| Сторінки (3/206): | « | 1 2 3 | » |
Любил, люблю, любить я буду,
Тебя я помню, не забуду.
Тебе ошибки все прощаю,
Одну тебя не забываю.
Тебя я вижу снова всюду,
Когда я мою всю посуду.
Когда с друзьями на костре,
Мерещишься ты тоже мне.
Во сне, и часто наяву,
Тебе кричу, тебя зову.
Любовь болезнь, я знаю точно,
И мне лечиться нужно срочно.
Любовь не тело поражает,
В любви, душа одна страдает.
Душа болит, в груди стенает,
Смеется, часто все рыдает.
И рвется, тянется туда,
Где только Ты, где Ты одна.
А остальные идут мимо,
Ты улыбаешься игриво.
И говоришь, что заждалась,
Я говорю, что ты нашлась.
И мы вдвоем, в своих объятьях,
В миру, не где-то на распятьях.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376813
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 10.11.2012
Я как не пройдены дороги,
Я как не читанный листок.
Тут не ступали ваши ноги,
Это закрытый уголок.
Я ветер в небе, дым в костре,
Вершина, среди скал отвесных.
И не страшны морозы мне,
Я дух пустой и без телесный.
Я непокорна и пуглива,
Легко не дамся в руки вам.
И не стремитесь суетливо,
Прижаться вы к моим устам.
Я одиночка в жизни этой,
Мне хорошо идти одной.
Я путешественник-изгой,
Но так хочу, что бы за мной.
Вы не ходили, а шли рядом,
Меня понять всегда могли.
И говорили со мной взглядом,
Меня, в своей душе нашли.
Навеян откровениями разбитого, девичьего сердца. Жаль, что желания часто не совпадают с реальностью, а когда совпадают, мы этого не ценим.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375594
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 05.11.2012
Странное слово, слово "Любовь",
Мы повторяем его, вновь и вновь.
Дарит оно иногда много сил,
И говорит, что когда-то ты был.
В сердце, мыслях и даже в душе,
Был и ушел, не вернешься уже.
Или остался там навсегда,
Или с тобой приключилась беда.
Странная сила у слова "Любовь",
Странно, но слово пустить может кровь.
Может убить, подавить, уничтожить,
Или возвысить тебя оно может.
Странные бонусы с словом "Любовь",
К примеру вот: теща или свекровь.
Портянки, пеленки, вездесущее "надо",
И ты вливаешься в серое стадо.
И ты стоишь на рынке у кассы,
Что бы купить кому-то лампасы.
И у "Любви" свои выгоды есть,
Их если честно здесь не перечесть.
"Любовь" это странное слово, ребята,
Тот кто придумал его нам, когда-то.
Тоже наверное был чудаком,
Творение знаю, с ним не был знаком.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375290
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 03.11.2012
Любовь, невиданная штука,
И боль, подчас бывает мука.
Подчас, невиданное счастье,
И исчезает в одночасье.
Приходит тоже неоткуда,
Любовь бывает, словно чудо.
Никто не видит, но все знают,
В ней часто многие, бывают.
Или любовь бывает в них,
Вот в этих, или в тех, других.
Любовь, она как тучка в небе,
В своем неудержимом беге.
Стремится всюду побывать,
Или грозою попугать.
Любовь как радуга, красива,
Или как ветер, норовлива.
Любовь, как небо, чисто-чисто,
Или как солнышко, лучисто.
Любовь, как темень, непроглядна,
Или как звездочка нарядна.
Любовь, что палка двух концов,
Любовь, когда уже нет слов.
Или когда поток словесный,
Все распирает ротик тесный.
Любовь, она бывает разной,
И тихой, ласковой, ужасной.
Бурливой и неудержимой,
Бывает просто, очень мнимой.
Скажу Вам просто господа,
Она идет уже сюда.
Вы оглянитесь мисс вокруг,
Вот рядом, верный сердцу друг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375258
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 03.11.2012
Устала быть, ты внеземной,
Устал я быть мисс, не с тобой.
Усталость,это не беда,
Ее прогнать, можно всегда.
Набраться сил, и снова в бой,
Бежать в перед, кричать: "За мной!"
Но дело в том, что смысла нет,
Не офицер, и не корнет.
И по профессии чудак,
И не получится никак.
Хотя, вот если захотеть,
И общество вокруг презреть.
Схватить бы что-то со стола,
И сигануть быстрей туда.
Где ты и я, где мы с тобой,
Любимы, счастьем и судьбой.
И все вокруг у наших ног,
Где ты все хочешь, я все мог.
Где вместе мы. Твоя улыбка...
Выносит мозг мне шибко-шибко.
Но как вернуться в никуда,
Ведь завтра, это не вчера.
И завтра будет, а не было,
В душе горит, а не остыло.
Все остальное ерунда,
Преодолеем все, всегда.
Усталость тоже пропадет,
Ведь завтра в гости к нам придет.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375020
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 02.11.2012
Любовь познать или не знать?
Любимым быть, или страдать?
Быть одному, или с одной?
Мне с Вами быть или с другой?
Вопросов много к Вам мадам,
Весь мир был брошен Вам к ногам.
Его презрев, и сделав шаг,
Сказали вы, что я не маг.
И не волшебник, не колдун,
А так, обычный дядя-врун.
Что звездочку я не достал,
Не покорял я диких скал.
И что вообще, устали Вы,
Так что простите, и увы.
Но Вам пора идти домой,
Я Вам сказал, что: "Боже мой"!
Готов нести вас на руках!
В ответ услышал Ваше "Ах".
Увольте, это не по мне,
Машину видела во сне.
Любить, любите, я не спорю,
Живите, только не со мною.
Страдать, никто не заставляет,
Любимым быть вам не мешает.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374963
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 02.11.2012
Любовь на асфальте, любовь на машине,
Любовь даже здесь, на проколотой шине.
Любовь за углом, и даже в подъезде,
В городе, области, этом уезде.
Любовь из окна, любовь из кустов,
Любовь прет из юбки, и прет из штанов.
Любовь сидит тихо, а где-то кричит,
Любовь бьет как меч, защищает как щит.
Любовь у собаки, любовь у кота,
Любовью болеет, даже глиста.
Любовь это страсть, это слезы и боль,
Радость и счастье тоже любовь.
Любовью болеют, все и всегда,
Любовь на работе, это беда.
Любовь на работе, влечет травматизм,
Любовь поломает любой механизм.
Любовь это кара, это награда,
Любовь тянет руку к нам прямо из ада.
Любовь кричит, нам прямо с небес,
Любовь это ангел, но часто как бес.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374867
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 01.11.2012
Люблю до коликов в желудке,
Люблю до шума в голове.
Люблю и сбоку, и в середке,
И на руке, и в рукаве.
Люблю до умопомрачения,
Люблю, тебя одну, люблю.
Такого сильного влечения,
Не испытать и кораблю.
Попав в бушующие воды,
И пусть бушует ураган.
Нет у тебя плохой погоды,
Докажет это мальчуган.
Тот самый, что кричит три слова,
Так сложно: "Я тебя люблю".
И вот запнулся, тихо снова,
Слова тебе я пропою.
Тебя люблю, и что же дальше?
Я почему-то вдруг притих.
Тебя люблю, сейчас как раньше
Безнадежно Влюбленный Псих.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374247
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 30.10.2012
Да, я люблю, и что же?
В стихах и наяву.
Да, бывает негоже,
Часто, бывает, зову.
Часто Вас отвлекаю,
Просто мозолю глаза.
Я о Вас мечтаю,
Знаю, что никогда.
Вам не быть моею,
Не слышать слов о любви.
Я потихоньку старею,
Вы говорите "уйди".
Знаю, что "так сложилось",
Жизнь изменила нас.
Странно мне как-то жилось,
Здесь одному без Вас.
Теперь пора закругляться,
Заканчивать этот стих.
Но с Вами мне не расстаться,
Ваш, Безнадежно Влюбленный Псих.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374195
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 29.10.2012
Как хорошо, что на пути,
Есть много, что можно найти.
Подруг, друзей, врагов и тещу,
И лес, зелёнку, то есть рощу.
И реку с мутною водою,
И тень крадется там за мною.
Как хорошо, что есть она,
Ведь из-за солнышка видна.
Как хорошо, что все вокруг,
Враз изменилось, стало "вдруг".
Как хорошо, что все статично,
И в то же время не привычно.
Как хорошо, что я сейчас,
Смотрю на "них", а вижу "нас".
Как хорошо, что на планете,
Живут и взрослые и дети.
Есть, и наивные до боли,
И подозрительные, что-ли.
Что жизнь одна, как хорошо,
Что было все, и все прошло.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374166
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 29.10.2012
Ухажеры, ухажеры,
Мужики и паникеры.
Грустные, веселые,
И в трусах и голые.
Много Вас таких я знаю,
В баре часто Вас встречаю.
Трезвых, пьяных, хвастунов,
И скромняжек без штанов.
Сам такой же как и Вы,
Потерял где-то штаны.
Кошелек и голову,
Вроде делал по уму.
Получилось как всегда,
Вот такая вот беда.
Но не нужно расслабляться,
Завтра снова добиваться.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373420
рубрика: Поезія, Шутливые стихи
дата поступления 26.10.2012
Утро радует туманом,
Мокрым, тихим, ранним самым.
Солнышка совсем не видно,
Это мне чуть-чуть обидно.
Утром я вставал к нему,
Нет его, а почему?
Все туман, везде и всюду,
Лезет в дом, и на посуду.
Обнимает, как родного,
Как ругать его такого?
Он ведь это не со зла,
Выскочил из-за угла.
Видеть все кругом мешает,
Ты идешь, он обнимает.
На деревьях, и в траве,
Говорит он тихо мне.
Я один, но я повсюду,
И тебя я не забуду.
Я уйду, когда мне скажут,
И меня тут не накажут.
Я пришел, на радость людям,
Спрятал много дыр и ям.
То, что в них вы вдруг попали,
Виноваты сами, сами...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373213
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 25.10.2012
Петро був парубком кремезним,
Якщо точніше, величезним.
Не знав не жалю він, ні жаху,
Чавив і звіра, і комаху.
Тепер тремтить він, мов листочок,
Ступив ногою на ганочок.
Веде до хати наречену,
Звичайну дівку, не кручену.
Чекає матір там, і батько,
Почнуть знайомитися хвацько.
А якщо, їм не до вподоби?
Хоча не писаної вроди.
Альонка, дівчина Петра,
Ще молода, а не стара.
Веде себе, ніби зухвало,
"Цього не треба, цього мало."
Крокує впевнено ліворуч,
Петро тремтить собі, праворуч.
І ось, тремтячою рукою,
Прикрив вже двері, за собою.
Хотів сказати: "Матуся",
І тут я трохи зупинюся.
Та розповім Вам про батьків,
Щоб кожен з Вас все зрозумів.
Матуся була у Петра,
Жіночка також не мала.
Не те щоб батько меншим був,
І лайки він її не чув.
Сусіди всі чомусь тремтіли,
І оминуть її хотіли.
Так ввічливо завжди вітались,
Але здебільшого ховались.
З своїми була ніжна й м`яка,
Чужому була вона всяка.
Для чоловіка і дітей,
Не шкодувала, й рук, й очей.
Але повернімось в ту мить,
Коли Петро усе тремтить.
З дверима поруч, весь зіблід,
До серця лізе жах, і лід.
Ось мати встала із-за столу,
Петро згадав чомусь про втому.
Коліна трохи підкосились,
За двері руки вже вхопились.
Петро зібрався вже на втечу,
І пригадав чомусь малечу.
І дірку, ту, що біля тина.
Чому він зараз не дитина?!
Підвівши очі, розгубився,
Петро дивився, все дивився.
Альона з матір`ю обнявшись,
Як вже знайомі привітавшись.
Прямують в залу, де комп`ютер,
"Ти будувала уже хутір?"
"Та ні, худоби ще замало",
"А я тобі про що казала?"
Вони знайомі вже давно,
Таке ось вийшло доміно.
У інтернеті, у мережі,
Разом у гру будують вежі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371633
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 18.10.2012
Что будет раньше? Сожаление?
За те потерянные дни.
Или реальности прозрение?
Мечты забытые вдали.
Что будет раньше? Покаяние?
За все не сделанное тут.
Или нелепое молчанье,
Слова не высказано, жгут.
Что будет раньше? Боль потери?
Или предательства огни.
Где были запертые двери,
Открыть те двери не смогли.
Что будет раньше? Знаю точно.
А раньше будешь, только ты.
И пусть ты медленно, не срочно,
Найдешь забытые цветы.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371505
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 17.10.2012
Он поскользнулся и упал.
Как часто снова он вставал?
Как часто сердце от тоски,
Летело, рвалось на куски?
И вот лежа в бездонной яме,
Он обратился снова к маме.
Не зло, чью-то матеря,
Ему одна нужна, своя.
Ведь он и жил, любил,
Счастливым, и несчастным был.
Горел, смотря на дно стакана,
Она ж старела, слабой стала.
И вот теперь ее уж нет,
Погас в душе какой-то свет.
Похолодело, все замерзло,
И в горле встало одно слово.
«Прости», тебя я не ценил,
«Тебя люблю» не говорил.
Ведь ты одна меня ждала,
Не дождалась, и в ночь ушла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370924
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 15.10.2012
Доброе утро, милая!
Ну, отоспалась всласть?
Ты в мою жизнь постылую,
Праздником ворвалась.
Доброе утро, милая!
Видишь? Уже заря.
Взмахивать надо крыльями -
Время уходит зря.
Соревноваться с вЕтрами,
Ласточек обгонять.
Доброе утро, светлая,
Солнце, пора вставать.
Здравствуй, моя хорошая!
Чем же я заслужил?
Что вдруг пришла, непрошено,
Голову мне вскружив.
Доброе утро, разная!
Хватит уже лежать…
Ты до того прекрасная,
Чувств не могу сдержать.
Стих написан давно, так и не был прочитан адресантом. (только что нашел в подкладке старой сумки, во время выброса старого хламья. Наверное один из первых, хотя и не помню когда и как написал, может даже не я, хотя запись указывает, что я)
Короче судите, критикуйте
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353960
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 30.07.2012
Вірша написано комусь,
Він адресований людині.
Та не підписаний чомусь,
Ламаю голову й по нині.
Можливо, я той адресат,
Мені відкрила душу й серце.
Але можливо, що це жарт,
В якому вдосталь буде перцю.
Відомо вже мені давно,
Я не герой твого роману.
І скажеш ти мені «чого?»
Йому ти скажеш: «тАну, тАну».
Але надія, промінцем,
У серці жевріє, та б’ється.
Та зникне, вже перед кінцем,
Коли ховати доведеться.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352812
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.07.2012
Що то за страшна істота?
Не нащадок бегемота.
І не птаха, не людини,
Якоїсь іншої скотини.
Має вигляд кількаокий,
Погляд іноді жорстокий.
Вираз бАйдужий, відлюдний,
Він не свій, і не чужий.
Живе в місті, не в селі,
Все на дворі, не в оселі.
І не те, щоб безпритульний,
Він такий собі культурний.
Змушує він до порядку,
Іноді з лиця, як з задку.
Але здебільшого дволикий,
Десь він сильний, десь слабкий.
Очі в нього, то червоні, то зелені,
Видно їх ще в далині.
Звуть його всі світлофором,
Керує він міським затором.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352565
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 24.07.2012
Он душу за тебя отдаст,
Но ты ему такое не позволишь.
Тебе за это Бог воздаст,
И эту фразу не оспоришь.
Интересует, любит-ли тебя?
Но это знаешь ты не понаслышке.
Наверное, не отпускал, любя,
Но для тебя, все это было слишком.
Бежала ты, судьбу кляня,
Запуталась в себе, и где-то в жизни.
А он кричал «не уезжай» любя,
Об этом пропоют кому-то в тризне.
Всегда он смотрит тебе в след,
С любовью, иногда с надеждой.
Ему дано топить у сердца лед,
И оставаться навсегда невеждой.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352491
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 23.07.2012
Але, як це не дивно,
тікати варто не мені.
І "здрастуй" вже набридло,
"прощай" болить в душі.
Та може, варто вже забути,
те що несказано болить.
Та вийняти отрути,
із серця в одну мить.
Та мить пройшла,
ми стали тепер інші.
Тепер тебе хто зна?
А я пишу все вірші.
Я дурень захворів,
на завжди, і на віки.
Одну тебе волів,
і не знайти вже ліки.
Тебе одну кохаю,
це ти давно дізналась.
В чужому ти вже краю,
чогось ти тут боялась.
Тетяно, я тебе,
ніколи не забуду.
У тебе біль мене,
а я кохати буду.
Присвячується найчарівнішій вчительці української мови.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351090
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.07.2012
Ти граєш із життям,
І не своїм, а всіми.
Та не прийти до тям,
Що коїться із ними.
Ти непомітно, так,
Руйнуєш долю й розум.
І знову поруч знак,
Та повно різних дум.
І не збагнути нам,
Тим хто з тобою гине.
Де тут мораль, де страм,
Де крик у небо лине.
Ідемо за тобою,
Засліплені, німі.
Готові вже до бою,
В житті, не у ві сні.
Потрібен поводир,
Котрий очолить стадо.
Ми в Ад, або у вир,
За тебе підемо радо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345911
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.06.2012
Ти снишся мені в снах,
Самотніми ночами.
У тих міцних гілках,
Породжених дубами.
У морі почуттів,
У вихорі емоцій.
Серед тихих гаїв,
Коли буває спокій.
Або коли гроза,
І блискавка крізь небо.
Та мутная сльоза,
З хмарини, на жабо.
Я мрію про той час,
Коли тебе побачу.
Тоді навколо нас.
Не буде більше плачу.
Тоді навколо нас…
Нажаль це тільки мрії.
Коли зустріну Вас?
Чи справдяться надії?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340129
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.05.2012
Не слухай дощ,
Що бреше на асфальті.
Серед гаїв і рощ,
Або на чиїсь шпальті.
