПРОМІСІВ! І тоді - якщо жити - то не якосьЮ, а АБСОЛЮТНО. І тоді - якщо Щастя - то теж АБСОЛЮТНЕ, і сум також - абсолютний... Ні-ні... це не такий сум...
Якщо навчитись керувати собою, то він зможе перетворюватись у ЩАстя.
Пам"ятай : Абсолютне:життя=абсолютне:Щастя.
от така от математика життя дорослих. але, на жаль, мало хто хоче цьому вчитись...
00:12 16.12.10
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230970
рубрика: Проза, Філософська лірика
дата поступления 24.12.2010
Мені з тобою легко серед світу!
Мені тепліш від того, що ти є!
Я ж розквітаю від твого привіту
Й тоді мене ніхто не пізнає
Ти такий справжній! І мені не страшно
Ні бурі, ні грози, ні самоти.
В моєму світі ти один – найкращий.
Без міри й ступені. За гранню висоти.
Ти поки друг. Ти ще не мій коханий,
Бо я тебе ще боязко люблю…
Та знаю, що зійдемось ще шляхами
І я в тобі багаття розпалю!
І будем МИ. І буде сніг і сонце.
І буде все, як серце повелить!
І ми разом заглянем у віконце,
Щоб бачить, як лелека прилетить!
22:10 04.12.10
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=227056
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.12.2010
А пам’ятаєш, ти ж була щасливою!
І час тоді не йшов, а зупинився.
Яка весна тоді була красивою..!
Аж вечір на зірки молився.
І суму тоді зовсім не було,
Бо він - як пил, що осідає з часом.
Й кого б куди життя не завело,
Та треба вміти відчувати Щастя!
І треба вчитись! Досвід, мій пораднику,
Мені з тобою стежки не знайти.
А найпростіше – просто впасти в паніку.
А шлях для сильних – досягти мети.
Як альпініст, тягнутись до вершини.
І дотик неба – дотик абсолютного
Щасливця зробить з тої лиш людини,
Яка пізнала хитрощі минулого…
А це не просто. Де ж ти, мій пораднику?
Моє «було» краде з-під мене твердь!
Ну все і ясно, - ставить пам’ять пам’ятнику –
Це ж, мабуть, краще, ніж розбитись вщент.
Ти ж не від мене… Ти – від цього світу!
О досвіду, пораднику, - біда!
На все «було» не вистачить граніту.
І вірші ж – не криниця, що без дна.
Тому прошу, навчи не рахувати часу!
А дай ж небо, дай і висоту,
Щоб Щастя не носити, як прикрасу,
А хоч би вигнати цим Щастям самоту!
Ти мені вірний. Ти мене не зрадив.
Скажи, для чого ти мене беріг?!
Так дай мені отого Чуда,
Що так чекала з часових доріг.
І вибач же мені мою невіру,
Мою молитву, що могла цвісти…
Ти ж бачив мою душу, щиру… -
Не розміняй її, на волю відпусти!
Пробач мені, не все моя довіра.
Не дай мені без цвіту одцвісти.
Чомусь була в житті моєму міра:
«Любов» - любов’ю, а «прощай» - пусти.
Я у тебе не проситиму Щастя –
Я просила його у зірок…
І як просила – то й до цього часу
Стою вже від реальності за крок.
Я проситиму в себе сміливості,
Щоб вже більше час не рахувать…
Якось боязко… - трошки більш вічності -
I ja zmogę Szczęście odczuwać.
23:07 01.12.10
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=226570
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 05.12.2010
Ваша Високосте, я в осінь не заплачу!
До мене тихо в гості прийде дощ.
Я більше ні сльозинки не потрачу,
Бо маю дощ і все йому прощу!
Уже без нічого. Без весен і без мрії,
Без чаду й диму згаслого кохання…
Так вірю сонцю.., аж до безнадії
Що хтось не скаже більш слова прощання.
Ловлю зірки…проклясти б їх навічно!
Збулось бажання…Ти не повернувсь…
Бо я пустила. Знала б я навіщо
Своїм коханням на зірки клянувсь?!
Казав, що лишиш мені небо…
Зірки – собі. А море – то на двох.
Ми були разом! – Більшого не треба.
І ні до чого мій переполох.
23:03 23.11.10
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=226569
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 05.12.2010
Навіть в цій сумній осені є щось хороше. Хоча б те, що такої осені ти кохав мене. І не важливо коли це було, найважливіше, що це було! Зараз сучасність просто не має значення, бо я не хочу сумувати за часом. А ти просто кохаєш мене в просторі часу минулого, а може й майбутнього…
Може…
А про що ти думаєш, коли ввечері дивишся на яснозоре небо? Чи згадуєш мене? Чи вже забув…і щасливий? Та я, власне, і не проти…Якби тільки знати…хоч щось! – Невідомість лякає.
Пам’ятаєш, як звав мене по-імені? А я пам’ятаю… ох як пам’ятаю! В мене часом й дотепер в душі щось перевертається, ніби ти згадав мене.
Боляче і радісно водночас… - Ти мене пам’ятаєш! Здається, - оце найболючіше…Здається…
А, власне, що гірше: запитати і отримати негативну відповідь, чи запитати і почути, що тебе пам’ятають…згадують…живуть тобою.
Напевно, найважче запитати і обпектись мовчанням… Бо тоді здогадки іронічно почнуть доїдати залишки душі, свідомості…
Коли знатимеш – буде не краще. Якщо все ж кохає, то спогади так само доїдатимуть мене з середини, якщо ж – ні… такий варіант недопустимий, його не існує. Або чи я вже «якась»..? Нічого не можна стверджувати.
Так ти мене кохаєш, чи я тебе намріяла?! Дивно було б почути зараз до щему в серці знайому мелодію і твоє ім’я в телефоні…
Я б загадала на зірки знову, але… Як-не-як, досвід заважає.
І я знову живу в ізольованій пам’яті зі своїми спогадами. Так не можна…Не витримаю… Хочу на волю! Щось забарилася я в своїй любові-еміграції… Відпусти мене в рідний край!
Ну хоч би щось..! Хіба ти не чуєш?! Я кожен день живу надією тебе. Ну постав мені вже вирок. Я не можу більше чекати! Дивитись як моя любов стоїть коло зашморгу, шукаючи своїми очима в моїх хоч краплю якоїсь відомості. Це відчуття «на лезі небокраю»… Крок вліво – крок вправо … і - безкінечність.
Знаєш, а я вже якось і призвичаїлась… АЛЕ Я БІЛЬШЕ НЕ МОЖУ!!!
…тихий розпач любові : «Вмерти - не дають…»
І так щодня, і так щоночі.
Навіщо, за які гріхи
Мені ще сняться твої очі?!
І я з собою – вороги.
Так непомітно вкрасти в мене все… Ах ти ж…нащадок Прометея! Моє життя було для тебе богом, напевно, тому то ти і вкрав у мене все в цьому житті… Ну що ж, майже приємно…
Мої боги тебе не розп’яли! – Кохаєш…
Якщо так – подивись на мене найяскравішою зіркою!
* * *
_____
Ех… ти б тільки знала..!
_____
Ну-ну…Але ж ТИ це знаєш, правда? – от у цьому і є вся справа.
