Корова.
Холодно, сиро, противно…
Дядько в калошах бреде.
Росу збиваючи з терна,
Корова понуро бреде.
Знову іти безупину
Під непролазним дощем.
Ну пожаліли б скотину,
Дали б відпочить хоча день.
Чотири кілометри дибать
Вухами дощ відганять.
В ясла б поклали обідать,
І яблук могли б назбирать.
Так, ні! Виганяють небогу,
Закутавшись в дошовики.
Надягши собі на ноги
Чорні старі кирзаки.
Вона ж без плащів і накидок.
Тьопає мокрим хвостом.
Ноги в багнюці застряглі
Лиже своїм язиком.
Сама домовляється з вітром,
І краплям дощу доріка:
«Ну, досить уже вам віять,
Погляньте, я мокра яка!»
Під верби загнали скотину,
Бо ж холод пройма до кісток.
І брьоха в дощі без упину
Маленький хлопчак-пастушок.
Та ж ось промайнула негода,
І райдуга стала дуга.
Й на диво небесне лоба
Корова увись підняла.
Насидиться ще у сараї,
Де цілу їй зиму стоять.
Не ремствує хай, ремигає,
Й у поле йде квіти щипать
Ще повно зеленої паші,
Ще птахи летять в вишині.
Ще сонце нам на удачу
Не поступилось зимі.
Вересень 2013
Мне понравилось, правда.
Думала, современное поколение не пишет о таких милых, простых вещах.
Спасибо, что напомнили мое детство, проведенное у бабушки.
Так і не навчився доїти корову. 
Теплий вірш, душевний!
