|
Холодний Микола :: Біографія
Творчість |
Біографія
|
Критика
ХОЛОДНИЙ МИКОЛА КОСТЯНТИНОВИЧ
(нар. 31.07. 1939 на Ягідному хуторі, с. Краснопілля Коропського р-ну Чернігівської обл.; за документами – 30.07.1939 р., с. Карильське того ж р-ну).
Поет-шістдесятник, літературознавець, публіцист, перекладач.
З селянської родини. Батько, Костянтин Іванович, 1918 р.н., після війни з Японією 1945 р. не захотів повертатися до колгоспного кріпацтва, залишився в Сибіру біля розкуркулених висланих родичів, де трагічно загинув 1964 р.. Мати, Ганна Михайлівна Чуча, 1916 – 16.02. 1984, працювала в колгоспі.
1946 р. Микола пішов до початкової школи на хуторі Стягайлівка, 1953 закінчив Карильську семирічку. Ще десятилітнім написав і кинув у шкільному коридорі листівку «Сьогодні помер Сталін. Усі люди моляться Богу».
1950 року послав свої вірші Павлові Тичині, той кілька років передплачував йому газету «Літературна Україна».
1955 р. Х. виключають з Краснопільської середньої школи за спробу завести вуса. 1 вересня газета «Радянська Коропщина» публікує під псевдонімом «М.Петренко» його вірш «Бригадир-нероба». Мусив тікати з села в Миргород, де працював робітником стадіону. Х. дописує до газет, учасник наради робсількорів 1957 р., записує фольклор та надсилає його до Інституту фольклору.
1961 р. закінчив Ромоданівську школу робітничої молоді, вступив на філологічний факультет Київського університету. Познайомився з Іваном Дзюбою. З 1962 р. бере участь у роботі Клубу творчої молоді «Сучасник», виступає на літературних вечорах у Спілці письменників, у школах, вузах, заводських будинках культури, у парках, брав участь у поході зі смолоскипами до пам'ятника Іванові Франку. Вірші Х. розповсюджуються в самвидаві. Їм притаманна іронія, алегоричність, потужний патріотичний пафос. Його рядки стають крилатими.
У грудні 1962 р. перша збірка Х. «Червоний сон», що мала позитивну рецензію І.Дзюби, знята з плану Держлітвидаву. У грудні 1963 мав перший творчий звіт у будинку СПУ. 1964 р. виступив на Дні філолога в університеті з віршем про «300-ліття возз'єднання України з Росією», у зв'язку з чим декан П.М.Федченко запропонував Х. перейти на вечірній відділ, погрожував виключенням.
У квітні 1965 р. Х. виступив на студентській науковій конференції з доповіддю «Про душу в пісні та про пісню в душі», де позитивно згадував С.Петлюру, У.Самчука. У серпні їздив у карпатське село Шешори на відкриття пам'ятника Т.Шевченку, де з В.Чорноволом, Зіновією Франко та іншими влаштував мітинг у зв'язку з забороною відкриття пам'ятника. У вересні 1965 всупереч волі парткому університету Літературна студія ім. Василя Чумака («СіЧ») обрала Х. головою. Після критичного виступу 5.12. 1965 р. на обговоренні роману проф. Арсена Іщука «Вербівчани» Х. 6.12. виключили з комсомолу і з 5-го курсу. Ночує у знайомих киян, бере участь у багатьох літературних вечорах, читає свої різкі, бунтівні, революційно-романтичні вірші, які користуються великою популярністю. Його вірші публікуються в антології української поезії в Празі.
18–19.04 1966 Х. разом з Ліною Костенко та Іваном Драчем брав участь у протесті перед Львівським обласним судом, де судили Михайла Осадчого, Мирославу Зваричевську, Богдана і Михайла Горинів. У травні в самвидаві поширюється його 90-сторінковий лист до П.Шелеста, де йдеться про порушення Загальної Декларації прав людини ООН.
За читання віршів «Монолог Франка» та «Собаки» біля пам'ятника І.Франку в день 50-річчя його смерті 29.05 1966 Х. разом з Олесем Сергієнком, Ковальчуком та Валерієм Набокою був заарештований на 15 діб. У Лук'янівській в'язниці вони оголосили голодівку, їх годували примусово, зі знущанням. Після звільнення Х. видворений з Києва. У червні – жовтні сторожував у радгоспному саду в с. Ново-Олександрівка на Яготинщині, де перекладав з російської на українську рукопис Олени Апанович «Збройні сили України першої половини ХУІІІ ст.».