Не плаче він,
Ніколи й ні за ким.
У горах пін,
Буває він легким.
Але важкі,
Його удари.
На справді,
Легкі тільки хмари.
А дощ не плаче,
Він собі живе.
Лиш тихо скаче,
Пройде, а може омине.
Вмирає,
Щоб життя почати.
Він знає,
Ти вмієш забувати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338610
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.05.2012
Це дивне враження,
Що виникло зненацька.
Як те знання,
Котре у мого батька.
Що я почав,
Пливти за течією.
Краще б не знав,
Жив думкою однією.
Що я живу,
Керую долею сам.
А не пливу,
У натовпі, десь там.
Що все залежить,
Виключно від мене.
І кожна мить,
Вперед мене жене.
Жорстока правда,
Мене наздоганяє.
Так треба, ніби вада,
Натовп підганяє.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338428
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.05.2012
У кожного своя,
Нездолана вершина.
Не можу я,
Каже людина.
Та мовчки,
Опустивши руки.
І долі поштовхи,
Вважає, що то муки.
У вихорі життя,
Пливе за течією.
А потім небуття,
Нема нічого за нею.
А інші мовчки,
Зціпивши міцно зуби.
Стає навколішки,
Долає мідні труби.
І воду, полум’я та гори,
Їй не страшні вершини,
Вона долає броди,
Але її зупинять тини.
У кожного свої,
Нездолані вершини.
І в кожної сім’ї,
Це знають доньки й синИ.
Той хто відступить,
Віддавшись течії.
Себе погубить,
Прийдуть тоді чужі.
Навколішки ставай,
Землю гризи зубами.
Та знову підіймай,
Чоло своє з чубами.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337273
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.05.2012
Спустилось сонце,
Бій почався.
Якесь віконце,
Я пручався.
Враз заборонений,
Прийом.
Вже борщ готовий,
На підйом!
Я блок,
Та це не допоможе.
Одразу скок,
Ой Боже, Боже!
Пароль ти знаєш,
А тому.
В комп’ютер граєш,
Я жую.
Дурний лиш,
Думкою радіє.
Поки ти спиш,
Він поруч мріє.
Не про авто,
Квартиру, яхту.
Я все про то,
Що треба в хату.
Комп’ютер другий,
Бо війна.
Накрила вечір чорною смугой,
А все ведеться на дарма.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336560
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.05.2012
Та сама,
Необхідна річ.
Вона мов лама,
Або піч.
Так прудко,
Утікає.
Чи палко,
В дупі припікає.
Лягає в руку,
Мов рідненька.
Лікує муку,
Мов та ненька.
Або невтомна,
Невмолима.
Якась соромна,
Та вразлива.
Без неї важко,
Не можливо.
Бува в натяжку,
Така мила.
Ця річ, папір,
Із туалету.
Хоч, перевір,
Першу куплету.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335338
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 06.05.2012
Єдиний рух,
Рука тремтить.
Летить мов пух,
В наступну мить.
Останній спогад,
В голові.
Твій дивний погляд,
У вікні.
Чарівна посмішка,
В очах.
Мов сіра мишка,
У кутках.
Це все для тебе,
Муза снів.
Промовив ледве,
Я крізь гнів.
Що духу,
Вдарив по авто.
Від цього руху,
Впало скло.
Я бив щосили,
Всюди, скрізь.
Мене просили,
Зупинись.
Зірвалось в мене,
Те гальмо.
А поруч гине,
Вже авто.
Тебе немає,
Пил осів.
Тепер хто знає,
Що хотів?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333183
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.04.2012
Схопив,
Намацав, відпустив.
Тебе я пив,
Тобою жив.
Для тебе,
Сонечко світило,
Тепер я ледве,
Маю сили.
Таке життя,
Так мабудь краще.
Без вороття,
Бо все пропаще.
Ти їдеш,
Подумки радієш.
Не чуєш,
Про майбутнє мрієш.
Весь світ,
Лежить у твоїх ніг.
Букети квіт,
І все що міг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333099
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.04.2012
Не модно бути джентльменом,
Інтелігентом-суперменом.
Носити жінку на руках,
Її купати в пелюстках.
Сучасна мода не така,
Не зрозуміють простака.
Сьогодні треба бути Бидлом,
Та перти всюди напролом.
Хапати жінку, та жбурляти,
І нетверезим йти до хати.
Не поважати всіх довкола,
Така людина ще не хвора.
Це хіт сезону наших днів,
Ми так виховуєм синів.
Ця палиця при двох кінцях,
Спіймає нас, в темних місцях.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328048
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.04.2012
Піднявся вітер, та поніс краплинки,
Жбурляючи, у вуличнім просторі.
Та ці невидимі сліди, журби хмаринки,
Мов скинуті на землю зорі.
Тускніючи віддалися на волю вітру,
Покірні власній долі, силі року.
Та зникнуть, як ті спогади про Мітру,
Перетворившись на потоки соку.
Об’єднані стихіями, загинуть всі,
В калюжі під палючим сонячним промінням.
Повз них байдуже пройдуть татусі,
З своїм маленьким поколінням.
Лиш діти втішать помираючу вологу,
Своєю радістю, або увагою, цікавістю.
Їм доведеться теж пройти важку дорогу,
Розфарбувати світ своєю яскравістю.
Та власна доля, незламна сила року,
Зігне їх до землі, подекуди зламає.
Та вичавить із них побільше соку,
І в землю під палючим сонцем заховає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321348
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.03.2012
В жінок існує така риса,
Вони слабкі фізично, та…
Ввіткнути можуть в серце списа,
Його гострять їхні вуста.
І запалає серце сильно,
Кохання полум’ям палким.
Та якось швидко, чи повільно,
Враз чоловік стає нікИм.
Мов тіло свічки, з жару тане,
Та десь прихована сльоза.
А жінка на вогонь все мане,
Теплом прихована гроза.
Вона обійме, десь зігріє,
І ліпить те, що хоче, десь…
Але колись, вітер повіє,
Вогонь втече, і зникне весь.
Та мов на свідчі, той огарок,
Лишиться чоловік один.
Та в серці повно різних шкварок,
Замість розписаних картин.
Нема вогню, похолодало,
І покуйовджений лежить.
Не вірить в те, що з ним так стало,
Вогонь для інших вже горить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314568
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.02.2012
Закохана людина, егоїст,
Їй власне щастя сліпить очі.
Немає апетиту і не спить,
І в ліжку лиш безсонні ночі.
Але коли вони у двох,
І почуття у них взаємні.
Для них життя букет не всох,
Та світлі пелюстки, не темні.
Їх не цікавить та сльоза,
Що по щоці сумній скотилась.
Та омине страшна гроза,
Котра довкола порізнилась.
Печалі, сум, біль та нещастя,
Тоді помітні їм, коли не в двох.
Але й тоді їм очі сліпить щастя,
Біда, мов від стіни горох.
Відскочує без жодної уваги,
Не завдає їм шкоди.
Кохання їм дає наснаги,
Несуть, його бурхливі води.
Та все ж життя ввірветься,
І втрутиться в міцні стосунки.
Та хтось, від когось відвернеться,
І доля виставить рахунки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313522
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.02.2012
Тупо, глупо и нелепо,
Тебе надеяться на «это».
Ты парень сильно сплоховал,
Не ту девчонку возжелал.
Она… такая… королева,
Тебя совсем не захотела.
Ты ей и так, и этак,
Цветов букетики, конфеток.
Кино, кафе и ресторан,
И новый к туфлям сарафан.
А сам в аптеку к чаю что-то,
Она к себе вела кого-то.
Ты снова парень опоздал,
Запасы дома не держал.
И снова к ней своим подкатом,
Она послала тебя матом.
Просил ее, чтоб хоть минетом,
Она сказала, что об «этом».
Ты парень можешь позабыть,
С тобой готова лишь дружить.
Тебе ее так не хватает,
Уже рука не помогает.
Ведь «это» с ней, твоя мечта,
Готов на все, кричат уста.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291786
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 09.11.2011
О ця закоханість юнців,
Щоб застрибнути до штанців.
Кохання плутають з бажанням,
Та розкидаються зізнанням.
Що у ночі серед дубів,
Коли ще терен і не цвів.
Він був моїм, а я його,
Не треба більш мені нікого.
А потім перестав дзвонити,
А я не знаю що роботи.
Розбите серце, розпач, біль,
І ось бере її вже хміль.
А там де хміль, там чоловік,
І знов тремтіння губ, повік.
А вранці голова болить,
І поруч з іншим вже лежить.
Була його, а він із нею,
Ховала це вже за брехнею.
Ось так пішла десь по руках,
А схаменулась вже в роках.
Сама однісінька у ліжку,
Лікує вже стареньку ніжку.
Нікого поруч, вже сама,
Виходить все було дарма.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291597
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.11.2011
Как страшно, когда для других,
Два человека вместе.
Не налюбуются на них,
Все говорят невесте.
«Ах, как я рада за тебя!
Тебе так повезло!»
И рады все твои друзья,
Тебя же гложет зло.
Она не то, и не моя,
Чужая, холодна.
И холоднее ноября,
Среди других, одна.
И вдруг, я буду с нею.
Всю жизнь наедине.
Такую ахинею,
Не видел в страшном сне.
Как глупо мучиться вдвоем,
Чтоб радовать друзей.
Ты вечно думаешь о нем,
Я брежу только ней.
Мы идеальны для других,
Но, правда, слаще лжи.
И очевидно для двоих,
Прощай, и не тужи.
Иди к нему, тебя он ждет,
А мне пора домой.
Моя ко мне так не придет,
И снова я не с той.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291538
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 08.11.2011
Я помню все, и жил как все,
И я давно не идеален.
Да ваши нежные мерсе,
Терплю я лишь до ваших спален.
Да я мужлан, село вообще,
Я не хочу для вас меняться.
Пусть вам хотелось бы еще,
Но с вами я решил расстаться.
Какая разница мадам,
Что послужило мне причиной?
Поймите, я ведь не Вандам,
Хочу я быть простым мужчиной.
Какая разница, что пост,
Который мною занимаем.
Поставит сильный вам вопрос,
О том, о чем мы с вами знаем.
Хочу расстаться с вами я,
И быть с другою, а не с вами.
И пусть возропщут все друзья,
Ругают пусть меня словами.
Но я решил, поставил точку,
Вы это знаете, и я.
Поцеловал не в губки, в щечку,
Теперь мы больше не семья.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=291351
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 07.11.2011
Ці очі, повні болю та страждання,
Тремтіння нижньої губи.
І крики, стони і благання,
Не треба! Досить! не роби!
сльоза скотилась по щоці,
І знов ти гучно закричала.
Твоя рука в моїй руці,
Хоча ти сильно виривала.
Здираю шкуру, тече кров,
Повір, мені від цього важче.
Та вістря в рану лізе знов,
І знову ти зітхаєш, трохи тяжче.
Я стиснув твого пальця сильно,
І кров полилась швидше вниз.
Вдивляюсь в рану дуже пильно,
Нарешті показався хмиз.
Яка велика скалка, мила,
І як її, ти загнала сюди?
Потрібна була дивна сила,
І крапельки солоної води.
Нарешті вільним став твій палець,
Від бруду дерев’яних лах,
А я сиджу, мов сивий старець,
Тебе тримаю на руках.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290563
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.11.2011
Миші, ці малі створіння,
Довели вже до кипіння.
Зовсім вже оскаженіли,
Що де є, усе поїли.
На пастки, бач, не ведуться,
Об отруту не спіткнуться.
І в ночі, не дають спати,
На гітарі вміють грати.
Бзинь, об струни лапкою, другою,
В мене нерви під напругою.
Кинув в них свою шкарпетку,
Та потрапив у розетку.
Влучний постріл вимкнув світло,
Від торшера. Все, набридло!
Я куплю собі гвинтівку,
Розстріляю їхню стінку.
Шкода лиш мені сусідів,
Бо у них, десь по обіді.
Кухня стане, як вітальня,
А точніше, моя спальня.
Збільшить їм, власне, жилплощу,
І у них буде до борщу.
Гість не званий у сорочці,
Із ремонтом у розстрочці.
Згоден їх ремонтувати,
Аби, хоч вночі поспати.
Знищити мишей в квартирі,
Ось такі у мене мрії.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290223
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 02.11.2011
Много не мало,
Мало не много.
Как же достала,
Девчонка недотрога.
Пудрит мне мозги,
Я вою от тоски.
Уже который год,
Такой вот, антипод.
Почему она такая?
Шепчу себе страдая.
Зачем она нужна?
Такая стрекоза.
Из головы не идет,
Все время достает.
Так хочется послать,
Пинка под зад, ей дать.
Но попка у неё,
Вот это йо-моё!
И бюст, лицо, все тело,
Скажи мне, в чем же дело?
Я тоже не идиот,
Красивый и не жмот.
Весь мир у твоих ног,
А я давно продрог.
Лежу один в постели,
Из дуба или ели.
А ты лежишь в своей,
Уже много-много дней.
Но, блин, придет тот час,
Когда застанут нас.
В объятиях друг друга,
Мои друзья, твои подруги.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=290057
рубрика: Поезія, Шутливые стихи
дата поступления 01.11.2011
А я надеялся и верил,
А ты разбила мне мечты.
Ты мне сказала, я поверил,
Но обманула меня ты.
Наивно было ожидать,
Что ты одна такая.
Не нужно было мне мечтать,
Что ангел ты, посланник рая.
Обидно правду так узнать,
Я тот, кто есть, таким я буду.
Но буду я тебя прощать.
Простить прощу, но не забуду.
Ты изменилась, и я тоже,
И спать ложишься ты с другим.
Вы спите вместе с ним на ложе,
Я сплю с другой совсем нагим.
Тебя не вижу я во сне,
И ты меня совсем забыла.
И вспоминать так горько мне,
Что ты меня не полюбила.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289765
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 31.10.2011
Как странно, чтобы стать поэтом,
Всего лишь нужно познать боль.
Просто нужно умереть, при этом,
На рану надо сыпать соль.
И безразлично как погибнешь,
Душою, сердцем или мненьем.
Тогда лишь тайны все постигнешь,
Когда простишься ты с сомненьем.
Идя по жизни нервом голым,
И остро ощущая боль потери.
Ты, понимая, что стал полым,
Исчезло то, во что ты верил.
Как жутко, что писать шедевры,
Способны люди без души.
И отхлебнув глоток мадеры,
Идут через колючие кущи.
И изливая на бумаге, или полотне,
То, что теряли от своей отваги.
Оно мерещится в пустом окне,
Его заметно, в гуще пассажирской ватаги.
Но не найти его в себе, в груди,
И не смотря на все на это.
Их не разбудишь, не буди,
Известны им на все ответы.
Как жаль, что люди могут быть такими,
Об этом можно только сожалеть.
И нет желания быть с ними,
Но мне пришлось так умереть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289764
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 31.10.2011
Сьогодні у ранковому садочку,
Десь у тихому куточку.
Під пожухлим жовтим листям,
Там де повно різних ям.
Куди рідко хтось заходить,
Де пітьма давно вже бродить.
Зненацька там з’явився рух,
Якийся невідомий дух.
Почав листя ворушити, розкидати,
Ловив те, що хотів мати.
Але воно у лапи не давалось,
Ховалось у пітьмі, та огризалось.
І дивні звуки лунали у садку,
Не рик, крик, або ку-ку.
А щось таке не зрозуміле,
Невідоме, але дико озвіріле.
Двірник зайшовши у садок здригнувся,
Почув цей звук, зблід, та озирнувся.
Його цікавість тягнула в тінь кутка,
Але подорож туди нелегка.
Стиснувши мітлу, зробив крок,
Напевне там чекає його рок.
Знайде він там свою кончину,
Він пригадав свою дівчину.
На мить він зупинився,
Від сорому краскою залився.
Гордо вип’ятив груди і попрямував,
У той куток, де дух бешкетував.
Раптом з під ніг здійнялось листя,
І кинулося в обличчя незваного гістя.
Мітла упала з безсильних рук,
Все завмерло, лише тихий стук.
Мітла підскочивши завмерла,
І в очі двірника мов свердла.
Дві чорні цятки, мохната морда,
І поникла постать чоловіка горда.
Із рота вирвався відчаю крик,
У відповідь з-під листя лунав рик.
Двірник назад, упав лежить,
А дух на нього стрілою летить.
Стрибнув на груди і до обличчя,
Двірник вже десь біля узбіччя.
Алея поруч, на ній люди,
Та цей дух вже всюди.
Облизує щоки, та хвостом виляє,
Людину щиро він вітає.
Помітив знов свого хвоста й погнався,
А хвіст у листя знов сховався.
Погнався за ним, а той тікає,
Двірник мітлу вже підіймає.
Чекає на собаку покарання,
За таке нестримане вітання.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288945
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 27.10.2011
Любил тебя, любил тебе,
Летал с тобою на звезде.
Парили вместе в облаках,
Кричали дружно слово «Ах».
Лежал весь мир у наших ног,
С тобою рядом я все мог.
И радуга в душе у нас,
Уста дарили мед, и квас.
Вдруг нет звезды и облаков,
Не стало сразу нежных слов.
Пропала ты, и мир погас,
Ушли и мед с тобой, и квас.
И я стою, давно продрог,
Переступить хочу порог.
Я сделал тут неверный шаг,
И одиночество, мой враг.
Издав победный, дикий клич,
И подстегнул меня как бич.
Рванул вперед, хотел уйти,
Но стала ты вдруг на пути.
Легонько руки развела,
Меня ты нежно обняла.
Тебя искал. Где ты была?
Я здесь тебя давно ждала.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276544
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 23.08.2011
Сошлись на улице пара мужчин,
Один был Брюнетом, второй же Блондин.
Вокруг слышен обыденный вой,
Мужчин впереди ждет заманчивый бой.
Сам бой не так интересен, увы,
Скорее интересней собрать бы плоды.
Победителя ждет, восхитительный приз,
Смазливой и наглой девчонки каприз.
И тут вдруг Блондин взмахнул кулаком,
Брюнет никогда не был дураком.