Знаєш, очевидне відкривається лише тому, хто хоче його відкрити…
_____
Ну і що ж далі?
_____
А далі – життя… Гадання на зірках – грішна справа, але все ж…
А якщо взяти і зателефонувати першою? Може, він більше всього чекав цього моменту…
АЛЕ є побічна дія – у будь-якому разі краще не буде! Або так, як є, або краще в протилежному напрямку.
Ми самі повинні віддавати собі накази!
Рано чи пізно перед нами постає вибір, який потребує від нас цього. Треба бути готовим до цього, адже застане в найнезручніший момент, коли навіть не підозрюєш і не чекаєш.
Не можна в собі все накопичувати… - бо колись не витримає.
Не повторюй гіркої долі!
Ти сама її набажала…
А тепер… якби твоя воля…
Якби знала..! Ти б не страждала.
Ніколи, чуєш, ніколи не кради чиїсь ролі! Вони всі вже зайняті! - Лишається бути собою…
Але будь собою так, щоб ніхто навіть не здогадався, що твоє життя – суцільний експромт.
_____
01.06 27.11.10
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=226432
рубрика: Проза, Iнтимна лірика
дата поступления 04.12.2010
Я чомусь знала, що можу тебе не кохати
І запросто йшла за тобою у слід,
Бо та калина, що цвіла. До хати
Ніколи не пускала темних бід.
Бо ж не біда це. Зовсім. Ані трохи.
Я ж плакала, як небо на весні.
Мені іще ввижались твої кроки.
Як ти ішов до мене…уві сні.
Я рада, що можу тебе не кохати.
Я у когось одна, а у тебе – чужа…
Моя віра ламає грати
У світ, де тебе більш нема.
І все як слід. Минає все минуле…
Як юний цвіт, як мати до дитяти,
Горнусь до мрії. Вітер віття тулить.
Виходить, я не можу тебе не кохати?!
22:10 21.11.10
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=226431
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.12.2010
Божевільні очі... -Голодні.
В них уже заглядала смерть.
Покалічені душі... -Холодні.
В напів-темряві чийсь силует...
Ледь бреде по тім полі...хитається...
На коліна впав... - і додолу...
Йому знов хліб ввижається.
Чорна стежка догнала з дому.
Натруджені руки холод зігріє.
Вкриє сніг від біди ковдрою...
"А чи ж сит будеш мрією?!
Нагодуйте вже хоч неправдою...
Але, ні! Заберіть до крихти!
Та дивіться, щоб не вдавились!
Вам від нас більше н́ікуди бігти,
хоч я й змушений тут залишитись.
Все в останнє...іду за обрій...
Боже милий, Я МОЖУ ЙТИ!!!
Господи, тату, ти всіх зігрій!
Дай їм хліба, щоб за сонце не йшли..!"
22.47 26.11.10
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224803
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.11.2010
Ну що ж, люди, ВІТАЮ! Другий Чорнобиль...
А дожилися ж - таки! А ви не вірили...
То хто ж ще, крім нас, побачить неба синь?
Отруїли пів-Європи! - Пхе... Пережили...
Ну і що ж будемо робити?! Бо щось-таки треба!
Домучили вже свою рідну Землю! СХАМЕНІТЬСЯ!
Та вона ж за нас так пристрасно молить Бога,
Що з високого чола скапують червоні краплі болю..!
Хіба ж ви не бачите що наробили?!
Величезна стронцієва пляма поселилась у Європі...
а поруч - пурпурова - алюмінієва.
З жахом чекаємо свого завтра...
"А що ми?! Ми не винні! Та ми ж..."
Що, та ви ж?! -НЕЗНАЛИ?! Чи не так?!
І, напевно, вже нічого не можна було вдіяти?
А ситуація все ж, вийшла з-під контролю...
А НА ЧОРТА ТОДІ БУЛО ЛІПИТИ СОБІ СМЕРТЬ?!
Чи ви ж не знали з чим мали справу?!!
От про що ви тоді думали??? Не про майбутнє точно...
Напевно, людство й справді, молоде!
Ще не награлося у війни і царя природи...
Як тіьки Всесвіт нас ще терпить?!
ЛЮДИ, МОЛІТЬСЯ! Так продовжуватись більше не може..!
Років терпіння на всіх не вистачить!!!
10.10.10 21.12
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223027
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 18.11.2010
Вертаю знов вечірню позолоту.
Твої вуста згадалися на мить.
Осінні вірші вже зібрались спати.
В мені ж багаття пам"яті горить.
Тебе забуду! Не згадаю й слова!
Ані одного! Випалю до тла.
Усе. Хоч і сама, але іще - ЖИВА,
Хоч вже якого трунку не пила.
Оце завжди так... Ти впусти лиш в душу!
Ото вже й там гармидр наведуть!
І не впустить? То як? Я ж, ніби, й мушу?
А де самій цю бурю перебуть?
ПеревЕрнуть. Підпалять..! - От... - татари!!!
Але й, мабуть, і ті так не ідуть.
Та хоч би думку лишили, до пари...
І тільки дзвони жалібно гудутью
Все не виносьте! Лишіть хочби клаптик,
Шматок паперу неба і зірки..!
Та ви ж не знаєте моїх Галактик!
І це колись вам дасться у знаки!
Доба "Руїна"...Не доба - роки.
Мої гробниці спогадів закриті.
Тепер усе не так, а навпаки.
В душі - замОк, але скарби - відкриті.
По них уже ніхто не прийде, красти.
Хоч є такі, та ті не доживуть!
Коли ж мені та вже відважать Щастя,
І весь мій світ на ноги повернуть?
22.40 12.11.10
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223024
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 18.11.2010
_____ _____
...
Головне - не дивитися в очі..!
До мене прикуті десятки пекучих поглядів. Ха...! Будь-ласка!
А у мене - внутрішня еміграція!
Люди, не зачіпайте мене! - Вжалитесь...
Я втомилася від НЕЩИРОСТІ!
От саме тому, напевно, і погодилась на "Дивачку". А ЩО..?
...в мене було пів-сотні варіантів...
але ж я не зможу прочитати ЖОДНОГО!..
Ну не розумію я цих людей!!!
...
_____
_____
Важко, дуже важко так читати вірші...
Це ж не сидячи за монітором, ... , на самоті...
_____
_____
...якось так, навіть трохи ... боязко...
але страхом хорошим...гарним.
Знову я щось "начудила" в своєму блокноті... :)
Чекаю той погляд, ніби вирок.
А слова це ... це далеко не все ... зараз говорить тиша ... слова просто слугують потрібними паузами ...
Важко, дуже важко так читати
прозу...
_____
_____
________Самотня________
Сидить і дивиться, самотня, у вікно.
Десь там живе її крилата мрія.
Вона пила чуже - життя вино.
Не так до щастя, як до оп"яніння.
Втікає мрія - не наздоженеш.
Із часом не зіграєш в доганялки...
Вама вже й так, поволі хрест несе,
І засинає під осінні ранки
Знов цілу ніч писала свою музику:
"То й дарма, що ніхто не почує.
Отак, по-волі, може, якось звикну,
Бо в мене тільки ж місяць і ночує."
Сидить, самотня, грає і мовчить...
А завтра - знов, в чужу буденну мрію.
