Гримлять стоголосо у співанках спільних,
Як гімн перемог, весняні ручаї,
І мрії про сонце шепочуть гаї,
І криється мудрість у далях довкільних.
Є чари-приваби у просторах вільних,
Що в’яжуть безмежним блакитом краї,
Як рідних в одній неподільній сім’ї,
Щоб дружба звучала у співах застільних.
Хто сум по новій батьківщині нестиме?
Чи прийде великий той час взагалі?
І як його людськість розкована прийме?
Чудесне ім’я буде славлене ними,
Того, хто розсуне кордони землі
І мудрістю правди країни обніме.
Якуб Колас
Санет: Наперад
Грымяць мнагаспеўнасцю гукаў супольных,
Як гімн перамогі, вясной ручаі,
I мары аб сонцы струменяць гаі,
I тоіцца мудрасць у далечах вольных.
Ёсць чары-прывабы прастораў наддольных,
Што лучаць бязмежным блакітам краі,
Як родных яшчэ не сабранай сям'і,
Каб дружба гучала у песнях застольных.
I хто засумуе па новай радзіме?
Ці прыйдзе вялікі той час і калі?
I як яго людскасць раскутая ўспрыме?
Праслаўлена будзе цудоўнае імя
Таго, хто рассуне граніцы зямлі
I мудрасцю праўды краіны абніме.