Он ловко ногой выставил блок,
И незаметно сделал прыжок.
Блондин полетел в канаву лицом,
Брюнет же не был до конца подлецом.
Расставив он ноги пошире,
Мечтал о своем кумире,
Блондин приподнялся и сделав кульбит,
Бился так, что Брюнет был побит.
Девчонка хотела уже снизойти,
Сказать, что с Блондином готова пойти.
Но в ответ получила слова,
От которых кругом пошла голова.
Блондину она совсем не нужна,
Это месть за другую девчонку была.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276399
рубрика: Поезія, Шутливые стихи
дата поступления 22.08.2011
Дождь шел вчера,
А сегодня выходной.
Мне домой идти пора,
Но хочу побыть с тобой.
Дождь шел вчера,
Были мы тогда вдвоем.
А сейчас стоит жара,
В сердце пустота, моем.
Дождь шел вчера,
Странно было говорить.
Для тебя, я мишура,
Как тебя я мог любить?
Дождь шел вчера,
Я теперь иду один.
И не жизнь, а так, мура,
На висках добавилось седин.
Дождь шел вчера,
То есть, много лет назад.
У тебя есть детвора,
Я прожил не жизнь, а ад.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275694
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 18.08.2011
Я не спешу, не тороплюсь,
Играю не спеша.
Игрою лучше я упьюсь,
Раз нету ни гроша.
***
Затянут бой, и дорог час,
Сливай, я не держу.
Не уговариваю Вас,
Я просто тихо ржу.
***
И штрафом сильно не пугай,
Платил я много раз.
Плевал на них я, так и знай,
Хоть в лоб, хоть прямо в глаз.
***
Где подлость здесь, а где здесь честь?
Ты раб, я господин,
Таких как вы не перечесть,
Такой как я, один.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274481
рубрика: Поезія, Шутливые стихи
дата поступления 10.08.2011
Байдужість до навколишнього світу,
До того як колись, кудись іду.
Коли немає жодної різниці,
Де ти сидиш, у полі, чи в дзвіниці.
Коли немає жодної ваги,
Що діється довкола, навкруги.
І все одно, сьогодні свято, чи у когось горе,
Чи сонечко, чи вітер й дощ реве.
На дворі літо, повно птиці та комахи,
Чи зима, бомжі вдягають лахи.
Багатії на швидкості промчались на авто,
Чи дівчина пройде закутавшись в пальто.
Калюжі замерзають на асфальті,
Про що сьогодні пишуть у газетній шпальті.
То все байдуже, немає до того діла,
І вишня вже осипалася, чи може тільки зацвіла.
То не важливе, має бути то байдуже,
Коли порожньо на душі, так сильно дуже.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266397
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.06.2011
Повний ззовні, порожній із середини,
Ще молодий, та пробиваються сивини.
Очі дивляться байдуже навкруги,
Повні болю, та невтримної туги.
І мовчання тишею кричить,
Мов ридання, накотилися на мить.
Мить та все одразу і пройшло,
Так неначе нічого й не було.
Знову дивиться довкола так байдуже,
Серце захворіло, щось б’ється не дуже.
Так неначе хоче зупинитися,
І у землю по глибше заритися.
Далі йде порожній чоловік,
Хоче вкоротити собі вік.
Бо набридло жити в порожнечі,
Та не треба знати це малечі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266195
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.06.2011
Із відчинених дверей лунає музика,
Багато там гостей танцює гопака.
І келехи дзинчать від лагідних ударів,
Та тамада розмову враз про щось завів.
Усі в гучному ґвалті вітають ті слова,
І не цікавить, що вранці болітиме в них голова.
А музика вторить тому усьому ґвалту,
Нанесена гулянка на місцеву карту.
Багато часу, пліткарі, будуть смакувати,
Чутки про свято те, усім розповідати.
Але тих хто п’є зараз горілку,
Побачити доводиться їм так рідко.
А ті хто тут сидить, серед столів накритих,
Одягнених охайно, причесаних, умитих.
Не мучить ніщо, нехай те не цікавить.
Для них то не важливо, важлива лиш ця мить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=264461
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.06.2011
Наверное лучше и не вспоминать,
Слишком часто начал мысли гнать.
В прошлое, к тому, что не вернуть,
Снова ждет меня тернистый путь.
В этот раз, не будет как тогда,
От того ведь, не осталось и следа.
Снова я бреду в пыли один,
Не слуга, сам себе я господин.
Дама сердца в прошлом, в том, что не вернуть,
Нету дамы, и о сердце позабудь.
Странно как-то, сделал этот шаг,
И в глазах наверно видно страх.
А дорога тянется за горизонт,
Подожди немного, скоро будет фронт.
Там не бой, не будут пули там свистеть,
Там граница, встретились там жизнь и смерть.
И дойдя до края, смело шаг вперед,
И лететь не плавно, а наоборот.
Что там будет тьма, иль яркий свет,
Знаю точно, не возьму назад билет.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=264410
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 11.06.2011
Я піднявся, й знову впав,
Та знайшов те що шукав.
Це не річ, не почуття,
Це буденності життя.
Сонце, небо, місяць, хмари,
І жахи, нічні примари.
Тобто, те що навкруги,
Що статичне, без напруги.
Нас оточує завжди,
Без вусів, без бороди.
Є воно у всьому світі,
І у Колі, і у Віті.
Непомітно так, присутнє,
Це минуле, і майбутнє.
Це теперішні часи,
Запах вранішньої роси.
Це вчорашній талий сніг,
Та гучний дитячий сміх.
Це політ диких птахів,
Сварка п’яних чоловіків.
Це розмова між жінками,
Як хлоп’ята повтікали.
До своєї нені-мами,
Коли щось на збиткували.
Воно є, але не видно.
Вам читати не набридло?
Це буденність, просто скажу,
Нею сам себе розважу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=264241
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.06.2011
Може більше не писати?
Я почав себе питати.
Не поет, і не письменник,
М’яко кажучи «іменник».
Не розумний і не геній,
Вітер в голові не вій.
Не жени із мозку думку,
Рот не жуй солодку гумку.
Хто я є? І ким я буду?
Пам’ятаю, не забуду,
Ті образливі слова.
Як хиталась голова.
Слово критика, жалюче,
Палить в серці, так пекуче.
І простіш за все сказати,
«Легко Вам критикувати,
Спробуйте самі зробити».
Я мовчу, та хочу вити.
Хотів лиш показати приклад,
Та зробив детальний виклад.
Людям в тихому селі,
У звичайній тій оселі.
Що буває і інакше,
Та сказали ті, що старше.
«Ти працюй, не байдикуй,
Краще ти пометикуй.
Винайди такі штуки,
Щоб замінили наші руки».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=264066
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.06.2011
Я схопився серед ночі,
Пригадав чарівні очі.
Мац рукою, тебе немає,
Де поділася, хто знає?
Пригадав, що розійшлися,
І пожухло враз все листя.
Не весна – сумна осінь,
На душі, як пласка тінь.
Як могло таке насниться?
Що до тебе притулився,
І схопив тебе в обійми.
Ось такі чарівні сни.
Залишилися мені,
В снах, я літом, на весні.
А в реаліях зима,
Серце холод обійма.
Ось таке буває горе,
Воно різне, як те море.
Ліг один, в холодне ліжко,
Обережно, тишком – нишком.
Не злякати дивний сон,
Повернутися в цей тон.
Там, у сні, я знов щасливий,
І ти кажеш мені – «милий».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=263165
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.06.2011
Важливі слова,
«Я тебе кохаю».
Вже поросла трава,
У тому краю.
Де я так хотів почути,
Від тебе зізнання.
Не можу забути,
Байдуже мовчання.
Чому так буває?
Що не збутися тому,
На що щиро чекає,
Не думаючи про втому.
Що треба зробити,
Куди прямувати?
І як із цим жити,
Як біль вгамувати?
Всі люди живуть,
Сміх, радість довкола.
Вони щастя знайдуть,
Вирвуться з замкненого кола.
Не кожному бути щасливим,
Комусь дані страждання.
Коли вже буде сивим,
Дочекається кохання.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262659
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.05.2011
Річка, луг, гарні степа,
Лісів тут мало, чи нема.
Пагорби, водоймища, урвища,
Одна травинка трохи вища.
Тут все заснуло, чи не спить,
Якийсь жук, ось там тріщить.
Десь птиця хлопає крилом,
Байбак комусь там б’є чолом.
Ось у кущах шурчить косуля,
Вдалечині кричить зозуля.
То там, де степ зустрівся з лісом,
Трава стоїть там поруч з тесом.
І степ широкий вже не спить,
Змінилось все в єдину мить.
Природа гарна, часом дивна,
Але завжди до нас гостинна.
Зайдеш у степ, торкнешся квітів,
Таких красивих немає в світі.
В жодній із міських крамниць,
Таких немає в наших модниць.
Бо квіти ці незвичні, дикі,
Не м’які – тверді, але привітні.
Вони для степу, для свободи,
Не рвіть їх з будь – якої нагоди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261738
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.05.2011
Мить, секунда, може менше,
Якби не бачив було б легше.
Тебе побачив, і завмер,
Світ навкруги одразу вмер.
Лишилась тільки ти, єдина,
Минув рік, місяць, чи година.
А я стою, дивлюсь на тебе,
Поворухнутись можу ледве.
Іти, стояти, або бігти,
Нарешті зміг тебе знайти.
Слово, два, а може більше,
Одразу почуваюся вільніше.
Хоч серце стиснуте грудима,
Не треба гупати дверима.
Лишись зі мною, не іди,
Немає більшої біди.
Як лишитись на одинці,
Сам – однісінький в хатинці.
А навкруги, гучна тиша,
І у кутку скребеться миша.
В душі зіпсована погода,
Це все зробила твоя врода.
Ти пішла, і світ завмер,
Не світ, а я один помер.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261348
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.05.2011
Твоя гарна коса,
Мов ранкова роса.
Змінила світ, все навкруги,
Не знав до цього я нудьги.
І захворів, душа палає,
Коли сонце із волоссям грає.
Йому це можна, а мені,
Не снилось це і у сні.
Тобі сьогодні я байдужий,
Не гарний, не достатньо мужній.
І це не так, і то не те,
Тебе мій розум не збагне.
Чого душа твоя бажає?
Коли вже радість завітає?
До твоїх сумних очей,
Не хочеш влесливих речей.
Зробив би все, якби я знав,
І як до тебе не загравав.
Ти лишилась непохитна,
Жвава, гарна й дуже спритна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261347
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.05.2011
Кохання, небезпечна річ,
Воно як вогняна піч.
Палає, палить все, що є,
Згорить, те, що не зігниє.
І навіть, ту труху, що буде,
Лежати там, де не знайде.
Не жук, не гусінь, не надія,
Там, де вітер вже не віє.
Кохання, все знайде і схопить,
Та запалає, за тріщить.
І змінить все в єдину мить,
Старий дід також затремтить.
І схопить бабу у обійми,
Юнак побачить дивні сни.
Дівчина, тяжко за зітхає,
Кохання, майже, кожен знає.
Воно десь є, або немає,
Та часто хтось його шукає.
Знайде, чи схопить у долоні,
І сльози побіжать солоні.
Не гіркі, не мутні – прозорі,
В будівлі, може десь надворі.
Ті сльози щастя, а не горя,
Їх не багато, менше моря.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260079
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.05.2011
Батьки хлопця вбирали,
У війско проводжали.
Сказали все, що знали,
Наказ, такий давали.
Щоб службу знав,
Щоб армію запамятав.
Щоб вправний був боєць,
Військовий молодець.
І хлопець у військо йшов,
Щоб не ламати дров.
Він вчив собі статут,
Бо був не там, а тут.
Щоб службу знав,
Щоб армію запамятав.
Щоб вправний був боєць,
Військовий молодець.
Дівчину пригадав,
Їй лист він написав.
Про те як він сумує,
Про те як дні рахує.
Щоб службу знав,
Щоб армію запамятав.
Щоб вправний був боєць,
Військовий молодець.
Повернеться додому,
А там вже все готово.
Його вже всі чекають,
Про армію питають.
Щоб службу знав,
Щоб армію запамятав.
Щоб вправний був боєць,
Військовий молодець.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257918
рубрика: Поезія, Співомовка
дата поступления 06.05.2011
Він був незвичним,
Чи звичайним.
І одяг був його практичним,
Та погляд був його повчальним.
Робив що треба,
Брав що міг.
І якщо виникне потреба,
Переконати міг усіх.
Бо то реалії життя,
Вкладали звук його вустам.
Бо то сьогоднішнє століття,
Ходило з ним по всім хатам.
Та сталась з ним одна пригода,
Був день добра, і на майдані.
На нього трапилась нагода,
Наткнутись дівчині, Оксані.
Вона лиш щиро посміхнулась,
Обійми широко розкрила.
І так до нього пригорнулась,
Та була з ним така мила.
Він відсахнувся, та злякався.
Чи може дівчина та хвора?
Та потім, коли вже дізнався,
Не приїздила сюди Скора.
«Ви посміхайтеся усім,
Та задарма робіть добро».
Вона сказала, та за тим,
Побігла в бік, та у метро.
Він посміхнувся, та пішов,
Бо працювати йому треба.
Та з нею радість він знайшов,
Та зникла враз його журба.
Він по дорозі всіх вітав,
Та бабці старій допоміг.
Хлопчині кішку він дістав,
Образа викликала сміх.
Та на роботі був привітним,
Допомагав усім, за так.
Враз став він якось дуже сильним,
А всі казали що «простак».
Навколо люди метушились,
А він лиш мило посміхався.
Всі верещали та казились,
А він увечері зібрався.
Додому йти, аж ось прийшли,
Ті білі люди у халатах.
Його шукали та знайшли,
Він не у хаті, а в палатах.
Робітники урятували,
Його від цього божевілля.
Та у лікарню вже запхали,
Все, на лікарське свавілля.
Він вже не робить всім добро,
Давно вже він не посміхався.
Побачить хоче лиш Дніпро,
Робить добро вже зарікався.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=244023
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.02.2011
«Ти голосуй лише за мене,
І буде вдосталь всього в тебе».
Один політик так казав,
Електорат він зазивав.
Вважав що люди всі дурні,
Їх зневажав, бо всі наївні.
Проголосують раз, і в друге,
Йому так само все мене.
Сьогодні в партії, а завтра,
В його обличчі знову втрата.
Бо він за гроші галасує,
Коли не платять, він лютує.
По партіях він так і скаче.
По сходах мов, або неначе,
За допомогою скакалки.
Кидає обіцянки, як ті палки.
І за закон він скаже слово,
Якщо заплачено, готово.
Він буде проти, якщо скажуть,
Або якщо десь не підмажуть.
Потрібна йому охорона,
Бо, бач, він білая ворона.
Його всі люди добре знають,
І біля хати вже чекають.
В одного дівчину увів,
Другого під біду підвів.
Когось образив, чи принизив,
А з когось він мотузки вив.
І знову вибори. Та що це?!
Він не пахне, не цвіте.
Бо бач, його вже не обрали,
Та охорону враз забрали.
Не варто думку продавати,
Переконання враз міняти.
Це не брехня, і це не жарт,
Це зник продажний бюрократ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=244022
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.02.2011
Присвячується невідомій Ані, та людям котрі змінюють світ.
Чоловік поставив книгу у шафу котра зачинялася скляними дверцями, рука відпустила обкладинку і мала б покинути простір шафи дозволивши дверцятам зачинитися, та не могла, погляд зупинився на іншій книзі. А. П. Чехов «Вибране» було написано на корінці, а в середині пояснення – оповідання, повісті, п’єси, видавництво «Таврія» Сімферополь 1977, книга друкована російською мовою, тиражем приблизно сто п’ятдесят примірників. Здається не раритет та таких книжок безліч, точніше схожих, але ця книга єдина, саме з нею у житті чоловіка пов’язана історія про яку він нікому не розповідав та лише одного разу написав.
Звісно у школі не дуже поважають розумників, відмінників, та Владику подобалися різні історії, він із захопленням читав про пригоди козаків, лицарів, ковбоїв та безліч хоробрих та сміливих чоловіків. Вчився він не дуже добре, за поведінку у нього взагалі майже завжди була двійка, та у бібліотеці він був своєю людиною, постійним відвідувачем, а хто з цього сміявся завжди міг отримати в око чи по зубах. Минула школа, за нею пішов інститут, книги змінилися, змінилося ставлення, навіщо читати про чужі пригоди коли можна насолоджуватися власними. З’явилися жінки, п’янки та дорослі розваги, та й Владик став дорослим чоловіком і вже звався Владислав Олександрович, одного разу крокуючи з супермаркету натрапив на розкладку з книжками «Розпродаж, все по трояку» роз’яснював напис.
- Що ж три гривні це зараз не гроші. – Пробурмотів сам до себе Владислав Олександрович та вибрав кілька книжок, розрахувавшись поклав до пакету та попрямував додому.
Так і судилося б тим книжкам провалятися деінде, бо за браком часу, чоловіку ніколи було їх прочитати, звісно п’янки, гулянки, дівчата, але чи-то доля, чи може щось інше, та чоловік розлучився з ще однією жіночкою і скориставшись можливістю поїхав у відрядження, серед багажу опинилася та сама книга. Прямуючи потягом та від нічого робити чоловік дістав книгу та вперше відкрив першу сторінку, одразу за нею на заплановано-чистому аркуші, були зроблені якісь записи олівцем, ці записи зроблені попереднім власником зовсім не приволікли уваги теперішнього власника підручника. Відкривши книгу ззаду щоб роздивитися зміст, помітив, що кілька оповідань та повістей було окреслено одним великим колом зробленим тим самим олівцем, лише потис плечима та почав читати.
- Що ж ти така не охайна, Аня? – Запитав чоловік помітивши внизу однієї зі сторінок напис зроблений олівцем, три літери «А», «н», «я» запис був зроблений дуже гостро заточеним олівцем тому що напис в деяких місцях майже прорізав папір.