У неї більше серце не щемить,
У ньому поселилось дивне "Вірю!"
_____
_____
Цей перший сніг і та, як з казки осінь,
Те перше щастя вічності хвилин.
І перший дощ, і перша очей просинь...
Все починалось зовсім без причин.
Без обіцянки вічності, без смутку,
Все як повинно, все іде, як слід...
...
Цвіте собі, не в"яне. Не страждала.
Завжди щаслива... - Чи не пізнаєш?
А все-таки, чи сльози проливала... -
Це знаю я. І ти це знаєш теж.
_____
_____
Де я?! - Ні вічності, часу...
Роздоріжжя років. Це маленьке просте перехрестя.
Як знайти, як обрати потрібну трасу?
і чи зможу свій хрест донести..?
_____
_____
Не грає дощ симфоній. Я - арфістка.
Лечу, як голуб, за дахи висот.
Ні, я одна. Я не буваю різна. -
Хто як піде за душу - горизонт.
_____
_____
Бо вже коли дозволити пропасти, -
То це лише - у супереч себе!
_____
_____
Я розповім, але трошки пізніше....
Мені, чомусь так душу потрясли,
Самотній голуб, що шукає тиші.
Самотні птиці, що в граніт вросли.
_____
_____
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=221362
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.11.2010
Ти - Прометей. Ти - син мого чекання.
Ти міг би мене визволить з неволі...
Ти знав, мабуть, усі мої бажання...
Ти чув, як їх читали зірки в полі.
Впізнав мене... Впізнав! Один-єдиний!
Ти прихилив ОДИН своє чоло.
Ти мені здався таким дивним,
Що аж мене морозом обдало..!
Ти мене знав... Ти ж мене наскрізь бачив!
Ти знав, що віри свічка догорить.
Погасне. Зовсім... Бо я гірко плачу.
Й нема кому годинник зупинить.
Нема кого покликати до себе.
Немає як. - У серці - заметілі.
А якось жити, якось вижить треба...
Душа німіє,.. але все ще - в тілі.
Ти полюбив. Ти зміг мене любити! -
Цього собі ніколи не прощу!
Ти серце дав. Сказав йому горіти.
Воно згорить - а я не відпущу!
Дізнавшись, воля обпекла долоні:
"Ну і куди? Куди тепер? Куди?!"
І я уже - сама в своїм полоні.
Роки ішли, неначе поїзди...
Гримлять вагони. Час летить шалено!
"Ти - Прометей!" - мої вітри гули.
Ти вкрав вогонь!.. Дотлію... І даремно
Мої боги тебе не розп’яли!
07.11.10 18:53
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=220766
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.11.2010
Понад річкою ходять кошлаті тумани.
І ранок вже, мабуть, не спав.
Десь, в далині, - силует, мов омана,
В обіймах півсвіту тримав.
Позолочена сонцем, пшенична коса,
Стежкою в"ється по ниві...
А хтось із вас вірить ще у чудеса? -
Над нею - хмарки білогриві...
Між ними ширяють велично, так просто,
Як материн спів, журавлі.
Ми тут - усього лиш гості,
На цій чарівній землі.
В очах волошкових замріялась...
"Приміряй намисто з глоду..!"
Мені в це, як в сон, не вірилось!
А силует все дививсь у воду...
Погляну на зорі.., під вії.
О Боже, матусю, це ти?!
Ця дійсність дорожча за мрії!
Як боязко...Йду до мети!
Розступіться, шовкові трави!
Поклоніться безмежним степам!
Я іду до своєї Мови:
"Мамо, будь-ласка, навчіть словам!
Прокажіть найщиріше слово!
Я його в молитві повторю!"
Я молюсь про тебе, Рідна Мово!
Заради тебе полум"ям згорю!
03.11.10 23:34
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=220754
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 07.11.2010
А якби я з тобою зустрілась?
Просто так, на перехрестях до вічності.
Я б страшенно на себе злилась!
А на долю - то вже й поготів.
Я би знов пролилась дощем
На твої заціловані щоки.
Більш не станеш для мене плащем,
Не зігрієш у ніч зореоку.
Я б дивилася не на зірки,
А на твої...на твої лиш очі.
Розігнала б всі згірклі роки...
О, Господи, як я Щастя хочу!
І хотіла. Щоночі. Завжди.
Задивлялася я на зорі.
І чекала, що хтось покличе,
Забере хтось у сни прозорі...
Хоч скляні, аби лиш самотню
Не лишити у світі повість...
Бо той світ котився в безодню,
Й не шукав більш втікачку-совість.
І тоді ж я стояла під небом,
Світ ловив мене, доганяв...
Я ж не знала, що так не треба...
Хтось мене в думці згадав.
Проклинати б той зоряний вечір!
Ті слова, що в душі прокричала...
Небокрай сипав зорі за плечі.
Те бажання мене наздогнало..!
Чи вже його від себе одіпхнеш? -
Так і лишилось. Вигадане Щастя.
Між ним і горем не буває меж.
А чужі долі, знай, не можна красти!
04.11.10 22.44
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=220572
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.11.2010
Слова всі забрала. Лишилися сльози.
Ну от і прийшла до кінця...
Цю землю кохають не вічні морози,
Що осені не до лиця.
Ну що тут додати? Лиш пауза...
Я все вже тим віршем сказала.
І навіть тих спогадів проза
Тихенько в собі заридала.
Залиш мені трошки мовчання...
Чотири тисячі триста годин.
Може, зможуть полегшить чекання...
Забути — хто ж такий Він.
А час, чи лікує? Не зовсім...
Він все ж, залишає шрами.
Причин не поясниш усім -
Бо у кожного є свої храми
Час потрібен... зібратись з думками.
А точніше, їх всі розгубить...
Вони там вбивали мене... вже роками,
Та як їм цього не простить?!
Та в них же ховається Щастя!
Але там нема відчуття...
Виходить, життя можна вкрасти?!
І залишитися без каяття..?
Лишилось... лишилось промовчати прямо.
Бо поки без сліз не сказать.
Розпалися дні на міліграми -
Шістсот дев’яносто вісім мільйонів
сто дванадцять тисяч... і п’ять.
01.11.10 23:36
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=219968
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.11.2010
Я страшенно за тобою сумую!
Тихий шелест вітрів піднімається свистом.
Я більше нікого не чую!
Я для долі своєї є піаністом.
Я - тут, ти - там. Між нами - кілометри.
І дні, хвилини, досвід і роки.
Летить над світом зореокий вітер,
Словами доторкнеться до щоки...
Які ж слова...Якого треба Щастя,
Щоб їх вогонь хоч трохи пригасить.
А як не є,.. Якось треба не впасти
І менше повертатися в ТУ мить.
Я пам’ятаю, то було, як вчора.
А світ кохати зовсім ще не вмів.
Ти не поїхав! Ти - приїхав...вчора.
Ти повернувся з пережитих снів.
Як я чекала..! Як ділили небо..!
Як душу ти забрать мою хотів..!
А це вже час. І всім прощати треба!
Ну а тобі - то й, мабуть, - поготів.
Ти ж все забрав! А зорі... - їх залишив.
Ти, мабуть, злодій? Як то може буть..?
Ці зорі... Ними ж-то і втішив,
І знов пішов по небокраю в путь.
