|
Вагилевич Іван :: Критика
Творчість |
Біографія
|
Критика
Іван ВАГИЛЕВИЧ
ЗАМІТКИ О РУСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ
Найважнійші пам’ятники руського язика складаються з кільканадцять слів, розкинених в писателях чужих, гречеських, латинських і восточних. Слова тії, немногі і то спадщені, дуже скудний полон для лексикографа. Першим появом руського язика суть три договори (трактати) Русі з Візантійським цісарством, сохранені в літописі Несторовій. (Договори сії значно різняться язиком від самої літописі, так що [і] менше знающіся не могуть іншого заключенія учинити, як що мусили вони о цілий вік попередити Нестора. Правда, що в них промітається язик староболгарський вполовині з руським, бо конечне до переведеня тих же із гречеського русини требували помочі болгарів, уміючих по-гречеській. Рівно важні пам’ятники в отношенії язика як уобичаєнія. Правда, що єсть в них немало чужого із Скандінавії і Греції, але всегда первісток домашній перемагаєт і представляєт в різних барвах образ початого, дійственного общества. В язику розвивається зарід самородний руський; видно певную одностайність в склоненії імен і спряженії глаголів і певний состав в слозі.
З принятієм віри християнської на Русі при кінці X віку розпочинається макаронизованіє язика руського через староболгарський. Було то конечностю: Русь, охрещена через духовенство болгарськоє, котроє принесло з книгами богослужебними і просвіщеніє європейськоє, могла тілько через язик староболгарський обзнакомитися з ним. Тож не іначе, лише що староболгарський язик, бувши під вліянієм гречеського совершенно развитим, а прото ізобильний в реченія до отданя мислей, всесторонньо причинявся до строєнія розвиваючогося руського язика. Під сим вліянєм починається література руськая, або радше появляється вітв староболгарської літератури на Русі.
* Хрестиком перед датою автор позначав рік смерті, без нього — рік народження.
Первим пам’ятником літератури руської єсть «Правда руськая», то єсть книга-устав, редакції вел[икого] кн[язя] Ярослава († 1054) *; йому так же приписують устави церковні. За ним виступають: Теодосій — ігумен києво-печерський († 1074), сочинитель послідованія полемічеського о варяській (латинській) вірі. Нестор — чернець києво-печерський († около 1116), сочинитель літописі до 1111 г.; видиться, що він від себе говорить із 1072 г., в вищих літах употребляв помочі Яна Вишатича (зрод[ився] 1016, помер 1109). Ся літопись єсть найважнійшим пам’ятником до історії словен взагалі, а руської в особенності; слог її ясний, оживлений при простоті і широті діалогізованєм, однак не всюди одностайно розвивається. Найлучче іздан[іє] Петерсб[урзьке], 1846. Писав он, окроме того, житіє сс. [святих] Бориса і Гліба, а в «Патериконі» житіє сс. [святих] Антонія, Теодосія, Дем’яна, Єремія, Матія і Ісаака; сочиненія меншої ціни, як літопись, але зато суть вони отчасти дополненіями до той же. За ним літописці-продолжателі: чернець Василій (я видів у кн[язя] Вітольда дві грамоти, в кн[язя] Свидригайла три. В княжестві Галицькім місце руського язика зайняв латин[ський] около 1450 г.), ігумен переяславсько-михайловський Сильвестер (от р. 1112 до 1124). Володимир Всеволодович Мономах († 1125) сочинитель Духовной (Петерсб[ург], 1793), або науки для своїх дітей; єсть то пам’ятник, содержащий в собі дуже цікаві і важні відомості до житія общественного і навіть історії тогдашньої Русі. Окроме того, осталося от него посланіє до к[нязя] Ольга 1 із року 1096. Єсть он также сочинитель послідньої редакції «Правди руської». Ігумен чернігівський Даниїл († около 1205), сочинитель «Паломника», то єсть описанія гостини до святої землі. Єпіскоп володимирський Симеон († 1226) і архімандрит києво-печерський Полікарп († 1236) совершили «Патерикон» (Київ, 1760).
В половині 13 віку появляється язик руський щораз різче в самородних зворотах і питомім слозі, навіть єсть певні містні оттінія. Що ся тичить лексикографії, много реченій ждуть на із’ясненіє: суть, котрі зайшли або в іншім значенії употребляються в нинішнім язику і в соплеменних. Окроме того, кілька десяток слів варязько-німецьких, гречеських і турецьких доводять, що язик письменний зачав улягати язикові мира. Так розпочинається питома руськая література. Пам’ятки її немногі, але в отношенію язика великої ціни. Первоє місце занимає безіменного «Слово о полку Ігоревім», отривок із житя общественно-домашнього руси[нів] і їх борби за віру і отчину, отличаючийся рідкої красоти описами. В нім переховалося кілька уступів віща Бояна (може бути, що то єсть Ян Вишатич, той сам, о котрім Нестор споминає, же його відомості употребляв при составленю своєї літописі), соловія давніх Бремен, котрий був образом для сочинителя. Літопись київськая і волинськая, іздані під надписом «Іпатієвська літопись» (Петерсб[ург], 1844), в котрих во всій повноті розвитий образ кровавого драмату тогдашньої Русі, особенно України, Волині і Галича, яко продовжене літописі Сильвестрової до 1289 г., отличаючіся особенно діалогізованієм в чисто руськім язику. Єпіскоп галицький Петр (около 1260) писав сочиненія о проісхожденії татар.
До сеї доби належать также розпорядженія обичаєві духовенства, особенно Івана, Кирила — митрополитів — і кілька грамот кк. [князів] Мстислава і Володимира.
В пам’ятниках сих видно первісноє твореніє ся нинішнього язика в словопроізведенію і слозі.
І. Вагилевич ЗАМІТКИ О РУСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ // Письменники Західної України 30-50-х років XIX ст. — К., 1965. — С. 153-170.
|
