Ніж у серце... І більше нічого...
Сильний біль... І тиша... І сон...
Не почую дзвінок телефону,
Не відчую я більше тривог...
Тиша... Пустка... І біль...
Більше пам’ять не знає нічого,
Все іде і біжить звідусіль,
Тільки я іду ні від кого.
Що ж сталося знов на планеті?
Хто розсипав проміння лихі?
Чому в горі всі люди – поети?
Хто винен в гріхах людських?
А він лиш сміється із тебе,
Не хоче він знати твій біль,
“А жити ж-то, жити треба!!!” –
Цей голос кричить звідусіль.