- Що, пробачте? – Людина котра сиділа в тому самому купе вирішила що звертаються до неї.
- Це я не вам. – Відрізав Владислав Олександрович та продовжив читати, він читав без особливого захоплення, просто читав, часто відкладав підручник та дивився у вікно на пейзажі котрі пролітали повз, ходив за кавою чи її пив, розмовляв з іншими пасажирами та коли все інше набридало він брав у руки книжку. Так би напевно і продовжувалося якби одного разу Аня гучно не заявила про себе, «їх було тільки двоє» саме це словосполучення було підкреслено олівцем у наступному оповіданні першим, підвівши очі на назву Владислав Олександрович помітив якусь чудернацьку фігуру зроблену також олівцем неначе ромб чи квадрат, але так намальовані, мов папір котрий згортався у трубочку. Далі більше: рак-відлюдник, слимак, чимало, та написи на полях. Чоловік знову подивився на сторінку зі змістом, саме це оповідання значилося першим в окресленому колі, та з захопленням припав до книги, він читав історію в історії, точніше в кількох історіях, це було вперше, це було дивно, та потяг зупинився і чоловік мав виходити і взятися за роботу.
Він працював, працював напружено, завзято, квапився, але не тому що поспішав повернутися з відрядження, а тому що його чекала Аня, дівчина зі своєю історією, зі своїми думками, зі своїм баченням світу. Якось непомітно він почав подумки з нею сперечатися, не погоджуватися, жаліти та співчувати, почав жити її історією, її думками. Він почав замислюватися, а коли вона робила ці написи? У далекому сімдесят сьомому чи у двотисячному, у вісімдесят п’ятому чи може нещодавно, і яка вона була? Те що вона була розумною він не сумнівався, точніше напевно вона і зараз десь є, і йому ставало якось дивно, ось він читає, байдуже що насправді можливо вона готувалася до якогось іспиту чи самостійної роботи, вона виділяла саме ці слова. Через цю Аню кинув пити та курити. Потім підкреслення зроблені олівцем змінилися підкресленнями зробленими ручкою, до прямих приєдналися хвилясті, він почав помічати що деякі влучні моменти вона випускала та його дратували приписи котрі вона робила «плотська любов», і це там де писалося про почуття!
Він повернувся з відрядження та вдома всю ніч сидів над книжкою, і читав, йому стало сумно коли він вийшов з окресленого кола, і перестав зустрічати підкреслені слова та словосполучення. Коли дочитав до кінця повернувся до першої, заплановано-чистої сторінки та перечитав записи зроблені знайомим почерком, з чимось погодився, щось заперечив. Це коло змінило його життя, його погляди, він не зневірився в коханні, він закохався.
Чоловік обережно торкнувся книжки на корінці котрої було написано А. П. Чехов «Вибране» та зачинив шафу. Ось так непомітно ми змінюємо навіть те про що не знаємо, навіть тих кого ніколи не зустрінемо.
- А все ж цікаво, яка ти Аня? – Чоловік дивився крізь скло на полиці з книжками.
- Що там любий? – До чоловіка наблизилася гарненька дружина, та ніжно його обійняла.
- Плотська любов. – Відповів чоловік, та розсміявся помітивши здивований вираз обличчя дружини, він не пояснював, просто дав почитати про історію, яку він нікому не розкаже.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241019
рубрика: Проза, Присвячення
дата поступления 14.02.2011
Невисокий чоловік середньої статури, середнього росту, середнього віку, здається все у нього середнє, і зовнішність, і достаток, і суспільне становище. Хоча суспільне становище у нього середнє для невеличкого містечка, тобто райцентру, а зараз в’їхавши у місто з міліонним населенням чоловік вже не здавався таким середнім. Пошарпана машина марки Славута, різко контрастувала на дорогах обласного центру з іномарками, незважаючи на те були вони новенькі чи давно вже Б/У. Чоловік був як то кажуть заядлим рибаком, рибалка для нього не просто захоплення, а все життя, він все міряв рибою, будь яка подія асоціювалася в нього з сортом, видом або наживкою.
Ось і зараз влаштувавшись за маршруткою в котру люди набилися мов оселедець в банку, рибак слідкуючи за червоним кольором світлофора на перехресті, спостерігав як люди обступили якусь торговку, мов дурний мальок приманку. Він не розумів людей, як можна їхати на рибалку щоб пити горілку? Він ловив рибу тверезий, ловив з захопленням, не тільки тому що сім’я через безробіття тільки тим і жила, що він спіймає, а тому що це йому насправді подобалося, це було його життя, риб’ячий світ, тому світу людей він не сприймав.
Ось загорівся зелений колір на правий поворот та машини мов косяк риби почали рух, рибак пригадав місце на їхній річці, де річка також розходилася, там краще за все ставити сітку, обов’язково щось попаде. Авто котре їхало попереду почало звертати на узбіччя, та рибак помітив міліціонера котрий наближався до авто котре зупинялося, рибак подивився з виглядом поваги та попрямував далі.
Біля ще одного перехрестя рибак помітив невеличку аварію, два авто зіштовхнулися кілька подряпин та невеличка вм’ятина, гурба людей скупчилася та голосно щось обговорює. Теж знайшли видовище! От якби спостерігати за поплавком котрий спокійно стоїть аж ось як пірне, оце видовище так видовище.
- От дурна баба! – Рибак після кількагодинного блукання містом нарешті заїжджав на стоянку торгового центру, впхнув свою Славуту між джипом, котрий більше нагадував трактор та якоюсь прилизаною іномаркою з двома дверима як у Таврії Василя. Настрою зовсім не було.
- Чого бажаєте? – Щойно потрапив у необхідний магазин, як до нього підійшов якийсь молодик у чудернацькому чи-то светрі, чи-то рубачці з клаптиком паперу на тому місці де в піджаку має бути біла хустинка. Озирнувшись рибак помітив що він не один в такому вбранні, таких молодиків тут кілька, вони ходять проміж рядів мов хижа риба, та помітивши когось в іншому одягу кидаються як риба на хліб, і так само як риба, один вхопить то інші мають чекати іншого.
- Та ось, баба прочитала про акцію, на телевізори. – Рибак зацікавлено роздивлявся простору залу набиту всілякою технікою.
- Така акція є, вам треба трохи далі. – Рибак відчув себе черв’яком, котрого риба попробувала, та відплила поступаючись іншій котра заковтне.
- Чим можу допомогти? – Інший молодик в такому ж вбранні тільки обличчя рясно всипане прищами.
- Акція на телевізори. – Рибак цього разу менше вдавався в деталі, щоб значить, не спугнути.
- Так, така є, вам якого розміру? – Схоже ця риба заковтнула.
- Ось такий. – Рибак за звичкою руками вказав на розмір. – Скільки коштує?
- Давайте пройдемо, подивимося та підберемо по ціні. – Молодик-риба повів рибака до полиць з акційними телевізорами.
- Ти дивись! – Рибак зупинився біля здоровенного екрану, майже в людський зріст, на якому показували якісь величезні машини на колесах трактору виробництва ХТЗ, котрі з легкістю їхали по легкових авто вишикуваних в ряд, з динаміків лунав рев моторів. Ось водій одного з авто ніби помітив рибака, котрий зазирав через те здоровенне вікно, його машина-здоровань зупинившись мов хижак котрий помітив здобич, тихенько розвернулася, рибак помітив товсті труби котрі захищали решітку радіатора. Рев мотора нарощувався, аж ось авто-гігант рвонувся в перед та поперло прямісінько на рибака, рев мотору наближаючись став гучніший, авто неслося рибак помітив щебінь котрий виривався з-під коліс, труби, решітку радіатора та самовпевнену посмішку водія, фари та знову рев, у рибака волосся стало дибом, треба тікати! Куди?! Куди тікати?! Чоловік відсахнувся. Машина-гігант проїхала повз камеру, рибак перелякано озирався, молодик-риба намагався приховати посмішку, окрім нього ніхто не звернув на рибака жодної уваги. Намагаючись вгамуватися рибак сказав тремтячим голосом. – Цей скільки?
- Двадцять п’ять тисяч. – Молодик-риба здивовано подивився на покупця котрий з вигляду не тягне на такий достаток, але хто їх знає скільки в них грошей. – Можна в кредит.
- А в кредит це як? – Рибак зачаровано спостерігав як машини-гіганти катаються по арені та чухав потилицю.
- Якщо ви працюєте більше пів року то банки надають товар в розстрочку. – Пояснив молодик-риба.
- Ти ба малеча! - Коли рибак вийшов з торгівельного центру з акційним телевізором, то з презирством подивився на джип біля якого стояла його Славута. Вкладаючи телевізор в салон свого авто подумав що такі машини як його Славута гідні лише на те щоб по них їздили машини-гіганти, сковзнув очима по прилизаній іномарці з двома дверима. – Ти навіть на те не гідна.
Стоячи на перехресті рибак думав «оце б йому гігантську машину, навряд би чекав зелений колір світлофору». Чомусь спала думка «а як воно дивитися по такому телевізору футбол?» він ніколи не цікавився футболом, аж ось захотілося.
Прийшовши додому сказав здивованій жінці, що йде влаштовуватися на роботу, а рівно через півроку поїхав за новим телевізором.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=239925
рубрика: Проза, Філософська лірика
дата поступления 09.02.2011
Єгор хлопчик невеликого зросту, звичайний учень шостого А класу, на посаду відмінника він зовсім не претендував, навіть хорошистом був не завжди, сказати що був найсильнішим, також збрехати. Бійки ніколи не уникав, але отримував так само багато, як давав. Саме через поведінку був змушений затриматися після уроку, вчителька заносила догану в щоденник, щойно отримав щоденник з барвистим записом зробленим червоною ручкою, як хутко побіг до роздягальні. де у всіх висить верхній одяг. Біля входу сидів скорчившись Дмитро.
- Діма, що сталось? – Єгор склонився поруч з однокласником, Діма сидів міцно заплющивши очі та тримався за пах. – Ходімо в медпункт.
Єгор допоміг Дмитру підвестися та повів до медпункту, щойно вони потрапили в медпункт як медсестра виставила Єгора за двері, хлопчик опинився за дверима та почав чекати, він здивовано спостерігав як медсестра вискочила зі стурбованим виразом обличчя та побігла до класної зали, повернулася з класною керівницею по дорозі щось їй розповідаючи жестикулювала руками. Алла Аркадіївна, класна керівниця, також була чимось стурбована, вони зайшли у медпункт зовсім не помітивши Єгора котрий стояв неподалік та чекав, через деякий час Алла Аркадіївна вийшла зі стурбованим виразом на обличчі.
- Що там? – Поцікавився хлопчик.
- Єгор?! А ти чого ще тут? – Вчителька здивовано подивилася на учня.
- Я те є, ну проведу його до дому. – Пояснив Єгор.
- Не треба. Йди до дому. – Вчителька серйозно подивилася на Єгора, але потім трохи злагідніла ніби щось збагнувши. – Дякую що привив його до медпункту, далі ми вже самі. Не хвилюйся.
Єгору не лишалося нічого іншого, окрім як іти додому, вийшовши з дверей будівлі школи помітив як від дерева відділилася фігурка та почала наближатися.
- Чого так довго?! – Невдоволено запитала фігурка голосом Михася.
- Ставили в щоденник двійку з поведінки, з приписом. – Пояснив Єгор, вони з Михасем були не те що товариші, просто жили на примикаючи одна до одної вулицях, були одного віку та не мали з ким ще гратися як один з одним. Коли пішли в школу то завжди ходили разом незважаючи на те що Михась вчився у шостому Б класі. Іноді виникали суперечки коли грали у футбол клас проти класу, але то святе.
- Двійку ставлять не так довго. – Повідомив Михась з виглядом обізнаної людини, котру намагаються доволі невдало обдурити.
- Дмитра відводив до медпункту.
- Який діагноз? – У всій постаті Михася було видно, що ця звістка викликає більше зацікавлення ніж двійка.
- Затрудняються встановити, скликали комісію, до складу якої мене не включено, мотивували тим що мене Михась чекає. – Відповів Єгор з кислою міною на обличчі, зображуючи якогось уявного професора.
- Та нічого, я б зачекав. – Сконфузився Михась.
- Пізно, батенька. – Товариші попрямували додому. – Завтра дізнаємось.
- Це дискримінація! – Знову прийнявся за своє Михась що змусило Єгора закотити очі. – Б клас це нижче суспільство!
- Чого ти? Нічого такого я не помічаю. – Знову почав переконувати Михася Єгор, скільки це вже продовжується, Єгор навіть не міг пригадати, напевне так було завжди. – У вас ті ж вчителі що і у нас, такі ж підручники та теми для навчання.
- Тобі цього не збагнути! Ти вчишся у А класі! – Продовжив гнути своє Михась. – Це ставлення, відношення.
- Слухай! У вас що, ніхто не зазнає травми, не б’ється?! – Як завжди розмова на цю тему вивела Єгора з себе.
- Б’ється. – По самовдоволеній посмішці Михася можна зрозуміти, що не аби яку роль в цьому відіграє сам борець за рівноправ’я.
- То чого ж ти?!
- Та я так, взагалі. – Михась зробив рух рукою, обводячи оточуючий його простір.
Наступного дня Дмитра в школі не було, на питання Єгора, Алла Аркадіївна відповіла що захворів. Лише проходячи на переміні повз кабінет директора помітив бабцю Василя.
- Мало йому, треба ще добавити. – Бабця Василя казала директору продовжуючи розмову, котру напевне почали ще в кабінеті.
- Діма маленький хлопчик. – Переконував директор. – Ви розумієте, у нього кров згустками пішла, він може стати калікою.
- Мені байдуже! – Чомусь розсердилася бабця.
Що казали далі Єгор вже не міг чути, тому що задзвонив дзвоник, котрий звав учнів на урок. Єгор намагався замислитися над цією ситуацією, але навчатися та думати про своє не дуже виходило. Та ось Валентина Семенівна їхня вчителька з літератури попросила їх посидіти тихо, та вийшовши з кабінету привела вчительку з математики.
- Подивись будь ласка за ними, я не встигла взяти книжку, а без неї не можна далі. Я збігаю до бібліотеки. – Валентина Семенівна з виглядом благання дивилася на вчительку математики.
- Ще чого?! Вони вже дорослі, хай самі сидять! – Відповіла та, і розвернувшись вийшла.
- Діти, побудьте будь ласка трохи самі, я швидко. – Валентина Семенівна не знала що робити, але все ж побігла за підручником.
- Пішли в сад за яблуками?! – Щойно вчителька вийшла, як Сергій хлопець котрий сидів на наступній за Єгоровою парті, почав штурхати привертаючи увагу. – Вона, хвилин на п'ятнадцять-двадцять.
- А чого, пішли. – Єгор з Сергієм підвелися та вислизнули з класу. Хутко добігши до шкільного саду почали рвати яблука розпихуючи їх по кишеням, щойно кишені були наповнені як хлопці побігли до класу.
Коли хлопці потрапили до класи Валентина Семенівна вже була на місці.
- О це попали! – Сергій ввібрав голову в плечі, Єгор послідкував його прикладу.
Але на них чомусь не звернули жодної уваги, в класі був і директор, і завуч, і медсестра. Учні сиділи якісь бліді.
- Що трапилося? - Єгор прослизнув за свою парту та почав задовольняти свою цікавість у партнерки по парті.
- Вітька Каті руку зламав. – Відповіла та.
- Я тільки на хвилинку. – По щоках Валентини Семенівни котилися сльози.
- Як можна було дітей самих лишати?! – Обурювалася завуч.
- Що там швидка? – Директор подивився на медсестру котра клопоталася біля голосно ридаючої Каті.
- Їде. – Відповіла медсестра.
- Нічого йому не буде. – Шепнула партнерка по парті на вухо Єгору. – В нього батько відомий в місті бізнесмен.
- Не будемо заводити судову справу. – Директор ніби почув слова Єгорової партнерки по парті. – Мені двох судових справ на школу вистачає, третя зайва.
Єгор подивився на самовпевненого Вітьку, і йому так захотілося його вдарити, хай тільки вчителі вийдуть. Сергій позаду почав хрумтіти яблуками, нагадуючи тим самим де Єгор був під час цього випадку, але Єгору яблук вже зовсім не хотілося, тому він свої пороздавав іншим учням, його дивувало що всі їли яблука з виглядом відвідувачів цирку спостерігаючи як забирали Катю. Вітя йшов повз парту Єгора на своє місце.
- Ах ти! – Єгор не втримався, обличчя палало злістю котра просилася назовні. – Після занять я тобі руки по переламую.
- Домовилися! – Вітя якось єхидно посміхнувся.
Пощастило що це був останній урок тому чикати було не довго. Після дзвінка заплакана Валентина Семенівна попросила Єгора та Сергія залишитися та пояснити де вони були, записи в щоденник не робила, просто балакала та намагалася втримати сльози, взагалі-то це навіть на виговори не було схоже. Коли Єгор та Сергій вишли з класу, то почули що Валентина Семенівна знову почала плакати, це ще більше розізлило Єгора. Сергій попрощавшись побіг до класної кімнати, бо був сьогодні черговим, а Єгор попрямував на вихід.
Щойно Єгор вийшов зі школи як його схопили та вдарили, не розгубившись Єгор також вдарив, прослідкувавши за кулаком побачив, що бився він не з Вітьком, а з якимись підлітками, чи старшокласниками, чи взагалі зі студентами. Також помітив Вітька котрий стояв поодаль та єхидно всміхався, і ще фігурку котра відділилася від дерева та побігла до них, то був Михась. Михась з на хльосту одним ударом збив Вітька з ніг та приєднався до Єгора і підлітків утворивши кучу малу. Єгор бив та отримував, і знову бив аж поки не знепритомнів.
Прокинувся він на ліжку від того, що в носа вдарив різкий запах лікарні, спробував розплющити очі, та це йому вдалося не з першого разу, і через ті щілини котрі утворювали набряклі повіки майже нічого не було видно, боліло все тіло.
