| Сторінки (13/1254): | « | 11 12 13 | » |
Спустилось небо до землі.
Зірки горять, мов ліхтарі.
Молодик-місяць виглядає,
Молочний шлях птахів вітає.
Летять птахи в далекий вирій,
Грудьми розбивши морок сірий.
Життя чи смерть - політ в віки,
Молочний шлях, ти підкажи.
Ти ж предкам нашим, чумакам,
Долати труднощі допомагав.
Відвагу й мужність їх ввібрав,
В скарбницю часу передав.
В політ незримий і я лечу,
Наснаги й сили там почерпну:
Від предків наших, від птахів,
Із глибини сивих років.
15.09.10
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211061
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.09.2010
Срывает ветер
Жёлтый
Лист каштана.
Стучит по крышам
Дождь,
Как из нагана.
Идёт,
По лужам
Шлёпая,
Не разбирая,
Озябшая душа,
Заиндевелая
Совсем,
Нагая, слепая,
В объятия стихии,
Не тая,
Что только там
Будет она сильна.
11.09.10
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210380
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 11.09.2010
Пожовкле листя шелестить -
То вічності незрима мить,
Яку зима накриє тихо,
Сріблясто-білим, білим снігом.
Кетяг калини червоніє,
Голубить око, серце мліє.
Притихла думка, наче спить.
Душа в тривозі - щемна мить.
Природі відлік, час буття, -
Зима приносить забуття,
Життя скувавши тимчасово.
Весна ж пробуджує все знову.
08.09.10
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210004
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.09.2010
Хорошо бы сойти с ума.
Ни за что бы не болела голова.
Цены вверх на всё ползут,
А в тебя в душе уют.
Ну, к примеру тот же газ,
Взять трубу на абордаж,
Подвести к себе домой
И опять в душе покой.
Нет друзей, тебя не понимают,
По углам шушукают, стирают
Чужое, грязное бельё,
А тебе ведь всё равно.
Страну распродали уж патриоты,
А тебе надеть бы тёплые колготы.
Эх, напялить розовые бы очки,
Только, как свернуть на пол-пути.
07.09.10
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=209754
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 07.09.2010
У вічність руки простягну,
Тебе цілую, бо я люблю.
Всім серцем своїм кохаю,
Мій милий, де ти? Я не знаю.
Вже знову осінь на дворі,
Тужать, чути, в небі журавлі.
Мала б крила - полетіла,
Голубкою б, де ти, присіла.
Скинула б осені роки,
Вогонь у серці розпалила.
І біль, й неспокій назавжди
В холодну б зиму відпустила.
05.09.10
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=209389
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.09.2010
Без предисловия скажу: "Тебя люблю."
Прильнуть к груди твоей я Господа молю.
Испить души твоей до капельки, до дна,
Её очарование сводит с ума.
Горячность рук - энергии хмельной поток
И нежный поцелуй, раскроется цветок,
Цветок жаркой любви, он солнечным лучом
Проникнет сквозь оконное стекло в мой дом.
Я воздухом одним хочу с тобой дышать
И я умею терпеливо, долго ждать.
Когда взойдёт на небе яркая звезда,
Взгрустнув, я буду вспоминать и ждать тебя.
29.08.10
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=208306
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 29.08.2010
Келих шампанського за себе і за нас
Я підійму та вип’ю, і за Україну,
За Матір нашу рідну та єдину.
За всіх синів, що об’єднались,
І кров’ю, тілом, духом підіймали
Наш прапор, щоби майорів в світах
І крила мав міцні, мов гордий птах.
Солодкий трунок душу веселить,
Невпинно час вперед летить.
На площі, чути із вікна, там грають,
І "Многії літа" сердечно так співають.
Іскриться келих, піниться із дна,
Горить вогонь любові - серця зігріва.
За Україну, будьмо, - вона у нас одна,
Що чайка плачеться, боронячи свого гнізда.
24.08.10
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207536
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.08.2010
До старої стріхи торкнуся рукою.
Моя, Україно, - дихни сивиною.
Призимиста хата, верба над водою.
Моя, Україно, - болію тобою.
Церкви златоверхі, фортеці на кручі.
Моя, Україно, вони - невмирущі.
Козацькі кургани порослі травою.
Моя, Україно, - то пам’ять двобою.
Дніпровські пороги, танцюючі хвилі.
Моя Україна - пісні солов’їні.
Вітер зі степу приліг на парапеті.
Моя Україна - то доменні печі.
Роман-Кош, Говерла - велично-високі.
Моя Україна. Заплакані очі
Синіх озер поміж: лісами, лугами.
Моя, Україно, - прослався з віками!
22.08.10
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207201
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.08.2010
Так хочеться стати невидимкою, розчинитись у повітрі і лиш вбирати в себе, поглинати навколишні звуки. Поринути в невагомість, відчуваючи ослаблення м’язів усього свого тіла.
Час іде, рухається безупинно і кожна прожита хвилина - це наближення нашого життєвого шляху у небуття. На зміну одному поколінню проходить інше, збагачене досвідом минулого та, незважаючи на це, повторює ті ж самі помилки. Не хоче вірити, що зробивши аналогічний хибний крок, його чекає такий же результат. Тільки згодом починає розуміти безглуздя своїх учинків і те, що змінити багато чого неможливо.
- З його обличчя можна писати ікону, - сказав про Віктора знайомий Катрі.
Віктор. Він приходив до неї і вона ставала його рабою, рабою свого сліпого кохання, зневажала себе за свою слабкість і не могла нічого з собою вдіяти.
- Якщо я його ударю, він більше не буде приходити, - промайнула у Катрі в голові думка.
- Вікторе, зачекай, - той зупинився і наступної миті отримав добрячий ляпас по щоці.
З вуст вирвалось круте слівце і він пішов, а в лоні Катерини зароджувалось нове життя.
Віктор не йняв віри, думав, що Катя намагається будь-що повернути його. Пізніше приходив до неї, плакав п’яними слізьми і просив не губити його дитину, тільки їхати геть.
І вони поїхали - обоє майже одночасно, Катя у один бік від Москви, до Тюмені, а Віктор у протилежний, до Мурманська.
А спомин уже виривав з пам’яті тихий осінній вечір. Крізь віття дерев просвічувалось чисте синє небо, мерехтіли зірки, виглядав кособокий ріжок місяця.
- Чому ти зі мною?
А вона, Катря, стоїть, втративши мову, бо поруч з нею він: її Віктор, її радість, її печаль, її кохання.
Катя не мала сил його забути, вона ніби знову відчувала на собі його ласку, чула з теплотою та гордістю в голосі сказані слова, що в нього буде дитина.
А згодом тупий біль розривав їй груди, видушував сльози, криком кричало зранене серце. Віктор одружився.
Невже на усе життя сама? Стало страшно.
