Мої очі просили обіймів.
Їхній блиск не приховував це,
Він відверто дразнив, і спокійно
Все ж поранив іскрою лице.
Його дотик, неначе за ґрати,
Палке тіло тоді ув'язнив.
Знали ми, що потрібно мовчати -
Усе погляд без слів говорив.
Мої очі благали про ласку,
Подих сам мимовільно стих.
Ми хотіли потрапити в казку,
Та здалось, що ніхто не встиг.
Так бажали яскраву розв'язку,
Так хотіли потрапити в рай,
Що зняли всім з очей пов'язку,
Що впустили у власний край.
Зупинився раптово усюди
Невблаганний відведений час.
Не хотіли нас бачити люди,
Не хотіли і чути нас.
Так й загинули ми поодинці,
В протилежних холодних кутках.
У яскравій моїй обкладинці
Заточились страхи у клітках.