ТИША
Буває, Тиша стогне, мов могила
І рве безодню, наче долі крик.
У згустку пустки причаїлась сила
Грому подібна, скуті сміх і рик
Диха́ння Незбагненного й вітрила
Прірви страхі́в. Розп’ятий єретик
Молитви чрева Бога. Спорожніла
Уява розуму, де часу лік враз зник.
Осяжне зчавлено в Ніщо, уже зави́ла
Мить жаху спів як мовчазний різник.
В ній смерть себе вродила і зніміла:
Нову симфонію там пише Чарівник.
Павло Гай-Нижник5 травня 2019 р.
