Ти відлітала з янголом у небо,
у світлу і незнану далечінь
і над Полтавою кружляла,
лиш де-де пробігала тінь.
Птахи літали із тобою
і соловей у гаю щебетав,
у полі буйний вітер віяв,
на греблі верби нахиляв.
Тінь на землі ураз щезала,
зникала у далечині душа,
але вона іще співала,
ще піснею звучить земля.
Як засвіт встали козаченьки,
їх будить доля дотепер лиха,
летіла галка через балку
і на городі - вербонька рясна.
А як повіють вітри буйні,
шуміти вербам у кінці греблі
і милий стане покидати:
бо засурмили у похід сурми.
Усе життя вона співала
і розлітались створені пісні,
а може піснею сама ставала
і голосом звучить із висоти?
Звучить Маруся як звитяги
край захищати прийде час,
земний закінчився, та жити
вона завжди буде в піснях.
Душа залишилась і голос
звучати стане у віках,
і янгол береже Вкраїну,
із нею береже для нас.
22.06.2019.
Маруся Чурай (1625-1653).
