Кому цей ранок обіцяв вернутись?...
Нікому з нас. І він уже не з нами.
Вчорашня мрія вирішила збутись,
І ми віднині попід небесами...
Або на небі сьомім. Знаєш, я
Таки хотіла жити в цю миттєвість,
Коли ще не змиває течія
Твою любов у прірву. Бо чуттєвість
Тих двох сердець, що б'ються в унісон
Знайшла гармонію із проявом свободи...
І забирає втому нашу сон,
І стигла легкість не згубила вроди.
А серед світла плями - вже не вперше
Неідеальність - мій природній стан
Борюся я з собою, спокій стерши
І загубивши бинт зі своїх ран...
Нехай болить!!! Бо я живу душею
Яка боїться ще сама себе,
Вона назвала ніжність цю твоєю.
Вона не знає, що це все мине.
Соломонова мудрість "Усе минає, і це пройде". Гарний вірш. От лише радила б виправити дещо: Вперше (разом), віднині (також разом), і поміняти місцями слова "я борюся з собою" на "борюся я з собою".
Галинк@ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
