Прочитаний :  584
|
Творчість |
Біографія |
Критика
"І смерть змаліла перед нею..."
І смерть змаліла перед нею,
А їй всього - сімнадцять літ.
Два білі банти - мов лілеї,
І чорні брови урозліт.
Щось говорила, щось питала,
Сиділа мовчки край стола.
У вазі квіти поміняла,
Всміхнулась, встала і пішла.
Вони зустрілись на порозі -
Не розійтись, не обійти.
Спинилась смерть на півдорозі
І владно мовила: "Пусти!"
Там, за дівочими плечима, -
Ах, рано час його прийшов! -
Хлопчак із синіми очима,
А тут - оця чудна любов.
Смерть сентиментів не любила,
Смерть проштовхнулась, увійшла.
І він востаннє мовив: "Мила", -
На квіти глянув край стола -
І все. І хлопця схоронили
Вся школа, все його село.
Смерть виглядала з-за могили,
Торжествувала хижо й зло.
Та враз поглянула у вічі
Дівчати - й жах її пройняв:
Хлопчак у тих очах стояв
І сяяла любов крізь відчай.
І смерть замліла перед нею,
А їй - всього сімнадцять літ.
Дівчисько... Банти - мов лілеї,
І чорні брови урозліт.
|
|
