Колись настане День, мине твоє життя,
Чи в світі цьому чи уже в труні
Про тебе скажуть: «Жив для Майбуття!»,
Або гидливо чвиркнуть – у лайні.
Ні-ні. Не правний нас ніхто судить,
Бож навіть Бог і той грішити міг,
Та час від часу думаєш про мить,
Й останню постіль, у яку би ліг.
Коли пливе байдужий час навкруг,
Лиш ти, як вир, шукаєш шлях новий,
І крізь ворожий стрій думок-недуг
До чогось прагнеш, доки ще живий.
Підйом-падіння, знову те саме.
Це рух по колу, чи таки вперед?
Щось спонукає, ніби в спину дме,
Полишиш пам’ять гірку, ачи мед?...
Ераст Іваніцький
06 листопада 2013р.
