Шалено молодість помчала у минуле,
солодкуватий залишивши присмак мрій.
Погода сонячна в дощах уже втонула,
а душу стомлену терзає буревій…
Ми часто затишок серед суєт шукаєм,
гіркої кави філіжанку пригубить.
А як гроза над нами раптом нависає –
уже безпомічні, не знаєм, що й робить…
Плаща немає, парасолька десь удома,
всі сили віддано безплідній боротьбі.
Та серце мліє, як у юності, в судомах,
коли дивлюся знову в очі я тобі…
Пташиний плач стає на щебет навіть схожий,
з твого лиця як чарівну усмішку п’ю.
Враз зупинився одинокий перехожий,
згадав він також, мабуть, молодість свою…
Останні крапельки з даху життя спадають,
а думи серце обвивають, мов вужі.
Воно сердешне рветься й раптом затихає,
та жевріє ще полум’я в душі…
28.01.2018
* Ремейк на твір Тетяни Ващук „Вогонь душі“, http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773689 .