Я не минала! Але й не згоріла..!
Ці всі слова так душу потрясли...
Але, спочатку, я була зраділа.
Знов захотілось нашої весни..!
Хоча, своєї. Але вже не зможу...
Мене ті "мушу" в землю укорінили.
А від людей стоїть вже огорожа.
Я ЩЕ ЛИШИЛАСЬ! А вони не вірили..!
Я сумую за тобою..! Страшено!
Вогонь вечоровий горить.
Летить життя у часі шаленно.
Його більш не можна спинить..!
30.10.10 22:36
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=219372
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 31.10.2010
Не повторюй моєї долі!
Не потрап у ту саму пастку!
Бо життя піде проти волі
І зіграє в ту ж стару казку.
Залиши, і не пий мою чашу!
Там солодке вино згірклого щастя.
Я багато чого вже "мушу"
І "повинна"... Так хочу не впасти!
Не загадуй на мої зорі!
Не проси...бо добра не вийде!
Не тони у моєму морі..!
Бо ж ніхто по тебе не прийде!
Не мовчи! Розкажи хоч слово!
Може знаєш секретний код?
Щоб так просто почать розмову
І піти за горизонт.
Не повторюй..! Це гірка доля.
Я сама її набажала.
А тепер...якби моя воля..!
Якби знала... я б не страждала.
Не повторюй чужої долі!
Не записуй недобру казку!
Не допусти, щоб думки сивочолі
Наворожили тобі на поразку!
29.10.10 10.17
Ne pas répéter (франц.) - не повторювати
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=218956
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.10.2010
Головне, власне, не Щастя,
а саме його відчуття...
Так несподівано обпале листя
Зашаруділо у душі...
І завітали думки в місто.
Хтось позбирає їх в вірші.
А хто ж цей "хтось"? І звідки він з’явився?
Ніхто його ніде не знав.
Осінній день коштовностями вмився...
А хоч би хто його що запитав..?
Чи то в очах він завжди мав щось дивне?
Чи та його сповільнена хода...
Робили вигляд, майже, БОЖЕ - ВІЛЬНИЙ
І просто дивний. Просто.., як вода.
Сіренький плащик з поза тої осені -
Ледь-ледь нап’ята вічність на плечі.
Він тут глуяв. Він тут проводив дні,
Кудись у небо, в журавлів ключі.
"Поет" -казали. - Він не вмів писати.
Вже, мабуть, розгубив і всі листи.
Він був німий. Він не умів співати.
Ходив сюди, століття, може з три..?
Він, ніби, жив тут. Ніби, цілу вічність!
Одні ж - приходять, але, згодом, - йдуть.
Він рахував тут Безкінечність. -
Її ж тепер у люди не ведуть.
Такий - один! А, ніби, їх - мільйони!
Прижився тут. Як дерево, проріс.
Кінчались дні, пожовклі, як лимони. -
А он, він їх в торбиночці поніс.
Кудись відносив, майже в слід за сонцем.
А тут, без нього, завмирало все!
І як воно, він сходить за віконцем,
І знов, як завжди, щастя всім несе.
А всі вже звикли, й майже без уваги
Кидали погляд у його лице.
Вони ж не знали... Й тільки для розваги
Комусь в розмові згадували це.
І він не сердивсь. Він не ображавсь!
Не так, як люди... "Він буває вічним" -
Так говорили... - він лиш усміхавсь.
Він мав пів-неба у собі, між іншим.
А є ще десь і друга половина.
І друга "хтось", чи може вже - "якась"?
А чи була у них колись причина,
Щоб синь небесна так от розійшлась?
А хто їх зна, отих "таких" і ...вічних.
Їх вже нема у нашому столітті.
Вони жахнулись наших низьких втіх,
І розчинились в зорянім суцвітті.
Звичайний день із сутінок почавсь.
Ніхто б, напевно, й не звернув уваги.
Але куди ж подівся звичний час?!
Та й дні уже на грані рівноваги.
Як сонце тихо сходило..! Багряно!
І зовсім пусто стало на Землі.
А щось в душі то скрикнуло незнано:
" Які ж ми, люди, все-таки - МАЛІ!"
Пішла Епоха..! Сірі поли плащика -
У вічність легко змочені сади.
То хто із всіх, усе-таки, - найкраща?!
Вже хтось впустив осінні холоди...
І сумно тут, і більше якось пусто...
Пішла Епоха. - Як її ім’я?!
А, може, Леонардо, чи Августо..?
Чи хто лишивсь? І хто його сім’я?
Це дуже сумно... - "Сумувати - нікому...!
Бо хто лишивсь? - Непрощені ним дні.
А Щастя, чи дістанеться одному?
Чи ми без нього лишимось, одні?
Он хтось знайшов торбину між деревами. -
"Щасливим буде..." - та не всім щастить.
Вони заплутались з своїми теоремами!
Тепер їм їх вовік не пережить!
Та що там Щастя?! - Чи він був ЩАСЛИВИЙ? -
Щодня носив торбину до схід сонця.
Не завжди в долі вибір - спаведливий,
І не до всіх всміхнеться у віконце.
І сенс не в тому - прийде, чи не прийде.
Вся справа в тім, чи ти шукаєш меж.
Коли життя за рамки світу вийде -
Тоді і Доля йде з тобою теж.
А от у щасті - то і є найвища сутність!
І не в самому! - В тому, що все ж Є!
У тому, що ти чуєш ту присутність.
Бо розум його геть не пізнає...
16.10.10 00:40
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216462
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.10.2010
Ще мить - й тебе уже немає.
У мене тихо серце защемить.
Все так, як є. Любов не покидає,
а просто десь за небокрай летить.
Лишилось три хвилини на вибір.
А ти просто забрав моє серце.
Лиш підсвідомість, лиш інший вимір
Казали, що воно розіб"ється.
Та воно ж не скляне й не з льодини -
То ж тиха колиска дум!
Це і є покарання людини -
ПЕРЕЖИТЬ НАЙЧИСТІШИЙ СУМ.
ПЕРЕЖИТЬ, а ніяк не забути.
Ми - самі собі - дороговказ:
"Як чинити? З ким далі бути?"
Лиш не вмієм віддать наказ.
В цьому й є найцінніший досвід.
Не лиши його на самоті!
Найболючіше - вести дослід.
Найскладніше шукай в простоті.
Не розвіять свій сум роками.
А душа знов летить навскіс...
Тут не можна кривить думками!..
Шторм. На вічному морі сліз.
07.10.10 23.51
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215060
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.10.2010
Це - просто сон вже вивчено напам'ять.
Один сюжет. Одні і ті ж слова.
Його так, власне, просто розгадати,
Бо я його не раз пережила.
Та знов і знов, частіше і частіше,
Із року в рік в житті немає змін.
А хтось-таки про це колись напише.
Без натяку, без фальшу, без причин.
Так дивно, так цікаво, нерозгадано
Чиїсь слова вживуться у папір.
І знову, знову стане холодно,
Чи то від тіней, чи гарячих зір.
Не знаю я, чи зможу розказати
Увесь той сум усіх прожитих снів.
Я вже не маю права забувати
Прощань з видінь однакових складів.
То ж просто сон, що вивчився напам'ять.
