удосвіта будиш пелюстки ромашки
крилами кольору розлитого західнього сонця
наче червоний дукат на білій скатертині
в буфетника квітних еліксирів на довге життя
ти — довго жити не будеш
у краї крил заходить тобі ніч
наче пригадка теміні попереднього буття
і того що попереду
та доки збудеться — захоплено п’єш нектар
довгими антенами намацуєш світло дня
здалека — ти мовби язичок вогню
що спалахнув на мить любов’ю до білої квітки
4. ARGYRONOME PAPHIA
розпростертими крилами — що наче натягнута плівка
виправленої шкіри пропалого яґуара —
пожадливо п’єш досвітки і готуєшся до лету
майбутніми зустрічами гомонять квітчасті поля
невеличке волохате твоє тіло тремтить споминами
про блаженство малиново-фіялковії поживи
під повзучим слизьким ненаситним тулубом
твого першого торішнього перевтілення
пригадуєш подовгасті сни сліпої нерухомої лялечки
щасливий що вже вільний і такий прекрасний
та час на ловлю — ти ловець кольорових душ
захованих поміж пахучих пелюсток
7. FABRICIANA ADIPPE
на зеленому листку фіялки
ти наче старий подірявлений мідяк
якого загубила з поспіху пізня весна
та в дійсності — розжарений молодістю
виставляєш вусики мов два сірники
якими запалюєш серця безневинних квітів
ти — червонястий перелесник поміж стеблинок
з твого волохатого зеленавого тулуба
виростають крильця обшиті соняшною ниткою
полатані бризками безмісячних ночей
дні — такі довгі й гарячі
у мереживо твоїх крил схоплене сонце
8. VANESSA ATALANTA
чернь твого тіла обведена червоно-золотистою
коронкою затемненого сонця
кінчики крил нашіптують молитви
білими розсипаними вервичками
ти — чернець чину дрімучої ночі
що спізнав у леті принади темряви й світла
і вибрав келію місяця
підносиш до неба вусики наче дві свічки
за супокій ще не народженої гусені
входиш в осінній день з гордо піднесеною головою
як хоробрий адмірал перед вирішальною битвою
коконові монахи виструнчені на завтра
150
