Не знаю, як вам, а мені ця медицина, "антиконституційна",
Як кістка в горлі.
То привили, інородні тіла ввели в нас насильно,
То діагнози - хронічно, приймати довічно.
Все для фронту, все для перемоги.
А людям що?
Довічна розплата, тавро
І годуй, годуй цю мафію,
А за які шиші?
Робити уже не можеш,
А ліки купи?
Кредит бери
І довічно плати.
На порошках, на порошках,
Ще ж живий.
То це держава, це медицина?
Поки ви не хворі вам не зрозуміти,
Працюєш, гробиш здоров'я за гроші
Робиш, робиш, себе гробиш та за гроші здоров'я уже не купити,
Не дають же людям тут жити.
Одне звикли - гнобити й гнобити.
Це хворих в країні закрити?
Живий щит.
І на хворобах людських заробити.
Коли пищать тут про трагедію,
То ви ж у ній й винні,
Ви людьми прикривались,
Ви над нами знущались.
Красень, слів нема
Зелінський - красавчик,
Спражній герой.
Й не сподівались - Наполеон!
Який там Кутузов,
Те ж відспупав,
Орків у пастку
Під Київ загнав.
Всі виступали,
Навіть свої:
-Лавра..
А мощі, мощі ж святі.
На Пасху - грім з неба,
Злива й гроза.
Отак оркам й треба.
Помста прийшла.
Під Лаврою комплекс
Ракет іще тих,
Ядерна зброя у нас,
Не у них.
Красень Зелінський.
Як же він грав.
Оцю таємничку
В рукаві приховав.
Їх карта бита.
Хмара з небес.
Нарешті Воскрес,
Нарешті Воскрес.
Політтехнології
Стадо як стадо.
Стадні інстинкти,
Стадні потреби.
А взагалі
Кому й що та треба?
То негайна потреба?
Рік 2004 - зелена травичка,
Папахи і бричка.
Помаранчеві і біло-блакитні,
Ті по 100, ті по двісті.
Ті кричать : Так,
Ті : Янукович.
Рік 2014 - травичка зелена,
Папахи, бричка, зброя
і "чай".
Кричать уже : ЄС !
І ділять крісла,
наростає конфлікт.
Рік 2022 - болото,
влада в чемоданному режимі,
закарпаття, телефонний режим,
знято карантин і що не логічно -
закрито кордони.
Якщо з 2004 по 2022 - чемодан в руки
і вам туди, то в 22 навпаки - ви кріпосні,
за виїзд - заплати, або ж продавай як ми.
-Рік 2024 травичка?
-Яка там травичка,
сусід ядом витравив?
-Він "кацап"?
-Ні - "свій".
Логічне запитання - хто нам винний?
Битий небидого ж везе,
Той, хто при зброї,
Тих хто зброї за все життя і в очі не бачив -
на фронт жене.
Той, хто здоровий, молодий, качок -
кволого у спину і на передок.
Травичка зелена?
Жити хотіла, рости?
А вбив її часом не ти?
А благоустрій, за кошти платників податків -
зводить бетонні, захистні споруди? Укриття,
бомбосховища, склади?
Ні, з зеленої - робить мертву, все під нуль,
як і людей.
-І письменники?
-Про це мовчать?
-Вони за мир?
- Вони як всі, що сказав ВІН - вони повторили, бе, ме,
сміливо так, дружньо, повні мужності й сили.
Сказали ядерну зброю демонтувати,
бомбосховища, катакомби - зацементувати.
-Хтось сказав цьому - ні?
-Хтось захистив країну?
-То, хто вам винний?
Не могли укріплення залізобетонні зробити,
за наш же газ наші снаряди віддавати оркам заборонити.
Під Бучею та під Донецьком взяти зрадників й добити?
Товпа.
Злочинні накази.
Виконавці.
А Крим - офіцера в казармі, що нас захищав
орок пристрелив, хто з його роти та відомстив?
А Херсон, південь без бою здали, де всі тоді україці були?
Злочинні накази хто зупинив?
Хоч слово сказав.
Чого ж ти чекав?
А чого ми чекаємо?
Знову стадом?
Пасха.
Шашлики?
Траву випалили, під корінь.
Самі.
На зло сусідам.
Патріотично.
Тому не кажіть, що все тут трагічно.
ID:
1037961
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 18.04.2025 08:22:34
© дата внесення змiн: 18.04.2025 14:00:14
автор: oreol
Вкажіть причину вашої скарги
|
У нас свобода: не хочеш, або не можеш жити - вмирай, ніхто тебе не примушує дихати! 
