Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах ::

logo

UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

 x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 1
Немає нікого ;(...
Пошук

Перевірка розміру




Куліш Пантелеймон

Прочитаний : 186


Творчість | Біографія | Критика

Дума четверта

Обізветься  на  се  тихим  гласом  Левко:  «Гей,  панове!  
Ви  —  козацтво  хоробре  й  палке,  та,  шкода,  безголове.  

Вас  попи  та  дяки  напідпитку  малого  навчають,  
А  великого  вчити  й  на  путь  наставлять  забувають.  

Мене  Бог  сподобив  без  попа  й  без  дяка  просвітитись  
І  звичаїв  козацьких  без  пляшки  та  чарки  навчитись.  

Непитущого  ви  за  гетьмана  собі  обібрали,  
Через  п'янство  ж  своє  у  неволю  погибельну  впали.  

То  я  ваших  гріхів  на  свій  пай  не  беру  й  не  приймаю:  
Через  ваше  безбожництво  славу  лицарську  теряю.  

Коли  б  ви  горілок  у  човнах  од  мене  не  таїли,  
По  домівках  тепер  би  в  добрі  та  в  шанобі  сиділи.  

Не  так  гірко  мені  з  молодими  літами  прощатись,  
Як  в  Петра  Сагайдашного  пентюхом  з  вами  назватись.  

Вже  ніхто  з  вас  не  вернеться  в  Січ  і  на  славну  Вкраїну  
І  не  скаже:  «За  те  Кочубей  у  неволі  загинув,  

Що  не  кидав  п'яниць  із  чайок  у  безодню  морськую:  
Через  зраду  гультяйську  втеряв  корогов  золотую.  

І  не  кожен  по  страті  в  обитель  Господню  полине:  
Відопхне  беззаконника  Бог,  в  преісподню  закине.  

Дак  нехай  він  і  в  пеклі  з'ясує,  що  в  слові  і  ділі  
Був  я  честен,  статечен,  і  плями  не  маю  на  тілі.  

Бо  не  знавсь  із  жіноцтвом  дурним;  полюбивши  ж  Марусю,  
Шанував  її  матір  так,  як  би  й  рідненьку  матусю,  —  

Шанував  так,  як  Січ:  бо  я  роду  між  вами  не  маю…  
Кантемира  ж  невіру  за  брата  собі  не  вважаю  

І  не  хочу  з  фурдиги  й  кайданів  один  слобонитись:  
З  вами  славен  я  був,  з  вами  буду  і  смертю  ділитись.  

Шанував  я  Марусину  матір,  панове,  святую,  
То  й  не  зводив  з  ума,  не  туманив  дочку  молодую.  

Я  ні  разу,  панове,  й  за  рученьки  з  нею  не  взявся:  
Мов  зорею  ясною  на  небі  з  землі  любовався.  

До  криниці,  панове,  ходив  я  щоранку  світочком  
І  втікав  потай  миру  вишневим  садочком.  

Перечувши  ж  тепер,  що  вона  вже  велика  цариця,  
Моє  серце  страшенно  болить,  а  душа  веселиться.  

Бо  течуть  із  царициних  рук  милосердія  ріки,  
І  Господь  її  душу  за  се  не  оставить  вовіки.  

Я  й  на  небі  її  не  бажаю  за  рученьки  брати,  
І  в  уста  благодатні,  зцілющі  святі  цілувати.  

Оддалік  там  на  неї  любовно  я  буду  дивитись  
І  коханнєм  її  перед  Господом  жизні  хвалитись».  

***  

Джерело:  анонімний  дописувач.  


Нові твори