В тісній кімнатці мозку я один
Між тисячі моїх дітей-думок.
Годинами іде тут лік хвилин,
Як ходить ходором цей «дитсадок».
Та і вночі не вляжуться вони,
Скоріше я від втоми впа́ду сам.
Із кубиків складуть ті «діти» сни,
Щоб дати сили вдень новим думкам.
Коли вже він закінчиться - цей сон,
Й на волю вийде знов моя душа
З-за цих вузьких ґратованих вікон
Зі світлом життєрадісним в очах?
Давно зіпсований «дітьми» спокій
Валяється розірваний в кутку.
І тишини не чуть в кімнатці цій –
Вона сховалася в очей смутку́.
Й кому тепер потрібний цей «садок»,
Притулок для покинутих тварин,
На щось не здатний, повний «дім» думок?
Тому й постійно серед них один.
Коли ж він вже закінчиться - цей сон,
Й на волю вийде знов моя душа
З-за цих вузьких ґратованих вікон
Зі світлом життєрадісним в очах?
По стінах, по столу і по кутках,
Як мавпи, скачуть буйні «діточки».
З підскоку б’ються головами в дах,
Аж відлітають шиферу шматки.
І намагався вже ловить малих,
Як наслідок – в шнурках валявся сам.
Хто б половить тих «діток» допоміг,
Чи проробив би дірку тим думкам?
Колись він хоч закінчиться - цей сон,
Й на волю вийде знов моя душа
З-за цих вузьких ґратованих вікон
Зі світлом життєрадісним в очах?
6.02.13
"З підскоку б’ються головами в дах,
Аж відлітають шиферу шматки.
І намагався вже ловить малих,
Як наслідок – в шнурках валявся сам."-уявилося з усіма розфарбованими деталями Цікавим і непередбачуваним є ваш вірш
Avsian відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Цікавим і непередбачуваним є ваш вірш 
Щиро сподіваюся, що душа вийшла на волю з під думок... 