Вона стояла на краю тротуару вечірньої малолюдної вулиці. З-за рогу вулиці виїхав "Ікарус".
Автобус швидко, з потужним, як їй здалось у ту мить, жалісливим надривом, наближався до неї. Потужний надривний звук накривав, обіймав Катю, відчай заповзав у кожну клітинку її тіла. І тут вона ніби почула позад себе, з правого боку, тихий, спокійний, але впевнений голос, що проказав біля самісінького вуха:
- А як же водій автобуса? Через тебе постраждає ні в чому не винна людина.
Катя заклякла на місці. За два кроки, повз неї, проревів переповнений пасажирами автобус.
Потрібно було жити далі. Біль, здавалось, притупився і Катря вийшла заміж. Що зробила помилку, зрозуміла після народження синів та все ж намагалася зберегти сім’ю.
Біль, загнаний у найдальші куточки серця, став повертатись.Чи то сам Віктор повернув його, адже прощального листа Катрі він не викинув, а роками носив у кишені кітеля.
У тому листі були такі слова:
- Вікторе, ти роз’єднуєш мене на дві половини. Одна половина готова сичати на тебе гадюкою, отруїти своєю отрутою, а друга: кинутись тобі на груди і обпалити тебе вогнем, бо тісно йому у одних моїх зболених грудях. Змішати твою кров зі своєю і розчинитись там, стати твоїм другим мозком і тілом.
Чим глибше усвідомлення, що нам не бути разом, тим сильніше кохання до тебе, кохання непідвладне ніякому спину його розумом. Пам’ять вириває твій образ з небуття, з далини тисяч кілометрів, що розділяють нас. Я німотою гукаю тебе прийти до мене, щоб, як колись: забутись, відчити твою ласку, п’яніти від духу твого тіла.
Прощавай, Вікторе. Прощавай, моє кохання, моя печаль солодка повсякчасна.
Цілую. Катя. 06.04.1986 рік.
Галина, жінка Віктора, виходячи за нього заміж, знала, що у того є донька та воліла забути про цю дитину.
Скринька Пандори була відкрита у двох сім’ях майже одночасно. Галина випадково знайшла листа у кишені Віктора, а Дмитро, чоловік Катерини, - її щоденник.
Внутрішній біль Каті ставав час-від-часу просто нестерпний, витискав сльози, які тихо, неначе то плакала сама душа, змійками стікали по обличчі. І не було в оточенні Катрі такої сили, котра зуміла б, змусила б забути про нього. Лиш короткі хвилини забуття, чи гра в забуття, притуплювали згадку про нього, одне-єдине слово, болісна згадка-загадка пам’яті та усього її єства, її сутності. Господи, Ісусе, допоможи, спаси і помилуй.
Здавалось, насувається "дев’ятий вал", готовий накрити її, Катрю, з головою та розчавити. Було відчуття, що вона-не-вона, а хтось інший в середині її самої, а вона ніби десь спостерігає збоку. І серце сковане залізними лещатами, і душа тремтить, стогне і плаче, ніби хоче вирватись на волю в пошуках своєї, власної істини, потикається у різні боки і завмирає, загнана у глухий кут безвиході.
В той день падав сніг, було слизько. На виході із приміщення суду круті сходи. Дмитро послизнувся і упав, боляче вдарився ліктем правої руки. В очах у нього виступили сльози, він мало не заплакав і не так від фізичного болю, як від внутрішнього.
Катерина відчула той біль, що заполонив Дмитра повністю. Дмитро не був морально готовий до остаточного розірвання їхнього шлюбу.
Минув день цілковитого мовчання.
- Що ми з тобою робимо, навіщо нам розлучення? Давай забудемо усе погане, що було між нами і почнемо нове життя, - першим промовив Дмитро.
Катря чекала на ці його слова, їй було лячно залишатись одній з дітьми, хотілось нарешті бути щасливою.
Та згодом її заполонили суперечливі почуття, здавалось, що вона дарма намагалась зібрати, скласти та склеїти уламки давно розбитого дзеркала, ці почуття розривали їй мозок, серце та душу. Хотілось впасти на коліна і вити від болю, від образи, від внутрішньої спустошеності.
Серце прагнуло затишку і тепла, а розум говорив, що це неможливо. Для того просто треба кохати та бути коханою, вірити людині, що поруч з тобою, а не ловити цю людину на постійній брехні.
Катерина уже не мала сил вислуховувати слова Дмитра, який постійно намагався переконати її, що вони мають бути разом, бо він кохає її, хоч його кохання немало ні морального, ні матеріального обличчя.
- Помреш без мене зі своїми дітьми, - почула Катя, коли сказала Дмитрові, що вони стали чужими людьми і вона не хоче далі жити разом.
Зі своїми. Ніби вони й не були його дітьми.
Не здохли. Катря, тяглова конячка, звично тягнула усі сімейні проблеми на своїх плечах, не забуваючи постійно тримати ці плечі рівними, хоч би якими втомленими вони не були.
Інна виросла. Катерина не раз відчувала, що донька все-ще чекає зустрічі зі своїм батьком.
Інна присвятила йому свої вірші.
Вже скоро мені шістнадцять мине
І подорослішаю трішки я,
Але на серці у мене туга,
Бо тата свого не знаю я.
Про нього мама щось розповідала,
Втираючи сльозу з очей моїх,
І ласкаво мене втішала,
Казала, що зустрінемось колись.
Я знаю, що він любить море
І я люблю ту синю далечінь.
Мої думки такі ж глибокі й неозорі
І завжди будуть з ним.
Татусю!
В цю мить ти далеко, ти в іншім краю
Й не знаєш, що біль огортає всю душу мою.
Ти вдома, мабуть, бо у тебе сім’я,
А в мене є тільки надія одна,
Що доля мені подарує ту мить,
Де стежки життя нас разом зведуть.
Тоді я всміхнусь і засяю уся,
Нарешті зазнаю я твого тепла.
Катя зробила усе можливе, щоб наблизити їхню зустріч. Познайомила Інну з братом Віктора, а її зведена сестра, всупереч волі своєї матері, сама познайомилась зі старшою сестрою.
Віктор обмежився словами, які передав через молодшу доньку, що він дуже шкодує, що його друга донька виросла без нього, що без його, батьківського благословення, ішла під вінець і, що він не бачить, як підростає його онучка.
Коли ж Інна серйозно захворіла, підтримали її брат Віктора та сестра.
Катерина почувалась зґвалтованою, розхристаною, в розірваній на грудях, зіжмаканій до колін, сорочці, притиснута, вдавлена в сиру землю.
То сама її душа просила Матінку-Землю дати їй прихисток, вгамувати її біль. У Катрі в грудях було холодно і пусто, неначе в дуплі старого дерева, де гуляє, завиваючи вітер. Їй здавалось, що кров застигає в тілі і вона сама почувалась мертвою, мертвою не фізично, вона ціпеніла від думки про витрачені намарне роки на міфічну, красиву картинку, змальовану її ж уявою та на спасіння (заради дітей) свого шлюбу, що з роками все більше нагадував німе кіно, з розпливчастими субтитрами в ньому. Вона замкнулась у собі, сліз більше не було.
