|
Шашкевич Антін :: Критика
Творчість |
Біографія
|
Критика
БАЛАГУЛА З БИЧОВИ
А я бідний, безталанний:
Степ широкий – то ж мій сват,
Шабля, люлька – вся родина,
Сивий коник – то мій брат.
Антін Шашкевич. Там де Ятрань круто в’ється.
Славне село Бичова. Розташоване на колишньому Чорному шляху бачило воно і валки чумаків і козацькі та гайдамацькі ватаги і татарські орди. Багато цікавих і знаменитих людей свого часу жило в селі чи відвідувало Бичову. Про шляхетську родину Шашкевичів з Бичови та про про її найяскравішого представника, Антона Шашкевича варто згадати нащадкам. Люди неспокійної вдачі, повстанці, бунтарі, поети, Шашкевичі жили в Бичовій здавна.
Про батька Антона, Граціана Шашкевича відомо що він брав участь у повстанні проти росіян, під проводом Т. Костюшка. Швидше за все він як і багато членів шляхетських родин Любарщини приєднвся до Костюшка у червні 1792 року коли той з військом проходив через територію нашого району.
Про сина Граціана, Антона, відомо що він народився 1813-го року У вісімнадцять років мати вдряджає його до повстанського війська. Завдяки її клопотанням Антін стає ад'ютантом Кароля Ружицького, який організував кінний відділ біля Краснополя. Під час повстання 1831 року Антін виявив неабияку мужність та героїзм, був поранений. Чергове польське повстання завершилося черговою поразкою.Після поразки повстанців він тікає до до Галичини, а звідти - до Угорщини. Лише через два роки, завдяки клопотанням рідні, Шашкевич дістає можливість повернутися до рідного краю.
Проте широку популярність Антону Шашкевичу принесли не його військові подвиги, а той період його життя коли він був балагулою. І не простим балагулою, а королем балагулів! І нагородив його таким титулом не хто-небудь, а сам Іван Франко!
Діяльна, авнтюристична натура не могла змиритися із затхлою атмосферою провіційного життя на околицях Російської імперії, “тюрми народів”. Не маючи вже змоги зі зброєю виступити проти того суспільства, його моралі, звичиїв, тупої покірності владі, молодий ще Антін вибирає інший спосіб життя - протиставляє себе суспільсву. Це могло проявлятися в усьому : зовнішності, мові, манерах, поведінці, способі життя в цілому.
Взагалі-то слово “балагула” походить з єврейської. На ідиш “баал-галу” означало “власник колісниці”. У російському словнику німця Макса Фасмера “балагул” – єврейський тарантас,кучер на цьому тарантасі. Це такий віз із накриттям. Був такий промисел у наших краях - перевозили людей, товари, збіжжя. Цих перевізників звали балагулами, ломовиками, биндюжниками, фурманами. Назва , мабуть, визначалась типом “транстпортного засобу”: фура – фурман, биндюг – биндюжник, балагул – балагула. І тільки український словник Б. Грінченка додає ще визначення, яке підходить до нашого героя - “В південно-західному краї: народник з польських поміщиків 1830-1850 рр. , член надзвичайного народницького товариства на той час”.Чим же виділялись ці “народники”? Перший погляд на фігуру булагули не міг дати абсолютно ніякого визначення особистості. На той час одежа свідчила про належність до певної національної, конфесійної, економічної спільноти, вказувала на сімейний стан. Ярмулка, свитка, жупан, кобеняк,чоботи, хустка заміняли сучасні візитні картки.
У балагули же, за мішаниною українсько-польсько-єврейських ознак важко було розгледіти молодого поляка-шляхтича. Судіть самі: справжній балагула носив свитку (або гуньку) із грубого полотна, підперезану поясом, шкіряні штани. Шкіряний же кашкет одягав літом, зимою - баранячу шапку. І люлька була обов'язковою.
На той час це була одіж, що дратувала всіх “респектабельних” членів тодішнього суспільсва. В наші часи схожий спосіб “ протесту” - дратування обирали совєтські “стиляги” чи закордонні “хіппї”. Правда ні хіппі, ні стиляги, ні комуністична чи буржуазна номенклатура, яка намагалась боротися з ними, не здогадувались, що все це було вже задовго до них і почалося з Бичови.
Під стать зовнішності був і засіб пересування балагули. Справжній балагула мав просту бричку, обшиту лубом і вистелену в сидінні околотовою соломою. Запрягалися до такої брички по четверо коней, які пробігали щонайменше п'ятнадцять верств за годину. Відбір коней був особливо ретельний: якщо у коня якась гандж, то його зразу ж бракували. І обов’язково коні мали бути лише сивої масті! Сучасні рокери, в своїх шкірянках, які проводять все життя на мотоциклах, просто діти в порівнянні з балагулами!
