Так зворушує сум цих тополь, їхня впертість лиш прямо стояти.
Я так хочу веснянок торкатись твоїх на щоках і плечах.
Душу пробує осінь, як лікар, що зна застарілі як травми шукати.
Жовте листя, як райські птахи, що сидять на гілках.
Все за нас розписали - де плакати нам, де сміятись,
Та залишилась пристрастю наскрізь пробита душа.
Пам»ятає вона твої очі кохані з бажанням віддатись,
Пам»ятає вона на вустах від колін твоїх жар.
Через сіру буденність здавалось вже зовсім зітліло
Те, що було давно, що з тобою прожив і відчув.
Тільки сни наче злодії душу виносять із тіла.
За кермом на дорозі я знов повернути забув...
ОРИГІНАЛ:
меня трогает грусть тополей...
их упрямство...
стоять только прямо...
а мне хочется трогать....
веснушки твои...
на щеках и плечах....
душу пробует осень....
как доктор...
...ищет старые травмы упрямо...
пожелтевшие листья....
как райские птицы....
сидят на ветвях....
всё за нас расписали!!!...
когда улыбаться...
где плакать...
но осталася нАсквозь...
пронзённая страстью....
душа
она помнит ...коленок тепло...
... на губах....
и раскрытые... нАстежь...
бесконечно бездонные...
....так любимые... мною...
......глаза....
нескладух повседневность....
казалось давно уже стёрла...
визуал ощущений....
твой тёплый и мягкий живот....
только сны... иногда...
не спросив...
как разбойники...
душу из тела выносят....
а в пути... за рулём...
.......
я опять...
пропустил...
поворот.
...єдине...мені здається...потрібно зберігати також розмір віршів Хуго... 