9.03. 1967 Х. звільнений з посади інструктора-методиста Добровеличківського будинку культури Кіровоградської обл. за прилюдне читання віршів, за появу віршів у нью-йоркській антології української поезії «Шістдесят українських поетів шістдесятих років» (упорядник Б.Кравців).
За сприянням кандидата філологічних наук Івана Варченка Х. перевівся в Одеський університет і 1968 р. одержав його диплом. У липні звільнений з Самгородської школи на Сквирщині – за появу віршів у журналі «Дукля» (Словаччина). Тоді ж на квартирі Віктора Некрасова познайомився з А.Д.Сахаровим і Володимиром Буковським.
З тематичного плану видавництва «Радянський письменник» 1968 р. знімають збірку Х. «Електростанція життя». У листопаді його вірші публікує газета «Свобода» (США), у грудні – ж. «Сучасність» № 12 та альманах «Північне сяйво» (упорядник Яр Славутич, Едмонтон, Канада). Х. викидають з черги житлового кооперативу «Слово» Спілки письменників, звільняють з роботи в Козинецькій школі.
У 1970 р. Х. пише дисертацію з психолінгвістики «Народ крізь призму його мови» (була конфіскована під час обшуку в М.Осадчого в січні 1972 р.). Вірші Х. публікує позацензурний самвидавний журнал «Український вісник» В.Чорновола, називаючи його найпопулярнішим в Україні поетом. Х. входить до редколегії львівського самвидавного журналу «Скриня», складає статут Незалежної спілки письменників. Звільнений з роботи з Микулинської школи на Бородянщині.
У грудні 1971 р. Х. поширює лист до пленуму Спілки письменників України з питань роботи з творчою молоддю. У зв'язку з арештами шістдесятників 14.01. 1972 р. звертається до Мао Цзедуна з проханням надати політичний притулок.
20.02 1972 р. Х. заарештований за звинуваченням у проведенні антирадянської агітації і пропаганди (ст. 62 ч.1, головне звинувачення – за збірку віршів "Крик з могили"). Слідчий Берестовський шантажував Х. психіатричною експертизою. 7.07. 1972 р. газета «Літературна Україна» під назвою «На терези совісті» опублікувала під прізвищем Х. листа, сфабрикованого КГБ. «Автор» ніби відрікається від своїх «політично хибних віршів» та осіб, які штовхали його в «антирадянську трясовину». Звільнений зі слідчого ізолятора КДБ УРСР 6.07. 1972 на підставі постанови управління КДБ Київської обл. від 5.07 1972 р. про припинення кримінальної справи.
Викликаний як свідок у справах З.Антонюка (1972) та І.Світличного (1973) Х. намагався їх захищати.
У серпні 1972 р. Х. пише авангардистський маніфест «В одному вагоні, але не в одному ешелоні», намагається створити літературну асоціацію «ЧУМА» («Чуєте? Ми – авангардисти!»).
Після звільнення Х. працював учителем у Вінниці, де 1974 р. створив з місцевими літераторами «Студію Устима Кармалюка» («СУКА»), яка була розгромлена на районній ідеологічній нараді. Зазнавав у Вінниці арештів і необґрунтованих звільнень з роботи.
З липня 1976 р. Х. живе в м. Остер Чернігівської обл. У листопаді звільнений з посади заввідділом краєзнавчого музею. Працював у школах, звідки його неодноразово звільняли.
1979 р. українська друкарня Ватикану видала книжку «Про душу в пісні та про пісню в душі», вона відзначена почесною премією, 1981 р. перевидана в Канаді та США.
У квітні 1982 р. Х. звинуватили у знищенні статуетки Леніна, портрета Брежнєва та рушника «300 років України з Росією» і на 10 діб запроторили до чернігівської обласної психлікарні. Робота в школі супроводжується численними доносами, викликами в КГБ, заборонами і звинуваченнями в націоналізмі.
16.02 1984 р. у с. Карильському загинула мати Х. За поїздку на похорон директор школи записує йому прогул. 17.04 Х. звертається до Президента США Рональда Рейґана з проханням про еміґрацію. Районний кагебіст виносить попередження, Козелецький райнарсуд – ухвалу про заборону виїзду Х. за межі міста Остер, він знову звільнений з роботи. 26.04. 1986 р. у зв'язку з катастрофою на Чорнобильській АЕС м. Остер опиняється в зоні радіоактивного забруднення, але Х. виїхати звідти не може.
1987 р. Х. ініціює побудову церкви в рідному селі. 1989 р. створює в Острі осередок Народного руху України, піднімає над міськрадою жовто-блакитний прапор. Створює в Козельці районне літоб'єднання імені репресованого письменника Василя Нефеліна. 1990 вступає до Міжнародної асоціації україністів.
