Бодай не знати лиха, а дохнути сплетінням будня!
Розходження сузір’їв, фінансова гонитва студня!
То не того ми рощені були, аби склепіннями ходити,
Аби із дня у день, із дня у день часоплини славити,
Квітчати! І мрії з місця не рушати - в камінні запухати…
Ми зречені на неминучий тлін падіння.
Ми сповненні нести у світ зовсім'о не тямуще:
Зле, пронирне, фіктивненько наукою зомите.
Породжувати міжусобиці щорік, зате спонтанно,
При цьому вірити в добро, неначе боючись гестапо,
Та по, та поки їде межи потяг, маленької когорти,
Немовби справді людства,
Що цвіт з собою у могилу забира!
Ми ж будемо спивати часоплини будня,
Коктейлі смакувати, світити на фінансове буття…
Але когорта знання у могили відбира…