Минали роки. Внутрішній біль, від якого ніде було сховатись, повільно полишав її тіло та серце лишалось холодним, мов лід. Правда, залишившись на одинці з собою, Катря інколи думала:
- Звичайно, важко бути одній. Звичайно, якоїсь миті хочеться відчути себе слабкою, ніжною, беззахисною поруч з коханою людиною, якій з радістю покладеш утомлену голову на плече, вдихнеш тепло, що переливається, окутує тебе ніжністю, якщо ця людина підтримає тебе у важку для тебе хвилину і буде кохати лиш за те, що ти є в її житті і, що ви обоє - одне нерозривне ціле. Адже у кінці самого найдовшого тунелю на нас чекає світло, світло, що примушує переборювати усі перешкоди, хоч інколи, відчуваєш, що ідеш по тонкому канатові, який висить над прірвою і нове кохання приходить тоді, коли його уже не чекаєш.
Кохання... Воно ударом блискавки пронизало тіло Катерини, наповнило незнаним донині вогнем, обпекло груди і витиснуло непрошену сльозу, обізвалось новим болем, що щемів у серці. І тільки оте, сказане тоненьким довірливим голосочком:
- Бабусю, - і маленькі рученятка з ніжністю обіймають за шию, - треба жити, жити далі...
20.08.10
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206889
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.08.2010
Від’єднаю дух від тіла-
В небо полечу.
На себе розтерзану
Ангелу шепчу:
-Ангеле-хранителю,
Друже любий мій,
Візьми моє серце:
Обійми та зігрій.
Візьми мою душу,
Бо ж болить вона.
Прагне щастя і миру,
Захистку й тепла.
Прагне лиш кохати,
Щоб згоріть в вогні.
Щоб любов пізнати
Не лишень вві сні.
14.08.10
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205836
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.08.2010
Трепещет берёзовый лист по утру,
Пришла уже осень, в тревожном бреду,
Я жду угасанья прошедшего дня,
Чтоб в сумерках ночи увидеть тебя.
Калёные угли блестят в очаге,
А сердце пылает, бушует в огне.
Безумная страсть овладела душой,
Я слышу твой голос такой мне родной.
Осенние тучи по небу плывут
И странствовать вместе с собой всё зовут.
С рассветом пробуждающегося дня
Разлуки неизбежность крадёт тебя.
1988
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205475
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 12.08.2010
Сиджу я, мріючи на самотині.
Думки заплутались, мов муха в павутині.
І, щоб розплутати строкатий весь клубок,
Отрути треба випити повен Черемош.
Піднятися до самих аж небес,
Щоб впасти й витись, мов безпритульний пес.
Усе зустріти на життєвім цім шляху
І душу із прокляття винести ясну.
І серце, що кровицею не раз облите,
Колючим терном зранене, обшите
Вже заспокоїлось - на все життя.
І думку не стискала хвиля забуття.
1980
Я власну долю мимоволі ще підлітком
закарбувала,
Бо пам’ятаю, що тоді й сама не зрозуміла,
що я написала.
08.08.10
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204847
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.08.2010
Сонце в хмарках заблукало,
Димне ж плесо вчарувало.
Зубасті щуки там й лини
Ганяли по воді круги.
Зелений очерет шумів,
Лелека в гості прилетів.
Качка з качатами бігом,
По різнотрав’ю, бережком.
Зібрались й чайки на ріллі.
Цвітуть ромашки. По Іллі.
Червоні яблука в саду
І осінь з посміхом: "Іду."
08.08.10
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204845
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.08.2010
У склі мого вікна відбивався промінь призахідного сонця. Я дивилась на гру сонячного світла і думала про кохану людину, що знаходиться далеко від мене, але разом з тим вона завжди зі мною, у моєму серці. Я мимоволі, в думках, розповідаю їй про те, чим живу, про що думаю, обіймаю її на відстані, хоча й не знаю, чи потрібно це їй самій.
Раптом пролунав дзвінок мобільного телефону. Дзвонила моя давня подруга. Вона замужем за Євгеновим братом.
Колись, іще юні, ми з Євгеном, обоє горді та принципові, не стали вибачати один-одному якихось дріб’язкових образ і втратили зв’язок між собою, щоб згодом, збагачені життєвим досвідом, кожен по своєму став жаліти про те, що могло б бути між нами, та так і залишилось у наших мріях. Могли б, бодай, поговорити по-телефону в теперішній час, щоб нарешті спокійно відпустити минуле.
Голос у подруги був сумний і я почула:
- Два дні тому ми поховали Євгена. Було йому 48 років.
Непрошений клубок підступив до горла, на очі набігли сльози. Я взяла, чомусь, у руки серветку і стала ходити по кімнатах, старанно витираючи пилюку. Ніби намагалась відтерти невидимі окові брудні плями.
В голові роїлись якісь хаотичні думки, що не мали ні початку, ні кінця і зникали, щойно зародившись. Тільки одна думка залишалась реально чіткою. Це думка-звертання до усіх закоханих, до тих, хто намагається сказати про своє кохання та ніяк не добере потрібних слів:
- Поспішайте кохати, поспішайте говорити про кохання, говорити тими словами, які йдуть із самого серця, від душі. Учіться дослухатись один-до-одного та пробачати, якщо ви кохаєте по справжньому, бо життя само не пробачить вам вашої гордині.
06.08.10
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204690
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.08.2010
Із попелу сама я поставала,
Із болі, сліз та крові визрівала.
Із бульбашки красивої, сумної,
Що чверть століття все літала,
А лопнула - грязі калюжа лиш стала.
І серце плакало, й кричало,
І ніч додому не пускало
Та лихо в кут само вповзало.
Тремтіла зранена душа,
Свій хрест вона в собі несла.
У мріях прагнула тепла
Й на віддзеркалення своє гляділа.
Вогні червоні там уздріла,
Що мерехтіли і манили із доля,
Нове випробування доля знов несла.
04.08.10
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204245
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.08.2010
У тісній клітці
дикий звір:
Ричав, кидавсь на грати,
плакав.
А навколо шумів
життєвий вир
і плив у морі почуттів,
блукав,
і в безнадії
розбивавсь об мури
принишклий погляд.
Тортури.
Зацькована душа
кричала.
Хотіла волі,
волі благала.
01.08.10
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203848
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.08.2010
Купив тато доні босоніжки,
Помилився у виборі трішки.
Пальці вилізають на підлогу,
Висить п’яточка - чека підмогу.
Мама каже: "Доню, зачекай.
Бач, малі, швиденько їх знімай.
