|
Барка Василь :: Критика
Творчість |
Біографія
|
Критика
11 квітня 2003 року в ранніх годинах помер Василь Барка, один із найвизначніших українських поетів XX століття.
Пригадуються слова В. Чорновола: „В українській стороні ще одна золота обірвалася струна". Саме золота, звук якої відіб'ється жалібним гомоном в українській спільноті - як на рідних землях, так і за кордоном.
Перестало битись зболіле серце поета, який безмежно любив свій нарід, його історію, мову, культуру. Мусимо погодитись зі законом природи, коли людина в призначений їй час відходить з цього світу. Але важко усвідомити, що з відходом у засвіти дорогої особи в нашій громаді залишається порожнє місце, що слова пісні „Відлітають сірим шнурком журавлі..." стають реальністю.
Василь Барка був чесний зі собою. Проголошувані в його творчості ідеї були змістом його щоденного, глибоко релігійного, аскетичного життя. З відходом у засвіти Василя Барки ми прощаємо не лише визначного поета, прозаїка, літературознавця, богослова, мислителя-філософа, але також непересічну людину: чесну, вирозумілу, добру, глибоко віруючого християнина.
Василь Барка народився 16 липня 1908 року в селі Солониці, Лубенського повіту, Полтавської губернії. Його літературна спадщина, крім рукописів, які з великим трудом вдалось зберегти і примістити в УВАН в Нью-Йорку, це понад 20 книг поезій, романів, повістей, есеїв, перекладів, літературної критики. В місті Рівному (Волинь), у видавництві „Діва" в 1998 році появилась книга „Портрет", автором якої є письменник Микола Вірний-Француженко. Це велика, солідна праця, в якій подано біографію В. Барки, перелік його творів та їх оцінку літературознавцями.
Творчості В. Барки притаманна глибока християнська релігійність, часті посилання на Біблію, для видання якої він присвятив багато праці. Йому завдячуємо мовну редакцію, літературне опрацювання „Об'явлення" („Апокаліпси") на підставі давньо-грецьких джерел. Це найповніше ілюстроване видання, що появилось в 1963 році в Римі. В поезіях В. Барки часто знаходимо біблійні мотиви, які у високомистецькій формі віддзеркалюють події з історії нашого народу, зокрема його трагедію під час Великого голоду. Ось лише два рядки:
„Моляться соняшники:
Грім на хмарі Біблію читає... тополя пошепки: страшний який твій плач, Ісає!
Моляться соняшники. Голод; мати немовля вбиває... тополя закричала: он який мій рай, Ісає!"
За романом „Жовтий князь" (вийшов також французькою) О. Янчук створив фільм „Голод-33". Екранізований твір В. Барки у великій мірі причинився до успішного референдуму в 1991 році в справі незалежности України.
Автор книги „Портрет" стверджує, що „на Україні видають повільною чергою твори одного із найбільших українських поетів модерністів XX століття - Василя Барки".
Поезія В. Барки - це віддзеркалення його глибокої християнської релігійности і етики, це мова його серця. Тому й основні прикмети його характеру - це незвичайна доброта і скромність, гуманність і побожність, толерантність і пошанування думки другої людини, беззастережне визнання вчення Біблії.
Поезія В. Барки, з погляду звичайного читача - це мережаний килим, часто незбагненного взору, це гаптовані рушники, ткані різнокольоровими нитками-словами. Озвучення, музичне оформлення, мелодійність і чистота вислову, композиція новотворів, як наслідок творчого процесу, власна інтерпретація мови народу - це складові компоненти поезії Барки. В післямові до збірки поезій „Білий світ" Григорій Шевчук (Шевельов) писав:
„Поезія Барки - це суцільний переклад дійсности на мову серця". І далі: „В поезію Барки треба вчитатися і головне - вчутися, і тоді ми побачимо світ його очима, і станемо від цього напевно душевно багатші, змістовніші, глибші, світліші". Бути в товаристві В. Барки - це була велика приємність. Його всесторонні знання всього, чим багате людство, не мали меж. А тому кожна розмова з ним ушляхетнювала людину.
Василь Барка останні три роки хворів, розбитий паралічем, немічний, втративши сили з надмірної праці. Самітній, в старечому домі, серед чужого оточення помер, як нуждар і каліка. Він любив оселю „Верховина", власність Українського Братського Союзу, де серед гірської природи прожив 32 роки, де написав більшість своїх творів.
Найкращим вшануванням пам'яті Василя Барки буде видання його творів. Дещо готове до друку, дещо є в рукописах, над упорядкуванням яких працюють члени УВАН в Нью-Йорку.
Василь Барка мав багато приятелів, і я певний, що так вони, як і спільнота наша, яка цікавиться літературою, так тут, в діяспорі, як і в Україні, зі сумом прощається з поетом, який творив для нашого народу, який своєю творчістю збагатив його духовість, культуру.
Василя Барку поховано на цвинтарі св. Андрія Первозваного в С. Бавнд-Бруку. Своїм трудолюбним життям і творчістю він заслужив вічну пам'ять в українській спільноті.
Роман Ричок
|