Ні, це не вірш, а це ТВОЇ слова,
Якими вмієш подумки страждати,
Бо ти це все не раз пережила.
06.10.10. 20:53
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214734
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.10.2010
Я йду у ніч. А зі мною йде пліч-о-пліч моя ясноока доля. Дихаючи місячним простором вона розкриває переді мною якийсь незвіданий світ. Я впевнено ступаю туди, в невідомість. Туди, де відчувається шепіт обважнілого від роси листя, подих сонного гаю, мрії чарівниці-калини. Звідки все це? Вдивляюсь в темноту, чомусь знаю, що все це дійсно тут є, хоч і очима нічого не бачу. Прислухаюся до дихання серпневої ночі. Тиша…Тиша навколо…Аж раптом її прорізають ще невпевнені загадкові звуки. Невже це вона? Невже я нарешті знайшла її?
Крила надії понесли мене у невідомість. Музико, де ж ти? Можливо, мені лише здалося? Так, то дзенькало об каміння місячне джерельце.
Я на хвилину присіла біля нього. І насолоджувалась чарівною мелодією.
Напившись чарами нічної мелодії - підвелася. Куди ти? - запитала зірка, що якраз купалась у струмку.
Куди я? - музику шукати, що босою пішла у ніч.
Дороги, стежки, думки - життєві орієнтири на шляху до музики. Що ж це значить?
Музика, що босоніж пішла у ніч, залишає незгладимий слід у житті.
Музика? Спокійний ритм і приємна мелодія? Ні, музика - це доля. Це мета усього життя, це ціль, яку шукаємо ти і я. Це щось близьке і рідне, далеке й непізнане для кожного з нас. Ми шукаємо її, тримаючи в руках скрипку і смичок. Хочемо контролювати її, володіти нею.
Музика - це воля. Знаючи про це ми все одно задаємось питанням, чому вона пішла. Ми нездатні, та і не в праві керувати нею. Нам чомусь завжди мало просто насолоджуватись музикою. Але все ж розуміємо це запізно, коли доводиться йти блукати по світах у пошуках тієї єдиної, неповторної музики долі.
07.02.2010
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214545
рубрика: Проза, Філософська лірика
дата поступления 05.10.2010
Просто вчитель - пояснює.
Хороший вчитель - наводить приклади.
Великий вчитель - Н А Д И Х А Є !
З любов'ю
Томі Рачок
Живеш, стрічаючи світанки.
Закохана у небо й зорі,
Десь, приміряючи серпанки,
Читаєш сни своєї Долі.
Завжди щасливою здаєшся...
А що там в Тебе на Душі..?
Чому так швидко серце б'ється,
Коли читаєш ці вірші?
Бо Ти — ПОЕТ!.. Та вірші пишеш
Не на папері, як усі.
Ти на Душі їх маєш більше,
Ніж на всіх травах є роси!
Я ж бачила всі ті вірші.
Навчила Ти, як їх читати
В очах — у дзеркалі Душі, —
Й мене навчила віршувати,
Щоб кожне слово - незалежне,
Кожна строфа — пали́ть вогнем.
Щоб вірші щирі обережно
Відкрили Всесвіт, мов ключем.
...
І поки я живу ще на Землі,
Я дякую щоденно небесам,
Що є такі на світі ВЧИТЕЛІ!
03.10.10 20:21
Змінено 08.04.2020
Ο δάσκαλός μου(O dáskalós mou) (грец.) - моїй учительці
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214165
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.10.2010
А Всесвіт, то - безликий темний простір.
Зрідка туманний, трохи мовчазний.
Такий самотній ... з інтегралом зоряним.
Сам у собі, на щирості скупий.
Він дивиться у мене, мов в свою
І я дивлюся...й мало що не плачу...
Мене немає вже у цім краю...
Я своє лихо краєм світу трачу.
А там - ще крок ... й Галактики немає,
Замерзнуть в просторі гарячі полюси.
Про неї вже ніхто і не згадає,
Крім просто часу й суму полоси.
Ніхто до неї більш не прийде в гості.
А що...була собі Галактика... - й нема.
Їй правила були - занадто просто,
ВОНА Ж ЗГОРІЛА, а не прожила!
Дай руку! - В неї крил немає.
А попереднє поклади на почуття.
Ні, не побачиш як вона страждає,
То не Галактика, то просто була я.
Ще крок - і все...Залишиться лиш погляд,
Яким мене у зорі поведуть.
Дай руку, без причини. На угад...
Комусь - на згадку, а тобі - ...забудь.
Ще крок... - Благаю, розучи ходити!
Такі холодні очі у зірок..!
Я розцвіту, коли зав"януть квіти,
По той бік сонця, серця - всього крок.
Не відпускай...і не бери за руку!
Таке воно, кохання: клич - не клич...
Бо хто зуміє вижить в таку муку,
У того серце - найцінніша річ!
01.10.10 21:31
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214160
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.10.2010
Блакитні очі - Синевир і Світязь -
Блакитні очі рідної землі.
Вони, неначе, виникнули звідкись,
Бо їм тепер вже й вічності малі...
Замріяні, вдивляються у небо.
Карпати мріють в осінь золоту.
Тут кожен має вільності потребу.
Я вірші в косу сонцю доплету.
Синьоокий натхненник в Карпатах,
Я кохаю тебе, Синевир!
Не закутий в меридіанних ґратах,
Променистієш святістю гір.
Ти співаєш чиїмись піснями,
А я пишу для тебе вірші.
Це зізнання залишим між нами -
Ти назавжди засяяв в душі.
Поблукаю по березі. Тихо,
Поки вщухне закоханий вир...
Я люблю, як ти лагідно дихаєш...
Я КОХАЮ ТЕБЕ, СИНЕВИР!
27.09.10 22:34
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=213690
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 30.09.2010
Н. Г.
Так боязко чекаю того дня,
Коли прийдеш і принесеш троянди.
Візьму собі усмішку, навмання,
І ждатиму тебе біля веранди.
Як боязко... Сіріють десь тумани...
Осінній сум березу пригорта.
Моє чекання на межі омани.
Я вірю в те, що десь є самота...
Я - не самотня. Я - сама у себе...
Була. Ти ж душу не віддав -
Сама забрала. Може б і не треба..? -
Та ти мене про це не попрохав.
Нехай, - пусте. Минуло все минуле.
І кожен день ще душу не зламав.
Не згадую вже те, що призабула,
Та вітер знов мені тебе шептав.
Листок осінній хтось зронив з берези.
Заяскравів в чужих руках букет...
Ні, не з троянд. - Мої рідненькі - фрезії.
Пройшов повз серце рідний силует.
Невже прийшов?.. А я вже й не чекала.
Обпік в душі очима мій секрет -
Я ще ніколи ніжно не страждала,
Тримаючи із фрезії букет.
Такий...однаковий..? Та щиро привітаєш -
Всього три слова :"ЛІНО, з днем народження!"
А я ж НЕ ВІРИЛА, що ти мене читаєш!
Та все ж, чекала. Боязко. Щодня.
28.09.10 21:58
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=213485
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.09.2010
Багряні сутінки. Огранена роса.
Начищене до блиску небо.
І сутінню обличч чарується краса.
Ну, і чого ж тобі ще треба?!
Танцюють вогники світанку на воді.