Купимо інші - ще гарніші,
Веселіші, яскравіші."
Доня слухає, киває,
Мама йде - вона вдягає
Чим по швидше босоніжки.
Не біда, що болять ніжки.
Мама вгледіла, сказала,
Що би більше їх не брала:
"От розтопчеш - будуть, як калоші,
Й не поверне тьотя гроші."
Хмурить доня брівки вміло
І говорить тихо, сміло:
"Якщо хочеш, щоб не брала,
Поклади, аби не діставала."
28.07.10
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203109
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.07.2010
Моє сонечко в садку
Кладе спати какаду:
Люлі-люлі, ти мій сину,
Ну ж бо, спи, моя дитино.
Мала мати притомилась,
Десь й подушка загубилась.
Засміялася іскристо,
Зубки - біле все намисто.
Розгорнула рученятка
І бігом біжить до татка.
24.07.10
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=202564
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.07.2010
За обрій сонечко сідало,
Над горами стояв туман.
Раптова злива, темно стало-
Природи-матінки роман.
Злякано річечка тікала,
Вербові коси полоскала.
Шумів тривожно дужий ліс:
-Гроза іде, - новину ніс.
Пухнаста білочка в дупло
Ховала все своє добро:
Сушені ягоди, гриби.
Спішився ворон з висоти.
12.07.10
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=202017
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.07.2010
В сім’ї, дітей, нас п’ятеро було.
Ти старший був.
Батьків в колгосп, немов,
На кляту панщину гонили.
Малим ти й сам ще був,
Й не мав достатньо сили
Та часто нам і татка,
Й неньку заміняв.
Із ложки нас годував,
Носи нам витирав.
Було й по дупі діставав,
І стусанів легесеньких давав.
Терплячий з нами був,
Бував і в гніві.
Книжки любив читати ти,
А ми були шумливі.
Той світ з книжок,
Манив тебе і кликав,
І ти полишив нас,
Але про нас не забував-
З стипендії цукерки купував.
Ото ж і ми приїхали із відусюди,
Аби подякувать тобі,
Що допомагав батькам
Виводити нас в люди.
Дружно бажаємо тобі:
Любові від дітей,
Поваги від чужих людей.
Багато радості, кохання, щастя!
Хай дім твій оминають
Всі злигодні й напасті!
Липень 2007
* * *
Був тихий вечір.
Вже й ніч настала,
Вже й люди
Спати полягали.
А ланкова, що
Вдень така вже бойова,
Мішок на спині понесла
Та не в колгоспну,
У комору,-
Собі додому потягла.
1978
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=200535
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.07.2010
По стежині іду в зелен гаю.
Обіймаю берізку, стою.
І до серця, що б’ється, вслухаюсь:
Чуєш, сестро, як сильно люблю.
Чуєш, сестро, я довго чекала,
Виглядала з далеких доріг.
Я вже думала, може проспала,
Свого серця міцний оберіг.
Чуєш, сестро, було захолола
Кров по жилах. У грудях дупло.
Безнадія гніздечко там звила,
Чи ж орлиця - одне лиш крило.
Чуєш, сестро, його так кохаю,
Що палаю, немов у вогні.
Подорожником серце вкладаю
В дужі руки: м’язисті, міцні.
10.07.10
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=200348
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.07.2010
Я душу долі простягнуть готова,
Розкину руки - квіти серед поля.
Шепче вітер, гойдається колосся,
В стеблах жита заплуталось волосся.
Жито - життя, там маки пломеніють,
На обрії пухнасті хмарки мріють.
Літає яструб та цвіркун скрекоче,
А в небі жайвір співає охоче.
Розжарена ж куля в тремкім міражі,
Відкрита свідомість стоїть на межі.
В зеленій діброві зозуля кує,
На щастя, на долю надію дає.
04.07.10
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=199529
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.07.2010
Ну, навіщо, тебе я зустріла.
Ну, навіщо, всміхнулась тобі.
Ну, скажи, що не так я зробила,
Що не можеш пробачить мені.
Ну, навіщо, сказала: "Кохаю",-
Коли мовчки ішов, навздогін.
І пославши у вічність свій стогін,
З сумом стала один-на-один.
Я ж чекала бо лицаря свого,
Що приїде на білім коні.
Пригорнутись,тремтячи, до нього
І ніщо вже не страшно в житті.
І в цілунку зіллятись гарячім.
Спраглі душі, вологі вуста.
Щоб з солодким знеможеним криком,
Як одне, стали наші серця.
04.07.10
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=199259
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.07.2010
Тече річка, хитається
верба над водою.
Пишається, милується
своєю красою.
Сміється в небі сонечко,
верба зеленіє.
Та за обрієм лукаво
позолота мріє.
Гонить вітер небосхилом
хмари дощові.
Листям шарпає вербовим,
розлетілись мрії.
Зима білим покривалом
всю землю накрила.
І вербу, і річку
снігом притрусила.
Стоять тихі й нерухомі -
застиглі в тривозі.
Занімілі на морозі -
хизуватись годі.
03.07.10
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=199066
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.07.2010
Наші рідні та добрі батьки,
Наші щиро усміхнені люди.
Проводжали ви нас, лиш зміцніло крило.
Скільки весен, скільки зим перейшло.
Ми вертали до вас із далеких доріг,
Як в дитинстві, скрипів дерев’яний поріг
І стіна все так пахла п’янкою смолою.
Тільки мамині коси, чомусь, з сивиною.
На духмяний жасмин позлітались джмелі,
Чорнобривці голівками тихо кивали.
Зморшки покраяли в батька чоло нові,
А натруджені руки спочинку чекали.
І гойдавсь журавель над колодязним дном,
Тихо вечір спускався у сіни.
Повсідалась сім’я за великим столом -
Правнучці час святкувать іменини.
Рано сонце зійшло, ластівки на дротах
І ховають батьки смуток свій у очах
Та зачаєну тиху тривогу -
Знову діти зібрались в дорогу...
30.06.10
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=198532
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.06.2010
Минуть роки, минуть без вороття та в пам’яті моїй залишаться назавжди спогади про них. Ніколи не забудуться ті дні, що були наповнені першими хвилюваннями.
Думки...Вони линуть кудись в далечінь, мов бурхливі весняні води і немає їм ні кінця-ні краю.
Щоденник. Я записую туди події, які відбуваються у моєму житті.
На дворі ясно світить сонечко. Вітер ледь-ледь колише віття дерев, тихо шепоче йому казки, весело співають пташки, а у моїй душі смуток.
Мені дуже подобається однокласник Віктор, а він не звертає на мене ніякої уваги, окрім хіба що, коли треба списати контрольну роботу. Це мене засмучує.
Ходила у клуб на танці. Запросила Віктора на вальс. Він відмовив.
