Чорне і біле приперті до стінки,
А сіре облизує їхні краї.
Я так закохався у тьмяні відтінки,
Що навіть не знаю, які з них мої.
Дивлюся в день і бачу тумани,
Загляну в ніч, а там густа мла.
Такі невиразні по-своєму стани,
Які не отримали жаданого тла.
Ні більше, ні менше – чітка середина.
Пунктирами світло малює по тілу.
Чи може кольором стати людина,
Чи можуть слова обернутися ділом?
Та чорне і біле приперті до стінки,
А сіре облизує їхні краї.
Я так закохався у тьмяні відтінки,
Що вже й не дізнаюсь, які з них мої.