- Пане капітан! Він прийшов до тями. – Людина в білому халаті зникла з поля зору, та її місце зайняв чоловік у такому ж халаті тільки похапцем накинутому на міліцейську форму.
- Добрий вечір. – Привітався міліціонер.
- Добрий день. – Поправив його Єгор, губи також розпухлі та боліли. – Де Михась?
- Помер по дорозі в лікарню. – Міліціонер дістав якісь папери та приготувався записувати. – У мене до тебе є кілька запитань.
А потім були запитання та відповіді, міліціонер записував, але коли пролунало відоме у всьому місті прізвище Вітьчиного батька якось знітився, кілька разів перепитував чи Єгор впевнений. Єгор пригадав слова партнерки по парті «Нічого йому не буде. В нього батько відомий в місті бізнесмен» і якось стало не по собі, гірко. Міліціонеру схоже також було гірко та не по собі, напевне він також думав про те, але нічого не сказав дописав та пішов. Потім ще кілька разів приходив, а потім Єгора виписали з лікарні.
Сьогодні Єгор йшов до школи сам, мати сказала що Михася поховали коли він лежав у лікарні. Та коли прийшов, школа ніби змінилася, все було таким же, і учні, і Вітьок, і вчителі, і навіть директор, та щось змінилося. Єгор був мовчазний на запитання відповідав коротко. Та ось на одній з перерв Вітя штовхнув якогось першокласника та Єгор накинувся на Вітьку, він бив довго, куди прийдеться, їх намагалися розтягти але це вдалося не одразу.
Єгора закрили в сірій напівтемній кімнаті з решітками, сказали що Вітя помер та його будуть судити за вбивство, та Єгору те було байдуже, він сидів та дивився на стіну. Батько Віті, відомий в місті бізнесмен, кричав що згноїть у в’язниці, та і те було байдуже.
Приходила старша сестра з адвокатом та розповідала про батьків, про знайомих, про те як якийсь учень вдарив дівчинку по голові портфелем так сильно, що в неї був сильний струс мозку. Єгор подумав що директор напевне сказав що йому вистачає чотирьох судових справ, та ще одна зайва.
Єгора визнали винним та посадили, він не заперечував просто байдуже дивився на людей. Вони з Михасем були не те що товариші, насправді вони були друзями.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238779
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 04.02.2011
- Люба! Мені вже час! – Молодий та дуже гарний чоловік одягнув на голову шапку, котра довершувала зимову екіпіровку та змушена була не тільки підкреслити соціальне становище менеджера середньої ланки, доволі не бідної людини, а і повноцінно захистити від холоду. Як всім відомо не тільки російські зими холодні, українські також здатні здивувати пересічного мешканця.
- Перше, друге та бутерброди. – З кухні випурхнула молода та струнка красуня з довгим світло-русим волоссям та портфелем чоловіка, та чарівно посміхнулася.
- Ти найкраща! – У красеня від почуттів котрі його переповнювали бракувало слів, він не знайшов нічого кращого окрім як ніжно і обережно заграбастати її в обійми та припасти до таких манливих губ, котрі обіцяли втамувати на невеличкий час жагу. – Треба йти.
- До вечора. – Красуня котра обіймала чоловіка так само палко, чи навіть іще палкіше та незважаючи на слова зовсім не бажала так просто відпустити його з своїх рук.
- До вечора. – Ще раз поцілувавши дружину красень був змушений іти на роботу. Тому більше не зволікаючи попрямував на вулицю, вже не один місяць продовжувалося одне й те саме прощання кожного ранку. – Невже ми чоловік та дружина?
Три роки зустрічалися і нарешті одружилися, вона на третьому місяці вагітності, а йому все ще не вірилося, вони чоловік та дружина, вони разом. Красень прямував на станцію, скоро електричка до Києва, звісно зі своїм досвідом та освітою він міг знайти роботу і в райцентрі, як його дружина, але в Києві зарплати були вищі тому він вирішив що для родини так краще.
Красень прямував до електрички, на обличчі панувала посмішка щасливого ідіота, настрій був просто прекрасний. На платформі в очікуванні насвистував якийсь веселий мотив, що привертало зайву увагу, але йому було байдуже. Нарешті двері потягу відкрилися та натовп заніс його всередину тамбуру, міцно стиснувши з усіх боків, все як завжди, і двері зачинилися.
Хтось обережно гладить по сідницях, саме це і вивело красеня зі стану рожевих мрій у буденну реальність, він навіть проґавив ту мить коли це почалося, затиснули його достатньо міцно, щоб обмежити рухи, але цього разу він поклав гаманець у іншу кишеню що викликало лише єхидну посмішку, нехай шукають. Чиєсь коліно чиркнуло по нозі, напевно сусід або сусідка по тамбуру змінили опірну ногу, а потім коліно опинилося між ніг, хлопець не на жарт за панікував, спробував поворухнутися але його затисли міцно коліно вже на повну силу терлося об внутрішню частину ніг, не було жодного сумніву стосовно наміру власника. Кричати було якось ніяково, не зґвалтують же його в переповненому тамбурі! Чиїсь долоні вже зовсім не обережно а доволі самовпевнено хазяйнували на сідницях, красень перелякано затремтів. Подумки намагався пригадати хто позаду нього, заважало те що коли заходив встиг розвернутися, тобто той хто позаду вже їхав. Здається п’ять хлопців і три дівчини, зробивши надлюдські зусилля, пощастило що під’їздили до наступної зупинки та люди готувалися на вихід, красень поглянув на власника коліна та зустрівся з поглядом дівчини, очі в неї були широко розкриті, обличчя червоне, але не від морозу та з напіврозкритого рота виривалося переривисте дихання. Красень хотів вже щось сказати але відкрилися двері та його попросили випустити. Зстрибуючи на платформу краєм ока помітив як дівчина прослизнула всередину вагона. Красень зовсім не намагався відшукати власницю коліна, і так настрій було зіпсовано, тому лишився у тамбурі.
Красень прийшов на роботу одним з перших, це обумовлено скоріше графіком електрички ніж особистим бажанням. Катя, мініатюрна, блакитноока блондинка із зачіскою каре вже наводила лад на своєму робочому місці.
- Добрий день, представникам села та деревні! – Катя у своїй звичайній манері.
- Привіт представникам великого та брудного міста! – До красеня починає повертатися гарний настрій. У Каті є доволі симпатичний хлопець-качок та вона знає про дружину красеня, то можна з нею пофліртувати – пожартувати, при цьому бути впевненим що вона не сприйме це серйозно.
- Ігор Петрович просив нагадати тобі, щоб ти сьогодні розвіз подарунки. – Катя кивком голови вказала на кілька пакетів в яких знаходилися пляшки з коньяком, та рекламно-сувенірна продукція.
- От халепа! – Красень пригадав що йому так і не вдалося з кимсь домовитися про авто, настрій знову погіршився. – Доведеться на маршрутці, це на весь день.
- Буває. – Співчутливо промовила Катя. – Удачі.
- Дякую, тобі також. – Красень підхопив пакети та попрямував на зупинку.
Як важко подорожувати на маршрутці у годину пік з торбами, тут аби самому втиснутися, а ще пакети, радує що чим дальше тим менші пакети. Як же напружує розвозка подарунків, у інших для цього існує кур’єрська служба, не так напружує спілкування, як пошук людей. По телефону знайомі вже, вільно спілкуєшся, а як в новому незнайомому офісі шукати людину котру не разу не бачив, така плутанина виходить, як ось зараз.
- Можу я бачити Олену Притуляк? – Дівчина підвівши очі чарівно посміхнулась, та побачивши пакети зробила серйозне обличчя та посунулася, щоб можна було повністю роздивитися табличку «Торговим агентам вхід заборонено».
- Ви домовлялися? – Серйозно запитала вона, на її єхидному обличчі було видно, що відповідь вона вже знала та питала просто так, аби порозважатися, напевно пригадавши як якийсь хлопець з неї глузував, та сподіваючись на помсту цьому самовпевненому телепню.
- Ні, але…
- В такому разі, прошу вас вийти за двері. – На гарненькому обличчі дівчини можна було прочитати, і презирство, і злорадство, і радість таке різнобарвне накопичення емоцій.
- Якщо ви не проти, я їй зателефоную. – Красень поставивши пакети почав діставати телефон.
- На вулиці! – Схоже вигляд обручки на пальці красеня не поліпшив становище.
- Але ж там холодно!
- Вам буде корисно провітритися!
Красень був не в гуморі, весь день мов дурень гасав по місту, вислуховував образи в маршрутках, отримував по ребрах ліктями, йому відтоптали ноги, навіть кілька разів валізою по нозі з’їздили. І ось нате! Немає вільних місць! Їх часто немає, але тоді він цілий день проводив у кабінеті то сприймав це байдуже, а сьогодні він бігав. Красень невдоволено стояв у проході, думки у нього також були невдоволені. Аж ось по його сідницях пройшла рука, мимоволі пригадав вранішню подію, красень здригнувся та різко обернувся.
- Пробачте. – По проходу проходила симпатична дівчина та винувато посміхалася.
- Нічого, буває. – Красеню стало трохи ніяково, це ж треба кидається на людей. Красень намагався приборкати своє невдоволення, це було важко, але поволі поганий настрій почав відступати, тому що пригадав що дружина напевно вже вдома та готує вечерю, на обличчя починає повертатися щаслива посмішка ідіота.
- Ваш квиток. – Контролер відволік красеня від думок.
- Я не встиг купити, зараз заплачу. – Красень винувато всміхаючись потягнувся до задньої кишені куди поклав гаманець. Гаманця не було! Він подивився в іншій, потім в нагрудній кишені куртки. Немає!
- Припиніть ламати комедію! Оплачуємо проїзд!
- Так, так. Одну хвилинку. – Красень почав вигрібати з кишень копійки, та ледь-ледь наскріб необхідну суму, йому було ніяково, він напевне вперше почував себе ніби якийсь жебрак. Це ж треба, в нього вкрали гаманець!
До квартири красень увірвався мов скажений, кинув шапку та різко знявши куртку похапцем почепив на гачок.
- Сергію! Що сталося? – З кухні вийшла дружина, зі здивованим виразом на обличчі, та спостерігала метушню чоловіка.
- Ти навіть не уявляєш! – Красень метався по прихожій мов лев у клітці, при чому постійно жестикулював руками.
- Пішли розкажеш. – Дружина ніжно взявши красеня за руки та повела в залу, посадила на диван та сіла поруч. Красень не втримався та різко підвівшись почав ходити туди-сюди та жестикулюючи руками почав розповідати, дружина уважно слідила за ним та намагалася утримати серйозний вираз на обличчі, але посмішка чим дальше йшла розповідь, тим більш впевнено завойовувала собі простір. В кінці розповіді дружина не витримала та розсміялася.
- Ви тільки подивіться! Тут така трагедія, а вона сміється! – Красень схопився за голову.
- Та заспокойся ти, з усіма буває. – Дружина намагалася повернути обличчю серйозний вираз. – Думаєш мені не набридали?
- Тебе лапали?! – На обличчі красеня з’явилися перші прояви ревнощів.
- Так далеко не доходило, на противагу тобі, я вмію за себе постояти.
- Я також вмію. – Красень ображено піджав губи. – Це вам жінкам легше. Бац! І по яйцям.
- Взагалі-то жінкам важче, тому що нахабних жінок набагато менше ніж чоловіків.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238426
рубрика: Проза, Поема
дата поступления 02.02.2011
Поганий учень,
Не вчить словосполучень.
Старших не поважає,
Уроків не знає.
Погано вчиться,
Не хоче трудиться.
Великий недолік,
Не добрий чоловік.
Ще гірша жінка,
Хоч гарна та струнка.
Але некультурна,
Гуляща, брудна.
Не школа а блюзнірство,
Кричить суспільство.
Діти сваряться, деруться,
Ламають руки, гризуться.
Не хочуть заводити справу,
Не найдуть на них управу.
Майбутнє покоління,
Не має сумління.
Коротше учні винні,
Бо жваві, не сумні.
А вчителі праві,
В учнівській справі.
А те що все від них,
Таких дуже розумних.
Це їхня неувага,
Викликає зневагу.
Це їхня байдужість,
Викликає не дужість.
Того покоління.
Де ж їхнє сумління?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237977
рубрика: Поезія,
дата поступления 31.01.2011
Ось бачимо гарну красуню,
Уже велику, не манюню.
То Правда, та яку ми бачимо,
Та роздягнути її призначимо.
Щоб значить зняти всі прикраси,
І ювелірні і лампаси.
Як починаймо роздягати,
Недоліки почнуть випливати.
Зняли ми светра, на боках жир,
Не слово, лайка, летить у вир.
І то не груди, бачимо що вата,
Даремна на ліфчики розтрата.
Зняли ми туфлі, там артрит,
Не дивно бо у неї є радикуліт.
Зняли штани, а там не ноги,
А тонкі палки, під казан триноги.
Зняли берет, а вона лиса,
І вітер там нічого не колива.
Побачив я її одразу,
Моє обличчя навістила образа.
Як же ти мені набридла!
Гола Правда, ти огидна!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237976
рубрика: Поезія,
дата поступления 31.01.2011
Іде дід, всміхається,
З усіма вітається.
Від нього сахаються,
Потім обертаються.
Одягнутий в ганчір’я,
Немає свого подвір’я.
Крок у нього базисний,
Весь такий він радісний.
Всі з нього кепкують,
Його ноги мандрують.
Він країну бачив,
Від холоду вив.
А у місті тепло,
У підвалах світло.
Не те що в лісі,
Або у кожусі.
Іде пляшки збирає,
На людей позирає.
Дурні, нерозумні,
Так смішно мені.
Думають що кращі,
Що я ледащо.
Що гірка доля,
Що в мене неволя.
А насправді інше,
В душі в мене свище.
Не буду я нудний,
Бач, я не брудний.
Знайомий з гігієною,
З розпухлою веною.
Підняв трьох дітей,
Мов протоієрей.
Ходив такий важний,
Розумний відважний.
Та померла жінка,
Гарненька квітка.
Дітям не потрібний,
Сам собі огидний.
Пішов у люди,
Побував усюди.
Хату здав в оренду,
Зараз додому йду.
До синів, до внуків,
Розкажу про Гуків.
Та скінчу свій вік,
Як розумний чоловік.
Вдома не під забором,
Не як дикий боров.
Немає більше нудьги,
Не ваблять мене пільги.
Бо в світі страждання,
Ось моє зізнання.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237446
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 28.01.2011
Скажений, русоволосий чоловік середнього зросту, тридцяти років квапливо йшов в перед. Взагалі-то в нього як і у всіх людей було ім’я, але там куди він йшов воно не прижилося, за не передбачуваність вчинків всі його звали не інакше як Скажений, а йшов він до інституту не тому що він мав нагоду там навчатися, а тому що на його нещастя чи на радість п’ять років назад під час непорозуміння котре він та «представники його кругу» мали нагоду випадково вирішувати перед тим самим інститутом він зустрів її. Зустріч була казкова, він був один проти трьох, двох «приспав» одразу, тритій почав тікати вона була на шляху того третього з чого одразу скористалися не задумуючись прикриваючись як щитом. Скажений також не задумуючись збив з ніг «живий щит» котрий лише зойкнув падаючи та «приспав» третього кількома точними та доволі сильними ударами, що давало нагоду що «представник його кругу» кілька годин буде непритомний.
- Ти як? – Запитав тоді Скажений у неї, але не почувши відповіді наблизився до лежачого на землі тіла. – Дивно, я ж не сильно.
Він підійшов та без зволікань та церемоній перевернув її на спину, зовсім не задумуючись що таким чином остаточно забруднює її одяг у багнюку, його це не цікавило до того моменту коли він зазирнув в її обличчя, котре мало той іще вигляд. На брудному від грязі обличчі дуже ярко проступали дві червоні доріжки, котрі витікали з розбитого носа та оминаючи губи текли до підборіддя, але не кров приволікла тоді його увагу а сльози, вона плакала, не ридала а мовчки тихо плакала і сльози котилися по щоках змиваючи бруд.
- Чого ревеш дурна? – Він ривком підняв її та поставив на ноги, і тут вона відкрила очі, ті блакитні очі котрі здатні звезти з розуму будь якого чоловіка, ті очі котрі розтоплять найтвердіше серце, ті очі в котрих він загубився, ті очі котрі позбавили його розуму в чому він зізнався собі але ніколи не скаже їй.
- Я не дурна, я Юля. – Образилась тоді вона. Цікаво її щойно ледве не вбили, я її турбувало що вона не дурна.
То було п’ять років назад, п’ять років вони провели майже разом, вони не зустрічалися вони прости були. Вона йому довіряла та розраховувала на нього, а він її оберігав та нікому не давав її ображати, хіба що собі, та і то не навмисно. Він знав про неї все, вона про нього те про що ніхто не знав. Він поспішав сьогодні вона отримувала диплом та він мусив її забрати.
- Де Юля? – Замість привітання запитав Скажений у першого її співкурсника котрий потрапив на очі.
- Десь там. – Байдуже відповів той.
- Де Юля? – Запитав у другого, цього він знав краще, здається звали його Сергій.
- Не знаю. – Відповів Сергій якось сквапливо, та спробував попрямувати далі. Скажений одразу підібрався мов собака котра натрапила на слід, одразу боковим зором помітив праворуч двох хлопців котрі дивилися на нього та єхидно посміхалися, зиркнув ліворуч та помітив ще одного котрий опускав очі.
- Куди квапишся. – Скажений схопив Сергія котрий намагався хутко кудись піти за потилицю та розвернув до себе обличчям впер лікоть у горлянку. – Де вона?
- Та чого ти? – Прохрипів Сергій. – Скоро буде.
- Де?! – Це вже не було схоже на слова, скоріше на ричання. – Кості переламаю!
- Чого ти? – Вже майже просипів Сергій котрому Скажений ще сильніше здавив горлянку. – Хлопці порозважаються та відпустять.
- Де?!!!! – Скажений відпустивши горлянку схопив за щелепи так що почувся хрускіт.