Проводжати мене додому напросився інший однокласник, Сашко. Усю дорогу додому щось розповідав, а я думала про Віктора. І коли Сашко, весь тремтячи від хвилювання, сказав, що кохає мене, різко відштовхнувши його від себе, промовила:
- А мені подобається інший, - в душі стояла порожнеча.
Життя раз-по-раз ставить складні запитання, на які я не в змозі дати відповідь. Розум швидко сприймає та аналізує усі навколишні події, а серце прагне почуттів, почуттів, що хвилюють, аж до щемного болю.
Уже другий рік, як я навчаюсь у іншій школі. Ні Віктора, ні Сашка поруч немає. Познайомилась з Євгеном: високий, стрункий, з гарним вольовим обличчям, орлиним носом та прониклим поглядом великих сірих очей. Він на два роки старший за мене.
Учора вечором ходила з Євгеном на прогулянку.Час минув швидко та весело, багато розмовляли на різні теми, а сьогодні посварились, сама не знаю чому і за що. Гадаю, чи прийде миритись.
Євген прийшов, ми поговорили, вирішили, що два тижні зустрічатись не будем.
Ходила з дівчатами на дискотеку. Євген також був там. Обмінялись поглядами, але не розмовляли.
Минуло два тижні. Наша зустріч була короткою, ми постійно сварились. Євген пішов, потім повернувся - сварка продовжилась, правда, тепер уже удавана і закінчилась першим у моєму житті поцілунком.
З морозом та снігом прийшов Новий 1981 рік, який ми зустрічали разом і знову посварились.
Схожі дні минають непомітно, я постійно думаю про Євгена. Чому при зустрічі ми не можемо знайти спільної мови і майже усі наші розмови закінчуються сварками, а потім ми мовчки проходимо один мимо одного, удаючи байдужих, хоча кожен із нас ладен пригорнутись до іншого.
Євгена забрали до армії. Усі дні я була сама не своя. Чекала, що він прийде попрощатись. Євген прийшов та не застав мене, так і поїхав, не попрощавшись.
Йдучи по вулиці, я вдивляюся в обличчя перехожих, хоч і розумію, що вже не побачу його випадково, як колись.
Коли Євгена не стало поруч зі мною, я зрозуміла, що так безглуздо втратила близьку людину.
На вулиці весна. Потрібно готуватись до випускних екзаменів, а мене переповнюють думки про Євгена. Я нічого про нього не знаю, на серці лежить постійний тягар.
Школа...Так хотілось, щоб навчання швидше закінчилось. От і настав останній дзвінок та випускний вечір. І тільки тепер, ставши на порозі самостійності, я із заздрістю подумала про тих, кого ще срібний дзвінок покличе за парти.
Дні проходять безслідно, минають у повсякчасних буденних турботах. Згадка про Євгена крає моє серце. Осмислення тих чи інших подій не приносить полегшення. Думки полохливим потоком перекидаються з одного предмета на інший. Я весь час ніби перебуваю у стані невагомості, зростає невдоволення собою, усе моє єство протестує проти того життя, яким я живу, хоче боротися та не знає як. Мене, мов Євгенія Онегіна оповила "хандра", цупко взяла у свої руки і не хоче відпускати.
Минув майже рік. Нарешті від Євгена прийшов перший лист. Я чекала цього листа. Півсвідомо чекала, коли пішов у армію, з нетерпінням, коли почула, що розшукує мене.
Та наше листування було коротким. Якось він мені не відписав і знову зв’язок між нами перервався.
За якийсь короткий проміжок часу мені багато випало пережити, передумати; переламати і перемогти саму себе, примусивши йти з високо піднятою головою і вдавати з себе безтурботну, коли хотілось не просто плакати, а вити від безсилля.
З новою силою та енергією я взялась за навчання, хоча й турбувала загадка, що стало причиною Євгенового мовчання, адже я знаю напевно, що він не байдужий до мене.
Нас усією групою послали на практику, де я познайомилась з молодим хлопцем, його звати Віктор. Та згадка про Євгена не дозволяє мені відкрити своє серце для нових почуттів.
Їдучи додому, зустріла Євгена, який нещодавно повернувся з армії. На другий день, був День Молоді, який ми мали провести разом. Та на побачення я трішки запізнилась - Євген уже стояв у колі своїх друзів. Ми знову посварились.
Я впустила Віктора у своє серце. Він розбив його на дрібні тріски, забрав мій спокій і сон, перетворив моє життя на хаос.
Недавно випадково побачила Євгена. На початку розмови сказала йому (чомусь почувалась винною), що я зустрічалась з іншим хлопцем. Євген пополотнів на обличчі і сердито кинувши:
- Які ви всі зрадливі,- пішов від мене геть, не давши змоги будь-що пояснити.
Євгенові слова боляче, мов батогом, хльоскали та переслідували цілий тиждень, адже були сказані, незважаючи ні на що, близькою людиною.
Через декілька років ми зустрілись у переповненому людьми автобусі. Коли я підійшла до Євгена, - він сидів. Так і розмовляли певний час будь про що. Я жартома запросила його на побачення. Євген удав, що не зрозумів моїх слів і, ніби похопившись, уступивши своє місце, відійшов.
27.06.10
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=198072
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.06.2010
На вулиці знову іде дощ,
На кухні лиш сидіть, варити борщ.
Зварила б борщ, от, тільки кому?
А запрошу у гості я куму!
Сядемо удвох собі рядком
І поговоримо про все ладком.
До борщику наріжемо сала,
Сто грам, аби закуска не пропала.
- Ну, будьмо, кумо, ми здорові!
Поглянь, же - обоє чорноброві!
Видихнемо, відпивши по ковтку.
Жінки - люба нам ноша по плечу!
26.06.10
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197900
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.06.2010
Зловіщий гул, хрести на крилах,
Лютує смерч без квітів на могилах.
Горять хліба, палають хати.
Поранені в диму ідуть солдати.
Десь в далині ревуть гармати.
Війна. Комусь вже більше не кохати.
Важко солдатів проводжати, -
Зажурена стоїть старенька мати.
-Коли ж назад, рідні, чекати?
Синки мої, хотіла би я знати?
Тихенько всіх благословила...
За мить посивіла, осиротіла...
21.06.10
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196952
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.06.2010
Ти завжди постаєш переді мною
У вічності, і мужності своїй.
І, як сади цвітуть весняною порою,
Моє ти серце кличеш на двобій.
Я бачу твій образ у ві сні,
Він сили й снаги придає мені.
Він кличе сміло йти в життя,
Щоб думку не стискала хвиля забуття.
Лети ж, світла мріє, стрімкіше стріли,
Розвій темні хмари он там, в далині!
Хай радістю сяє душа молода
І пісня весела луна гомінка!
1980
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196710
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.06.2010
Якось зустріла я поета...
Живісінького - не з портрета.
І він весь вечір про кохання
Читав вірші, мов заклинання.
Хотіла мовити слова:
"Я ж бо не німфа, я жива.
