І
Вона явилася незримо
і на осонні берегів
копицями ладує рими
багряно-сизих дум і слів.
Крадеться ночами марою
із бездощів'я до зими,
і віє димом і війною
із пащі хижої пітьми.
Та поки день іще не вечір,
іде лісами Берендей
і знаки зимної предтечі
бринять у пам'яті людей.
Іще палають чорнобривці,
і айстри ще не одцвіли,
і накриваються столи.
Не відлетіли ще жар-птиці
і з урожаєм на полиці
немає бідкатись коли.
ІІ
Раніше вечоріти стало,
пізніше ранішня зоря
запалює своє кресало
у сивині календаря.
Затуманіло синє небо
і одіялами лягло
захмар’я, цуплячи на себе
все, що розвіює село.
Ці клунки доганяє вітер
і котить по сухій траві
на пам'ять осені-вдові
пелюстки і зів'ялі квіти –
усе, що подарує літо
своїй суворій візаві.
ІІІ
Що день грядущий нам готує?
Не знає осінь. А зима,
що буде, те і подарує,
коли серійного нема.
Комусь березової каші,
а нам до хліба ще й вода,
бо не дай, Боже, будуть наші,
то буде й золота орда.
Єднає бідних і багатих
воєнна осінь на жнива.
Але не може об'єднати
убивча пісня бойова.
Але готуємось до бою.
Така оказія з людьми,
що осінь кличе за собою
у Ирій сивої зими.
Опа́демо як жовте листя
під шатра хмизу і трави.
І не виходить з голови,
чому у небі урочисто,
чому не вистачає хисту
іти до осені живим?
Ми не впадем, як жовте листя,
і не злякаємось зими,
проженем рашів, як фашистів,
і дочекаємось весни,..
а потім знову літо буде,
і сонце нас зігріє знов,
і мир, і радість у нас буде,
Віра, Надія і Любов!..
I.Teрен відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Якби вся юність так щиро вірила, то і старість мала б надію.
Гарний пейзажист - політичний романтик... 