- Б…-ська 134. – Поквапився відповісти Сергій.
- Ключі! – Сергій без зволікань віддав ключі. – Котра?!
- Помаранчевий москвич.
- Молись щоб я встиг! – Скажений вже встромляв ключ в замок дверей авто, відчинивши, хутко пірнув у салон та вставив ключ в замок запалювання, вперше за все життя у нього тремтіли руки. Авто завелося з першого разу та стрімко задом вилетіло з тісного ряду припар кованих автомобілів, розвернулося майже на місці та полетіло вперед в район приватного сектору. Влетівши на необхідну вулицю почав швидко дивитися по сторонах, авто ніби розуміючи водія також ледь помітно водило мордою з одного боку в інший. – Де ж ти?
Ось попереду з’явився сірий спорт кар, котрий не раз був помічений біля інституту, та зараз стояв біля блакитних воріт одного з будинків, москвич мов розумна істота одразу кинувся до нього, на воротах висіли золоті цифри: один, три, чотири. Скажений одразу вискочив з авто та кинувся до воріт. Зачинено!
Навіть не думаючи що він робить, Скажений схопився обома руками за верх двометрових воріт та одним ривком перемахнув їх, вже приземляючись по той бік боковим зором помітив величезну собаку котра летіла з буди до нього, вона вже була за метр від нього та робить останній смертельний стрибок, її паща розкрита, зуби цілять у горлянку незваного гостя. У той момент коли Скажений торкнувся землі, собачі лапи відірвалися від неї, навіть не зупиняючись людина зробила змах кулаком. Кулак перехопив щелепи собаки в тридцяти сантиметрах від горлянки людини, удар був такої сили що собака під хрускіт поламаних костей пролетіла кілька метрів та вдарилася об землю і котилася поки дозволила ціп до якої була прив’язана, та людину то вже не цікавило, Скажений біг до дверей будинку.
- Залізні! Не поламати! – Довго не думаючи людина схопивши перше ліпше розбила вікно. Не барячись Скажений схопився за віконну раму та не звертаючи увагу на скло котре різало його пальці, на власну кров котра заляпувала підвіконня, так само ривком вкинув своє тіло всередину, ще одні двері цього разу дерев’яні. Кров, двері, звуки боротьби котрі чулися за дверима, Скажений більше не був людиною, він випустив на волю дикого звіра, того звіра котрого ще юнаком навчився контролювати та випускати коли потрібно, що наганяло страху на всю округу, того звіра котрого військовослужбовці з котрими відбув армію жахалися, того звіра котрий жадав забрати життя, людське життя. Свого часу в армії довелося бачити багато смертей: вбитих чоловіків, зґвалтованих та розтерзаних жіночих тіл, мертвих дітей, з того часу він жодного дня не пропускав тренувань доводячи прийоми до рефлексів, і зараз не зупиняючись вибив дерев’яні двері.
Влетівши у кімнату перше що побачив це Юлю котра пручалася, але чотири чоловіка впевнено заламували їй руки та тримати ноги, на ній вже не було штанів та колготи були розірвані, але трусики лишалися ще на своєму місці, п’ятий знімаючи на камеру стояв спиною до Скаженого котрий влетів, але то був справжній скажений, він не бачив людей він бачив лише свою Юлю. «Оператор» отримав сильний удар кулаком у те місце де череп з’єднується з хребтом, ніхто не дізнається загинув він від удару, чи від окуляру старенької камери котра пробила йому зіницю опинившись між підлогою та обличчям падаючого тіла. До того як тіло «оператора» опинилося на підлозі Скажений підскочив до Юлі котру розпластали на столі, лівим кулаком влучив у скроню одного з ґвалтівників, почувся хруст кісток, правою в котрій ще затискав предмет котрим розбив скло ударив по черепу другого, не зупиняючись вбив третього та звернув шию останньому. Все відбулося так швидко що лише останній встиг злякатися, лише його обличчя відображало жах, інші навіть не зрозуміли що сталося.
Підхопив Юлю та незважаючи на її спроби вирватися виніс на двір.
- Юля, Юлечка! Заспокойся, це я. – Витягши ганчірку з її рота він подивився в її обличчя, та міцно притиснувши її до грудей почав гладити її по голові намагаючись не замастити своєю кров’ю, звір котрого він нещодавно випустив побачив ті заплакані очі та сховався, його вона також приручила, не зробила цепним псом а саме приручила. Вана плакала, точніше ридала а Скажений розмовляв, гладив її по голові та казав, так його вчили в армії, він знав що в неї шок та допомагав їй не втратити розум, та інколи вставляв . – Це сон, це просто страшний сон.
- Моя сумочка. – Вона вже виплакалася, та він допоміг їй вдягнутися.
- Побудь тут, я зараз принесу. – Скажений ввійшов до кімнати де лежало п’ять трупів, на підлозі ширилися калюжі крові, помітивши жіночу сумочку та намагаючись не вступити в кров, байдуже переступаючи тіла він попрямував до неї, взяв сумочку та попрямував на вулицю. – Тримай.
- Дякую. – Юля взяла сумочку, вона не подивилася в дзеркало, вона просто взяла сумочку та підвелася. – Пішли?
- Юля, слухай уважно що я тобі скажу. – Він взяв її за плечі, не обійняв а саме тримав, обидва подивилися в обличчя один одного, він поклав до її кишені ключі від квартири. – В шафі, третя поличка зверху великий пакунок, бери його та їдь. Чуєш? Їдь і не повертайся. У тебе все має бути добре, ти маєш жити.
Вона ледь помітно кивнула, вона все розуміла, вона знала що він вчинить саме так, вона його знала. Вони мовчки обійнялися, міцно-міцно, так простояли кілька хвилин.
- Ну все, йди. – Він відсторонився від неї, але вона підвелася на ціпочки та поцілувала його в губи.
- Я буду тебе чекати. – Це вперше в її очах він помітив таку біль, він не знав що вона побачила в його очах тому що вона розвернулася та пішла на вихід.
Він зайшов у хату та викликав міліцію, його не здивувало що вона до сих пір не приїхала, тому що зробив все тихо, знайшов папір та написав чистосердечне зізнання та вийшов у двір чекаючи на наряд.
- Це ви викликали наряд?! – Три міліціонери ввійшли через розчахнуті ворота, водій лишився в авто.
- Так, трупи в хаті, зізнання біля телефону. – Скажений стояв посеред двору склавши руки на грудях.
- Це ти вбив? – Не повірив старший.
- Так.
- А чого не втік? – Втрутився другий міліціонер.
- Не звик тікати. – Просто відповів Скажений.
- Давай сюди руки. – Другий міліціонер дістав наручники та вже зробив крок у перед.
- Підійди та візьми. – Серйозно відповів Скажений.
- Ти не жартуй! – Старший недовірливо дістав пістолет, його прикладу по слідував третій, тим часом другий стояв розгублено з наручниками не знаючи що йому робити, діставати зброю чи одягати наручники, він вже не був радий що так поквапився. – Чого стовбичиш?! Надягай!
Другий міліціонер зробив крок вперед простягаючи вперед наручники, Скажений стрімко подолав відстань котра лишилася та вдарив міліціонера в живіт, звір в середині Скаженого ворухнувся але його загнали назад. Скажений вихопив пістолет міліціонера з кобури, смикнув так сильно що заклепка котра приєднувала пістолет до ременя не витримала та зламалася, Скажений відштовхнув міліціонера зовсім не збираючись ним прикриватися. Старший вистрілив, куля пролетіла поруч, Скажений посміхнувся, в армії йому пророчили олімпійське золото по стрільбі, він відмовився, відомість його не приваблювала але зараз це пригодиться. Скажений вистрілив у третього міліціонера, він не схибив, куля подряпала щоку, не смертельно, другим пострілом відстрелив старшому погона, котрий підскочив та вдарив міліціонера по щоці, що змусило його присісти. Скажений побачив бліде обличчя водія котрий розпластався на капоті авто, тримав у витягнутих перед собою руках пістолет з якого ще йшов пороховий дим саме тоді куля втиснувшись проміж очей Скаженого вибила йому мозок, звір схований нарешті ніким не стриманий вилетів на волю разом з кістками, кров’ю, та мозком.
******
- Ось, так краще. – Гарненька жіночка у чорному вбранні та чорній хустинці поправила штучні квіти на охайній могилці, з очей її текли сльози але вона намагалася їх втримати, та знову не втримавшись в голос розридалася, заспокоївшись вона почала розповідати фотокартці на пам’ятнику. – Купила хатину в тому селі де ми мріяли, як хотіла влаштувалася вчителькою, ти правий для твоєї столярної майстерні там би було і сировини, і збуту, і роботи. Ти полюбляв працювати з деревом. Це сон, це просто сон.
- Тату, це тобі. – Маленький русоволосий хлопчик поклав якусь гіллячку покуйовджену ножиком на могилу, в його очах заворушився чудернацький звір якого всі окрім матері бояться. Про всяк випадок він пояснив. – Це лисичка.
Жіночка, та сама Юля котра колись в цьому місті отримала вищу освіту, тяжко зітхнула. Іноді їй дійсно здавалося що її життя то сон, то якась маячня, лише маленька фігурка сина рятувала її від божевілля. Тоді, напередодні отримання диплома вона лишилася у Олега на ніч, лише вона називала Скаженого справжнім ім’ям. Він навіть не дізнався що в нього буде син. Для Олега, і для його сина Олежика вона мусить жити, та сподіватися що сон закінчиться.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237445
рубрика: Проза, Поема
дата поступления 28.01.2011
Відомо всім давно у нас,
Що в кожнім слові є каркас.
А іноді як пожартуєш,
Та веселишся, та кепкуєш.
І регіт, шум, веселий ґвалт,
А одна жіночка на кшталт.
Розумної, чи інтелігентки,
Жбурне в обличчя ті салфетки.
Та то не правда, то брехня,
Немає в неї розуміння.
Чи гумор в голову не йде,
Але як в раж вона ввійде.
Ніхто не може зупинити,
Враз просить все це припинити.
Ви всі дорослі, мужики,
Прожили вже свої віки.
Та штамп на того хто жартує,
Брехун. Хай це він спокутує.
І чоловіку вже не вірять,
Бо бач, він втратив вже довір’я.
Впаде чи плаче, всі сміються,
Про біль розкаже, розійдуться.
Ніхто не вірить, він брехун,
Ось так загинув балагур.
І життя стало одноманітним,
Нема того що був привітним.
Ніхто у нас вже не жартує,
За хлопцем інколи жалкує.
А дама ходить оком зика,
Якого б ще їй мужика.
Ось так позором заклеймити,
Від її щастя можна вити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237222
рубрика: Поезія,
дата поступления 27.01.2011
Пишу про себе,
Не про Вас.
Забув про тебе,
Твій анфас.
Не надихає на пригоди,
Не радуєш красою враз.
Та сіра стінка біля входу,
На ній вже не прикраси ваз.
Малюнки бездарні нероб,
Що то за творчість? Слово х…
Та як когось кладуть у гроб,
Решітка, секс на двох.
Що ми за партію, країну,
Що хтось ґвалтує нас.
Що продали ми Україну,
Турбує то мене. А Вас?
На малювали б краще квітку,
І сонечко, веселка грає.
Щоб сяяла, цвіла мов в літку,
Приємно коли Вас вітає.
Така жива краса,
Ні те митця не зацікавить.
Ми бачимо скелет, коса.
Як хтось комусь поставить,
Що Юлька б…, а Петька сука.
І напис, гади всі, а я…
А далі хтось когось застукав.
Пояснення, що Змій свиня.
І безліч написів, емблем.
Це називається графіті,
Немає з ним у нас проблем.
Воно існує у всьому світі,
Але чому ось там.
Намальована красуня,
І солодкий мед її вустам.
Та красний колір так пасує.
Чому у всіх, а не у нас?
Чому не в нашому подвір’ї?
Але як каже дід Панас,
Все замкнуто на нашому довір’ї.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237221
рубрика: Поезія,
дата поступления 27.01.2011
Вона починає тремтіти,
А він не знає як буде жити.
У неї в долонях його серце,
У нього в руках пусте відерце.
Вона біжить куди не знає,
Він її не забуває.
Вона знає всьому віру,
Він до людей втрачає довіру.
Вона постійна та статична,
І робота в неї звична.
Він себе давно шукає,
Де прокинеться не знає.
Так живуть вони давно,
І це життя, а не кіно.
Не судилося разом бути,
Місив він її забути.
Мусив, але все ж не зміг,
Він свій крок змінив на біг.
А вона його забула,
І про нього давно не чула.
Доля, мрії, небуття,
Ще одне таке життя.
Згинуло в пучині часу,
І немає в нього басу.
Він старий, скінчив свій вік,
Був нічий він чоловік.
І дітей в нього немає,
Сам лежить та помирає.
Де вона? Жива, чи ні?
Вітер грає в сивині.
Погляд в образ на картинці,
Вони разом у хатинці.
Все, що в нього залишилося,
Може то йому наснилося.
Це життя, труди та муки,
Опустилися вже руки.
Вийшов в світ останній подих,
Вже нема їх молодих.
Постаріли та померли,
Народились інші, та поперли.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237021
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.01.2011
Немає чоловіка,
Тремтить повіка.
Немає вже три дні,
Як важко мені.
Не можу без нього жити!
Ой буду тужити.
А завтра в нього зарплата,
Відірвалась лата.
Він не повертається,
Точно! Десь шатається.
А я бідна, голодна,
Сиджу в дома одна.
До праці не привчена,
У господині записана.
Вмію гроші рахувати,
Також вмію витрачати.
Де ж ти мій коханий, любий,
Як прийдеш, кричиш «не бий!»
А я ж тебе люблю,
Так пику наб’ю.
Не впізнають друзі,
Ні літом, ні в стужі.
Я ж тебе чекаю,
Ось скалку тримаю.
Прийдеш будеш битий,
Не прийдеш будиш ситий.
Ой! Щось не те говорю,
Я ж їсти наварю.
Тільки не вмію,
Я воду нагрію.
Сам чаю зробиш,
Та й їсти навариш.
Одяг залатаєш,
В хаті поприбираєш.
А я красуня гарна,
Буду чиста й охайна.
На тебе чекати,
До наступної зарплати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237020
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 26.01.2011
Вона висока та струнка,
А поруч він, такий малий.
У неї доля не легка,
У нього шлях, теж не легкий.
Їй хочеться щоб щастя було,
Йому лиш трохи відпочити.
Їй щастя на завжди, щоб не минуло,
Йому набридло без неї жити.
Вона десь тут, а він десь там,
Без нього добре, не сумує.
А він блукає по хатам,
Він вірить, щастя десь існує.
Він виріс, тепер вище неї,
Вона давно вже не така.
І не лишилося нічого від феї,
Немає в ньому того батрака.
Колись відмовився від всього,
Аби із нею бути поруч.
Вона ж відмовилась від нього,
Не дочекався на пальця обруч.
Вони зустрінуться колись.
Що викликає та зустріч?
Де сльози що колись лились?
Спитають разом. В чому річ?
Написано 13.10.2010 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236861
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.01.2011
Сусід дивився ПОРНУХУ,
Аж позакладало вуха.
Весь будинок думав,
Що дівку надибав.
«От уже нарешті!»,
Каже баба чешці.
То вже дасть нам спокій,
Бандит одинокий.
Дехто прислухається,
А хтось насміхається.
Як соромний трудиться,
Враз він так забудеться.
Як всім зло робити,
Стане легше жити.
Лише п'ятнадцять років,
А бандитських кроків.
Скільки вже подолано,
Скільки дров наламано.
Його мама й тато,
Повертають в хату.
Всі їм посміхаються,
Чемно так вітаються.
Ліфт у гору їде,
Притихли сусіди.
Як пройде знайомство?
Побільшає сімейство.
І ось галас, крик,
Вискочив мужик.
Не мужик, пацан,
Летить мов партизан.
Голий, без штанів,
З тканиною трусів.
У майці без шапки,
Схопив речі в хапку.
А за ним і мати,
По сходах скакати.
Батько теж біжить,
Аж ремінь свистить.
Ось-ось наздоженуть,
Куди ж бо то пірнуть?
Щоб минути кари,
Перечекати хмари.
«Що сталося сусідонько?»
Спитав діді Панько.
Він про то не знав,
Що хлопця рятував.
«Чи молода не гарна?
Не працьовита, не вправна?»
«Немає молодої!
Дивився він он тої!»
«ПОРНУХУ він дивився!»
Батько також зупинився.
Хай лиш вернеться додому,
Ремінь не знайде втому.
І регіт залунав,
Десь хлопця наздогнав.
Та зрозуміли всі,
Щось змінило на душі.
Був одинокий хуліган,
А став НЕЩАСНИЙ МАЛЬЧУГАН.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236860
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 25.01.2011
Чи думали ви,
Чому від тюрми,
Не застрахований ніхто.
Так як Петро,
Відомо давно,
Вступив у багно.
Сховався від армії у кіно.
В кіно показували про Мімічно.
А поруч з Петром сидів генерал.
Якби був капрал,
Петро б не злякався.
Та не смердів і не закидався,
Проміж вузьких рядів.
Не підняв би ґвалт серед глядачів.
«Що трапилось там?»
«Там хтось комусь дав?»
Дядько спитав у чоловіка,
Знепритомніла дама, заплющив повіки.
«На генерала напав солдат!»
«Та то не солдат, а дегенерат!»
На інших рядах вже сваряться люди,
Міліція також усюди.
Генерал онімів, зовсім мовчить,
Всі придивились що в нього сторчить,
Та дами почервоніли.
Чоловіки побачивши те, всі оніміли.
Якби не ґвалт який підняв Петро,
Ніхто не дізнався б про то.
Що генерал був тут із коханкою,
І за тою пере бранкою,
Що несподівано піднялась.
Постать генерала ще не одяглась,
А світло вже ввімкнули.
Лампаси на підлозі, куди їх жбурнули.
Так несподівано Петро,
Розповів про те, про що не знав ніхто.
