Я знаю те, що нічого не знаю,
Зараз цікаве щось заспіваю.
Я не літаю, і не пливу,
А по дорозі світській іду.
Не їжджу я в «мерсах» і «опель-кадетах»
Та я не пруся ні в які портрети.
Не хочу я слави й не хочу осуди
І не чекаю чогось доброго, люди.
Я не Рембо і не Ірванець
І не поет, і не митець.
Я не Шекспір і не Петрарка,
А мовчазна українська вівчарка.
Я знаю фас, сидіти, лежати
Потім прогавкавши довго мовчати.
Треба ж команду свою споглядати
Я їжджу в маршрутці з Дубна на Повчу
Кліщиху затопить, а мені – тощо.
Не їм я тоді, коли їсти хочу
Ні, я не пощу, знаю це точно.
Оці рядки можна читати
Можна їх під аналіз віддати.
А потім картати, і ще раз картати
Нащо так жити, якщо це знати.
Поставлю я віллу в Ботанічному саду,
Друзів покличу в приватну нараду.
А потім поїду хто-зна куди.
Може, сюди, а може й туди.
В Мальдіви, Канари, дешевії нари
Може, у Альпи чи Антарктиду
Заберу те, що вкрав – і тихо поїду.
Я не Рембо і не Ірванець
І не поет, і не митець.
Я не Шекспір і не Петрарка,
А мовчазна українська вівчарка.
Я знаю фас, сидіти, лежати,
Потім прогавкавши довго мовчати.
Навіщо комусь забагато так знати?..