Цей танець наш...й слова. Не пам"ятаєш..?
Я знаю - МИ НА СВІТІ НЕ ОДНІ,
А тільки ти мені так душу зачіпаєш.
Й вона зривається. Над прірвою літає.
Одвічний сум там струшує крильми.
Й отак по волі...волі. З а б у в а є ш,
Були якими боже
-
вільними
людьми.
Замріялась. Засумувалась. - Зникло.
Лишились сутінки, роса...і просто Небо.
Чи...може, й сутіні насправді не було?
Обличч - мільйони. Іншого - не треба...
Ну, що ж я можу сказати..?
Ти ж знаєш - мовчання одне.
Я вчуся свій біль тамувати,
Хоч знаю, що він не мине.
29.07.10 23:25
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=213125
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.09.2010
Торкає душу загадковий спомин...
Смаглявий вечір струшує зірки...
Серцями вже немає перемовин,
Їх замінила доля...і роки!
Все в нас було. І що в нас залишилось? -
Зірки і небо. Море і зірки...
Та й то - усе на двох розбилось
Безсмертним порухом руки...
14.09.10 22:15
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=213119
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.09.2010
Я не стану такою, як люди!
Я не буду такою, як скажуть!
_____ _____
Я дякую, що ти в мене є!
Просто справжня, як крапля дощу.
Ідеальних людей не існує!
І в душу я їх не пущу!
Бо страшенно не люблю нещирості
І дволиких, що добрі "в лице".
Я сповідую правду вірності!!!
І теж дякую тобі за це.
_____ _____
Давай на сьомому небі зустрінемось!
Потримаємо час у руках.
Давай, ми зірками лишимось...
Один в одного...в іменах.
_____ _____
Я б пам"ятала те, що треба пам"ятати...
А забувала б те, що пам"ятать не слід.
_____ _____
Я ТАКОЇ свободи не хочу!
Я не хочу оту, хоч якусь...!
Це свобода, коли ти ховаєш очі,
Коли кажеш про неї комусь??!
_____ _____
І знову вечір. Знову дім. І ти...
Такий ... простий. Такий мені знайомий.
Я знов вдягаю крила самоти,
Щоб відлетіть на поклик загадковий.
Ти знаєш, а там - моє море...
Ти знаєш, а тут мої зорі...
_____ _____
Кілометри - це відмовка просто.
Земля ж - одна. І ми на ній - одні!
А долі, всі дорогами пошиті,
Пірнають в час...в хвилини...і у дні.
_____ _____
Це літо почалося майже вчасно.
Пригріло сонце. Заквітчалися луги.
Та ніби і в житті усе прекрасно...
А пам"ять зводить серця береги...
_____ _____
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=212065
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.09.2010
Сповідуюсь. Пред місяцем і Музою.
Пишу життя вже третю я главу.
Тримаюся, щоб не скототися сльозою
На темних вій тремтливу тятиву.
Проймає сутінь. Змінює личину...
Чому така? Чому все говорю?! -
Ніхто собі не знайде ту причину,
Якою я і дихаю, і сню.
Сповідуюсь. Під цокання годинника.
Злітаю аж під небо самоти...
І падаю.., безкрила, як Ікар...
Кужи ж тепер мені без крил іти?! -
Пробачить сонце й спалить всі хвилини,
А попелом посипле по роках...
Як боязко я ждала цьої днини...
Діждалась..! - Душу внесли на руках.
А їй уже - лиш вчитися ходити,
Бо їй літати люди не дали...
Вони носили чисту правду в ситі,
А свої душі з попелу спекли.
Вважайте це просто прозою.
Ця сповідь моя не для вас.
СПОВІДУЮСЬ. ПРЕД МІСЯЦЕМ..,МУЗОЮ.
Лечу сузір"ям вечорових трас
19.09.10 00:24
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211610
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.09.2010
З любов"ю
Томі Рачок...
Як ти читаєш...сутністю. Минулим.
Так, як ніхто у світі не читав...
А я пишу...незнаним. Призабулим.
Так, як мені хтось все це диктував.
А ти читаєш... - Так ніхто не відчуває.
А я пишу... - ніхто незнає як.
Слово за словом... - так душу зачіпає...
"Мені ж ще побороти переляк..." -
Прийти до себе...чи хоча б знайти
Потрібне слово, щоб почать розмову...
Згадати суть конкретної мети
І бачити лиш зірку вечорову,
Яка віддасть понівечену душу,
Туди, до рідної, котра її прийме...
15.09.10 22:15
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211502
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 18.09.2010
Чи ж я була коли просила
Притулку для душі у світі?
Сама проблеми всі зносила
і перевіяла на ситі.
Сама творила, помилялясь.
Сама себе пережила.
Сама була. Сама й зосталась
Душа, що вільною була.
А ЩО З ТОГО, що не просила?! -
А що з того..? - Пережила.
Було - сама собі не мила,
а все-одно, між люди йшла.
Фальшивий світ, фальшиві очі-
Ті завжди заздрили у слід.
Кінчалась воля неохоче... -
її з"їдали на обід.
А я ішла. Виднілись далі.
Топилась фальш у метушні.
Всміхались соняхів медалі,
з якими й будні не страшні.
Чи я в людей чого просила?!
Медаль дали! - от... дивина!
Та вік її я б не носила!
Від вас й так фальші є сповна..!
12,09,10 00,23
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210704
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.09.2010
Я не скажу і в пам'яті – коханий.
І все -таки, згадай мене колись.
Ішли дві долі різними шляхами,
На роздоріжжі долі обнялись.
Ліна Костенко
Звичайний незнайомець...і рейки сподівань
Повзуть у мою душу неохоче...
Історія знайомства двох прощань,
Котрих знов світ не розлучать не хоче.
Чашка спогадів для гостя з невідомості -
"Кілька поглядів, як в забутті...
Немає більш слів у моєї свідомості,
Вони лиш наснились в моєму путі.
Згірклий присмак болючих тих фраз,
Які вона вже говорила...Колись.
Душа хотіла радості - хоч раз,
Щоб їхні долі крильми обнялись.
Але було вже й думати - доволі.
Підрізав небокрай їм крила.
І хтось, навмисне, переплутав ролі
У фільмі, де вона зніматись з ним хотіла"
Він просто слухав. Кожне слово. Не відводячи своїх очей від її. Душа відкрилась, мов Сезам. Віддала ВСЕ...просто так.
Він став для неї - Kairos.
Одна коротка зустріч, яка перевернула все життя на місце.
Кінцева станція...
Незнайомець. Незнайомка. - Душі майже рідні.
Знов твориться історія прощань.
Такі знайомства - малоймовірні,
бо творяться не з чекань.
Він кликав по-імені. Подумки.
Як ніхто у світі не вмів.
Незнайомець звав солодко...
Навіть потім... - із її снів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210487
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.09.2010
Ви щасливі зібрались сьогодні
Зустрічати свій перший дзвінок.
І, напевно, зі мною всі згодні.
Що миліше немає діток
За оцих першокласників щирих,
Що струмком розливають сміх.
Вони до рук горнуться вчительських,
Що так ніжно вестимуть їх,
Ніби в казку, до Знань країни,
До незвіданих нині світів.
"Ви - достойні дочки й сини!" -
Мабуть, кожен сказати хотів.
