В сорок третьому році на заводі
Авіабомби робили дівчата
Та впала якось у дівочії очі
Синя Варчина сукня картата.
Було літо і спека жахлива
Сукня з довгим була рукавом
-Чом не зміниш її чорнобрива?-
Якось майстер старий запитав.
Лишень сльози з очей покотились
Їх мука-усмішка прогнала,
чогось так гірко зажурилась
Ніби щось не під силу згадала.
Та вийшло в лазні так разочок -
Упала сукня й поясочок,
Ну , а там обгризена рука!
Чому ж це ТАК? Їм розказала Варка:
- У тридцять третьому була зима
і їсти вже нічого не зосталось...
Сестра малесенька була,
Була матусенька і була я.
Уже і пам'яті напевне
у голові у мене не лишилось -
Ввижалося ,що мама
Вже їсть мою сестру...
Та не ввижалось! НІ!
То була чиста правда!
І не у небі , не в воді
Я бачила усе це! А веранда
Сіяла світлом вранішній зорі...
Уже й сестри мені не стало
Лишень обгризений кістяк
Оце заготовляв "озимі" Сталін,
А ви "хохли" Скуштуйте так!
Матусенька від болю-жаху
НЕ відала й НЕ знала ,що творить
Уже й мене підтягує на плаху...
Мені тринадцять , хочу ще пожить!
Отак руки мені й не стало...
Рука малесенька - біда!
Голодомором матінку забрало,
Сестри не стало ... Я сама!
Оце тепер як крихти на столі
Хтось ненароком лишить,
Усе клекоче у мені
Й , здається, голод в спину дише!
( Візьму,змету і з'їм!)................Описані події відбулись
у житті однієї Українки!Вічна пам'ять жертвам голодомору!
