В моїм домі вікно,
Як життєве кіно,
Я у нього завжди виглядаю,
Я дивлюсь на стпежки,
Мої мрії й думки:
Ніби промені Сонця стрибають.
Найсвітліше вікно
У дитинстві було:
Хоч огорнуте смутком й печаллю,
Не вернули стежки
Мого тата з війни,
Я про нього усе уже знаю.
В роки юні вікно
Мені радість несло:
Були мрії і дружба, й кохання:
Сини й донька росли,
І співали роки,
І надії були, й сподівання.
Та однієї весни не минула біди:
Умивалась з вікном я сльозами,
Мій загинув синок,
Від жахливих думок:
Віру втратила я й сподівання...
Кожну ніч, кожен день:
У вікні, як тулель,
Де просвіток шукати не знала,
Зникло світло й тепло,
Потемніло вікно,
І кінця тому й краю немає.
А сьогодні вікно
Усміхнулось добром,
Й сонце радо мене привітало:
У вікно загляда
Знов черешея моя:
Я онуків своїх зустрічаю.
Заіскрилось вікно,
(Як в дитинстві було)
Ожили знов мої сподівання.
Засвітились стежки,
Мої мріЇ й думки,
І розмови цілющі, й єднання.
Важке життя за плечима... у сни приходить та дитина...І ти сприймаєш ,як те кіно...Його дитинство,що давно,вже відспівало з журавлями....Тримайтися на життєвому шляху,хай Бог дає терпіння й кращу долю!
Дякую Вам, шановна Валентина!
Чомусь,хоч є різниця у нашому віці, та Ваш вірш полинув у далеке моє дитинство...
Читала Ваш вірш зі слізьми...
Гарного Вам настрою і щасливого побачення із Вашими
рідними...
Важке життя за плечима... у сни приходить та дитина...І ти сприймаєш ,як те кіно...Його дитинство,що давно,вже відспівало з журавлями....Тримайтися на життєвому шляху,хай Бог дає терпіння й кращу долю! 