У червні 1991 р. Х. реабілітований за справою 1972 р. Намагання відновитися на роботі в школі та повернутися до Києва марні. Х. бере участь у численних літературних вечорах у різних місцях, у пресі публікуються його вірші. 1992 р. СБУ повертає Х. вилучені 1972 р. рукописи. У лютому 1993 р. ректор КДУ скасовує наказ 1965 р. про виключення Х.
У березні 1991 р. виходить перша в Україні збірка віршів Х. «Дорога до матері», 23.03 його прийнято в Спілку письменників України, збірку висунуто на здобуття премії ім. Т.Шевченка. У січні 1997 р. Х. присуджено премію та звання академіка Бу-Ба-Бу, 1998 р. – премія В.Сосюри (Луганськ).
1998 р. Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України створює архівний фонд 1348 М.Холодного.
11.02 1999 Київський міський суд скасовує постанову Ленінського районного суду м. Києва від 29.11. 1966 р. про запроторення Х. до Лук'янівської в'язниці.
Х. написав спогади про А.Горську, В.Некрасова, В.Стуса та ін. Автор низки передмов. Лауреат літературно-мистецьких премій ім. В.Нефеліна. В.Сосюри, «Благовіст», Почесної премії Ватикану, академік Бу-Ба-Бу. Чотири рази його творчість висували на здобуття Шевченківської премії. Член Всеукраїнського товариства політичних в'язнів і репресованих (ВТПВіР) з лютого 2002 р., Національної Спілки письменників України (НСПУ) з 23.03. 1993. голова Козелецької районної організації Всеукраїнського педагогічного товариства ім. Г.Ващенка. 2005 р. нагороджений Почесною грамотою Президії Верховної Ради України. Учасник «Помаранчевої революції».
Бібліографія.
І.
Холодний Микола. Крик з могили. Захалявні вірші з України. Передмова Юрія Бойка (Блохина). Балтимор – Париж – Торонто. 1969. – 53 с.
Холодний Микола. Сутеніє в душі. – Париж: Смолоскип. – 1969. – 16 с.
(Холодний Микола). Куди і навіщо біжить вода? // Широке море України: Документи самвидаву з України. Париж – Балтимор: Смолоскип. – 1972 р. – С. 331-334.
Холодний М. Я помер 1972 року // Молода гвардія. – 1991. – 4-8. – С. 56-71. Це ж київська газета. Тоді яка дата? Щось Юлія Шкляр наплутала.
Несподівана зустріч (Редакційна стаття) // Молода гвардія. – 1991. – 31 травня.
Холодный М. Окопы Виктора Некрасова // В. Некрасов. В самых адских котлах побывал. М.: Молодая гвардия, 1991. – С. 403-413).
Холодний Микола. Дорога до матері. – К.: Український письменник. – 1993. – 206 с.
Холодний М. Історія одного фото // Молодь України. – 1994 – 5 квітня.
Холодний М. Сміх королевчанки // Вітчизна. – 1994. – № 11-12. – с. 2-7.
Холодний Микола. Усмішка Джоконди. – К.: Український письменник. – 1995. – 271 с.
Холодний М. Черга у вожді: хто крайній? // Київ. – 1995. – № 4–5. – С. 138 – 146.(Рецензія на посібник для вчителів Всеволода Неділька "Нові імена в програмі української літератури" "Освіта", 1993. Див. репліку В.Овсієнка . “Вкраїнську оббрехав Голготу…” // Київ. – 1996. – № 2 (?). – С. 8 – 9.
Холодний М. Буколіки із зони // Сучасність, № …..???. – 1995. – С. 61-71.
Холодний М. Своя у кожного лампада // Дзвін. – 1995. – № 10. – 4-8.
Холодний М. Золоте перо жар-птиці: П'ятитомник Яра Славутича. Есей. – К: Дніпро, 1995. – 34 с.
Холодний Микола. Голгофа Михайла Осадчого (Штрихи до портрета). – К.: Український письменник – Вир, 1996. – 128 с.
Холодний Микола. Каменюк і Петрарка (Долі «внутрішньої еміграції). К.: Вир, 1997. – 186 с.
Холодний М. Вірші // Сучасність. – 1997. – 5. – С. 53-57.
Холодний М. Поезія // Запорізька Січ. – 1997. – 3 жовтня. – С.7.
Холодний М.. Poeta nascitur, non fit // Павло Вольвач. Кров зухвала. – К.: Український письменник, 1998. – С. 111-126 (післямова).
Холодний Микола. Махно. Симфонія // ж. Кур'єр Кривбасу (Кривий Ріг). – 1999. 115. – С. 143-159.