Я тут: гаряча, з крові й плоті."
Вже пересохло у поета в роті,
А він то, знай, усе чита...
Що значить мудра голова...
19.06.10
* * *
Стою оголена перед тобою...
Візьми мене і дужою рукою
До себе ніжно пригорни.
У серці лід - його ти розтопи.
Минулих літ сум та тривоги
Розвій по вітру, висуши сльози
І щемний біль цілунком забери.
Ти ж лицар? Правда? Не мовчи...
19.06.10
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196590
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.06.2010
Себе розхристану я бачу.
Стає так сумно, що аж плачу.
Душа розхристана, відкрита,
Холодна ніч - дощем підбита.
Колеса стукають, свистить
Зустрічний вітер і гудить.
Сопуть сусіди по купе
Та біль не спить - вогнем пече.
Життю сказати хочу: "Гей.
Я сильна духом, я не глей."
З світанком, з променем тепла,
Я усміхнусь - душа жива.
15.06.10
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195769
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.06.2010
Палюче сонце на небі вставало,
Красеня-дуба воно рятувало.
Той дуб гордовито на полі стояв,
Туман сизочолий в полон його взяв.
В гаю соловейко новий день вітав,
А жайвір у небі йому вторував.
Село ще дрімало у вранішній млі,
Лиш півень горластий співав у вікні.
В’юнилася річка - тихенько несла,
Неначе кораблик, сухого листка.
Туман клубочився - у воду глядів,
Він з річкою злитись навіки хотів.
11.06.10
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195128
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.06.2010
Жартуючи, приказка ненароком,
До істини підштовхує так, ніби, боком:
-Дурний - бо бідний, бідний - бо дурний.
Ну, й вислів, бач, який нудний.
Та по усьому білому світу,
Густо маком посипано нашого цвіту.
Та у людей шанують, а на Батьківщині
Вони байстрята ще й понині.
Загублені, незнані та забуті
Скитаються чужинами спокути.
І плачуться, смуткуючи, їх душі,
Повернення - шматок спокуси.
07.06.10
***
Ой, ви, коні-коні, коні - воронії,
Понесіть же мене, наче вітер мрії.
По широкім полі, де барвінок в’ється.
Хай душа радіє, сонечко сміється.
По зеленім лузі, де пташки співають,
Рятуючи ж гнізда - гармидер здіймають.
У дубовім гаї пристаньте спочити,
Станемо з джерельця чисту воду пити.
07.06.10
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=194390
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.06.2010
Не можна словами сказати
Про те, що відчуває душа.
Коли безсонними ночами
Від думок розпуха голова.
Перед очима все проходить:
Обличчя і тіні, і слова,
Як гостре лезо, кровоточать,
Знову біль, прокинувсь, ожива.
Серце стискається від болю,
Сприймаючи, що гірчать, слова,
І біс насміхається вволю...
Я ж хочу жити, бо я жива.
04.06.10
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=193654
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.06.2010
Костёр во дворе полыхает,
Клубится в небо дым столбом
И чёрная ночь укрывает
Угасший день тёмным ковром.
Медленно спускаются тени,
Мерцает во тьме огонёк.
Взлетев, искорки вырывают,
Из темени виси клочок.
Смотрю на искорки мечтая,
Я, как все или другая?
Живёт в душе любовь слепая,
Ярких надежд чудная стая.
04.06.10
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=193653
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 04.06.2010
Стремительно вошёл ты в жизнь мою
И душу от стеснения избавил.
Так почему гремучую змею
Про чёрный день ты всё-таки оставил?
Судьбы случайность нас вместе свела,
Ты здорово воспользовался ею.
В сердце моём бушует уж волна,
Но говорить об этом я не смею.
Но ты женат и у тебя семья,
А мной играешь чисто по случаю.
И глаза твои огнём сверкая
Холодный смех в лицо мне выливают.
За что, скажи, такой жестокий смех
Меня постигнул? И в солнечные дни
Он бродит тихо по следах моих
Без устали весёлость отбирая.
Ведь можешь ты, мне не смотря в глаза,
Прямо сказать, что я чуть опоздала.
Ибо в любовницы кротки права,
В любовницах ходить мне не по нраву.
1982г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=193340
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 02.06.2010
Ви узявшись за руки обоє:
Ти й вона вперед мене ішли.
Ви в усмішці щасливій, веселій
Радість зустрічі тихо несли.
Я дивилась на вас із далека.
Проступала неясність в душі.
Біль, проплаканий нишком, в розпуці,
Відбивався в мене на лиці.
Як же швидко вона підкорила
Твоє серце й забрала собі.
Випадково усе проходила
І з’являлась там, де стоїш ти.
Ви по вулиці йдете обоє...
Я пригадую очі твої.
Колись вони радісно іскрились,
Загорівшись, під трепет душі.
1981р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=192604
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.05.2010
Був тихий вечір...
Веселий вітер
У небі хмарки розганяв.
Золоторогий місяць
Сріблясте марево
На землю посилав.
Баба Яга відьомським
помелом
Іскристі зорі лоскотала.
Із давності засохлої
верби
Сова свій голос
подавала.
Чого не знаю, говорила
Слова, що весело мені.
В думках перепліталися
Не збуті мрії,
А я сміялась в ніч
зоряну.
В руках, що обіймали,
Я відчувала дотик
Інших рук
Душа горіла, клекотала,
А ніч нашіптувала
Про щасливі дні.
30.05.10
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=192573
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.05.2010
Хрести...Могили...
В зажурі сосни
Віти похилили.
Кує зозуля...
Лиш тридцять
Літ тобі було,
Коли себе ти загубила
Та молодою положила
В сиру могилу:
Вологу й темну...
Донька твоя - красуня -
В білому стоїть.
Букет троянд
В руках держить:
Добридень, мамо,-
Благословіть!
З пітьми бо руку
Простягніть...
Кує зозуля...
Мовчить могила...
14.05.10
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=189519
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.05.2010
Сади цвітуть - весняна днина.
Бджола летить - весіль година.
Лунає музика з вікна:
Весела, ніжна, гомінка.
Циган весільний гопак чеше,
Що кури крав, у крузі бреше.
Людський мурашник гомонить.
І лиш вона одна мовчить...
Схилилась стиха до одвірка,
Мов та підбита перепілка.
Мати коханого сказала:
-Вона не пара, - і додала,-
Як син не зважить на її слова
Й не візьме іншу, він їй не син.
На те і не зважала,
Що доля їй онуку дарувала.
14.05.10
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=189513
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.05.2010
Сховане небо за сизим туманом,
Стиснута мрія життєвим обманом.
Радіє вороння падінню дощу,
Розпатлана думка:"Де спокій знайду?"
Сторінки гіркі переплету життя,
В запальній уяві жагуча туга.
Співає синичка під лік дзигаря,
Зажата в лещата озвалась душа.
