Крути педалі, бо впадеш,
себе загубиш по дорозі,
а потім будеш вже не в змозі
підняти ровер і себе.
Ну от і все,
стає все важче тиснути педалі,
а їхати то треба далі
і рівновагу ти втрачаєш,
падаєш, робиш кувирок, немов той жук
і з твоїх рук вже кров тече,
ти відчуваєш її теплоту,
ти думаєш лише про доброту,
якої ти так хочеш і чекаєш.
І повз тебе проїжджає роверів багато,
на пальці наїжджають,
всі кудись там поспішають,
про любов не пам"ятають,
не зупиняють, а їдуть далі.
Ти думаєш: " От халепа, що робити ?"
з останіх сил стараєшся піднятись
і відчуваєш поштовх в спину,
чиєсь коліно б"є тебе.
Та що ж таке ???!!!
До фінішу усі спішать,
і перші хочуть бути...
/
Дочекавшись тишини,
Сили ти зібрав в одне.
Ровер підібрав, педалі крутиш через раз.
А кров все капає з керма,
Лишаючи сліди поразк.
Сліди загублених надій.
Не мрій... Ти просто їдь.
Люби дорогу і себе,
свисти в дорозі і співай,
читай вірші любимі,
не зважай...
До фінішу ти прилетиш,
не доповзеш,
коли зупинеш ровер ти,
і руку подасиш, тому хто впав
і сили більше вже не мав
крутити ті дурні педалі,
що змушують нас рухатись все далі й далі.
