« Пора осіння!. Гай – очей не відірвати!
Яка печальна ця процесія краси –
Люблю природу я, її зів’ялі шати,
В багряне золото одягнені ліси,
Їх дихання п’янке несуть вітри кошлаті,
І у імлі небес ледь чутні голоси,
І сонця промінці, і вранішні морози,
І сивої зими віддалені погрози.»
С. Гарматний
Пережили себе і Пушкін, і Єсенін,
і їх пережила ця осінь золота.
Осінній, – Лінин, день…
По-їхньому, – «осенний»,
але невже? Невже – вона, якраз ота?
Виходиш на осоння вичахлого літа,
як це уже не раз бувало на віку,
і радість, і печаль такі, що не дожити
без цих акордів дня у кожному рядку.
А жовтень у копцях роздмухує багаття
і юний листопад не гасить цих пожеж.
Канікули. Любов, якій немає меж,
коли вона одна одне твоє заняття
на урвищі ріки, де стелеться латаття,
яке уже не їй даремно бережеш.
Чому канікули? Перевертай... сторінку очені - і знову люби! 