Де істина? Правда людського буття?
Що теплою хвилею груди дійма.
Що творить добро на всі вишкіри зла,
Де хвиля любові - любов виклика.
12.05.10
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=189316
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.05.2010
Летить він стрілою -
Униз головою.
Поранений той птах,
Ув очах біль і страх.
А жовте латаття -
Болотяне плаття.
Пелюстки відкрило-
Пташину зловило.
Крило, що боліло,
Зажило, зміцніло.
Кружляє в небесах
Ним врятований птах.
12.05.10
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=189106
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.05.2010
В одному мальовничому селі на Волині, з красивою назвою Березичі, на березі тихоплинної річечки Стохід, проживав дід Йосип. Дід був відомий на все село майстер на всі руки. Мав свою кузню, майстерню з токарним та столярним верстатами і комірку, де стояв, захований від стороннього ока, власної конструкції самогонний апарат.
Батько діда Йосипа, колишній солдат першої світової війни, повернувшись з війни додому, вирішив:
- Мої діти повинні учитись, - і віддав сина, який згодом народився, до школи.
У школі малий Йосип своїми здібностями відразу привернув до себе увагу вчителів. Він швидко засвоював усю шкільну науку і польські чиновники запропонували Йосипу продовжити навчання у Кракові. Та була у цій пропозиції одна обов’язкова умова - зректися православної віри, чого він не зміг зробити.
Так дід і став майстром-самоучкою, продовживши своє навчання самотужки, купуючи та вивчаючи технічну літературу того часу.
Якось він зробив моторний човен і плавав ним по річках Стохід та Прип’ять.
Польські жандарми спіймали його, човна забрали, пригрозили, якщо спіймають ще то посадять у в’язницю.
Невдовзі прийшов 1939 рік. Нова влада призначила Йосипа головою сільради. Йосип радів, думав, що нарешті здійсняться його мрії та прийшла війна. Німецькі танки розкраяли тишу села.
Більшість людей принишкла, ховаючись по своїх дворах, але були й такі, що побігли зустрічати німців з хлібом і сіллю та доносити на своїх односельців.
Підкравшись, як можна ближче до непроханих зайд, дід почув своє ім’я. Не став чекати, коли за ним прийдуть, обійняв жінку та малих своїх дітей і подався у ліс на хутір, де його заховала від сторонніх очей жінка, яка й сама могла опинитись під прицілом чужинської зброї, бо її чоловік пішов на службу до загарбників.
Волиняни не скорились. У лісах формувались партизанські загони, які згодом злились з партизанами чернігівщини, утворивши велике з’єднання під командуванням О. Ф. Федорова.
Дід Йосип став учасником бойових дій партизанської війни проти німецьких загарбників. Пізніше продовжив свою боротьбу з німцями у лавах Червоної Армії.
Село німці спалили, люди устигли поховатись по навколишніх лісових хуторах. Баба Анастасія зі своїми дітьми тулилась у знайомих. Спали покотом на підлозі, притрушеної соломою та прикритою старими ряднами. Дітей піднімали з першими сонячними променями. На день хата ставала майстернею по ремонту взуття.
Війна закінчилась і Йосип повернувся до своєї сім’ї. Святкувати Перемогу було ніколи. Неподалік, де тулилась його сім’я, стояв незакінчений дім, який перетворили на громадську вбиральню і дід Йосип, засукавши рукава, швидко навів там порядок.
Скоро сім’я проживала окремо. Та чужі стіни не гріли душу і майстер заходивсь будувати власну хату на своєму колишньому обійсті.
Здавалось, нарешті можна видихнути спокійно, на повні широкі груди. Життя налагоджувалось: жінка та діти поруч, мирне небо над головою. Йосип, сповнений ентузіазму та внутрішньої потреби допомагати іншим, керує відбудовою мосту через річку Стохід та побудовою нового водяного млина.
Дід був різкуватою, прямолінійною людиною він не подобавсь місцевій владі. Одного ранку до нього у двір ступили озброєні енкаведисти і без жодних пояснень перевернули усе у домі, почали зривати підлогу.
Шокована сім’я з відчаєм дивилася як руйнують її оселю. Розгублений Йосип допитував прибулих, що вони так старанно шукають. Коли нічого не знайшли, молоденький лейтенант, відвівши непомітно діда у бік, шепнув, що до них надійшла заява, ніби у того є захований пістолет, яким він погрожував місцевій владі.
Дідів доброзичливець не шкодував слів, бо на того уже чекала довга дорога в Сибір. Там, у далекому, холодному, голодному Сибірі, на нього чатувала неминуча смерть.
Сила волі покірливо полишала Йосипове змучене тіло, байдужий погляд випадково зупинився на ящику з ключами. Повільно дійшовши до них, він став перебирати ключі руками і у голос називати їхні номери.
Мимо в’язня проходив начальник колонії, почувши безнадійно-приречене шепотіння, він перейнявся його долею, перевів на іншу роботу, де було краще харчування, тим самим врятувавши життя.
Я дивлюсь на стару чорно-білу фотографію діда Йосипа, на його уже зсутулену під вагою прожитих років та ще дужу постать, з прищуреними, добрими та сумними очима; з лагідною, з присмаком лукавства, щирою усмішкою на губах і хочеться, поклонитись низько-низько сказати:
- Дякую тобі, діду Йосип, за те, що ти виборов нам право жити вільними на своїй Землі і, що мені не вистачає тебе в цей день - День Перемоги, бо ти вже назавжди поніс свою гірку Правду про власне нелегке життя у Вічність!...
08.05.10
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=188408
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.05.2010
У Ковелі на вокзалі ми зустрілись.
Чекаючи на поїзд, удвох розговорились:
Кремезний сивий ветеран і я.
- Горіла в полум’ї на місці цім уся земля,-
Обвівши поглядом будинки чепурні,
Ветеран сказав, згодом додав,-
Я Ковель від фашистів визволяв.
Він дерев’яний був, згорів до тла -
Залишилось вугілля та зола.
По війні, ось, бачиш, як відбудували,
Криваві рани всі залікували.
А от душу - душа горить й понині,
Коли згадаю тих, хто в домовині.
На вірну смерть під кулі посилали,
Дніпро-ріку на дошках форсували.
Вода від крові червоніла,
Ревли пороги і пінились хвилі,
Гойдаючи тіла - вже не живі.
Примовк на хвилю ветеран,
Збіг смуток на чоло, - то біль від ран.
- Розвідку боєм ми вели.
По скошеному полі до полукіпок ішли.
Зловіща тиша, сонечко вгорі,
Співають пісню цвіркуни в траві.
От-от кінець дорозі цій важкій
Та гримнув залп і поламався стрій.
Ворожі танки, що приховані стояли,
Впритул свинцем солдатів розстріляли.
Від Волги до Берліна кров і піт,
Звитяга пройдених доріг,
Братські могили та хрести
І сльози: матері, коханої, вдови.
