Занадто бляклі і прозорі мрії,
На сонці сп'яті стертого майбутнього,
Що світить крізь липкі й вологі вії
Хоч, ніби, рідного, чужого та відсутнього,
У душу, темну, пошматовану минулим,
Назовні з'їдену, розчавлену кордонами
Та збайдужінням, кволим і розчулим,
Ще перепонами, страхами, заборонами...
Занадто бляклі, стерті, кволі мрії
Ще пробивають, часом, і пітьму
Пелюсток зжовклої старенької надії
На живо-радісну розхристану весну,
Яка прийде... Колись... Крізь люті бурі
Обов'язковості, запаморочень, снів,
Пустель і рвів, і пагорбів, і мурів...
Мрій забагато. Дуже мало днів...