У вас попереду Всесвіти знань.
Побажаю я вам удачі!
Здоров"я і здійснення всіх бажань!
В добру путь! І ще раз - удачі!
31.08.2010 16.03
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208675
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 31.08.2010
Не клич мене...я не прийду.
Вже й так занадто болю і прощання.
Свою печаль я в сотий раз пройду,
Щоб загубити смак твого вітання.
Не клич мене, коханий, я молю!
Не ріж словами мою спраглу душу..!
Цю купку слів...не зможу...не спалю.
Це все свобода...я сильною буть мушу!
Хоча...забудь! слова розвій по світу.
Поклич мене! А сили я знайду.
Я розтерзаю спокій цьому літу!
Чекай мене..! Я в сни твої прийду.
01.08.2010 23:52
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206653
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.08.2010
Я маю НЕБО, а ти маєш ЗОРІ.
І море в нас - одне всього на двох.
Що я скажу сьогодні в цьому творі? -
Напевно, те, котре стосується обох.
Так...це - ДУША... Не хочеться сумного,
Бо в мене ж - НЕБО, а у тебе - ЗОРІ...
Озветься тихим спогадом з минулого
Солодкий голос, що блукав по морю.
Хоча, забудь... Це я щось про своє...
В нас ЦІЛЕ МОРЕ! А лишень НА ДВОХ.
Тут тиху пристань пам"ять заснує..,
Напевно, ту, котра стосується обох.
11.08.2010 23:23
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206647
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.08.2010
Не можу повірити - Я пишу Вам листа!
Крізь радощі й болі я вдячна, що можу писати.
Душа заніміла, почувши слова, розквіта,
Це тільки поезія здатна так лікувати.
Душа блукала в пошуках себе,
Бо загубила десь ту тонку нитку
Й не розуміла вже ні світу, ні себе...
Життя плело на грані часу сітку
Щоб загубилася, заплуталась в дрібницях,
Не бачила нічого, крім минулого.
А я шукала світла у зіницях
Вічного, живого, не прибулого.
Шукала довго, вірила в надію.
Ця путь була далека й не проста.
Я ВІДНАЙШЛА це слово - свою мрію.
По троху вірю і чекаю від Вас листа.
31.07.10 21:37
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203726
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.07.2010
Духовний Чорнобиль давно вже почався,
а ми іще тільки його боїмось.
Ліна Костенко
"Чор-но-биль" -дзвонять дзвони. Прип ́ять...Боже!
Який гіркий цей історичний шлях!
Тяжка Руїна нашої епохи...Може
Зіграють ще в "Чорнобиль"?! Хто ж в ролях?!
І чи зупинять? А чи ліквідують?
Залишать слід, гіркущий, як полин.
Знов Прип ́ять плаче! - а вони НЕ ЧУЮТЬ.
Історія ж не простить цих провин!
Духовна Прип ́ять вже давно в нас плаче.
І "Зона" вийшла за колючий дріт.
Ми ж БОЇМОСЬ ЇЇ, але, одначе,
Не можем зачинить душі воріт.
Ще всі бояться, ждуть чогось гучного. -
Воно вже тут! Он, плаче під ворітьми.
Вже й космос знали, а не бачили одного -
Вони гуляли ВЖЕ ПО ПРИП́ЯТІ із дітьми.
20.07.10 23:43
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=202080
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.07.2010
_______________Янгол землю сном вкриває,
_______________Нічку в зорі прикраша.
_______________Колискова там блукає,
_______________Вона до тебе поспіша.
* * *
Доброго вечора, моя Радосте!
Як здоров’я? За ким сумуєш?
Чи підкорила щось непросте?
Слова ласкаві від когось чуєш?
Ти натомилась за цілий день...
Чи усміхаєшся...чи радієш?
Співає серце своїх пісень?
Кого забула? Про кого мрієш?
Милуєшся зорями? Любиш троянди?
Чого в цей момент чекала?
Що вимолюєш, як ковток води?
І що з собою ця мить забрала..?
Про що розкажеш? Про що змовчиш?
Які вірші зараз а думці?
Про що поглядом прокричиш?
І які плани уже в розробці?
Ой, ... щось вже питань забагато.
"Ти як?" - от і все, що я зможу спитати.
Я маю єдину спрбу для того, щоб жити
І сотню життів, щоб про це написати.
15.07.10 23:38
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=201509
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.07.2010
Життя - не місце для стереотипів.
Але чомусь чим більше живемо,
Тим більше маєм їхніх видів і підтипів
Й життя літопис тими ж ведемо.
То все б - нічого. Люди, ніби й люди...
Чи то уже не люди, а юрма?
І переваги в них - однакові, і вади,
А ВЛАСНЕ "Я" - ще є, чи вже - нема?!
"Це - добре, це - погано,
Це так, а не інак!"
Й не вводить вас в оману
нав"язане "отак"?
Прийди до них
Почни розповідать. -
Вони - ні в сих, ні в тих:
"Вона..."того" - видать.
А що...коли якщо...
- "Не може бути й мови!
СТАНДАРТИ НІ ПРО ЩО
ПРОСТІШОЇ БУДОВИ!"
- Це сенс буття?! - "А, ну і що?!
Це справа побутова."
- Думки ж то в них про що?!
Чи там лише полова?
"І що вона говорить?
Яке там їй "якщо"?
Вона ж нас всіх позорить!
Не навчена, чи що..?!"
Виходить, - ДИСОНАНС...
Говорять, - не така.
Я НЕ ЛЮБЛЮ ГРИМАС!
- "Ти подиви, яка..!"
А я люблю свободу
І не люблю нещасних!
А щастя..? - В нагороду
від своїх кроків ВЛАСНИХ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=200395
рубрика: Поезія,
дата поступления 11.07.2010
Чужі жумки. Чужі переживання.
Та які ж вони, в біса, ЧУЖІ?!
Коли думаєш ними, коли відчуваєш страждання,
яким ще немає межі.
Коли живеш тими ж віршами
Й подібне щось маєш в душі.
Коли боїшся поранить словами,
Котрі часом мов ті ножі.
Напишеш - сховаєш, напишеш - зімнеш.
- "Ну що, щось нове?" - "Ні, ...немає."
Крізь силу цю фразу під правду зігнеш,
Ну а поезія ж-то не минає...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=200288
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.07.2010
Античні обриси самотньої верби
Зникають десь під вечір у тумані.
І невимовна туга давно забутої журби
В душі притихла. Вона вся в чеканні.
Якихось див, чи величі, видовищ,
Чи може зітканих з правди казок?
А просота б"є в сонні брами площ,
І пам"ять малює пейзаж - за мазками - мазок.
Людина чекає кохання...
Як полюбиш - люби, а як - ні, то - прощай.
Як зумієш полегшить чекання,
То не йди, залишись, почекай!
Все дуже просто, тут все значно простіше. -
Якщо любиш - люби, а як - ні, то - прощай!
Тут все чітко, все ясно, без компромісів ... лише
Знаєш що, завітай, все ж, колись "на чай".
А душа - чи знайде - не знайде - житиме!
Ти крізь роки завітай. А потім "Люблю-не люблю" на ромашці років погадай.
Вона ж-то не скаже, що весь час Тобою снитиме,
І весь вік пам"ятатиме той небокрай.