06.05.10
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=187979
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.05.2010
Мої роки летять у прірву,-
Звідти немає вороття.
В грудях болить. Руками вирву
Я власне серце. Небуття.
Час зупинився. Холод, пустка...
У грудях вітер аж свистить.
В кутку кімнати причаївся
Мій тихий смуток й реготить...
Немов би в темряві блукаю,
Думки-химери обступають.
Беззубо безвість шамотить,
Душа у розпачі кричить.
04.05.10
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=187594
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.05.2010
Березовий сік
По березі стікає,
Краплинка-сльозинка
На сонці блищить.
На стовбурі дріт:
Колючий дріт,
Іржавий дріт.
Це відгомін війни,
Що жорстоко ввірвалась
В оселі людські.
І зрадою чорною постелила,
І кров’ю людською, й кістьми.
А, ген, край дороги,
Де сосни ростуть,
Окопи глибокі
Звиваються тут.
Вітер шумить
В верховітті дерев-
Снарядів пекучих
Нагадує рев.
А, он, на узліссі,
В торішньому листі:
Волога та сіра -
Паща відкрита
Ворожого дзота.
Кулею підкошений сліпою,
Змахнувши дужою рукою,
Там, солдат на землю впав.
За радість Перемоги
Життя своє віддав.
1981 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=187322
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.05.2010
Осень дождём затянула рассвет,
Мёртвые тучи гложут весь свет.
Холодом веет - душа одинока,
Правда жизни слишком жестока.
Мелькнуло в машине лицо молодое,
Нетронуто временем, ещё озорное.
В наивной улыбке детство играет,
Большие глаза чистотой поражают.
Сумеет ли он пронести сквозь года,
Ту чистоту, что мать с колыбели дала
Иль в будущем будет спокойно смотреть,
Как мёртвые тучи гложут рассвет?..
1988г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=187002
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 30.04.2010
Всё прошло, как в тумане,
Не вернуть ничего никогда.
Затянулись рубцами старые раны,
Без вести уходят года.
Все мы дети Вселенной,
Там предначертана наша судьба.
Бьётся разум, желая свободы,
Выйти из тлена хочет душа.
Мыслью свободной весь мир обниму,
В мыслях свободу миру дарю.
Ложь, клевета, алчности тень,
Что ожидает тебя, будущий день?
1988 г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=186996
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 30.04.2010
Шукаю власне я в житті,
А чи знайду? - Хто знає?
Роки пливуть, мов човен по воді,
Що слід не залишає.
На скроні тихо, наче сніг,
Вже сивина спадає.
Як долі власної знайти поріг?-
Все майбуття питає...
Скерую волю в пригорщу добра
І покладусь на віру.
Любов людська - поборник зла,
У всі часи творить дива.
Бальзам цілющий ллє на душу.
В похмурий день я пам’ятати мушу:
Розвіє вітер хмари в далині,
Освятить сонце воду в чистому цебрі.
28.04.10
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=186615
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.04.2010
Заглянь в середину себе самого.
Що бачиш там ти? Чим живеш?
Пришвидш коня, ти вороного,
Які вершини ще візьмеш?
Чи вже вершини, мрії часу,
Ти полишив усі завчасу?
І поклик гордого орла
Вже не хвилює?! Не ожива
В уяві казка, де колись
В двобої з змієм ви сплелись?!
Чи нині вже, той змій в душі,
Заполонив закутки усі?
Заради ситого спокою,
Ти вже пожертвував собою?
Сумління чисте? Міцно спить?
"Сокири" треба, щоб "будить"?!
28.04.10
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=186572
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.04.2010
Україно, Україно! - рідна ненько, мати!
Розкидало дітей твоїх по світу.
Як їх поскликати?
Як гукнути їх додому, щоб до роду свого?
Будувати нову хату для життя нового.
Оновімо свої душі, бо ж вільні ми нині.
Стогне в злиднях народ наш по всій Україні.
Клаптик до клаптика разом прикладає,
Щоб прикрити голі груди, сорочку зшиває.
Дніпре грізний, сивочолий,
Київ златоглавий
І ти славний княже Ігор, і ти Святославе,
Ярослав і Володимир, Данило завзятий
Хіба можна вас забути,
безрідними стати?
Вже Ярема Вишневецький в могилі сміється,
Дивлячись, як чорні круки
хмарою літають над здобиччю.
А Іван Сірко й Сулима, Трясило та Гонта
дивуються -
забаганка, примха долі. Розплата-
бо кров’ю?!
Не такої вони волі нам усім бажали,
Не такої України вільної чекали.
Прокинулась Україна!
Притомилась спати!
Верни ж славу Мономаха,
рідна наша мати!
26.04.10
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=186233
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.04.2010
Радуйся, дядьку, дядьку вусатий,
останню сорочку
із тіла знімають,
зі шкірою здирають.
Наділили бо землею -
вже не буде мало.
Гуртом швидко все закуплять,
ваш і хліб, і сало.
Он горбата із косою,
ноги ледве носить.
Встала рано із росою,
кролям траву косить.
На вулиці скрипка грає:
тихо й сумовито.
Та музика серце крає -
то життя розбито.
Скрипачка - підліток тоненький,
мов пагінець той молоденький,
що ріс до сонця з-під коріння
та на шляху зустрів каміння.
25.04.10
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=186068
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.04.2010
Червоне сонце на горі,
Притихла річка. Чагарі
вздовж берега переплелись,
із очеретом обійнялись.
Ганяє вітер колючки,
на полі квіти - лопухи.
Земля не пахана стоїть,
чекає зранена, мовчить.
Запроданці. Іуди плем’я.
За гривеник ви продались.
За гривеник. Свята землиця,
за себе і за них я помолюсь.
Я на коліна стану,
низенько поклонюсь
і за усіх нас попрошу
у тебе прощення.
Образи на немічних,
убогих, ти не тримай,
допомагай.
Водою чистою, джерельною
вмивай та напувай,
ти спраглі душі.
Переливай цілющі ліки -
силу волі. Уже доволі
рабами бути
на своїй землі.
Послухайте, - співають горобці
лиш сонце вигляне з-за хмари.
А ми ж бо - люди,
ми - не примари,
власної долі ковалі.
Ми на своїй,
а не чужій землі.
І мова наша - солов’їна,
і Україна в нас одна-єдина.
24.04.10
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=185923
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.04.2010
Перший грім весняний
небо розтинає.
-Буде дощик рясний,-
хмаринка киває.
Позлітались горобці
на гілки берізки.
Перші краплі дощові
падають з хмаринки.
Виграють у світлі сонця
крапельки прозорі.
Травичка вгору тягнеться
дощем умивається.
Уся земля умивається
дощиком рясним.
Їй сонце усміхається
промінням золотим.
1981
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=185600
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.04.2010