Зоря котилась по щоці лукаво
і уст торкалась зовсім випадково.
Очам чекати було не цікаво,
в каміні з тріском помирали дрова.
У шибки вітер гримав кулаками,
благав впустити хоч би на хвилину.
Ввірвався в дім він без жалю,без тями
й собі вмостився ближче до каміну.
Хтось нерухомий був в кутку кімнати,
можливо це дитя її уяви.
З оцим дитям так легко помирати,
під шум брехні і аромати кави.
Життя в тій казці було не казковим,
вона ж тяглась до вдалого фіналу.
Стуливши очі й припіднявши брови
кінця свого вона щодня чекала…
сумно...