Де ж мали балагули показати себе? Ну, звісно, на найбільшому публічному місці тих ( та й наших ) часів – на ярмарках. Особливо любили вони Бердичівські ярмарки. Тому що Бердичів того часу був визнаним цетром торгівлі кіньми. Та й публіка тут збиралась весела: українсько-польсько-єврейське населення і ті що понаїхали. Було перед ким себе показати. Балагули проводили час на ярмарках по цілих тижнях: “на переміну то чаркою, то батогом, то картами або дівчатами”. “Бачили ми не раз... на скажених конях калмицької, татарської і бог зна якої раси, як їхали в білий день в одній лише сорочці на тілі, п'яні, похриплі від вереску, серед найгамірнішого ярмарку, а довкола них рої євреїв, що реготалися й приплескували тій маскараді. Бачили іншими разами, як серед ясного дня і зібраних куп народу через Махнівку або Липовець їхали кінно балагули вже навіть без сорочок, у самих лише шкіряних штанцях... а за тою безсоромною кавалькадою на возі - бо вже не міг на коні удержатися - їхав цілком голий “Бахус”, себто балагульський кухар зі всіма знаками своєї гідності...” Це Іван Франко цитує свідчення очевидця.
І як у всякої спільноти, яка протиставляє себе суспільству, у балагулів виникає свій жаргон, свої пісні (часто сороміцькі), обряди, поезія. Антін Шашкевич мав хист і до пісні і до жарту. Вони стали популярними по всій Україні.
Власне через пісні та поезії потрапив Антін Шашкевич до літерно-критичної статті І.Франка “Король балагулів Антін Шашкевич і його українські вірші”. До Франка потрапили у списку дванадцять пісень та кілька поезій. Він схвально сприйняв пісні “Бурлака”, “Прогулянка”. В інших Франко вбачав сентиментальність та відірваність від життя. А ось народ оцінив його творчість дещо інакше. Пісня “Там, де Ятрань круто в'ється...” стала народною, відомо її кілька варіантів.
На Галичину пісні Шашкевича могли потрапити і через самого автора. Адже з часом балагула одружився, дещо притих. Та на ноги зіп’ялося третє покоління борців. У Кароля Ружицького, Антонового сподвижника, генерала, підріс син Едмунд. У 1863 році спалахує нове повстання проти російського панування. І трьох синів-соколів відправляє до повстанчого війська генерала, вже Едмунда Ружицького старий повстанець, син повстанця , балагула Антін Шашкевич. Тривалий час бої відбувалися в околицях Любара.Поразка повстання змусила синів і батька перебратися до Галичини. Помирає Антін Шашкевич у березні 1880 року в селі Кунисівцях коло Городенки (тепер Івано-Франківська область). І у Галичині, і над Дніпром ходили у списках його пісні, один з яких і трапився Франкові…
Три польських повстання проти царської Росії прокотилися нашим краєм. Три покоління Шашкевичів не задумуючись бралися за зброю. Про ті бої нагадують документи, спогади учасників, праці істориків. Не пройшли безслідно вони ні для Польщі, ні для України. Не пройшла беслідно і балагульщина. З отієї балагульщини бере пачаток “хлопоманство” – своєрідне повернення до народу. Саме серед освіченої молоді, яка походить з шляхетських родин , відроджується українство, захоплення рідним краєм, своїм народом. З уже згадуваного центру балагулів, Махнівки, походить хлопоман Володимир Антонович, наш перший історик, учитель першого нашого президента М.Грушевського. З Романівки походить інший хлопоман, Тадей Рильський, батько Максима Рильського, українського поета. Навколо хлопоманів виникають перші просвітницькі органіції українців – Громади. Розпочалося українське політичне життя.
Творчість Антона Шашкевича не вивчають у школах Любарщини , хоч він і є, власне, місцевим поетом. Але то не біда. Багато людей писало й пишуть пісні. Та народними стають лише ті, що йдуть від душі народу. Поет їх лише передає. Шашкевичу поталанило. І коли ви почуєте: “..степ широкий – то ж мій сват”.. це означає, шо не всім ще закрили світ гроші та посади, не всі стали рабами, підлабузами та пристосуванцями: живе ще дух старого балагули, не перевелися поети і герої.
Віктор Канчура. Любар.
liubarsky-rayon.narod.ru/Balagula.doc.
|
