Ці нестерпні буденні ранки, Ляля знову нині не виспана.
Ліниво з-під ковдри вилазить, не хоче нікуди йти
І щоранку ґвалтована холодом, все ще вірить у власні істини,
Бо вважає, що неприродно у житті не мати мети.
Ляля прагне справляти враження, підфарбовує оченята,
Дуже рідко носить підбори, бо завжди кудись не встигає,
І хотіла б у всіх, хто сяє, щось хорошого перейняти,
Та багато кого дратує, що вона така лиш одна є.
В Лялі вельми мінливий настрій, за плечима мости горять,
А також є багато крапок і вона їх невтомно ставить
На завершенні всіх етапів (часом вліпить аж три підряд),
В спілкуванні листами, гулянні містами і милуванні мостами.
Так граційно, ніби метелики, рими в Лялі в голівці пурхають
А яскравий, отой, найвдаліший, все одно із рук вислизає.
Добігає ще один день, неспокійний, складний, розбурханий,
Не згубити б тільки себе в лабіринтах барвистих мозаїк...
Солодка пісня? Значить, ще озвусь,
