ІV Allegro giocoso. Полуденний скін святого Себастяна
на зеленім стовпі серед площі – очі мої на стовпі
самота обкладає даниною всіх – стіл і стілець
вікно на площу і вікно всередину будинку
вікно в сад із намальованими деревами птахами квітами
оддалік гейби в затінку райського саду сиве подвір’я як сиве
повір’я
повір’я про середину світа а отже середину площі середину дня
співати співати співати
співати – полуденному світу і полуденному сонцю
і волаючому в пустелі і волаючій в пустелі – співати
співати співати співати
співати –
маршовим колонам стрільців що ростуть од собору
як од маєтного осередку днів нашої пам’яті пам’яті наших днів
співати
соборна площа як усесвітня пустеля
і сонце над головою
тільки вікна тюрми що навпроти здогадуються про прихід
пустельника його нашестя
і сонця над головою
августішого білого дня зачинає звучати соборна площа
і сонце над головою
його пресвітлість „се людина” Ніцше – і сонце над головою
його пресвітлість у багатьох августійших які на колінах
стоять
собор мовчить але в магнітофоні виростає мій голос –
і сонце над головою
виростає мій голос із спогадів пана імператора і пана слуги
голос імператора що ставить народ на коліна
голос божий який піднімає народ із колін а отже слугує народу
коліна пустельників згинаються і розгинаються за повелінням
господнього голосу
легіон голосів устає над пустелею із сонцем над головою
мовби глас волаючого в пустелі всесвітнього пустельника
легіон голосів а отже один виростає з господнього голосу
тінь усесвітнього пустельника виростає з господнього голосу
виростає з середини всесвіту але й світу давно вже нема
тільки стріли летять до розп’ятого стрілами Себастяна
який і не думає стати святим і тим паче на дереві
і немає пустельника і немає міражного саду поза овидом сад
а міраж видається садом і стадом яке іде до води але до стіни
доходить
до стіни „се людина” Ніцше і сонця над головою
в непам’яті нашій змія води і луна води
старовинний автомобіль катафалк із невизнаним генієм
всесвітній пустельник іде до води
заспіває пустелі „Радуйся” – даю тобі плин води в окулярі
бінокля
радуйся радуйся радуйся
крилатий зелений коник день у день скаче по дзвінкому
люстерку
автострадою наших літ усе скаче й стрибає дурна сарана
із патентом людського імення
як сотворення світу – першого дня настає передчуття всіх семи
а дурна сарана вже стрибає в палаці генсека президента
прем’єра
скаче коник-колібрі за маршрутом „непам’ять вітчизни – стовп
на соборній площі”
голос Господа лине до всесвітнього Себастяна що стріл
дочекавсь на стовпі
співати співати співати
за осанною плину води зачинається правий берег – як берег
свободи
а людину уже розіп’ято на площі старій на стовпі
скаче коник-колібрі комонний омонівець смерть на стовпі
і на площі святої Софії
так це наша земля Україна цей спалений сад із хрущовими а
не хрущами
навіть пташка мала каганович і пташка кравчук і двоглавий
орлище кучма
як відлуння води ув оазі а до нього прямує зачумлене стадо
потоптавши пророка свого на стовпі
не пішли ви побігли на вас уже сталін не гляне
замуруйте хруща в мавзолей
тінь моя виростає із середини площі але мене ще не минає
із самітнього саду крадеться дітвак як лили і самотній нічник
навздогін дітваку
на соборній площі очі вовків на стовпі
полудення
ясного того полудення тінь всесвітнього нічника
обертається в стовп усередині всесвіту площі майдану
із землі єси в землю й повернешся
все йде по колу то й коло довкола нас іде
все йде по колу – собори й дзвони і очі вовків на стовпі
тінь пустелі голос волаючого в пустелі пустеля голосу
наче флейта Сковороди
флейта співає співає
та до нас не летить уже голуб із оливою в дзьобі
і немає стрільця що голубку убив і голуба вбив у саду та у
лузі
і летить потаємна стріла в моє серце
і розстріляно вже св. Себастяна
а крилатий коник а коник усе ще скаче один по дзвінкій
автостраді
та стріла ще летить до стріли й на межі золотого свічада
зустрічає спасенних смертників що по колу ідуть
і стрічає розтринькану волю свободу води для пустельника
Я – пустеля
всесвітній пустельник що зрікся людської хвали задля відлуння
води
і відлуння води посередині всесвіту
Я – стадо іду за відлуння води та від мене тікає міраж
і міражна оаза у звіра в очу
радуйся
радуйся саде часу гетсиманського плодоносіння
радуйся радуйся радуйся
співати співати співати
208