Що генерал був інвалід,
Саме тому він весь якось зблід.
І зажадав щоб Петра надіслали до нього,
Або по шматках, або цілого всього.
Петра не простили,
Та й посадили.
Щоб врятувати від генерала,
Та мусять звільнити вже незабаром.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236601
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 24.01.2011
Чи криза то боки лоскоче?
Чи може жінка грошей хоче?
Нема зарплати та доходу,
Знайти роботу є нагода.
А діти вдома тата кличуть,
В кишені дірки вітром свищуть.
Та люба й мила жінка воркоче.
Та гучно вона дверима грюкоче.
То в світі вже нема фінансів,
Давно співають вже романси.
Горілка також варта більше,
Та з самогоном трохи легше.
Наш ВВП прямує в гору,
А я стою біля забору.
Піти додому? Жінка там,
Як дасть ганчіркою по бокам.
То враз і їсти перехочеш,
Що куме гучно так регочеш?
А сам додому що не йдеш?
В селі роботу не знайдеш.
То треба їхати у місто,
На нас чекають там навмисно.
Мітла, лопата чи кірка,
Така вже доля не легка.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236447
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.01.2011
На вулиці ще стояв день, люди поодиноко стояли на пероні, деінде хтось проходить повз по перону займаючи місце навпроти вірогідної зупинки потрібного вагона. Стрункий та красивий чоловік в дорогому вбранні нервово ходив по перону туди-сюди, було помітно що він кудись запізнюється, а може просто поспішає. Взагалі подорож електричкою займає чимало нервів, але чоловіка зараз вочевидь турбувало інше, він щоразу поглядав на дорогий годинник на зап’ястку та на залізничну колію, точніше на ту частину колії звідкіля мала прийти електричка. Ось нарешті вдалині з’явилася зелена морда потягу, придивившись пильніше чоловік розібрав що то вантажний потяг, це відкриття визвало радість на стурбованому обличчі. Та радість зовсім не в’язалася з тим нетерпінням котре видавали його рухи.
- Це добре! – Красень в дорогому вбранні майже по дитячі зрадів та пробубонів сам до себе. – То я нікому не заваджу, нікого не затримаю.
В той самий час коли вантажний потяг на великій швидкості наблизився на небезпечно близьку відстань, Красень-Самогубця наблизився до краю перону, коли потяг зробив гучний гудок щоб попередити пасажирів про своє наближення, Самогубця міцно заплющив очі та сміливо відштовхнувся від землі штовхаючи своє тіло вперед, туди де зараз мали проїхати залізні колеса, на які тисне тисячотонний механізм локомотива та вантажу.
Самогубця летів вперед під гучне гудіння локомотива, летів вперед під грохот вагонів, аж ось відчув ривок і його щось жбурнуло, жбурнуло так сильно що навіть вибило дух. Дивно, але Самогубця не відчув болі, якось дивно він упав на щось м’яке, було дивно наскільки він знав самогубців в рай не приймають, тому мало б бути щось схоже на якийсь великий вогонь, жагучий та пекучий, захотілося розплющити очі та подивитися де він, але як же страшно.
- Вставай! Бач, розлігся! – Веселий Голос змусив Самогубця здригнутися.
- Пробачте, що ви сказали. – Пролепотів перелякано Самогубця.
- Кажу нічого валятися! Іншим заважаєш! – Не забарився роз’яснити дивний Голос.
- А що є і інші? – Самогубця намагався підвестися з заплющеними очима але сильні руки схопили його та поставили на ноги, дивно ноги у нього лишилися так само як і руки, лише пронизливий вітер пробирав до кісток та у вухах стояв грохот вагонів, гудка вже чутно не було. Схоже починалося.
- А що думаєш, один такий?! – Так само весело повідомив Голос.
- Пробачте, а Ви чорт? – Самогубця читав про пекло, але так і не зрозумів має там бути спекотне чи холодно, саме зараз чомусь відчув нестерпний жар, напевне вже.
- Ні. – Засміявся Голос тягнучи кудись Самогубця. – Я Демон!
- Пробачте не хотів Вас образити. - По шкірі Самогубця побігли мурашки, тому що коли голос називав свою посаду, то вітер якось дивно загудів у вухах.
- Ти ба! – Здивувався Голос припиняючи тягнути Самогубця. – А чого ти очі не розплющуєш?
- Боюся. – Чесно зізнався Самогубця ще щільніше стискаючи повіки.
- Як під потяг так сміливий, а як очі розплющити так боїться. – Здивувався Голос.
- Не знаю, думаю коли розплющу очі, то шляху назад вже не буде. – Пояснив своє бачення Самогубця.
- А не думав що коли стрибнеш, то шляху назад вже не буде? – Розреготався Голос. – Хоча мені байдуже.
- А що Ви будете робити? – Самогубця затремтів всім тілом подумки малюючи собі майбутні страждання.
- А що, є якісь пропозиції?
- Зовсім ні. – Поквапився з відповіддю Самогубця.
- І чого тебе туди поперло? – Запитав Голос.
- Це має якусь різницю? – Самогубця опустив плечі та схилив голову, дивно у нього були і плечі і голова, видно ті хто писав про душу зовсім нічого не розуміють, душа також має тіло та може відчувати, хоча а як же інакше, яке то було б пекло без відчуття болю.
- Для тебе напевно, так.
- Ви праві, хоча що то змінить?!
- Я можу послухати. – Повідомив Голос. – Ще є час.
- Розумієте? Як би краще сказати? – Самогубця зупинився відшукуючи потрібні слова.
- Кажи як є!
- Я живу в не справжньому світі. – Випалив Самогубця.
- Це як? – Здивувався Голос.
- Мої товариші на справді не мої товариші. – Спробував пояснити Самогубця.
- А чиї? – Не зрозумів Голос.
- Вони зі мною тому що це їм вигідно, жінки зі мною тому, що їх ваблять мої гроші та моє соціальне становище. – При тих словах плечі Самогубці якось понуро опустилися, та вся його постать згорбившись ніби зменшилася. – Всюди брехня, зневіра та запустіння.
- Головне що сам не брешеш. – Сказав Голос.
- Це як? – Здивувався Самогубця.
- Еге! – Голос якось навіть зрадів. – То ти сам брехун, то і довкола таких позбирав.
- Інакше я б не досяг того що маю. – Самогубцю зачепила насмішка Голосу, звідкіля то в біса йому знати як в світі ведуться справи.
- А що ти маєш? – Голос зацікавлено чекав на відповідь.
- Нічого. – Знов похнюпився Самогубця пригадавши де він та що зробив.
- То й нащо то було треба? – Схоже Голос вирішив почати катування з таких далів як болючі слова.
- Не знаю. – Зовсім розгубився Самогубця.
- То якого висновку ти дійшов?
- Що я жив не правильно? – Самогубця нерозумів що від нього хочуть.
- То спробуй ще раз. – Сказав Голос.
- А можна? – Цього разу Самогубця не просто розгубився а був спантеличений.
- Та будь ласка! – Вигукнув Голос.
- Але як?
- Розплющуй очі, та бувай здоровий. – Просто сказав Голос.
- Так просто. – Самогубця недовірливо помахав головою.
- А чого ускладнювати?
- Гаразд. – Самогубця розплющив очі та почав озиратися довкола, він стояв на пероні на вулиці ще стояв день, люди поодиноко стояли на пероні, деінде хтось проходить повз по перону займаючи місце навпроти вірогідної зупинки потрібного вагона, навпроти нього стояв хлопець доволі міцної тіло будови та весело посміхався.
- Гей! Які люди! – Якийсь перехожий радісно хлопнув хлопця по плечу. – ДІМОН! Чого ти тут, нам в другий вагон!
- Та я йду вже. – Весело узвався Голос котрий вилетів з усміхненого рота хлопця який стояв навпроти Самогубця. – То, як? Очуняв вже?
- То нічого цього не було? – Розчаровано прошепотів Самогубця.
- Та облиш ти цього нещасного! – Якась дівчина трохи далі з двома великими пакетами стояла погрозливо вперши руки в боки та зверталася вочевидь до співрозмовника Самогубці. – Витяг з під коліс той досить! Краще допоміг би.
- Не сварись Маша, йду вже. – Хлопець простяг Самогубцю долоню котру той здивовано потис та в два кроки опинившись біля дівчини підхопив пакети.
- Заждіть! – Самогубця кинувся наздоганяти свого рятівника. – То що мені тепер робити?
- Живи. – Хлопець просто потис плечима.
- Але як? – Не зрозумів Самогубця.
- Чесно. – Пояснив хлопець.
- А можна з вами? – Попросив Самогубця.
- Ще не вистачало кормити якогось волоцюгу! – Втрутилася дівчина.
- Я не волоцюга. – Образився Самогубця.
- А що, Маша, ось тобі і чоловік буде! – Розсміявся рятівник.
- Та нащо він мені здався?! – Така пропозиція схоже не влаштовувала дівчину. – Ні дров не нарубає, ні води не наносить! Диви який слабенький. Я б влаштувала його вантажником, так його не візьмуть.
- Я бізнесмен! – Самогубець гордо вип’ятив груди.
- У всіх є вади. – Осадила бізнесмена дівчина. – А що знайдемо тобі якусь роботу, я ж також не ідеальна.
Самогубця здивовано подивився в серйозне, але доволі гарне обличчя дівчини, зараз він готовий був з нею посперечатися, тому що йому здавалося що вона ідеальна.
- А що сестро гарного кавалера я тобі знайшов? – Знов розсміявся рятівник.
Під’їхала електричка та рятівник з дівчиною зайшли до тамбуру.
- Заждіть на мене! – Самогубця ледве встиг вскочити, як за його спиною закрилися двері, та електричка попрямувала за своїм маршрутом, везучи Самогубцю до іншого, нового життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236445
рубрика: Проза, Літературна пародія
дата поступления 23.01.2011
- Здоров Василь! – Петро, невеличкий охайно одягнений брюнет, підвівся та простягнув руку для привітання.
- Добрий день. – Василь високий та худий, хоча точніше сказати жилястий, чоловік потис простягнуту руку.
- Прошу сідай. – Запрошення було про дубльоване щирим жестом руки. – Ти як завжди пунктуальний до прискіпливості, тому я вже зробив замовлення.
- Дякую, але з якого приводу?
- Пам’ятаєш твою ідею сценарію «на пляжі»?
- Так.
- Я його написав! Ти зі мною у спів авторстві. – Петро дістав з кишені конверт поклав на стіл та піді двинув до Василя. – Твоя частка.
- Дякую, але в цьому немає необхідності. – Василь відвинув конверт до попереднього власника. – Я лише сказав як там мало б бути.
- Але твоє бачення мало успіх!
- То й що?
- Що твоя дівчина забороняє навіть брати гонорари? – При цих словах на обличчя Василя ніби накотилася якась хмара, і він похмурнішав, Але Петро не відступив та продовжив. – Їй хіба недостатньо того, що ти відмовився від такої пропозиції та лишився вантажником? Їй не достатньо, що ти допомагаєш їй будувати кар’єру занапастивши своє життя?! Недостатньо що ти ховаєш свій талант у багнюці буденності?!
- Якщо ти не припиниш, я буду змушений піти. – Василь рішуче дивився в обличчя Петру. На блідому обличчі не було жодної емоції окрім тої рішучості, котра була присутня не лише в погляді, але і в тоні котрим були сказані слова.
- Напевне я трохи погарячкував. – На противагу товаришу обличчя Петра було червоне і на ньому дуже добре проглядало зо два десятки емоцій, але жодна не відповідала словам.
- То як матеріал від знято? – Василь говорив спокійно, в голосі не було жодних емоцій навіть погляд був байдужим.
- Так! Зараз іде монтаж. – Петро здивовано подивився на товариша, боляче зачепило те, що в очах Василя тепер навіть не було тої жагучої цікавості.
Офіціант привіз замовлення та почав сервірувати стіл. Якось непомітно розмова зайшла про спільних знайомих та перейшла з напруженої декларації фактів на веселий гомін, чи то може та веселість завдяки випитому вину.
- Пам’ятаєш Свєтку? Ну вона ще за тобою бігала. Ось такий привіт тобі передавала. – Петро намагаючись показати розмір того самого привіту ледве втримався на стільці. – Зараз режисер.
- То де ж він?
- По дорозі викинув. Важучий!
- Ну то вже час йти. Розрахуймося порівну. – Василь почав діставати гаманець.
- Навіть не хочу чути. – Посерйознішав Петро. – Розраховуюся я! Це мій обов’язок.
- Нічого подібного!
- Якби не ти, я б не був тим ким я є. – Петро знову поклав конверт на стіл. – Візьми, прошу.
- Дякую. – Василь поклав конверт до кишені. – Свєті передаси мої вітання.
- Ви б з нею були чудовою парою.
- Не починай!
- Гаразд. Ну, бувай здоровий. – Обидва обійнялися на прощання.
- І тобі не хворіти.
Василь попрямував додому. Він шов неспішною, напівп’яною ходою людини котрій хотілося трохи побути на самоті, подумки ще раз переживаючи приємну зустріч з товаришем. Але як би не хотілося самотності та врешті решт Василь потрапив до квартири котру орендує. Його ніхто не зустрічав, навіть ніхто на нього не чекав, від будівлі тхнуло холостяцьким помешканням, здається ще нещодавно тут панувала жіноча рука котра якось непомітно створює той самий нічим не помітний затишок , але жодний чоловік не в змозі створити той самий затишок. Квартира була охайно прибрана, ніде не було помітно, ні сміття, ні павутиння, ні навіть пилинки, та незважаючи на те в квартирі вже кілька тижнів не пахнуло жінкою. Василь зняв куртку та обережно повісив до шафи, коли він вішав куртку з кишені випав конверт, зачинивши шафу та піднявши конверт попрямував до зали.
- Цікаво. – На конверті виднівся напис котрий до сих пір лишався непоміченим, Василь придивився пильніше та прочитав. – Вітаю з першим гонораром.
Розкрив конверта та поглянув всередину, там лежало двадцять баксів. Дістав купюру та почав її розглядати, раптом відчув що вона йому пече руку, хутко зробив кілька квапливих кроків у бік шафи та відкрив шухляду з наміром покласти гроші туди. У відчиненій шухляді де збоку зберігалися гроші лежало кілька фотоальбомів та важливі папери. Василь забувши про гроші котрі щойно викликали такі неприємні почуття відкрив студентський фотоальбом на першій фотографії їхня група, поглядом відшукав себе, а поруч мініатюрна красива шатенка Свєтка, тулиться до нього всією своєю маленькою, гарненькою фігуркою. Їм пророчили подружнє життя, але він зустрів Алу горду та неприступну. Саме неприступність приволікла увагу хлопця, і він не замислюючись влаштувався вантажником у ресторан, де вона працювала поваром, та всіма силами намагався допомогти їй зробити кар’єру. На її прохання відмовлявся від пропозицій котрі стосувалися його майбутнього аби допомогти їй, відмовлявся від порад друзів, а ж поки його не забули, вихваляв її перед керівництвом котре поважало його як цінного працівника. Рука потяглася до стопки цінних паперів, до записки котра лежала зверху.
«Ти ж розумієш, що я як керівник, заслуговую на більше ніж якийсь вантажник. Я від тебе йду, двері захлопнула, ключа лишила, розмовляти немає про що, сподіваюся ти віднесешся до цього з розумінням. Ала.»
Вкотре перечитав записку, вона навіть не побалакала, просто лишила записку, забрала речі та пішла. Наступного дня на роботі він побачив її з іншим, вона не захотіла навіть розмовляти, Василь не витримав та звільнився, правда обрав не дуже вдалий час. Фінансова криза, нащо брати невідомого працівника без досвіду роботи, коли вистачає досвідчених з рекомендаціями. І зараз він стоїть зі спаплюженим минулим і без жодної надії на майбутнє, очі мимоволі опустилися на двадцятидоларову купюру, та вираз обличчя змінився, було видно що сяйнула якась думка. Василь поклав фотоальбом та записку назад до шухляди, запхнув двадцять баксів до кишені штанів знову одяг куртку та попрямував до магазину напівп’яною ходою. Пригадавши що двадцять баксів це все таки двадцять баксів та в магазині за них нічого не купиш, то змушений був звернути та обміняти гроші на гривні.
- Чого вам? – Продавщиця працюючого цілодобово магазину непривітно поцікавилася у пізнього покупця.
- Дві пляшки горілки.
- Самої дешевої?
- Ні! Самої доброї.
- Ще щось?
- Гарненький пакет та дві коробки цукерок.
- Ось.
Василь розрахувався, забрав пакет та попрямував на залізничну станцію. Щойно зайшов на перон як одразу навалилися спогади, скільки разів вони з Алою від’їздили з цієї станції до її батьків, а скільки разів він її проводжав. Як її матір радо його зустрічала, напевно й зараз так само сидить з чоловіком біля телевізора. Пройшов кілька разів по перону, аж ось помітив світло потягу котрий наближався. Щось пригадавши поставив пакет на перон та почав нишпорити по кишенях, знайшов ручку але паперу не було.
- Треба конче записати. – Пригадав що завжди носив з собою паспорт та ідентифікаційний код дістав останній та зробив на обороті запис, потяг наближався тому Василь хутко вкинув папірець до пакету, але придивившись роздратовано сказав. – Вантажний.
Скільки труднощів довилося пережити Василю за його не довге життя, але ніколи він не боявся зробити крок, ось і зараз гордо розпрямившись він зробив крок прямісінько під колеса вантажного потягу, останнє що побачив у цьому житті це перелякане обличчя машиніста, а може й того не бачив, тому що світло фар сліпило очі.
