Владимир Сосюра
"ЛЮБОВЬ"
Я вас люблю. За что? Не знаю.
И только кровь мне душу жжет
и в жилах муку разливает,
твоих очей, бровей разлет ...
Я Вас люблю, мое виденье!
В ушах звук вашего манто!
Моя любовь – так совершенна,
Ведь так Вас не любил никто.
Не знаю я, чего хочу я…
Шумят деревья по весне.
Лишь вас припомню неземную,
Так стает мне не по себе.
Умершие цветы на трассе,
Их кто-то растерял давно.
Вас вспоминаю, мое счастье,
Идущую смотреть кино.
Ваш спутник нэпманский поганец
Рот золотой, прелестный вид,
И веет сладостно и пьяно,
«Льориган Коти» меня пьянит…
А небо черное, пустое…
Там только шум и гнева злость!..
Ну почему Вас беспокоит
Что мне рабочим быть пришлось?
А мне упавшею звездою
Печально жить в сей грустный час!
В кино трюмо, стол с газводою,
Лото - погибшим дар от нас.
Я с ними был… Цветы, прощайте!
Уж я не тот, чужой я вам.
Прошу меня вы утешайте
Красотки Инна, Марианн…
Не уходи, мое виденье!
Позволь послушать шум манто…
Прошу: «Остановись, мгновенье!»
Вас не любил, как я, никто…
Рояль рыдает голосами
Кричит: «Целуй ее, скорей!..» -
Беру билет, иду за вами
Где в ложе бархатность теней.
Пусть это сон. Пусть наважденье
Я плечи, губы взором пью.
Парфюмов сладкие виденья
Вскружили голову мою!
А на экране режет тучи
Аэроплян, летит земля…
О сколько в ярости кипучей
Красоток в жизни расстрелял…
Так почему ж? За что? Не знаю.
В глаза лишь только посмотрю,
Так сумасшедшее кровь играет
И сразу сердцем говорю?..
15 июля 2014
Владимир Сосюра (1898 - 1965)
ЛЮБОВ
Я вас люблю. Чому? Не знаю.
Та тільки кров моя пече
і в жилах муку розливаю,
мов синє золото очей...
Я вас люблю, моя омано!
О шуми вашого манто!
Я вас люблю так ніжно й п'яно,
так, як не любить вас ніхто.
Не знаю й сам, чого я хочу.
Шумлять весною дерева...
Як пригадаю ваші очі,
стає важкою голова.
Померлі квіти по дорозі
хтось розгубив уже давно.
Я зустрічаю вас на розі,
коли ви йдете до кіно.
А за вами він, непман поганий,
у нього зуби золоті.
І віє солодко і п'яно
за вами "Льоріґан Коті"...
А небо чорне і порожнє...
Там тільки вітру шум і гнів!..
Невже, невже забуть не можна,
що вийшов я з робітників?
Мені падучою зорею
так жалко жить серед образ!
В кіно трюмо і лотерея
для тих, що йшли на смерть за нас,
а з ними й я... Прощайте, квіти!
Я вже не той, я вам чужий.
Мені лиш плакать і жаліти
та кликать Інн або Марій...
О, почекай, моя омано!
Дай слухать шум твого манто...
Я вас люблю так ніжно й п'яно,
так, як не любить вас ніхто.
Рида рояльі голосами
кричить: - Цілуй її, цілуй!.. -
Беру квиток і йду за вами
у ложі бархатну імлу.
Це тільки сон. Це я в нестямі
і плечі, й губи зором п'ю.
Це ти французькими духами
змутила голову мою!
А на екрані жмари бурить
аероплян і мчить земля...
О, скільки, скільки біля муру
таких, як ти, я розстріляв!
Але чому ж, коли на очі,
на сині очі гляну я,
так божевільно кров клекоче
і серця не спинить ніяк...
1925
ID:
553677
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 22.01.2015 11:09:01
© дата внесення змiн: 22.01.2015 11:09:01
автор: Володимир Туленко
Вкажіть причину вашої скарги
|
Мені у Вашому перекладі навіть більше подобається!
