Що шепчеш нам, листя пожовкле,
Розчулене в ніжному вальсі?
Чому на півслові замовкло,
Немов у задумливім трансі?
Не бійся лихої години,
А слухай мелодію серця.
Це зустріч твоєї родини,
Яка на твій поклик озветься.
Насмілюсь тебе попрохати
При сяйві малої зірниці,
В собі поможи розібратись,
Розкрий мені всі таємниці.
Я певна, що знаєш багато
Про наше буття розмаїте.
Тож як би землян об’єднати,
Щоб краще жилося у світі?
Дякую за коментар. Осінь золота завжди приваблює до себе, тож мимоволі схиляєшся до роздумів,душевного спілкування і бажання зробити щось важливе. Хай мрії здійснюються!
Дякую, пані Надіє. Рада, що Вам сподобалось. А в мене перед вікном стоїть така висока гарна тополя. Я нею завжди милувалася. І ось після заморозку з неї почало дружно осипатися, кружляючи, листя. Романтично, але й трохи сумно. Осінь!