Та знаю ж - не скаже
Ні - собі, ні - тобі, ні - людям.
А, втім, нехай, - час покаже.
Він здатен дива сотворити з життям.
Ну так що ж? - Не живи минулим!
Якщо любиш - люби, а як - ні, то - прощай!
Якщо хочеш - то будь, не лишайся прибулим!
Тут все значно простіше ... Завітай, все ж , до мене "на чай"!
27.06.10 02:13
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=200132
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.07.2010
( Автобіографічне...)
Вона завжди була якоюсь особливою.
З-поміж всіх інших її вирізняв погляд,
Що манив, або відштовхував своєю глибиною.
Вона мала інший свіотгляд.
Л. Шевчук
Часто любить гуляти. Сама. Під дощем,
Тамуючи спрагу сльозами.
Спрагу пам’яті, серця щем
І любить мовчати про те, що не скажеш словами.
Тоді вона сама, ніби перетворюється на дощ.
Ходить лісами своєї пам’яті, поливає квіти своїх сподівань,
Слухає знайомі голоси міських площ
І ледь не топиться в ріках своїх перших дівочих страждань.
Читає свою Костенко і усміхається долі.
Вона щось знає... Ні, вона знає більше!
Вона п’є з келихів тюльпанів своє вино волі,
а її ще зовсім юну душу на ніч місяць колише.
Між нею і людьми є такий собі захисний бар’єр -
Вона нікого до себе не підпустить і захиститься сміхом.
Вона не допустить, щоб потім на її місці вирили кар’єр,
Але ніколи не образить, краще зіграє з лихом!
Вона знає твою душу ... бо має подібну.
Теж під час дощу повертається у свою реальність,
І відчуваючи настрій - знайде потрібну строфу.
Знає, що кожен рядок - неповторність.
Завжди трохи замріяна. Розуміє.
Потім пише вірші. Дивачка.
Пів-натяки на пів-надії.
ВОНА Ж МАЄ НЕБО - не одиначка!
Хм ... розуміє. Та ще ж юна зовсім!
Ще ж не отримала справжнього смутку медаль,
Ще ж не вплітала медова любов квіти в волосся.
У неї попереду - вибір. І лезо небокраю, і даль.
А ти вже це маеш і читаєш свою Ліну.
Та й досі не розумієш: як так?!
і знаєш - НІКОЛИ життя не поставить її на коліна!
Вона ж потім небо прихилить і ... заговорить із Всесвітом в такт!
А ти вслухайся лише, читай між рядками тишу,
Бо голос не скаже - не знаю, чому це так.
Вона дуже любить, коли ти вголос читаєш вірші.
І тихо плаче над строфами, і скаже колись чому саме так.
21:14 21.06.10
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=200129
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.07.2010
Н. Г.
Люблю тебе, смаглявий незнайомцю!,
Мого життя незіграна печаль.
"Люблю...тебе" - вже не тривожить пам"ять фраза ця.
Душа вже ж проминула цей причал.
Ні, не люблю ... і, навіть, не згадаю,
В думках про тебе я не пом"яну і словом!
А все ж стою під небом і чекаю
Журавлиних пісень пам"ять, що лунає в мені дзвоном.
Навіщо зорі нам тоді шептали
На вухо ще незнанії слова?!
Навіщо ми їх слідом повторяли,
Що аж п"яніла ніч, почувши ті слова.
Навіщо ж ранки чарували нас світанками,
Що аж німіла від краси душа?!
Навіщо поглядами обмінялись ми,
Немов квитокм в нікуди, поспіша.
Минали дні і час не зупинявся,
Потяг років відвіз тебе кудись.
А наш світанок й досі неопам"ятався -
Смарагдові хмаринки он кличуть нас, дивись!
І взагалі, мені не сумно зовсім!
Я вмію заховатись від душі.
Лиш ввечері зірки рахую: ... сім,... он вісім...
І згадую забутого в душі.
18.06.10 0:40
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196621
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.06.2010
Моє село - колиска доброти.
Тут - мої друзі, тут - моє дитинство
Не вірить й досі - вже пора іти
На зустріч долі, у Майбутнє-місто.
Попереду - життя, попереду - дорога,
Дзвінок останній - ви вже на шляху.
Зненацька торкнулась до серця тривога
І голуб злетів із гнізда на даху.
Кружляє сад в казковім, дивнім вальсі.
Та музика, що в пам"яті навік,
Вона в серцях живе, а не у часі,
Не зупинить ніколи їй потік.
А то ж не сад - дівчата, ніби вишні,
Погляд квітучий і рум"янець на щоках.
І плаття, мов троянди, пишні.
Молитва мамина бринить ще на вустах -
"Не забувайте, діти, батька й неньки,
Плекайте Батьківщину крізь роки!"
А пісня рідна проростає в серці, ніби маки
І ввись злітають материнські рушники.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196210
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.06.2010
Мені ніхто вже не бажає "На добраніч!",
Та й не до "спати" вже мені чомусь.
Ніякої симетрії...і несинхронна північ
Розказує мої казки комусь.
Я не пишу. Писати зараз я не можу.
Мені чомусь з думками не зійтись.
Словами тишу ще раз потривожу,
Моє чекання, дзвоном одзовись.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196069
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.06.2010
Стомлена, ти лягаєш на своєму диванчику перепочити. Чи то від роботи, ти то від самої себе. Поглядаєш у вікно, а там - сіре, незатишне небо. Хай так, але ти все одно любиш його. Бо часто і на душі маєш щось подібне з ним. Що далі? Що я роблю? Рої запитаннь, роздумів не дають розчинитися в цій хвилинці спокою. Втікти, сховатися від світу і...від самої себе. Таке можливо?
Щодня намагаєшся сховатись, втопити свої турботи і вічній роботі. Виходить?
А навіщо все це? Якби ж повернутись туди, у минуле...не пішла б по лезу небокраю...але..."усе на світі варто пережити..."
Стає нестерпним...жити минулим, але нічого не поробиш..."ти вибрала долю собі сама".
По підвіконні задзвенів дощ, стомлені обважнілі повіки опускаються... Добре...якось спокійно, чи що? Це твій маленький світ, твоя маленька реальність, в яку ти під час шуму дощу час від часу навідуєшся.
А я тут, теж слухаю симфонію дошу. Але трохи ближче...зсередини, сидячи біля берези. Це моя реальність, мій маленький світ. Мої думки десь між віттям берізки, десь є і спогади. Вдивляюся крізь дощ у душу, котру я і зараз бачу, в небі. Це не дощ - це плаче душа...Вона зараз десь у своїй реальності...десь там перебинтовує рани білим сміхом, а вони ще часом дають про себе знати. "По-лицю-дощ..." Моя берізка тихо шумить, слухаючи дощ, затамувала подих.
Душа...їй стало легше. Напевно, не зовсім, але дощ припинився.
Тебе розбудила тиша. Ти повертаєшся зі своєї реальності. І я...я теж. А "цей білий світ - березова кора, по чорних днях побілена десь звідтам.".
Ти знов підеш ховатись від світу за вічною роботою, а я ... а я залишусь сидіти під берізкою, вдивляючись в небо.
30.05.10 22.59
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196068
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 16.06.2010