* * *
Ти помічаєш – життя відлітає
в осені смуток стихій...
Настрій нагряне сумний –
гляне понуро гнідий.
Захід і той ніжно-червлений тане...
Там на горі златокудрим собором
тліє німий горизонт,
гріється в мудрості Понт,
чуть ледь бурмоче нам Тот...
А журавлів цей трикутник над бором...
Жевріє в серці знайомим мотивом,
світло надії в політ,
душу в незвіданий світ,
в цей ось покров-небозвід...
Тайна земна лине Місяця міфом..
Все це із пісні жовтневих розливів –
золота ніжності днів,
журних осінніх полів,
помахів нам журавлів...
В нас же любов неземним світлим дивом...
25.10.2019 р.