Холодний М. Християнські мотиви в романі-трилогії Миколи Мельника «У диких заростях малини». Есе // ж. Сова, № 3. – 1999. – С. 95 – 107.
Холодний М. Нинішній владі в Україні моя літературна діяльність не потрібна // День. – 1999. – 7 вересня. – С. 7.
Холодний М. Я ще й досі перебуваю на Батьківщині в статусі внутрішнього емігранта // Молода Галичина. – 1999. – 7 вересня . – С. 20.
Холодний Микола. Золоте перо жар-птиці. – К.: Дніпро, 1999. – … с. (Монографія про Яр Славутича).
Холодний М. Поетичний локатор Івана Марченка: Передмова // Іван Марченко. Буття невловима мить. – К.: ….., … р. – ….. с.?
Холодний. Чорновіл. Поема-реквієм. – Молодь України, 1999. № … – 27 червня.
Холодний Микола. Чорновіл. Поема-реквієм. – Дрогобич: Коло, 2001. – 34 с.
Холодний Микола. Великдень за колючим дротом. (Документальна повість про Йосифа Сліпого). – 2002. – … с.
Холодний М. Літературний вир Василя Чабана: Передмова // Василь Чабан. Надреальні історії. – Львів: Кобзар, 2003. – С. 6–16.
Холодний Микола. Пам'яті 29-ти. Героїчна поема. – Сімферополь: Доля, 2003. – 20 с.
Холодний Микола. Пам'яті 29-ти. Поема-хроніка. Передмова проф. Михайла Шалати. – Дрогобич: Коло, 2003. – 44 с.
Холодний Микола. Крути. – Львів: Приватне видавництво Василя Чабана. 2003. – 14 с.
Холодний Микола. Страшний суд: Поема-прокляття. – Львів: Приватне видавництво Василя Чабана. 2005. – 18 с.
Холодний Микола. Сто перший кілометр (з неопублікованого). – Дрогобич: Коло, 2004. – 215 с., іл..
ІІ.
Смальцюга. Навколо поета Миколи Холодного // Визвольний шлях. – 1971. Жовтень. – С. 145-155.
Холодний Микола. (Публікації в ж. Український вісник»
Дзюба Іван. Забуті – поруч // Літературна Україна. – 1991. – 13 травня. – С.9.
Микола Холодний таки загримів до Сибіру. – Голос України. 1992 (дата, №, автор)
Бурсов Г. «… у прагненні до сонця трава перемагає асфальт» // Вісті з України. – 1993. – 11-17 березня. – 11. – С.9-11.
«Дело № 58095, фп.». // Молодь України, 1994. – 11, 13, 14, 18, 20, 21, 25, 27, 28 жовтня, 1 листопада.
В.Овсієнко. “Вкраїнську оббрехав Голготу…” // Київ. – 1996. – № 2 (?). – С. 8 – 9. (Репліка на статтю М.Холодного «Черга у вожді: хто крайній?» // Київ. – 1995. – № 4–5. – С. 138 – 146.
Дзюба Іван. Шістдесятництво як явище, його суспільно-естетична природа, витоки й наслідки // Слово і час. – 1997. – 8. – С.40-55.
Князенко Олег. Шістдесятникові – шістдесят // Папірус. – 1999. – 5 березня. – С. 31-33.
Скуратівський Вадим. Миколі Холодному – шістдесят? // Сучасність. – 1999. – 6. – С. 121-122.
Рекубрацький А. Інакомислення М.Холодного // Запорізька правда. – 1999. – 23 червня. – С. 4-5.
Вольвач П. Миколі Холодному – шістдесят // Кримська світлиця. – 1999. – 63. – 5-6.
Здоровега В. Коли на прю стають з системою // Молодь України. – 1999. – 30 липня. – С. 18-19.
Микола Костянтинович Холодний. Бібліографічний покажчик. – Чернігів: Обласна наукова бібліотека ім.. В.Короленка, 1999. – … с.
Вольвач П. З когорти шістдесятників: Есе про творчий шлях М. Холодного, висунутого на Шевченківську премію // Кримська світлиця. – 2000. – 3 березня. – 14-15.
Чабан В. Поет із 101 кілометра // Патріот України. – 2000. – 20 січня. – С. 19-20.
Мойсеїв І. Холодний, а пече // Українська мова і література. – 2000. Лютий. – 6. – С. 34-36.
Марченко І. Вітчизна визнає «формаліста» // Молодь України. – 2000. – 28. – С. 17-19.
Юлія Шкляр. Поетична творчість Миколи Холодного (Монографія). Дрогобич: Коло, 2004. – 66 с.
Харківська правозахисна група. Василь Овсієнко.
автор: Овсієнко Василь
|
