Лисиця-фея.
Війнуло, пронісши по кімнаті духмяним поривом вітру. Але замість очікуваної прохолоди як марево рятунку у пустелі, постала Вона.
Інстинктивно натяг ковдру на себе. Морило, мучило хворістю і так немічне молоде жеврійне жадання цвіту життя. А от зрісся з своїм одром. Мо й це звільняюча милосердна смерть прийшла аби полинув у найміцніший сон непробудний і вічний.
По першій хвилі здивування угледів її огнено - карі очі заворожуючі нуртували поглядом, будили засинаюче життя роздуваючи жарину жаги оживало серце.
Прилинула ставши біля одра , величним плавним ворожачим кроком. Другий подих вітру відкинув ковдру оголивши вкрите гадям-чиряком змарніле худе тіло, яке намагавсь закрити руками. У відповідь забринів ніжно-дзвінкий сміх. Присівши на край постелі, м’яко хмаринкою провела руками своїми по плоті, розливаючи по ньому будоражачу млосність вогонь, холодом обвіваючи нутрощі змастюючи чудесним бальзамом, бозна де взялося в неї на долонях. Вдарило у ніс райські божественним ароматам, що йшли від Кудесниці і власного тіла, що розпливалось в небуття.
Обпалюючий цілунок вернув до тями і знов провалив в ніщо. Не бачив того як вона захопила диханням і язиком смолясто -чорну гидь й виплюнула се у баклагу -горлянку.
Видів лише своє тіло тілом Аполлона могутнє, пропорційне живе дихаюче процвітанням, налите буйним життям. Вона „впустила” у себе в лоно заносячи обох у інший вимір безвічно, втрачаючи лік, своїх „Я”.
ЇЇ гаряче хтиве винуртовуюче ставне тіло було реальним живим – втямлював на короткі миті отверезіння і знову-знов провалювався у безвість.
За північ до рання поглинали одне одного безтямно всмак зголодавши по тілу жінки-чоловіка. Хвилі щастя накопичувались цунамамі раз – по раз накриваючи з головою душачи нестямністю убиваючи насолодою.
О диво – дотла спопеліле тіло воскресло переродилось наливши нетрі, м’язи , кістки життям, пружністю і силою титана.
Лисиця, а се була вона, опинилась біля дверей. Вийнявши з себе чорну пульсуючу кулю в більярдний шарик величиною, що силкувався вирватись, але потрапив у баклагу, де і затих. Тільки тепер втямив – то вона витягла своїм тілом саму смерть – тління з оцієї плоті. Й полетіла подихом вітру у вікно. Нашпиговане охороною і технікою.
з виданої Збірки .
2008 рік
надихнуло виставити
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=853352