Машиніст зреагував миттєво, та почав екстрене гальмування, правда зупинити багатотонну махину одразу не в змозі жодна людина. З під коліс летіли іскри, потяг здригався мов в агонії, але невтримно продовжував летіти вперед ніби велетенська гадюка котра кидається на кроленя. Вся різниця в тому що людина робила свідомий крок у безодню, і невтримні колеса почали кромсати людську плоть, рвати та перемелювати молоде та палаюче здоров’ям тіло забризкуючи кров’ю місце зустрічі людини та потяга. Тепер з під коліс летіли не просто іскри, але бризкала кров з уламками перемелених кісток. Потяг здригнувся ще кілька разів, ніби ковтаючи життя, та почав уповільнювати рух, в той час коли залізні вагони байдуже та здавалося б трохи здивовано уповільнювали рух в кабіні бурлило життя, там була паніка та істерика, там був гомін багатьох голосів котрі виривалися з динаміків, там були сльози і навіть плач, там машиніст ще молодий чоловік сивіючи на очах та хапаючись за груди з’їжджав по стінці.
Коли машиніста забрала швидка з підозрою на інфаркт, лікарі збирали рештки тіла на рейках. Міліціонери з помічником машиніста підішли до пакета одиноко стоячого на пероні.
- Цей? – Міліціонер ще раз звернувся до помічника машиніста.
- Так. – Відповів той.
- Подивимося. – Міліціонер зазирнув в середину та уважно роздивився зміст і дістав папірець. – Здається особу ми встановили.
- Там на обороті щось написано.
- Дякую, це вам. – Прочитав міліціонер зроблений похапцем напис.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=235748
рубрика: Проза, Присвячення
дата поступления 19.01.2011
Постріл в груди,
І розпечений метал.
Біль усюди,
Тебе справжньої не знав.
Як жагуче,
Серце б’ється та палає кров.
Почуття пекуче,
Кличе, тягне мене знов.
Як метелик,
Знов лечу я на вогонь.
Дивлюсь крізь келих,
На рожевий світ, либонь.
Цього разу,
Буде все інакше.
І образу,
Нанесеш ти трохи м’якше.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=235747
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.01.2011
Колись я думав ти поможеш,
Пристосуватися в житті.
Обнімеш, слово ніжне скажеш,
Але давно все в небутті.
Пішла. Допомагаєш зараз іншим.
Мене лишила на одинці.
Іду без крил, мандрую пішим,
І ті слова прості, відверті.
Здається вчора ще казала,
Хоча, ти зовсім не брехала.
Мені ти серце не давала,
Моє ти непомітно якось вкрала.
Відвертий, щирий дурнем був,
Тобі відкрився, зрушив мури.
О краще б я тебе забув,
Як витримати ці тортури!
Але і сонце скоро встане,
І новий день почне цвісти.
Примара щастя враз розтане,
Навколо серця мури треба возвести.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=235382
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.01.2011
Що не та, чи ти не з тою,
Краще думай головою.
Може в неї хлопець є?
Він тоді тебе поб’є.
Не звертала вона увагу,
Май до неї ти повагу.
Може ти їй не цікавий,
В тебе вигляд не яскравий.
Їй подобаються інші,
Гарні, файні й просто пишні.
Хто ти. Бос чи супермен,
Чи може просто бізнесмен?
Ти ніхто, і ти ніщо,
Мучити себе навіщо?
Будеш дурнем якщо підеш,
Іншу поруч ти знайдеш.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=235381
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 17.01.2011
Тобі потрібна повага,
Я можу дати любов.
У тебе ціла ватага,
Яка п’є твою кров.
Тобі не потрібні страждання.
Та знайомі мої.
Тебе дістало бажання,
Та проблеми свої.
Я хотів бути поруч,
Ти хотіла інакше.
І на пальця я обруч,
Не зробив я найважче.
Зараз ходиш ти з іншим,
І минуле чуже.
Інші книги, з другим.
А зі мною байдуже.
Погляд твій не такий,
Та обличчя сумне.
Вибрала шлях не легкий,
Все найгірше мине.
Не хвилюйся, я поруч,
Все що зможу зроблю.
І вогонь голіруч,
Якщо треба заллю.
Але ти не скажеш,
І нічого не попросиш.
Лише геть проженеш,
Все у серці схорониш.
Назад не повернеш.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234992
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.01.2011
Як гірко коли убивають любов,
І непомітно, але з серця капає кров.
Розбите серце на уламки,
Не треба тягнути більше лямки.
Понівечили, спаплюжили життя,
Страждати мусиш півстоліття.
Хоча можливо менше проживеш,
Чи як всі кажуть, щастя ще знайдеш.
Чому не хочеться більше жити?
Накласти руки, аби не тужити.
Те ніжне і тендітне почуття,
Слова «люблю тебе всім серцем я».
Сиджу на самоті, та набираю я вірша,
Напевне десь шкребеться миша.
Іншим відчуттям керується вона,
Природна і проста натура.
Чому ми самі так ускладнюємо життя?
Керують нами інші почуття.
Страждання, мука, інші зміни,
І на шляху життя існують різні міни.
Хтось на міні відчуттів десь підірветься.
А інший ходити та шукати надірветься.
Для кожного свій шлях, і своя доля.
І краще байстрюка життя, ніж золота неволя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234990
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.01.2011
Обними меня крепко, крепко.
Поцелуй меня сильно, сильно.
И держи меня цепко, цепко.
Но не пользуйся мной насильно.
Я хочу с тобой быть, вечно.
И быть с тобой не делимым.
Говоришь, ты так, безупречно.
Что сделаешь меня, счастливым.
Мне так хочется, тебе верить.
И так хочется, быть с тобою.
Своё сердце, тебе доверить.
Наслаждаться с тобой, судьбою.
Жаль желаньям не всем, сбыться.
Суждено на этом свете.
Как хочу я, скорее забыться.
И очнуться, лишь на рассвете.
Водку пью, стопкой полной.
Но она мне, не помогает.
Стала ты теперь вольной, вольной.
Ветер смело тебя, ласкает.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=209599
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 06.09.2010
Живе місто своїм життям,
І не навмисно дарує речам.
Щось своє, краплинку себе,
Приймає в себе, краплинку тебе.
Не зазнавайся, без тебе прожити,
Може легко, не буде тужити.
Ти ніхто, пил на дорозі,
І нічого, зробити не в змозі.
Сам, одинак, по дорозі ідеш,
І не мрій, що щастя знайдеш.
Це не правда, його немає,
Жалібне ехо, навколо лунає.
Самонавіювання, брехня та обман,
Ти не козак і не Отаман.
Зараз людина, а потім ніхто,
Життя це не сцена, і не кіно.
Хто ти, я в тебе спитаю.
Промовчиш, чи скажеш «я сам не знаю».
А справді, якщо поміркувати.
То звідкіля, тобі знати.
Для батька ти син, для брата ти брат,
Для когось хлопець, для когось сват.
Комусь ти начальник, для когось підлеглий.
Прямуєш ти шляхом, путь не легкий.
Існують попутчики та перехожі,
Всі вони різні, на себе похожі.
Цікаво те, що навіть в сім*ї,
Ми одинокі, буваємо самі.
Не знаю що сталось, сумую чому,
Як в світі жити важко, комусь одному.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206961
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.08.2010
Как трудно счастье нам забыть,
Сейчас я понимаю, со мной тебе не быть.
Нас разлучила, непонимания стена,
Иду один, и ты бредешь одна.
И оглянусь, назад я посмотрю,
Я до сих пор тебя боготворю.
Жалеть не нужно, тех прекрасных дней,
Скажу я дружно, нет тебя родней.
Твоя улыбка, и сиянье глаз,
И нет дороги, закрыла в сердце лаз.
Печаль, безразличие, тоска,
Холодное железо у виска.
Так хочется спустить курок,
Но видно плохо выучил урок.
Не поступлю как подлый эгоист,
Дрожащею рукою, заполню этот лист.
И буду жить, дальше я для тех,
Надеюсь, искуплю, несовершенный грех.
И как противно, с улыбкой на лице,
Когда по правде скребется на душе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206913
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 20.08.2010
Веселая беседа,
Ведется не умело.
Нам не страшна беда,
И горе не задело.
О чем же вы грустите?
Что беспокоит вас?
Да, что вы говорите!
Вам отключили газ.
И отключили воду,
И денег не дают.
Не знаете вы броду,
И тут вас не поймут.
Чего к вам прицепился,
Веселый балагур.
Хотите вы забыться,
Иль вас сразил амур?
У каждого проблемы,
И дел у всех полно.
На ваши все дилеммы,
Решение одно.
По чаще улыбайтесь,
И закатите рукава.
Работайте, влюбляйтесь,
Не болит пусть голова.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206820
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 19.08.2010
Вы были на свидании по интернету?
Эмоции бурлят, а нужных слов нету.
И с кем-то поделиться, об этом рассказать,
И я ожил. Мне есть о чем мечтать.
И это было в первый и в последний раз.
Я здесь поверь, не говорю о нас.
Увидел девушку, понравилась она мне.
О тебе не смел мечтать я и во сне.
Не девушка а просто сказка!
Умна, прекрасна, Златовласка.
Полно достоинств, нету недостатков.
Уж точно не для простаков.
Такие девушки рождаются на свете,
Хотя не правда, на одной планете.
Тебя наверно трудно удержать,
Мне интересно, начнеш - ли возражать.
Уверенность во взгляде, и изгибы тела.
Ты не болтаешься без дела.
Всегда найдешь, чем себя занять,
Но если честно, откуда мне знать?
Какая ты на самом деле.
Быть может, ты родилась в беспределе.
Отсюда и стремление к порядку,
От сорняков выпалываешь грядку.
Но знаешь, я хочу узнать тебя,
Сидишь ты, локон, теребя.
Или ты думаєш иначе?
И что твоя улыбка значит?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206329
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 17.08.2010
Как легко, что-то обещать.
Совсем не так как выполнять.
Так может каждый нам сказать.
А еще проще, помечтать.
Но как обидно, когда обещали,
И про обещанное забывали.
А мы надеялись, мечтали,
А нам «прости меня» сказали.
Этим людям, перестаешь верить.
А как можно им доверить?
Если они не умеют ценить.
И еще просят их любить!
Обижаются, что их послали.
А чего еще они желали?
Их любили, им прощали,
Они не ценили, унижали.
Не ждали, что мы можем вспомнить?
То, что успели мы забыть.
У нас есть тоже чувства, гордость.
И нас достала ваша подлость.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206313
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 17.08.2010
Мужчины коварные и злые,
Жестокие как те борзые.
Что на бегу в пылу охоты,
Дичь не уйдет, её заботы.
И боль её, её страданья,
И трепет нежного создания.
От них не ждите милосердия,
Передается по наследию.
Жестокость, злость и эта ярость,
Которая у нас осталась.
Да мы такие! Но не все,
И многие наперекор судьбе.
Стремятся подарить вам нежность,
И в поведении небрежность.
И взгляд немного свысока,
Да благодарность такова.
Зачем тогда здесь говорить,
Что не умеем мы любить?
Но боль не можем мы забыть,
Обиду нужно вам простить.
Но мнение о человеке,
Измененное навеки.
И отношение другое,
Мы не такие как те двое.
И о Ромео и Джульетте,
Их не было на этом свете.
Все это сказка, и мираж.
И не дорога, а вираж.
Один лишь малый эпизод,
И для романтиков развод.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=206197
рубрика: Поезія,
дата поступления 16.08.2010
Ось батько мій затужив,
чогось минуле заворушив
І погляд став такий сумний.
Сидить з людьми. А як самий.
Слова доброго чекає.
Чи мало слів таких лунає?
Я його люблю, він мій рідненький.
Хоча веде себе, мов той маленький.
Батьків можна зрозуміти,
Повиростали їхні діти.
Живуть так, як самі хочуть,
Над їх порадами регочуть.
Себе розумними вважають,
Батьків своїх чомусь навчають.
А те. Що прожили вони життя,
Їм краще знати це буття,
Це діти вже позабували,
І далі вже по прямували.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191580
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.05.2010
Милая сердцу улыбка,
Добрый и ласковый взгляд.
Знаю, что не ошибка,
Губы как прежде манят.
Как мне хочется снова,
К сердцу тебя прижать.
И не сказать ни слова,
Просто не отпускать.
Знаю, мы встретимся где – то,
На перекрестке дорог.
И обменяюсь приветом,
Не пустишь меня на порог.
Жизнь у тебя другая,
Нет в ней места мне.
Я знаю, ты не моя, дорогая,
Но не грустить о судьбе.
Я если честно не в силах,
На мне лежит вся вина.
И бьется кровь еще в жилах,
И чаша жизни полна.
Многое должен я сделать,
И в жизни опять поворот.
Чтоб в жизни счастье сбылось,
Порой идти нужно в брод.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191579
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 24.05.2010
Кто ж знал, что жизнь такая штука,
И ждать тебя какая это мука.
Без женщин не живем, мы существуем,
За девушками сильно мы тоскуем.
Как хочется вам искренне сказать,
Без вас нам счастья не видать.
Как ушей своих, и даже хуже,
Затянем ремешок потуже.
И будем предаваться ожиданьям,
Пришло к нам время воздыханьям.
Кастрюля грязная, и грязная посуда,
Не только в мойке, валяются повсюду.
И в эти тяжкие минуты,
Мы вспоминаем те великие Талмуды.
Мудрец в которых, твердою рукою,
Написал для нас с тобою.
К мужскому сердцу, путь лежит через желудок,
А я не верил! Запомню я урок.
Сейчас я в это очень верю,
Тогда же говорил, сейчас проверю.
Хотя ты так изобретательна,
И вся такая ты очаровательна.
И ночью мне покажешь новый путь,
И время так бежит, назад уж не вернуть.
Вот ты пришла. Желудок знает точно.
Нам нужно приготовить что – то срочно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=188066
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 06.05.2010
Як зрозуміти, те чого не розумієш?
Наприклад той жіночий погляд,
У відповідь не завжди поглядом зігрієш.
У жінки зазвичай існує свій світогляд.
Її напевне треба зрозуміти.
Чому з зненацька вже вона сумна?
Ти радісний, ідеш на зустріч, несеш квіти.
Не радує її це. Все дарма.
На щире та відверте запитання.
Що сталося? Чому засумувала?
У відповідь отримуємо ми важке зітхання.
Щось важко стало. Чому? Якби сама я знала.
Так легко піддаєтесь ви поневірянням,
Але не нам жінок за те корити.
Чому так легко піддаєтесь ви стражданням?
Так палко любим вас. Готові на руках носити.
Того не треба вам. А треба щось інакше,
Ви лиш скажіть чого душа бажає.
Чи ліжко треба вибрати помякше,
Чи щоб побільше в нас було врожаю?
Нічого ти не розумієш!
Так, каюсь. Зрозуміти хочу.
Ось жіночка скажи про що ти мрієш?
То я одразу про те є полопочу.
З тобою хочу я поговорити.
Цікаво, та про що нам говорити?
Про сонце, небо, про ці квіти,
Про те як цікаво щось робити.
Про нас з тобою, про життя, про друзів.
Багато в нас з тобою тем для спілкування.
Про те як краще вибрати нам гарбузів.
Чи виконаєш ти таке прохання?
Ось дивина тай годі!
Це ж не важливе не матеріальне.
Та не даремно ходить думка у народі.
Що розум в жінки то щось пара нормальне.
Можливо світ не розумом єдиний,
Не розумом, а серцем відчуваймо.
І те що для неї ти важливий,
Чоловіки про те не забуваймо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=187999
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.05.2010
Бывает в жизни и такое,
Когда поет, за рифмою гонясь.
И пишет он дрожащею рукою,
О чувствах тех, что не таясь.
Он в массы отдает на растерзанье,
Не объективный, теплый взгляд.
Воздаст сполна за милое признание,
И жизнь покатится на новый лад.
А объективный взгляд специалиста,
Подаст бесплатный нам совет.
И на вопрос натуралиста,
Он строгий вынесет ответ.
Примет от нас он благодарность,
И жизнь нам опыт принесет.
Отсеет опыт и бездарность,
Талант сквозь землю прорастет.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=187849
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 05.05.2010
Твои волосы пепельно-рыжие,
и глаза в обрамлении ресниц.
Ну а ручки такие бесстыжие,
И листание пустых страниц.
Я в глазах твоих будто теряюсь,
О работе совсем забывая.
Чувствую, что я влюбляюсь,
Голову где - то теряя.
Ну а ты, вся такая прекрасная,
Не найду подходящих я слов.
Ты любимая, пылкая, страстная,
Говорить комплименты готов.
Я тебе до бесконечности,
Но на месте твоя голова.
И спасаешь меня от беспечности,
Знаю ты как всегда права.
И расстаться сейчас придется,
На работу бежать пора.
И для нас еще время найдется,
Ты согласна с этим? Ура!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=187795
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 05.05.2010
Одного пахмурного ранку,
Здавалося раніше від сніданку.
Людина дивиться в вікно,
Та розуміє ось воно.
Ось те жадане, своє щастя,
Та ні неначе то нещастя.
Хоча пильніше придивитися,
Напевне можна помилитися.
В подвір’ї жіночка гуляє,
Худобу пора, прибирає.
Це не сусідка своя, рідна,
Вона ніколи не набридне.
Вона давно вже не чужа,
І не така котрою була,
Живуть разом вони давно,
Ось краще щастя, ось воно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=187036
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.04.2010
Оце так, так,
Я не поет, і не мастак,
Але природа на весні,
Дуже подобається мені.
Дівчата шубки вже скидають,
Та інші речі одягають,
Через ті речі форми краще видно,
Дивиться на ті шубки вже набридло.
Через них не можна міцно обійняти,
До серця дівчину прижати,
Відчути стукіт , дати волю почуттю,
Та й за багато морозцю.
Серед весінньої пори,
На дворі більше дітвори,
І так хотілося б мені,
Пірнути в ту картину на стіні.
В картині літо, сонце сяє,
Але нічого зачекаю,
На дворі сніг іще лежить,
І грач чомусь ще не летить.
Дівчата в курточках гуляють,
Так гарно бедрами виляють,
Та дійство те є за вікном,
А я сиджу тут за столом.
Чекаю вечора, або…
Сходжу в обід я за вікно,
До красунь якихось по пристаю,
Чи може в гості завітаю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=187035
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.04.2010