|
Бобинський Василь :: Біографія
Творчість |
Біографія
|
Критика
Василь Бобинський народився 11 березня 1898 року в Кристинополі, повіт Сокаль, у Галичині.
Батько його, Петро, залізничний сторож, прагнув дати освіту обдарованому синові, планував відіслати його на навчання до гімназії спершу у Львові, потім у Відні.
Бобинський досконало знав західноєвропейські літератури, повністю опанував французьку, німецьку, польську та російську мови та дав чимало поетичних перекладів з них.
1916 року він їде до українських січових стрільців, складової частини австро-угорської армії, що під час революції стала зав’язком української армії в Галичині. Воює в рядах УСС до 1920 р., коли опиняється в Києві.
У Києві Бобинський знайомиться з українськими поетами-модерністами, зокрема з Я. Савченком та Д. Загулом. Повернувшись 1921 року до Львова, редагує разом із Ю. Шкрумеляком, Р. Купчинським і О. Бабієм модерністичний журнал «Митуса» (вийшло чотири числа). Захоплюється французькими поетами-модерністами.
Бобинському належать найкращі переклади поезій Артюра Рембо. До цього першого періоду його творчості належать такі книжки його поезій: В ПРИТВОРІ ХРАМУ (Львів, 1919); вінок сонетів НІЧ КОХАННЯ (Львів, 1923); ТАЙНА ТАНЦЮ (Львів, 1924). У цих поезіях своєрідно поєднується філософічна й здебільшого песимістична задума, контрастна коловоротна метафора темряви та світла, ясна здорова еротика, збалансоване світовідчування.
1925 року з’являєтья перший у рядянській пресі вірш Бобинського «Стежка» (дніпропетровский журнал «Зоря», ч. 5, с. 4). У той час поет уже співпрацював з західноукраїнськими комуністами, почав редагувати їхній двотижневик «Світло». 1 травня 1926 року поліція закриває той журнал, а Бобинський опиняється на п’ять місяців у львівській тюрмі – тій самій, де сидів колись Іван Франко. Тут Бобинський пише поему «Смерть Франка».
З 1923 року Бобинський редагує комуністичний літературно-громадський журнал «Вікна», залучивши до співробітництва в ньому С. Тудора, Козланюка, Галана. Журнал цей був типовим витвором Бобинського, сполучаючи літературно-мистецький модернізм і комуністичну ідеологію; завдяки останньому допускався також на радянську Україну.
У червні 1930 року Бобинський, переслідуваний польською поліцією, переїжджає в УРСР – до Харкова, повний віри у свій новий шлях, в соціалізм і в його українське відродження в УРСР. Ця віра надавала тодішнім його поезіям самовпевненостійі пристрасті. На невір і пасивних із своїх вужчих земляків-галичан він гукав:
Я на вас, на ваших очей сліпоту
Розпалю стотисячні блиски.
Я з погорди болючих бичів наплету
На гелотів рабів від колиски.
Одначе цей витончений інтелектуаліст, войовничий гуманіст, естет і в персональному житті скромний джентльмен потрапив у радянську Україну запізно – коли там уже шаліла московська поліційна машина і заносилось віко над домовиною молодого відродження. Виступаючи на семінарі в Інституті літератури ім. Шевченка, Бобинський висловив своє щире здивування й обурення, що автора цих рядків за його літературно-теоретичну доповідь про «зміст і форму» назвали «контрреволюціонером», «нацдемівцем»... Бобинський ані трохи не розумів нової дійсності в Україні.
В УРСР Бобинський видав три книжки своїх поезій: ПОЕЗІЇ, вибір за десятиліття 1920-1930 (Харків, 1930); СЛОВА В СТІНІ (Харків, 1932); ПОЕМИ І ПАМФЛЕТИ (Харків, 1933). Усі вони своїми темами стосувалися національної та соціальної боротьби в Галичині, трактованої поетом у дусі раніших постанов Комінтерну й комуністичної партії Західної України. Це було явне історичне спізнення, бо вже в 1934 році вся верхівка КПЗУ була викликана Москвою в СРСР і тут підступно кинута у в’язницю, як «буржуазні націоналісти».
В УРСР Бобинський входив до спілки письменників «Західна Україна», що з 1925 року об’єднувала щирих патріотів радянської України – вихідців із західноукраїнських земель і що була ліквідована в 30-их роках органами НКВД разом із більшістю її членів, у тому числі й таких видатних, як комуніст М. Ірчан, визнаний прозаїк В. Ґжицький, Д. Загул та інші.
25 грудня 1933 року Бобинський був заарештований і посаджений у камері ч. 12 в підвалі спецкорпусу тюрми НКВД на Чернишевській у Харкові. Його вивезли 1934 року з ешелоном в’язнів у заґратованих телячих вагонах на російську північ. За ним помандрувала шукати його молода крихітна мила дружина, з малятком на руках. Чутка про них пропала. Кажуть, Бобинський, людина слабкого фізичного здоров’я, помер на каторзі від виснаження. Двадцять три роки його ім’я було заборонено згадувати навіть лайкою, але 1957 року посмертно «реабілітовано». В «Історії української літератури», т. 2 (Київ, Академія наук, 1957) докладно описано заслуги Бобинського як комуністичного письменника-пропагандиста. Ні словом не згадано, де, коли, за що, ким і як він був знищений. В «Антології української поезії» (Київ, Держ. в-во художньої літератури, 1957, том ІІІ), де вміщено кілька поезій Бобинського, «реабілітація» виглядає буквально так: «В 1930 році приїхав до Радянського Союзу, жив у Харкові. Помер 1939 року».
|
