|
Сніг. Як багато він може приховувати таємниць та одкровень. А от, те чого він не приховує - його краса. Зупинись на хвилинку від щоденної рутини і виглянь у вікно, а ще краще - вийди під снігопад, який зараз якраз так рясно сніжить. Подивись, подивись же на цей мінует сніжинок і порадій. Забудь хоч на декілька хвилин свої турботи та негаразди, порадій цьому майстерному танку і задумайся над собою. Так, саме над собою. Помовч. Вслухайся.
Почуй скрип сніжинок під ногами, їхній шурхіт в польоті, прислухайся до своєї душі. Ти думав, що вона чиста, незаймана і свята. Знаєш, я теж так думав.
Люди не народжуються злими, таких їх роблять обставини, соціум. Всі ці негаразди в країні чи світі були завжди. І завжди були люди, які розпалювали вогонь війни. Цей вогонь однаково палає, як на яву, так і в наших головах. Через це ми з кожним новим роком життя стаємо все байдужішими не тільки до інших, а й до самих себе. А душа кричить, благає зупинитися, але все марно і вона без надії марнується в нашому тілі.
Занадто легко... Занадто легка думка, щоб бути правдою. Люди не народжуються добрими. Та й взагалі, ніщо не народжується добрим. Ми - найбільші егоїсти із всіх жителів планети і такими ми народжуємося, адже вдумайся, настільки егоїстичною є поведінка малої дитини. Знаєш, якби вистачало розуму, малята захопили б світ за декілька днів, а потім у війні між собою зруйнували б його за ще коротший термін.
Найдивніше те, що ми за час нашого перебування на планеті, розвиваємо в собі не зло, а добро. Закони моралі, ментальності, правила дорожнього руху, етикету... Все вигадали для того, щоб хоч трішки приборкати тваринне бажання вбивати, ґвалтувати і робити шкоду, набиваючи собі кишені, шлунок, атрофований від психічних захворювань мозок та втамовуючи статевий голод. Хоча, це не тваринне бажання. Це вже людське бажання. Адже, тварина вбиває тільки тоді, коли їй треба їсти, а людина... А що людина? Ти сам все бачиш по телику і розумієш це.
Але знаєш, не дивися на монітор сірого дзеркала, вдивись у справжнє. Що ти бачиш? Біленьке, ще трішки засмагле від літнього сонця обличчя, чисті зуби, файну зачіску, посмішку. Гарно, так? Перше, що народжується в голові, особливо після цього монологу, - "Хіба я можу зробити щось погане? Ні, я не злий, не егоїст."
І знову я теж так думав. Думав, допоки не повилазили всі скелети із шафи і не нагадали про справжнього себе. Головне, любуючись собою, таки побачити ці скелети, що сміються за твоєю спиною істеричним сміхом.
Отже, побач, прийми, і роби щось. Ну хоч щось, хоч найменшу малість зроби заради себе. От бачиш, знову це "заради себе". Знову цей прояв егоїзму. Іронічно вийшло: Уроборос поїдає мої ж слова. Але, повертаючись до скелетів, спробуй хоча б заткнути їм діряві пельки, бо здихатися від них ти вже не зможеш, хоч як би не старався.
Сніг. Як багато він може приховувати таємниць та одкровень. І головне його одкровення - це білосніжна чистота.
Вийди на двір, подивись на єдину річ, що народилася абсолютно безгрішною і ти зрозумієш наскільки нікчемне та безглузде твоє існування. Але не засмучуйся, якщо ти це справді збагнеш, то усміхнись,чуєш, усміхнись тим танцюючим сніжинкам, бо ж ти - людина і нічого з цим діагнозом не поробиш. Залишається тільки радіти миттєвостям і вічно боротися із собою.
ID:
705333
Рубрика: Проза
дата надходження: 07.12.2016 23:44:28
© дата внесення змiн: 07.12.2016 23:44:28
автор: Самотня Людина
Вкажіть причину вашої скарги
|
