Вода стікала кров'ю по гілках,
З прозорою із цноти пеленою.
Я думала, що це поїхав дах,
Мене ж вітали радісно з весною.
Огидний колір перегнивших трав,
Що пережили місяці під гнітом снігу,
Мов ковдра все навколо огортав,
Не натякаючи нам на весняну втіху.
Я була впевнена, що мозок кудись зник,
Забравши сприйняття навік з собою,
Та раптом наш місцевий жартівник
Спитав, наскільки "схудла" я зимою.
Я не помітила, як враз розтанув сніг,
Неначе оголивши землі душу.
Невже на совісті такий жахливий гріх,
Що знов з зимою я прощатись мушу?
Я сподівалась, що це просто страшний сон,
Що п'ять хвилин і все ж от-от проснуся,
Та раптом сніг з зимою в унісон
Промовили:"Я скоро повернуся.."
