Сніг білим котом ночує коло хати, наївно намагаючись зберегти ідеальність недоторканості, яка розіб’ється першими слідами колядників. Вечір заспокоєно дрімає, лише іноді звертаючи увагу на пенорамне звучання мелодій, які зринають з іще дитячих уст рожевощоких співаків. Велика кількість тендітних слідів спонукає мороз до зменшення своєї показовості, що в свою чергу дає змогу сніжинкам відшукати на небі свого майже двійника. Місяць замріяно спостерігає за тим, як мелодії долітають до небес і сідають на крила ангелам, а сам чекає на секундне rendes-vous із сонцем. Сніг, розуміючи своє запізнення, пришвидчено намагається підтвердити казковість становища, засипаючи секундно старі сліди дитячих ніжок, а його succes de scandale серед дітей не дає шансу слідкувати за перебігом щастя тривалістю в одну ніч. Ангели мовчки виявляють свій погляд, милуючись кольоровістю прозорих стрічок диму, які снуються із димарів, підтверджуючи спокій кожної домівки. Річка par force відтворює свій щирий сміх, щомиті переставляючи міріади камінців на нову секундну домівку. Вечір заспокоєно дрімає перед усіма vis-à-vis і мовчки порушує тишу криком “ЩЕДРИЙ ВЕЧІР, УКРАЇНО МОЯ!”