Вже ранок дихає надворі,
сьогодні сірий та живий,
тримає небо у полоні,
бо сам повітряний, легкий.
Тримає іще хмари небо
і низько над світом висить,
неначе угорі спинились
собою світ увесь накрить.
Дихає ковдра ця легенька
і вітерець у листі зашумить,
на листі винограду з ночі
великих крапель ряд бринить.
Півонії деревовидні зникли,
цьогоріч вже не зацвітуть,
пізню весну вони вітають
і літа відчувають суть.
Цвітуть препишним цвітом
півонії, на те і літо:
рожева і біленькая краса,
це літо так себе розпочина.
Скоро рудбекії розквітнуть,
а вдалині – саме вона,
та королева серед квітів,
що наче раптом розцвіла.
Вона пишалась на опорі,
без неї важко розростись,
вже вдалині великі й гожі,
троянд півсотні пишно зацвіли.
Хто рахував цвіт безкінечний,
і незчисленную росу,
червоні квіти на колючих стеблах,
що берегли огнистую красу?
Їй ціле літо на опорі квітнуть
і ранній осені додати барв,
стрічати сонце, а нежданий дощик
лиш кольору їй додавав.
Яскравим кольором засвітить
удень серед хмарної сіряви,
а в сонячний – додає світла
серед кущів зелених і трави.
Цвіти, трояндо, у городі,
посеред овочів, квітів, кущів,
багато з’явиться бутонів,
із ними квітнути тобі.
В оточенні городньому препишна,
по-літньому засвітиться квітник,
троянді пишній серед нього
вогонь краси творить багато літ.
18.06.2017.
Фотографія автора.
